Фінанси сільськогосподарського підприємства і підходи до їх удосконалення

3. У сільському господарстві процес виробництва дуже тривалий і не співпадає з робочим періодом. Багато показників можна розрахувати тільки в кінці року. У зв'язку з цим якнайповніший аналіз в рослинництві можна зробити тільки за наслідками року. Протягом року аналізується виконання плану агротехнічних заходів щодо періодів сільськогосподарських робіт.

4. Сільськогосподарське виробництво має справу з живими організмами. Тому на рівень його розвитку роблять вплив не тільки економічні, але і біологічні, хімічні і фізичні закони, що ускладнює вимірювання впливу чинників на результати господарської діяльності. В той же час облік дії цих законів має виключно важливе значення при аналізі діяльності підприємств.

5. Основним засобом виробництва в сільському господарстві є земля, природні особливості якої нерозривно пов'язані з кліматичними умовами. На відміну від інших галузей народного господарства, де точно відома економічна ефективність і виробнича потужність всіх фондів, продуктивність землі не піддається точному обліку і під впливом різних чинників міняє природний і економічний характер. Причому земля як головний засіб виробництва не тільки не зношується, але і, навпаки, поліпшується, якщо її правильно використовувати. І нарешті, однією з особливостей цього засобу виробництва є те, що земля надзвичайно універсальна. Відомо, що в промисловості на окремому заводі, як правило, можна здійснювати виробництво тільки відповідного виду продукції. У сільському господарстві на одній і тій же землі можна проводити численні види продукції. В результаті їй властиві такі особливості, як універсальність виробництва, слабка концентрація, багатогалузевий характер, нижчий рівень продуктивності праці. У зв'язку з цим аналіз господарської діяльності підприємств повинен надати допомогу керівництву високопродуктивно використовувати землі, послідовно розвивати найбільш корисні в умовах господарства напряму виробництва.

6. Сільське господарство відрізняється від інших галузей виробництва також тим, що в нім частина продукції використовується на власні цілі як засоби виробництва: насіння, фураж, тварини. Тому товарна продукція, як правило, набагато менше валовою в зіставних цінах.

7. З урахуванням специфіки сільського господарства для оцінки діяльності сільськогосподарських підприємств використовуються багато специфічних показників (врожайність, продуктивність худоби, жирність молока і ін.). Загальні показники, вживані у всіх галузях народного господарства (собівартість продукції, прибуток, рентабельність, оборотність засобів і ін.), відображають специфіку сільськогосподарського виробництва. Це обумовлює деякі особливості їх аналізу.

8. Разом з тим слід зазначити, що в сільському господарстві більше, ніж в промисловості, однотипних підприємств, що здійснюють виробництво приблизно в однакових природно-кліматичних умовах. Тому на відміну від промислових підприємств тут можна ширше застосовувати міжгосподарський порівняльний аналіз. Це дозволяє точніше оцінювати результати господарської діяльності, виявляти передовий досвід інших підприємств.

9. Наявність широкої бази для порівняння як в рамках окремого підприємства, так і в масштабах району, області дозволяє частіше використовувати в аналізі такі прийоми: зіставлення паралельних і динамічних рядів, аналітичні угрупування, кореляційний аналіз, багатовимірний порівняльний аналіз і ін. [20, с. 9-10]

Ефективність господарської діяльності організації визначається зрештою її фінансовим станом. Саме у показниках фінансового стану відбиваються рівень використання капіталу і робочої сили, положення розрахунків і вплив формування виручки, податків, платежів і зборів на величину чистого прибутку як джерела створення фондів накопичення і соціальної сфери організації, на її платоспроможність. [4, с. 151]

Всі суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють свою діяльність на принципах комерційних розрахунків, в умовах ринкової економіки повинні володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства з метою оперативного управління активами і пасивами підприємства, досягнення високих кінцевих результатів, забезпечення стабильності і належного іміджу підприємства. Фінансовий стан підприємства на конкретну дату характеризує ступінь його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення господарської діяльності, раціональності їх розміщення і ефективність використання. Задовільне фінансове полягання підприємства в перебігу тривалого періоду (3-5 років) свідчить про фінансову стабільність суб'єкта господарювання на ринку товарів і послуг.

Фінансова стабільність підприємства досягається за рахунок ритмічної і ефективної роботи підприємства, умілого управління виробничими фондами і джерелами їх формування, тобто управління активами і пасивами підприємства. Цьому сприяє прогнозоване розміщення і ефективне використання власного і привернутого капіталу, всебічний аналіз і об'єктивна оцінка фінансового стану за даними фінансової звітності, впровадження оптимальних управлінських рішень відносне забезпечення фінансової стабільності. Основними ознаками фінансової стабільності підприємства є фінансова стійкість, рентабельність, платоспроможність, кредитоспроможність, ліквідність і ділова активність. Вони є основою аналізу і оцінки фінансового стану підприємства в ухваленні необхідних управлінських рішенні відносного його зміцнення.

Методика аналізу фінансового стану підприємства залежить від поставленої мети і таких чинників, як час і необхідна глибина аналізу, інформаційного, методичного, кадрового і технічного забезпечення.

Залежно від часу і необхідної глибини аналізу фінансового стану підприємства для ухвалення економічно обґрунтованого управлінського рішення розрізняють:

- експрес-аналіз фінансового стану;

- поглиблений факторний аналіз фінансового стану. [21, с. 218-220]

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство повинне забезпечити такий стан своїх фінансових ресурсів, при якому воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найнятими робітниками.

