Метою забезпечення гармонізації
національного законодавства з
нормами та принципами європейського
права є забезпечення пріоритетності
загальновизнаних норм та принципів
європейського права перед нормами
внутрішньодержавного права України.
Визначальними орієнтирами
у приведенні законодавства України
відповідно до принципів і
норм європейського права повинні
бути:
– встановлення повного переліку
домовленостей міжнародного характеру,
які мають чинність для України;
– вдосконалення правових
основ укладення, виконання та
денонсації європейських договорів
за участю України;
– забезпечення відповідності
внутрішньодержавних нормативно-правових
актів чинним міжнародно-правовим
зобов’язанням України;
– створення належного механізму
впровадження міжнародно-правових
зобов’язань України в національне
законодавство.
Після того, як Україна набула
членства в Раді Європи, вона
повинна привести відповідно
до європейських стандартів ряд
існуючих законів та прийняти понад
30 нових, що сприяли б реальному входженню
нашої держави до правового простору цієї
організації.
Положення Угоди про партнерство
і співробітництво України з
Європейським Союзом повинні
становити основу відповідної
програми гармонізації законодавства
України з європейською правовою системою.
Що стосується питання визначення складових
процесу гармонізації, певну допомогу
може надати досвід зближення законодавства
асоційованих з ЄС країн Центральної та
Східної Європи, а саме рекомендації так
званої «Білої книги» ЄС, про підготовку
цих країн до вступу в цю організацію.
Процес наближення банківської
сфери стосується, перш за все,
таких завдань:
– узгодження українських
банківських законів із законами
ЄС;
– нові рішення в грошовій
політиці, які необхідні для виконання
критеріїв, визначених Маастрихтською
угодою: стабілізація цін, стабілізація
довго- і середньострокових відсоткових
ставок, визначений рівень дефіциту державного
бюджету;
– реструктуризація і модернізація
банківської системи.
Відповідно до ст. 48 розділу
«Поточні платежі та капітал»
Угоди між Україною і ЄС, сторони
зобов’язуються дозволити здійснення
у вільноконвертованій валюті
будь-яких виплат за поточним
платіжним балансом між резидентами
Співтовариства та України, пов’язані
з рухом товарів і послуг.
Також Україна забезпечує
вільний рух капіталу, що стосується
прямих інвестицій у компанії,
які були законним шляхом засновані
в своїх країнах, та інвестицій,
а також ліквідації або повернення
цих інвестицій та будь-якого
прибутку, що випливає з них.
Угодою сторонам забороняється
вводити валютні обмеження на
рух капіталів та поточні платежі,
пов’язані з ним, між резидентами
Співтовариства та України.
Угодою передбачено, що у
випадку виняткових обставин
або загрози створення серйозних
труднощів для здійснення валютної або
фінансової політики у Співтоваристві
чи в Україні, відповідно Співтовариство
або Україна можуть вживати запобіжних
заходів щодо руху капіталів на період
не більше шести місяців, якщо такі заходи
є вкрай необхідними.
З метою створення сприятливих
умов для руху капіталів між
Україною та країнами-членами
ЄС сторони можуть проводити
консультації між собою.
Після підписання Угоди між
Україною та Європейськими Співтовариствами
з метою реалізації стратегічного
курсу України на інтеграцію до ЄС та забезпечення
всебічного входження України у європейський
політичний, економічний та правовий простір
Указом Президента від 11 червня 1998 року
було затверджено «Стратегію інтеграції
України до Європейського Союзу».
Стратегія визначає основні пріоритети
діяльності органів виконавчої влади
на період до 2007 року, протягом якого повинні
бути створені передумови, необхідні для
набуття Україною членства в Європейському
Союзі. Стратегія визначає, що головним
пріоритетним напрямом зовнішньополітичної
діяльності для Української держави є
отримання статусу асоційованого члена
Європейського Союзу.
На фоні цього адаптація
законодавства України до законодавства
ЄС полягає у зближенні із
сучасною європейською системою
права, що забезпечить розвиток
політичної, підприємницької активності
громадян України, економічний розвиток
держави в рамках ЄС, приведення його до
рівня, що склався у державах-членах ЄС.
Адаптація законодавства України
передбачає реформування її правової
системи та поступове приведення
відповідно до європейських стандартів
і охоплює, зокрема, фінансове та банківське
законодавство.
