Державне регулювання фінансового ринку

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО  РИНКУ

 

11.1. Необхідність державного регулювання  фінансового ринку на етапі  становлення його функціональної  системи

 В Україні ринкові процеси  відбуваються на фоні гострої  нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

 Регулювання фінансового ринку  повинно передбачати встановлення  правил інвестиційного процесу,  обов’язкових для всіх – і  для дрібних, і для великих  інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

 Весь досвід економічного  розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

 По-перше, високоякісний, добре  відрегульований фінансовий ринок  знижує загальний ризик, який  міжнародні інвестори пов’язують  з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

 По-друге, якісний, добре відрегульований  ринок – це незамінний інструмент  для залучення в процес економічного  розвитку всього обсягу заощаджень  населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

 По-третє, висока якість фінансового  ринку підвищує динамічність  системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

 За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок – це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск – адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім’я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона – дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов’язковим.

 

11.2. Національний банк як орган  державного регулювання фінансового ринку

 

 Нацiональний банк України  (далi – Нацiональний банк) є  центральним банком України, особливим  центральним органом державного  управлiння, юридичний статус, завдання, функцiї, повноваження i принципи  органiзацiї якого визначаються  Конституцiєю України та iншими законами України.

 Нацiональний банк має статутний  капiтал, що є державною власнiстю.  Розмiр статутного капiталу становить  10 мiльйонiв гривень. Він може  бути змiнений за рiшенням Ради  Нацiонального банку.

 Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi – Державний бюджет України. Нацiональний банк є економiчно самостiйним органом, який здiйснює видатки за рахунок власних доходiв у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках – також за рахунок Державного бюджету України.

 Нацiональний банк є юридичною  особою, має вiдокремлене майно,  що є об’єктом права державної  власностi та перебуває у його  повному господарському вiданнi.

 Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов’язаннями органiв державної влади, а органи державної влади не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.

 Нацiональний банк не вiдповiдає  за зобов’язаннями iнших банкiв, а iншi банки не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.

 Основна функцiя. Вiдповiдно  до Конституцiї України основною  функцiєю Нацiонального банку  є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цiнової стабiльностi.

Iншi функцiї. Нацiональний банк  виконує такi функцiї:

1) вiдповiдно до розроблених  Радою Нацiонального банку України  основних засад грошово-кредитної  полiтики визначає та проводить  грошово-кредитну полiтику;

2) монопольно здiйснює емiсiю  нацiональної валюти України та  органiзовує її обiг;

3) виступає кредитором останньої iнстанцiї для банкiв i органiзовує систему рефiнансування;

4) встановлює для банкiв та iнших  фiнансово-кредитних установ правила  проведення банкiвських операцiй,  бухгалтерського облiку i звiтностi, захисту iнформацiї, коштiв та  майна;

 5) органiзовує створення та методологiчно забезпечує систему грошово-кредитної і банкiвської статистичної iнформацiї та статистики платiжного балансу;

6) визначає систему, порядок  i форми платежiв, у тому числi мiж банками та фiнансово-кредитними  установами;

7) визначає напрями розвитку  сучасних електронних банкiвських  технологiй, створює, координує  та контролює створення електронних  платiжних засобiв, платiжних систем, автоматизацiї банкiвської дiяльностi  та засобiв захисту банкiвської iнформацiї;

8) здiйснює банкiвське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банкiв, їх фiлiй  та представництв, валютних бiрж i фiнансово-кредитних установ, здiйснює  лiцензування банкiвської дiяльностi  та операцiй у передбачених  законами випадках;

10) складає платiжний баланс, здiйснює його аналiз та прогнозування;

11) представляє iнтереси України  в центральних банках iнших держав, мiжнародних банках та iнших кредитних  установах, де спiвробiтництво  здiйснюється на рiвнi центральних  банкiв;

12) здiйснює вiдповiдно до визначених спецiальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здiйснення платежiв в iноземнiй валютi, органiзовує i здiйснює валютний контроль за комерцiйними банками та iншими кредитними установами, якi отримали лiцензiю Нацiонального банку на здiйснення операцiй з валютними цiнностями;

13) забезпечує накопичення та  зберiгання золотовалютних резервiв  та здiйснення операцiй з ними  та банкiвськими металами;

14) аналiзує стан грошово-кредитних,  фiнансових, цiнових та валютних  вiдносин;

15) органiзовує iнкасацiю та перевезення банкнот i монет та iнших цiнностей, видає лiцензiї на право iнкасацiї та перевезення банкнот i монет та iнших цiнностей;

16) реалiзує державну полiтику  з питань захисту державних  секретiв у системi Нацiонального  банку;

17) бере участь у пiдготовцi кадрiв для банкiвської системи України;

18) здiйснює iншi функцiї у фiнансово-кредитнiй  сферi в межах своєї компетенцiї,  визначеної законом.

