Фінанси сільськогосподарського підприємства і підходи до їх удосконалення

Нині назріла нагальна необхідність уточнення та упорядкування визначення категорії “сільськогосподарське підприємство” для цілей застосування спеціальних режимів оподаткування та надання податкових пільг, а також уніфікації його використання у податковому законодавстві, що дозволить об’єктивно і на системних засадах враховувати специфіку діяльності в галузі при оподаткуванні. В роботі запропоновано критерії та особливості відбору сільськогосподарських підприємств для цілей здійснення державної підтримки шляхом застосування специфічного податкового інструментарію та надання податкових пільг, що дозволить унеможливити користування ними осіб, для яких вони не передбачені. Зокрема, наша пропозиція полягає в запровадженні норми, яка б передбачала необхідність підтвердження статусу суб’єкта спецрежиму поквартально.

За результатами досліджень обґрунтовано доцільність запровадження та розроблено засади функціонування нового сільськогосподарського податку, який включатиме в себе земельний податок, який виступатиме основою прямого оподаткування і відображатиме платність землекористування та податок на прибуток від сільськогосподарської діяльності, механізм справляння якого базуватиметься на визначенні нормативного прибутку, розрахованого за усередненими оцінками доходності для певного регіону.

Аналіз практики непрямого оподаткування сільськогосподарських підприємств в аграрно розвинених країнах дав змогу встановити наявність в них спеціальних добровільних режимів адміністрування ПДВ, основною метою запровадження яких є спрощення податкових відносин, а основним завданням - коректне вилучення підприємств галузі із системи справляння ПДВ. Подібний режим законодавчо запропоновано і в Україні.

У роботі детально проаналізовано та дано характеристику механізмам дії “старого” (режиму акумуляції) та “нового” (режиму фіксованого збору для компенсації вхідного ПДВ) порядків справляння ПДВ, та запропоновано методику визначення оптимального розміру ставки фіксованого збору, виходячи з мети досягнення врівноваженості сум вхідного та вихідного ПДВ. Такий розрахунок повинен проводитись на основі аналізу складових витрат сільськогосподарських підприємств - при цьому попередньо їх необхідно поділити на оподатковувані (за якими виникає вхідне ПДВ) та не оподатковуванні вхідним ПДВ (які здійснено без вхідного ПДВ), а також рівня рентабельності виробництва.

Виходячи з основних показників роботи досліджуваної сукупності сільськогосподарських підприємств у 2002–2004 рр., встановлено, що частка вартості вхідних факторів виробництва, які спричиняють виникнення податкового кредиту з ПДВ складає у вартості продукції в середньому 60 %, а 40 % - частка доданої для цілей ПДВ вартості (а саме витрат, які не оподатковуються вхідним ПДВ та прибутку). Також визначено, що для підприємств різних напрямів діяльності величина зазначених часток є різною. Так, в ціні рослинницької продукції, як свідчать проведені нами розрахунки, спостерігається паритет: 50 % витрати з вхідним ПДВ – 50 % додана для цілей справляння ПДВ вартість; для тваринницької продукції ситуація інша: в структурі витрат на її виробництво 80 % понесених витрат зумовлюють виникнення вхідного ПДВ і лише 20 % - додана для цілей ПДВ вартість. Відповідно встановлено, що виникає необхідність диференціації ставок нового спецрежиму з ПДВ окремо для продукції рослинництва та тваринництва (для продукції тваринництва ставка має бути на декілька процентних пунктів вищою, ніж для продукції рослинництва).

Виявлено, що достатньо часто наводяться пропозиції щодо необхідності запровадження в Україні пониженої ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію. Проаналізувавши можливі наслідки функціонування пониженої ставки ПДВ в галузі, ми дійшли висновку, що її запровадження на сучасному етапі недоцільне, оскільки виробники будуть більше втрачати від її застосування, ніж отримуватимуть переваг споживачі цієї продукції. Також обґрунтована недоцільність застосування нульової ставки при операціях з продажу окремих видів сільськогосподарської продукції. Така практика в країнах ЄС практично не застосовується, а в Україні не виконує в повній мірі покладені на неї функції.

Запропоновано комплекс заходів щодо вдосконалення механізму бюджетного відшкодування з ПДВ для сільськогосподарських підприємств, що дозволить частково нівелювати його вади в галузі. Зокрема, запропоновано запровадити порядок взаємодії податку на прибуток та ПДВ, відповідно до якого дебетове сальдо з ПДВ зараховувалося б в рахунок сплати податку на прибуток. Для більш повного врахування специфіки галузі при справлянні ПДВ обґрунтовано напрямки вдосконалення режиму виплати дотацій переробними підприємствами та запровадження порядку компенсації дебетового сальдо з ПДВ у першій половині року за рахунок спеціально сформованої цільової програми у межах державної фінансової підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва.

3. Визначення різних типів сільськогосподарських підприємств

З огляду на розвиток і зміни у сільському господарстві України, що відбувались протягом останнього десятиріччя, важко було дати чітке визначення та класифікувати сільгоспвиробників. В Україні прийнято виділяти такі три наступні категорії  сільгоспвиробників.

Сільськогосподарські підприємства, які ще називають великими сільгоспвиробниками: до цієї категорії належать державні господарства, акціонерні компанії та товариства усіх типів, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські підрозділи промислових, транспортних та інших підприємств, організацій і науково-дослідних інститутів.