Важливим етапом правової
адаптації є імплементація Угоди
про партнерство та співробітництво,
укладання галузевих угод, приведення
чинного законодавства України відповідно
до стандартів ЄС.
Крім загальних процесів
Стратегія інтеграції України
до ЄС передбачає і галузеву
співпрацю, що є координацією
та взаємодією у конкретних
галузях і сферах господарської
діяльності. Пріоритет у найближчі
роки також визнається в співробітництві
у галузі юстиції.
З метою реалізації Стратегії
інтеграції України до Європейського
Союзу Кабінетом Міністрів України
було прийнято Постанову «Про
запровадження механізму адаптації
законодавства України до законодавства
Європейського Союзу» від 12 червня 1998
року. Постанова покликана дати належне
організаційне забезпечення процесу адаптації.
Адаптація банківського законодавства
України до відповідного законодавства
ЄС передбачає поступове приведення
відповідно до європейських
стандартів нормативних актів Національного
банку України.
Співробітництво у галузі
валютно-грошової політики спрямовується
на підтримку зусиль України
у напрямах зміцнення її валютно-грошової
системи та поступового зближення
політики України з політикою
європейської валютної системи шляхом
отримання необхідної технічної допомоги.
Сюди також входить неформальний обмін
поглядами щодо принципів та функціонування
європейської валютної системи.
Спрямування України на таку
інтеграцію може прискорити
процес проведення реформ в економіці
для створення необхідних передумов переходу
до вищого ступеня інтеграційних процесів.
Основними цілями галузевої
програми інтеграції України
до ЄС у банківській сфері
є сприяння розвитку відносин
між Україною та ЄС у
створенні основ взаємовигідного банківського
та фінансового співробітництва, спрямованого
на сприяння інтеграції України у загальноприйняті
системи взаєморозрахунків і забезпечення
змін у розвитку банківських та фінансових
послуг, зокрема у зв’язку із введенням
євро, розвиток спільного ринку кредитних
ресурсів, зміцнення валютно-грошової
системи України, поступове зближення
політики України з політикою європейської
валютної системи, гармонізації українського
банківського законодавства до законодавства
ЄС.
Завданнями галузевої програми
є:
– створення і запровадження
нового покоління системи міжбанківських
електронних платежів;
– сприяння поширенню в
Україні масових платежів за
допомогою національних пластикових
карток;
– створення бази даних
банківського нагляду;
– запровадження ефективної,
підтриманої відповідними розрахунками
системи гарантування внесків
фізичних осіб у комерційних
банках;
– розроблення положень про
порядок формування і використання
банками резервів на покриття
ризиків від проведення валютних,
інвестиційних, фондових операцій тощо;
– здійснення заходів щодо
введення євро, зокрема макроекономічного
аналізу потенційного впливу
на український ринок.
У процесі адаптації банківського
законодавства до стандартів
ЄС здійснюється опрацювання
законодавства ЄС із питань, що регулюють
банківську справу, зокрема з питань банківського
нагляду, міграції капіталу тощо, визначається
перелік законодавчих актів, у першу чергу
базових нормативних актів НБУ, які необхідно
проаналізувати щодо їх відповідності
до законодавства ЄС та розробити механізм
їх перегляду.
При підготовці нових законодавчих
актів вони подаються у встановленому
порядку на розгляд до Центру
порівняльного права при Міністерстві
юстиції України з метою вирішення
питання щодо їх відповідності
до законодавства Європейського Союзу.
З метою реалізації галузевої
програми адаптації банківського
права до норм ЄС Постановою
Правління НБУ прийнято Перспективний
план проведення адаптації у
банківській сфері. План складається
із двох етапів: підготовчого,
який має на меті створення умов для проведення
аналізу існуючого банківського законодавства,
а також етап безпосередньої адаптації
– приведення відповідно до стандартів
ЄС нормативних документів, що регулюють
усі сфери банківських і фінансових відносин.
11.3.6. Проблема ліквідації проблемних
позик
Найбільш переконливою в
цьому відношенні є польська
модель, коли справа ліквідації
проблемних позик передається
в руки тих осіб, які мають
максимум інформації про боржників
і мають досвід кредитної оцінки.
В Україні майже 40 % проблемних
позик (наданих ще за часів
Радянського Союзу, пролонгованих
і/або збільшених) зосереджено на
балансах двох банків: Промінвестбанку,
котрий обслуговував промислові
підприємства, і банку «Україна»
(обслуговував агропромисловий
комплекс). Уряд практично не має можливості
здійснити вливання в банки капіталу або
замінити сумнівні позики довгостроковими
облігаціями.
