Згідно
із Законом України «Про банки
і банківську діяльність» ст.
17, 50 та Положенням «Про порядок
видачі банкам ліцензії на
здійснення банківських операцій»
п. 2.2. Національний банк України
видає банкам ліцензію на здійснення кредитування
юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати
ліцензію на надання кредитів позичальникам
за умови виконання таких вимог, які затверджені
Національним банком у Положенні «Про
порядок ліцензування банків в Україні».
Наявність
відповідного Положення “Про
кредитування”, яке повинно містити
основні положення політики банку,
на підставі яких надається
кредит, об’єктивні норми та параметри,
якими повинні керуватись працівники
банку у процесі надання кредитів
(шляхи мінімізації кредитного ризику),
аналіз кредитного портфеля банку, визначена
організаційна структура, обов’язки та
відповідальність кредитного комітету
банку, а також визначені процедури затвердження
і порядок надання кредиту.
Банк
може отримати ліцензію на надання
кредитів за таких умов:
1. Якщо
у банку є стабільна діяльність
протягом півріччя, що передує
зверненню його до Національного
банку щодо надання ліцензії.
2. Стан
кредитного портфеля банку не
повинен загрожувати інтересам
його вкладників і кредиторів
(сума безнадійних до повернення кредитів
не повинна перевищувати розширення фактично
сформованих резервного і страхового
фонду банку).
3. Здійснення
операцій, які ліцензуються, не повинно
негативно вплинути на діяльність
банку.
4. Відсутність порушень банком
вимог чинного законодавства,
нормативних актів Національного
банку і внутрішніх документів
протягом року, що передує зверненню
банку до Національного банку
України з клопотанням на отримання
ліцензії.
Із моменту реєстрації
в Національному комерційні банки (юридичні
особи, які набувають цей статус банку
України) тільки після отримання ліцензії
мають право здійснювати кредитування.
Саме ліцензування банківської
діяльності здійснюється з метою
допущення на ринок банківських
операцій українських комерційних
банків, діяльність яких відповідно до
встановлених Національним банком України
обов’язкових вимог, не загрожувала б
інтересам їх клієнтів.
Кредитування – головний
вид активних операцій комерційних
банків, що пов’язані з наданням
клієнтам позичок. Саме кредитні операції
становлять головну сферу діяльності
комерційного банку, отже, і приносять
їм значну частку прибутку. Незважаючи
на масовий характер кредитування, процес
надання позичок у комерційних банках
суворо індивідуалізований, тому позбавлений
автоматизму. Так, зокрема акціонерно-комерційний
агропромисловий банк «Україна» відповідно
до Закону України «Про банки і банківську
діяльність», Положення Національного
банку України «Про кредитування» та інших
нормативних актів Національного банку
України з регулювання діяльності комерційних
банків і процентної політики розробив
своє Положення «Про кредитування», яке
допомагає найбільш ефективно проводити
кредитні операції, зводячи до мінімуму
втрати від кредитного ризику.
З метою захисту інтересів
кредиторів і вкладників банку кредитування
позичальників здійснюється згідно із
чинним законодавством України з додержанням
встановлених Національним банком України
обов’язкових економічних нормативів
регулювання діяльності банків та вимог
щодо формування обов’язкових, страхових
і резервних коштів. Установи комерційного
банку можуть надавати кредити всім суб’єктам
господарської діяльності незалежно від
їх галузевої приналежності, статусу,
форми власності при умові наявності у
них реальних можливостей та правових
форм забезпечення та сплати відсотків
за користування ним згідно з Положенням
Національного банку України «Про кредитування»,
затвердженого постановою правління Національного
банку України від 28.09.95 № 246.
Видача кредиту здійснюється
конкретній юридичній особі, зареєстрованій
як суб’єкт підприємництва відповідно
до Положення «Про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності»
від 29.04.94 або фізичній особі.
Надання кредиту колективним
підприємствам, створеним на підставі
договору між його членами, здійснюється
за умови передбачення в статуті їх солідарної
відповідальності за зобов’язаннями
підприємств усім своїм майном.
Про кожний випадок надання
кредиту позичальнику в розмірі,
що перевищує 10 відсотків власного
капіталу (великі кредити), банк повідомляє
Національному банку України. Загальний
розмір кредитів, наданих банком стосовно
всіх позичальників, з урахуванням 100 відсоткових
позабалансових зобов’язань банку, не
може перевищувати восьмикратного розміру
власних коштів банку.
