Мета девальвації – зниження
офіційного курсу для стимулювання
експорту та стримування імпорту.
Наприклад, девальвації 30-х років
були спрямовані не на стабілізацію валют,
а на їх знецінювання з метою створення
умов для валютного демпінгу. Після другої
світової війни (1946 – 1973 рр.) було проведено
понад 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій.
Практикуються також масові девальвації
валют, що були, наприклад, у 1949 році, наприкінці
60-х – початку 70-х років
До скасування фіксованого
вмісту золота у валютах девальвація
супроводжувалася зниженням металічного
вмісту валюти, а ревальвація
– підвищенням. При умові «плаваючих»
валютних курсів девальвація та ревальвація
відбуваються стихійно на валютному ринку.
Тому термін «девальвація» у сучасному
розумінні означає також відносно тривале
зниження ринкового курсу валюти. У межах
ЄВС із початку 80-х років 11 разів офіційно
проводилися девальвації (французького
франка, італійської ліри) і ревальвації
(марки Німеччини, голландського гульдена
та ін.).
У сучасних умовах девальвація
та ревальвація не є засобами
стабілізації валютного курсу.
Вони виступають лише методом
приведення офіційного курсу у
тимчасову відповідність до дійсного.
Валютний курс національної
української валюти жорстко фіксувати
не доцільно. Як відомо, система
жорстко фіксованих курсів фактично
розпалася в світі у 1973 році
у зв’язку з її неефективністю
у сучасних умовах.
Що стосується пропозицій
забезпечення національної валюти
золотом, то тут не враховуються
процеси демонетизації, які відбуваються
у світі. Золотий стандарт із
твердим паритетом та обов’язковим
обміном на золото мав би
сенс лише у тому випадку,
коли б ввести його вирішила
певна група країн. Однак ця політика заважала
б розвитку міжнародних економічних зв’язків.
Нині у світовій практиці
існує система гнучких валютних
курсів. Кожна країна має право
вибирати режим валютного курсу.
Вибір для української валюти
курсу вільного коливання з перших років
незалежної економічної політики був
би справою дуже ризиковою. Спочатку необхідно
«прив’язати» курс гривні до якої-небудь
валюти, а ще надійніше – до «валютної
корзини». Враховуючи, що зовнішня торгівля
України буде орієнтуватися переважно
на Європейське співтовариство, альтернативою
є прив’язка гривні до євро, що у перспективі
полегшило б вступ України до Європейської
валютної системи. Якщо цей захід справді
принесе Україні економічну вигоду, то
гривня потім може бути переведена у ранг
валют з великою гнучкістю.
Величина
економічно обґрунтованого курсу
української валюти – гривні
– може визначатися на підставі
розрахунку валового внутрішнього
продукту України за цінами, визначеними
у гривнях та в євро. Частка
від їх ділення дає валютний курс. А
через існуючі у ЄВС центральні курси
можна виявити курс національної валюти
України у валютах більшості країн ЄС
та долара США. Необхідно визначити межі
коливань курсу на основі існуючих макроекономічних
параметрів.
Однак
сам розрахунок валютного курсу – не найскладніша
операція. Важче створити систему підтримки
сталого валютного курсу. Але який би режим
валютного курсу, засоби валютного регулювання
не були обрані, передусім необхідна збалансованість
державного бюджету, торгового та платіжного
балансів при сталості цін та відносно
повної забезпеченості працею. Лише при
цих умовах курс національної валюти України
буде сталим, без чого неможливий нормальний
економічний розвиток країни. Важливим
напрямом формування реального валютного
курсу гривні є зближення внутрішніх та
зовнішньоторговельних цін, а також формування
у нашій країні внутрішнього валютного
ринку.