Фінансовий стан підприємства – це складна, інтегрована по багатьом показникам характеристика якості його діяльності. [12, с. 353-354]

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність в несприятливих обставинах свідчить про його хороший фінансовий стан і навпаки. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове положення підприємства. І навпаки, в результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки і суми прибули і, як наслідок, — погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Стійке фінансове положення у свою чергу робить позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і витрачання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найбільш ефективне його використання. Головна мета фінансової діяльності — вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимуму прибули. Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, потрібно добре знати, як управляти фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам освіти, яку частку повинні займати власні засоби, а яку — позикові. Слід знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платеже- і кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості (зона безпеки), ступінь риски, ефект фінансового важеля і ін., а також методику їх аналізу. [17, 272-273]

До завдань аналізу фінансового стану відносяться:

- характеристика джерел інформації, використовуваних для аналізу фінансового стану;

- визначення показників фінансової незалежності, обґрунтування і розрахунок чинників їх зміни;

- визначення показників ліквідності, обґрунтування і розрахунок чинників їх зміни;

- визначення показників платоспроможності, обґрунтування і розрахунок чинників їх зміни;

- визначення показників формування доходу, що самофінансується, і чинників їх зміни;

- визначення і кількісне порівняння наявності власних і позикових оборотних активів, розрахунок і обґрунтування чинників їх зміни;

- визначення показників платоспроможності підприємства, обґрунтування і розрахунок чинників їх зміни;

- обґрунтування і розрахунок показників прогнозування фінансового стану організації. [4, с. 151- 153]

Існує безліч класифікацій показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

    2. Підходи до удосконалення сільськогосподарського підприємства

2.1 Шляхи зміцнення фінансового стану сільськогосподарських підприємств

У результаті проведення державою аграрної реформи аграрні товаровиробники змогли стати повноправними учасниками ринкових економічних відносин, визначити своє становище не як збиткових, а дійсно самостійних, ініціативних, прибуткових суб’єк¬тів підприємницької діяльності. Очевидними стали результати кардинальних перетворень в аграрному секторі, які засвідчують становлення ринкових відносин на селі і мають вели¬чезне політичне, економічне та соціальне значення.

Це, насамперед, відродження приватної власності на землю і майно, створення умов для розвитку приватного господарювання, запровадження ринкових механізмів у стосун¬ках між селянами – власниками і суб’єктами господарювання на основі оренди землі та майна, забезпечення селянам права одержувати прибуток від своєї власності шляхом безпо¬середнього використання її в господарському обороті або здачі в оренду.

За період проведення реформ докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на основі приватної власності на землю, індивідуальної, сімейної та колективної форм організації праці.

“Після реального реформування у 2000 році галузь за останні три роки (2000–2002) уже дала 22 відсотки приросту виробництва. Однак за 8 місяців 2003 року сіль¬ськогосподарське виробництво скоротилось, особливо в рослинництві, і найбільше – в сільськогосподарських підприємствах”.

Однак потрібно звернути увагу на те, що, не зважаючи на приріст валової продукції на 3 відсотки, харчової промисловості та переробки на 6 відсотків та зріст рівня рента¬бель¬ності підприємств на 5,3 відсотки, майже половина господарств, а точніше 42–45 відсотків, закінчили 2002 рік збитково.

Це свідчить про те, що не кожне сільськогосподарське підприємство працює рента¬бель¬но і прибутково. Такий стан речей повинен викликати занепокоєння, тому що в умо¬вах ринкової економіки сільськогосподарські підприємства повинні працювати з наймен¬шими економічними втратами.

Проблема економічного стану сільськогосподарських підприємств, відновлення їх платоспроможності є досить гострою і не може бути вирішеною тільки керівництвом сільсь¬когосподарського підприємства. Вона вимагає державного втручання, в першу чергу формування аграрної політики в державі, яка б враховувала потреби аграрного сектора економіки України та держави в цілому.

“Народне господарство України характеризується певними суспільними, політични¬ми, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право” .

Для побудови цілісної, сприйнятливої, зрозумілої аграрної політики в державі в першу чергу став актуальним і необхідним новий зміст нормативно-правової бази. На основі ана¬лізу досвіду перших спроб реформування земельних відносин, які відбулися на почат¬ку 90-х років, було зроблено висновок, що аграрна політика повинна бути забезпечена комплексністю і системністю. Крім того, вона повинна бути активною, кардинальною і спрямованою на утвердження України (вже в найближчі роки) як держави з високоефек¬тивним сільським господарством.

Хоча за останні роки в сільському господарстві досягнуто певних зрушень на краще, ці зрушення не мають стабільного характеру. Рівень реформ і їх глибина не відповідають тій ситуації, що склалася в агропромисловому комплексі.

Для того щоб подолати ті ускладнення і погіршення в агропромисловому комплексі України, необхідно, в першу чергу, звернути увагу на розвиток законодавчих умов для його становлення і розвитку.

Незважаючи на існуючу думку, що в аграрному секторі економіки створені всі законо¬давчі умови для його діяльності, потрібно зазначити, що хоча реформи носили динамічний та ефективний характер, їх рівень на сьогодні все менше задовольняє сільськогосподар¬ське виробництво.

Питання стабільності розвитку сільського господарства, в першу чергу, залежить від законодавчої бази, яка б могла забезпечити такий розвиток у складний період реформування цієї галузі економіки України.