Рішення про надання кредитів
позичальникам приймається колегіально-кредитними
комітетами (відділення, дирекції банку)
більшістю голосів і оформляється
протоколом.
Правління, кредитний комітет
визначають основні напрями кредитної
і відсоткової політики, а саме:
– поточні пріоритетні напрями
в кредитуванні з урахуванням
кредитних ризиків у різних
галузях народного господарства;
– обсяги кредитних ресурсів
для видачі кредитів та структуру
кредитного портфеля;
– граничні розміри кредиту
на одного позичальника, в межах
яких можуть надавати кредити установи
банку;
– методику фінансового стану
та кредитоспроможності позичальника.
Кредити надаються виключно
на комерційних засадах з обов’язковим
додержанням таких умов:
– кредити надаються позичальнику
в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових
документів з позичкового рахунку. Перевага
надається такій формі розрахунку, яка
передбачає оплату за розрахунковими
документами за фактично відвантажену
продукцію (виконані роботи, надані послуги)
та акредитивні форми. Попередня оплата
за рахунок кредитних коштів не дозволяється,
за винятком випадків, передбачених вищезазначеним
Положенням «Про кредитування»;
– кредити для розрахунків
із громадянами за укладеними
з ними договорами за здану
сільськогосподарську продукцію надаються
в безготівковому порядку шляхом перерахування
коштів на особові рахунки громадян. В
окремих випадках ці кошти можуть видаватися
готівкою;
– в окремих випадках кошти
в рахунок наданого кредиту
можуть бути перераховані на
поточний рахунок позичальника для
використання їх на цілі, передбачені
кредитним договором, зі збереженням права
контролю банку за цільовим використанням
кредиту;
– сума кредиту, що надається
позичальнику, знаходиться в межах
ліміту, встановленого для відділення
(дирекції).
Питання про надання кредиту
в сумі, що перевищує граничний
розмір, у межах якого має право
приймати рішення кредитний комітет
відділення банку, вирішується
за підпорядкованістю кредитним
комітетом дирекції банку, а
при перевищенні граничного
розміру, встановленого для дирекції кредитним
комітетом банку на підставі обґрунтованого
клопотання відділення банку або дирекції.
Здійснюється кредитування
тільки тих видів діяльності,
які передбачені Статутом (положенням)
позичальника.
Процес кредитування передбачає
безумовне додержання принципів.
Принципи кредитування –
це основні положення кредитного
механізму, що визначають сам
процес кредитування.
Принцип терміновості означає,
що кредит повинен погашатися
у визначений термін. Дотримання
цього принципу відкриває кожному
позичальнику можливості для отримання
нових банківських кредитів, а також дає
змогу уникнути сплати банку підвищених
відсотків за несвоєчасне погашення суми
позики. Якщо позичальник порушує строки
погашення, то банк застосовує до нього
штрафні санкції і може відмовити в повторній
видачі кредиту.
Принцип цільового характеру
кредитування припускає вкладення
позичкових коштів у конкретні
господарчі процеси, на чітко
визначені цілі, операції, техніко-економічна
експертиза яких свідчить про
їх достатню дохідність із урахуванням
економічної кон’юнктури і ризиків у
конкретній галузі народного господарства,
тенденцій розвитку ринку. Залежно від
цілей розрізняють:
1) кредит для фінансування оборотного
капіталу;
2) кредит для фінансування
основного капіталу;
3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких
операцій.
Принцип платності означає,
що позичальник повинен внести
в банк визначену плату за
користування кредитом.
Відсотки, які сплачує позичальник
за користування короткостроковими
банківськими кредитами, відносять до
собівартості продукції. Відсотки за кредит,
узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію,
позичальник сплачує за рахунок прибутку,
який залишається в його розпорядженні.
Витрати позичальника на
оплату відсотків за кредит відносять
до складу валових витрат виробництва
і обігу, що зменшує суму оподатковуваного
прибутку.
Розмір відсоткової ставки
за користування кредитом встановлюється
установою банку самостійно, залежно
від вартості кредитних ресурсів,
характеру наданого забезпечення
і розміру витрат для утримання заходу,
що кредитується, попит та пропозиції
на кредитному ринку в конкретному регіоні
та інших факторів з таким розрахунком,
щоб сума одержаних від позичальника відсотків
покривала витрати банку у залученні коштів,
необхідних для надання кредиту, витрати
на ведення банківських справ і забезпечувала
одержання доходу банку.
