Фінанси сільськогосподарського підприємства і підходи до їх удосконалення

Деякі важливі для сільськогосподарського виробника законодавчі акти в аграрному секторі економіки прийняті. Це, зокрема, Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на 2001–2004 роки” , а також закони, що підтримують розвиток ветеринарії, племінної справи у тваринництві, селекції в рослинництві.

Враховуючи існуючі проблеми в цій галузі, потрібно звернути увагу на те, що зміцнен¬ню фінансового стану сільськогосподарських підприємств повинні сприяти такі чинники, як запровадження приватного господарювання, активна розбудова аграрного ринку, зниження податкового навантаження.

Формування сприятливої податкової системи є одним з вирішальних чинників успіш¬ного функціонування аграрного сектора за ринкових умов.

Відсутність протягом тривалого часу сприятливої податкової системи та паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призводила до зростання недоїм¬ки сільськогосподарських підприємств у платежах до бюджету та Пенсійного фонду.

Так, більша частина сільськогосподарських підприємств мала велику заборгованість, основна частина якої складалася з платежів до бюджету. Склалася ситуація, коли госпо¬дарська діяльність таких підприємств не була достатньо прибутковою і коштів вистачало тільки на підтримку поточної діяльності.

Держава неодноразово йшла на реструктуризацію і списання цих боргів. На початку  2001 р. реформовані сільськогосподарські підприємства від них були практично звільнені.

З кінця 1990-х років в аграрному секторі формуються засади стимулюючої податкової системи.

Значним для сільськогосподарських товаровиробників виявилось прийняття Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” [6], в якому визначено меха¬нізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарськими виробни-ками.

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки України” продовжив дію Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” до 31 грудня 2009 року.

Усе це значною мірою знизило податковий тиск на сільгоспвиробників, спростило оподаткування, повніше розкрило стимулюючий потенціал податкової системи.

Це дало позитивні наслідки. Намітилося зміцнення податкової дисципліни, збільшився рівень сплати податків.

Але, незважаючи на формування сприятливої податкової системи, мають місце випад¬ки, коли державна податкова служба порушує права сільськогосподарських підпри¬ємств. У таких випадках сільськогосподарські підприємства вимушені звертатись зі скаргою до суду.

Однією з поширених у практиці господарського суду категорією спорів є визнання недійсними актів державної податкової служби.

Сільськогосподарські підприємства звертаються до господарського суду з позовами про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції, про повернення з бюд¬жету зайвого сплаченого земельного податку та іншими. При цьому вони використовують своє право оспорювати приписи органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо господар¬ський суд задовольняє заявлену вимогу і визнає спірний припис недійсним, то незаконно стягнута державною податковою інспекцією сума підлягає поверненню з бюджету.

У роз’ясненні президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби” від 12 трав¬ня 1995 р. № 02-5/451, говориться про те, що статтею 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” передбачена можливість оскарження у вста¬новленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності податкових органів. Рішення про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій повинні відповідати формі, яка встановлена Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби. Ця Інструкція затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 р. № 110, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. № 268/5459 .

Складені посадовими особами податкових органів акти перевірок грошових доку¬ментів, бухгалтерських книг, звітів кошторисів, інших документів, пов’язаних із обчис¬лен¬ням і сплатою податків (обов’язкових платежів), а також інші матеріали докумен¬тальних перевірок (довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, які здійснювали перевірку), не можуть бути розглянуті як акти у розумінні частини четвертої статті 5 Госпо¬дарського процесуального кодексу України . Викладені у цих документах обста¬вини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу або його заступником відповідних заходів .

Мають місце випадки, коли керівник сільськогосподарського підприємства вважає, якщо він підписав акт про проведення перевірки, то він позбавив себе права на звернення до господарського суду. Однак така думка є хибною.

Сільськогосподарські підприємства, права і охоронювані законом інтереси яких пору¬шені податковими органами, мають право звернутись до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення податкової інспекції або об’єднати цю вимогу з вимогою про повернення стягненої суми.

Статті 12 та 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” перед¬бачають можливість скасування рішень органів державної податкової служби. Дер¬жавна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) – рішення нижчих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

В якому порядку – адміністративному чи судовому – оскаржувати рішення ДПІ, плат¬ник податків має вирішувати з урахуванням різних факторів. Так, на користь адмі¬ністративного оскарження говорить те, що подана в адміністративному порядку скарга припиняє обов’язковість виконання рішення, що оскаржується платником податків (на¬прик¬лад, сплату нарахованих податків, штрафу, пені), на термін від моменту подачі скар¬ги до закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом усього терміну адміністративного оскарження податкові зобов’язання вважаються “неузгодженими”, тобто, не підлягають виконанню платником податків [9].

Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” [10] передбачена процедура адміністра¬тивного оскарження рішень податкових органів. У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов’язання або прий¬няв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, що подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого орга¬ну, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі, коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги – до контролюючого органу вищого рівня із дотри¬манням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначе¬ного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішен¬ням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продов¬ження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Скарга подається відповідно до вимог пунктів 3, 4 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверд¬женого наказом Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 р. № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. № 238/4529 [11].

Важливим є дотримання вимог цього Положення, тому що скарга, в якій відсутні необ¬хідні реквізити або відомості, може бути не прийнята, що може призвести до пропуску строків, і як наслідок, до неможливості подальшого оскарження рішення.

У практиці господарського суду виникають труднощі, пов’язані з розглядом справ, що виникають з податкових відносин.

Так, Вищим господарським судом України розглянута справа за позовом Спільного сільськогосподарського підприємства “Н” до Державної податкової інспекції у м. Миколаєві про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Миколаєві.

Рішенням господарського суду Миколаївської області позовні вимоги Спільного сільськогосподарського підприємства “Н” про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Миколаєві задоволені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду було скасовано рішення господарського суду Миколаївської області і припинено провадження у справі, з огляду на те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах. Постанова апеляційного суду мотивована вимогами статті 12 Господарського процесуального кодексу України, приписами якої не передбачено оскарження до господарського суду рішення контролю¬ючого органу, прийнятого в адміністративному порядку за результатами розгляду скарги, оскільки таке рішення не є актом, на підставі якого у позивача виникли будь-які правові наслідки та прийняття якого призвело до порушення чи обмеження прав платника податку.

Позивач оскаржив постанову Одеського апеляційного господарського суду.

Вищий господарський суд України задовольнив вимоги позивача, посилаючись на те, що Одеським апеляційним господарським судом були допущені порушення норм мате¬ріального права. Суд встановив, що дійсно цими судами не були взяті до уваги припи¬си підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якими передбачена процедура адміністративного оскарження рішень податкових органів.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду було скасовано і справу передано на новий розгляд.

Оскарження рішень державної податкової служби є однією з найважливіших у подат¬ковому законодавстві нормою, яка на сьогодні застосовується досить часто і є ефективним меха¬ніз¬мом для вирішення податкових суперечок та недопущення погіршення економіч¬ного стану сільськогосподарських підприємств.

В аграрному секторі, де основним засобом виробництва є земля, стимулюючу функцію можна реалізувати значно ширше і повніше, тому держава повинна продовжувати вдоско¬налення податкових відносин у цьому секторі економіки за такими напрямами:

1) перетворення фіксованого сільськогосподарського податку в основний і стабільний податок на тривалу перспективу;

2)  закріплення фіксованого сільськогосподарського податку як окремого виду подат¬ку в Податковому кодексі;

3) збереження і розширення інноваційно-інвестиційної спрямованості пільгового режи¬му податкової системи в аграрному секторі економіки України;

4) спрощення, уніфікація та інтегрування податкового і бухгалтерського обліку та звіт¬но¬сті, скорочення витрат на їх ведення та забезпечення прозорості податкових відно¬син;

5) розширення застосування таких норм Закону України “Про порядок погашення зобо¬в’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як конфлікт інтересів та застосування податкового компромісу;

6) забезпечення юридичного обслуговування сільськогосподарських підприємств з метою надання консультацій з податкового законодавства, ознайомлення з практикою вирі¬шення спорів, що виникають з податкових відносин і запобігання порушення податко¬вого законодавства.

Таким чином, проблеми зміцнення фінансового стану сільськогосподарських підпри¬ємств можуть бути вирішені тільки за сприяння та підтримки держави. Це стосується насамперед створення ефективної системи оподаткування та приведення її у відповідність з рівнем ефективності господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

2.2 Шляхи вдосконалення оподаткування сільськогосподарських підприємств

“Шляхи вдосконалення оподаткування сільськогосподарських підприємств” – узагальнено особливості оподаткування сільськогосподарських підприємств в розвинених європейських країнах, розроблено та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення складових та механізмів прямого та непрямого оподаткування сільськогосподарських підприємств, окреслено перспективи функціонування  спеціальних режимів оподаткування.

Встановлено, що серед інструментів прямого оподаткування сільськогосподарського виробництва в країнах Східної Європи відсутній такий спеціальний режим оподаткування, яким є ФСП в Україні (крім частково Польщі). Як правило, виробники галузі сплачують земельний податок, прибутковий (корпоративний або особистий) та так звані податки з фонду оплати праці.

Аналіз прямого оподаткування підприємств галузі в країнах ЄС дав змогу визначити його двоїстість: з одного боку, функціонує прибуткове оподаткування, яке оподатковує реальну доходність і використовується для фінансування державних потреб, з іншого, поряд з тим, майнове, яке оподатковує доходний потенціал і використовується для потреб місцевих бюджетів.