Українська модель подолання
кризи проблемних позик повинна
складатися з таких елементів:
необхідно застосовувати законодавство
про банкрутство, пам’ятаючи при цьому
про недоліки занадто жорсткого підходу,
прикладом якого є Угорщина: хвиля масових
банкрутств не робить ані економічного,
ані політичного сенсу. На другому етапі
банки повинні докладно проаналізувати
свої кредитні портфелі, виходячи з даних
балансів, що станом на 31 грудня 1997 року
вперше були підготовлені згідно з Міжнародними
стандартами бухгалтерського обліку (МСБО).
Хоча МСБО не передбачають застосування
жорстких стандартів при оцінці статей
балансу, вони вимагають більшої прозорості,
оскільки всі кредити повинні класифікуватися
за розмірами, ступенем ризику, обсягами
резервів і строками погашення та розкриття
всіх проблемних позик. На підставі цього
служба банківського нагляду НБУ може
вимагати надання переліку всіх проблемних
позик із розбивкою їх за розмірами та
строками погашення (згідно з МСБО).
11.4. Державна політика на валютному
ринку
Стирання об’єктивних меж
«коливань валютних курсів» не
означає, що відпала і потреба
утримувати їх на певному
рівні. З крахом золотого стандарту була
ліквідована основа, на якій ґрунтувалася
свобода валютного обміну, сталість валютних
курсів. Різкі коливання валютних курсів
у нових умовах роблять більш ризикованими
зовнішньоекономічні та кредитні операції.
Негативний вплив несталості
валютних курсів на розвиток
зовнішньоекономічних зв’язків
викликає необхідність втручання
державних органів у сферу
міжнародних валютних відносин
з метою обмежити коливання
валютного курсу через операції
центральних банків.
Головними методами регулювання
валютного курсу є валютна інтервенція
та дисконтна політика.
Валютна інтервенція – це
пряме втручання центрального
банку або казначейства у валютний
ринок. Вона зводиться до купівлі
та продажу центральним банком
або казначейством інвалюти. Центральний
банк купує інвалюту, коли її пропозиція
надмірна та курс низький, і продає, коли
курс інвалюти високий. Таким способом
обмежуються коливання курсу національної
валюти.
Часто валютна інтервенція
використовується для підтримання
курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення
валютного демпінгу – знецінювання національної
валюти з метою масового експорту товарів
за цінами, нижчими за світові. Валютний
демпінг слугує засобом боротьби за ринки
збуту. Головною умовою тут є зниження
курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння
її купівельної спроможності на внутрішньому
ринку.
Здійснення валютної інтервенції
можливе при умові, що неврівноваженість
платіжного балансу є незначною
та характеризується поступовою
зміною пасивного сальдо на
активне чи навпаки. Адже резерви інвалюти
для інтервенції обмежені, а продаж повинен
поєднуватися з купівлею.
Суть дисконтної політики
зводиться до підвищення або
зниження дисконтної ставки центрального
емісійного банку з метою вплинути
на рух зарубіжних короткострокових
капіталів. Підвищенням дисконтної ставки
у періоди погіршення стану платіжного
балансу центральний банк сприяє притоку
капіталів із країн, де дисконтна ставка
нижча, тобто поліпшенню стану платіжного
балансу. Наприклад, у першій половині
80-х років адміністрація США проводила
політику високих процентних ставок та
курсу долара, що сприяло притоку в країну
з 1980 до 1984 р. 417 млрд. дол. США. Це викликало
ланцюгову реакцію у вигляді підвищення
процентних ставок у Західній Європі,
тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення
та зросло безробіття. Але цей спосіб може
бути ефективним лише при умові, що рух
капіталів між країнами зумовлений пошуками
більш прибуткового їх розміщення, а не
невпевненістю у збереженні капіталів
у країні. Тому підвищення дисконтної
ставки не завжди є ефективним методом.
До того ж це веде до подорожчання кредиту
всередині країни.
Методами валютного регулювання,
що використовуються традиційно,
є девальвація та ревальвація
– зниження та підвищення падаючого
валютного курсу. Причинами їх є інсоляція
та неврівноваженість платіжного балансу,
розрив між купівельною спроможністю
грошових одиниць.