Нарахування відсотків за
користування кредитом здійснюється
відповідно до правил бухгалтерського
обліку процентних та комісійних
доходів і витрат банків, затверджених
постановою Правління НБУ від 25.09.97 № 316
(та відповідними доповненнями).
Сплата відсотків позичальником
здійснюється у строки, визначені
кредитним договором. Якщо у
договорі встановлені умови щоквартальної
сплати відсотків, до кредитного
договору оформляється графік авансованих
щомісячних платежів. Суми авансованих
платежів визначаються щоквартально з
урахуванням фінансових можливостей позичальника
і банку.
При цьому строк сплати
авансованих щомісячних платежів
може бути перенесений, але не пізніше
строку квартального платежу.
Протягом дії кредитної угоди
банк має право змінювати рівень
відсоткової ставки за кредит
залежно від зміни відсоткової
політики органами, в компетенцію
яких входить вирішення цих
питань, попиту та пропозиції на кредитні
ресурси.
Кредити зі стягненням пільгових
(знижених) відсотків надаються тільки
при умові відшкодування, за
рахунок коштів органів, які
приймають таке рішення.
У разі несплати позичальником
нарахованих відсотків у строки,
їх сума відноситься на відповідні
рахунки простроченої заборгованості
за нарахованими відсотками.
Банк припиняє нарахування
відсотків за простроченими кредитами
у разі:
– повного виконання зобов’язань
позичальником;
– оголошення позичальника
банкрутом;
– ліквідації позичальника;
– закінчення строку позовної
давності;
– вчинення нотаріального
запису про примусове стягнення
боргу;
– рішення суду про примусове
стягнення;
– прийняття банком на
баланс заставленого майна;
– укладення угоди про
заміну кредитного зобов’язання
іншим зобов’язанням між тими ж сторонами
(оформлення векселем, прийняття банком
на баланс майна позичальника).
Банк може призупинити нарахування
відсотків за кредитами, які
за класифікацією Національного
банку України віднесені до
небезпечних і безнадійних.
Рішення про призупинення
нарахування відсотків приймається
кредитним комітетом установи
банку, який приймав рішення
про надання кредиту, після
детального опрацювання кредитної
справи працівниками кредитних
підрозділів, служби безпеки
та юридичної служби, які подають обґрунтовані
висновки про можливість призупинення
нарахування відсотків.
Принцип забезпечення кредитування
означає наявність у позичальника
юридично оформлених документів,
що гарантують своєчасне повернення
кредиту.
11.3.5. Особливості процесу адаптації
банківського законодавства України і
Свропейського Союзу
Співробітництво між Україною
та Європейськими Співтовариствами
започатковано підписанням Угоди
про партнерство та співробітництво
відбулося 14 червня 1994 року у Люксембурзі.
Ратифікована вона була Верховною Радою
України 10 листопада 1994 року.
Угода, яка підписана з
Україною, є механізмом упровадження
відносин співпраці між Європейським
Союзом та пострадянськими державами.
Вона має на меті визначити
принципи відносин між ЄС і Україною.
За своїм значенням Угода знаходиться
на нижчому рівні ієрархії торгових договорів
ЄС та європейських угод з державами Центральної
та Східної Європи. Зволікання з розвитком
торгівлі з Україною, на думку західних
правників, означає, що ЄС ризикує втратити
можливість налагодити відносини якнайповніше,
щойно розпочнеться підйом економіки
в Україні.
Угоди про партнерство і
співробітництво моделюються в
загальних рисах відповідно до
угод із країнами Східної Європи,
що були першими торговельними
договорами ЄС, охоплюючи також облаштування,
політичний діалог, послуги і пересування
фізичних осіб. Існують однак і значні
розбіжності, що віддзеркалюють різницю
у підході з боку ЄС до України як пострадянської
держави.
Щодо фінансових питань в
угодах, які укладаються ЄС із новими
державами, то всі вони визначають, що
поточні платежі, пов’язані з виконанням
таких угод, здійснюються вільно. Рух капіталу,
пов’язаний з інвестиціями у своїх країнах
і таких, що дозволяються цими угодами,
є також вільним. Забороняється запровадження
нових валютних обмежень при умові збереження
права на заходи щодо підтримки платіжного
балансу відповідної країни і спеціальних
застережень з боку кожної сторони; сторони
погоджуються провести переговори про
свободу руху капіталу в майбутньому.
Угоди не зобов’язують повністю лібералізувати
рух капіталів.