 Нацiональний банк для забезпечення  виконання покладених на нього  функцiй здiйснює такi операцiї:

1) надає кредити комерцiйним  банкам та iншим фiнансово-кредитним  установам для пiдтримки лiквiдностi  за ставкою не нижче ставки  рефiнансування Нацiонального банку  та в порядку, визначеному Нацiональним  банком;

2) здiйснює дисконтнi операцiї з  векселями та чеками в порядку, визначеному Нацiональним банком;

3) купує та продає на вторинному  ринку цiннi папери у порядку,  передбаченому законодавством України;

4) вiдкриває власнi кореспондентськi  та металевi рахунки у закордонних  банках та веде рахунки банкiв-кореспондентiв;

5) купує та продає валютнi цiнностi  з метою монетарного регулювання;

6) зберiгає банкiвськi метали, а  також купує та продає банкiвськi метали, дорогоцiнне камiння та iншi коштовностi, пам’ятнi та iнвестицiйнi монети з дорогоцiнних металiв на внутрiшньому i зовнiшньому ринках без квотування i лiцензування;

7) розмiщує золотовалютнi резерви  самостiйно або через банки,  уповноваженi ним на ведення  валютних операцiй, виконує операцiї  з золотовалютними резервами  України з банками, рейтинг яких, за класифiкацiєю мiжнародних рейтингових агентств, вiдповiдає вимогам першокласних банкiв не нижче категорiї А;

8) приймає на зберiгання та  в управлiння державнi цiннi папери  й iншi цiнностi;

9) видає гарантiї та поруки  вiдповiдно до положення, затвердженого Радою Нацiонального банку;

10) веде рахунок Державного казначейства  України без оплати та нарахування  вiдсоткiв;

11) виконує операцiї при обслуговуванні  державного боргу, пов’язанi з  розмiщенням державних цiнних  паперiв, їх погашенням i виплатою доходу за ними;

12) веде особистi рахунки працiвникiв  Нацiонального банку;

13) веде рахунки мiжнародних  органiзацiй;

14) здiйснює беззаперечне стягнення  коштiв з рахункiв своїх клiєнтiв  вiдповiдно до законодавства України  за рiшенням суду.

 Нацiональний банк має право здiйснювати й iншi операцiї, необхiднi для забезпечення виконання своїх функцiй.

 Нацiональному банку забороняється:

1) бути акцiонером або учасником  банкiв та iнших підприємств, установ;

2) здiйснювати операцiї з нерухомiстю,  крiм тих, що пов’язанi iз забезпеченням дiяльностi Нацiонального банку та його установ;

3) здiйснювати торговельну, виробничу,  страхову та iншу дiяльнiсть, яка  не вiдповiдає функцiям Нацiонального  банку.

 Нацiональний банк сплачує  податки вiдповiдно до законiв України з питань оподаткування.

 Регулювання розрахункiв. Нацiональний  банк встановлює правила, форми  i стандарти розрахункiв банкiв  та iнших юридичних i фiзичних осiб  в економiчному обiгу України  iз застосуванням як паперових,  так i електронних документiв та готiвки, координує органiзацiю розрахункiв, дає дозволи на здiйснення клiрингових операцiй та розрахункiв за допомогою електронних документiв.

 Нацiональний банк забезпечує  здiйснення мiжбанкiвських розрахункiв  через свої установи, дає дозвiл  на проведення мiжбанкiвських розрахункiв через прямi кореспондентськi вiдносини комерцiйних банкiв та через їх власнi розрахунковi системи.

 

 

 

 

11.3. Методи регулювання банківської  діяльності 

 

 Банкiвське регулювання –  одна з функцiй Нацiонального  банку України, яка полягає у створеннi системи норм, що регулюють дiяльнiсть банкiв, визначають загальнi принципи банкiвської дiяльностi, порядок здiйснення банкiвського нагляду, вiдповiдальнiсть за порушення банкiвського законодавства.

 Банкiвський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дiй Нацiонального банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та iншими фiнансово-кредитними установами у процесi їх дiяльностi законодавства України i встановлених нормативiв із метою забезпечення стабiльностi банкiвської системи та захисту iнтересiв вкладникiв.

 Основним органом регулювання  грошового обігу виступає банківська  система. Методи державного регулювання  визначають принцип побудови  самої банківської системи.

 Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріплюються за банком першого рівня – центральним банком країни, від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, яке виконують банки другого рівня – комерційні. Тоді як комерційні банки належать до різних форм власності, центральний банк, як правило, – державний. Його діяльність і є основним інструментом державного регулювання грошового обігу.