Особисті господарства населення, які ще називають особистими селянськими господарствами (у т.ч. дачні ділянки) або дрібні сільгоспвиробники: до цієї категорії належать індивідуальні або сімейні господарства, які мають земельні ділянки, такі форми сільгоспвиробництва, коли окрема особа або сім’я виробляє сільгосппродукцію для задоволення потреб сім’ї в продуктах харчування або з іншою метою.

Фермери, які також, як правило, розглядаються як дрібні виробники: форма вільного підприємства, у якому використовується власна або орендованого земля та інше майно. Приватний фермер займається на своєму підприємстві виробництвом, іноді переробкою та збутом сільгосппродукції, держава реєструє його як фермера.

Таким чином, категорія сільськогосподарських підприємств включає великі сільськогосподарські землеволодіння, такі як колишні радгоспи та колгоспи, які все ще намагаються функціонувати в пострадянських реаліях, та сучасні ефективні землеволодіння корпоративного типу. До приватних господарств відносять індивідуальні та сімейні сільські господарства, які виробляють продукти харчування здебільшого для особистого споживання, однак вони також реалізують певну частину своєї продукції, щоб поповнити доходи сім’ї. Останні, приватні ферми, дуже подібні до приватних господарств, але вони реєструються як бізнес.

Зручно розглядати сільськогосподарські підприємства як великі виробники, а інші дві категорії господарств – як малі виробники.

Визначення малого підприємства: якщо середня кількість працівників згідно зі штатним розкладом за відповідний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та розміри річного валового доходу не перевищують 500 000 євро.

Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва”

Стаття 1. Поняття суб’єктів малого підприємництва: Суб’єктами малого підприємництва є: юридичні особи – це суб’єкти господарювання будь-якої організаційної та юридичної форми та форми власності, в яких середній штат працівників за відповідний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а розмір річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.

Стаття 2. Сфера застосування Закону: Сфера застосування цього Закону поширюється на усіх суб’єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у т.ч. включно з тими, котрі працюють у галузі сільського господарства.

Проект АМР/ПРООН „Аграрна політика для людського розвитку”/Секретаріат Координаційної ради з питань аграрної політики при Кабінеті Міністрів України

Згідно з вищезгаданим законодавством України та проектом „Аграрна політика для людського розвитку”, аналіз свідчить, що у 2003 році 91,2 процентів сільськогосподарських підприємств України мали загальні обсяги продажу, які не перевищують передбачений максимальний еквівалент 500 000 євро (3,2 мільйони гривень) і лише 22,3 % звітували про максимальну дозволену кількість працівників у 50 осіб. Таким чином, ці 22,3 % також можна включити до категорії малих підприємств (згідно з критеріями, передбаченими чинним законодавством).

Менше 0,1 % сільськогосподарських підприємств можуть бути віднесені до категорії великих підприємств (загалом лише чотири підприємства).

Група середніх підприємств є найбільшою.

Видається можливим розділити середні підприємства на такі класи або групи:

•              Підприємства, середній штат працівників яких протягом фінансового року перевищує 50 осіб, але не більше 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу  від реалізації як продукції, так і послуг за фінансовий рік не перевищує суми, яка дорівнює еквіваленту в 500 000 євро відповідно до середньої ставки гривні Національного Банку України, визнаються середніми підприємствами першої групи.

•              Інші підприємства, які згідно із законом визнаються середніми, є середніми підприємствами другої групи.

Висновок

Встановлено, що нині сформовані теоретичні засади на основі яких повинне здійснюватись реформування системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств.

Обґрунтовано доцільність орієнтації процесу реформування управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств на забезпечення реалізації стратегічних фінансових завдань та ефективності їх діяльності. Його початковим пунктом виступає вибір фінансової стратегії.

За результатами систематизації наукової літератури та емпіричного аналізу визначено існування чотирьох концептуальних підходів (моделей) до управління фінансовими ресурсами: елементний (регулювання пропорцій між окремими елементами балансу); потоковий (управління фінансовими потоками з метою трансформації балансу), портфельний та диференційований. Визначено, що останній підхід є найбільш прийнятним для сільськогосподарських підприємств.

З'ясовано, що процес трансформації управління фінансовими ресурсами має свою внутрішню логіку, яка обумовлює зміст та послідовність здійснення певних процедур та етапів.

Показано, що методичне забезпечення управління фінансовими ресурсами включає моделі, прийоми, методи та інструменти проведення аналітичних і планово- прогнозних розрахунків визначення потреби в фінансових ресурсах, джерел їх формування, виявлення взаємозв'язку між наслідками діяльності й використанням фінансових ресурсів, оцінку та інтерпретації отриманих результатів.

Література:

1. Гайдуцький П. І. Аграрна реформа: міфи й істина // Урядовий кур’єр. – № 172. – 16 вересня 2003 р. – С. 7–8.

2. Аграрне право України: Підручник / За ред. професора В. З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 4.

3. Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років: Закон України  // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 11. – Ст. 52.

4. Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяль­ності в аграр­но­му секторі економіки України: Закон України  // Урядовий кур’єр. – № 134. – 23 липня 2003 р. – С. 10.

5. Про державну податкову службу в Україні: Закон України (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.

6. Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санк­цій органами державної податкової служби: наказ Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 р. № 110.

7. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – № 1992. – № 6. – Ст. 56.

8. Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451 “Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів“ // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. – К., 1998. – С. 67.

9. Жукова О.В. Порядок адміністративного оскарження рішень ДПІ // Адвокат. – 2002. – № 2–3. – С. 101.

10. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та дер­жав­ними цільовими фондами: Закон України  // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

11. Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби: наказ Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001р. № 82.

         12.Гарасим П.М. Податковий облік і звітність на підприємствах : Підручник/ П.М. Гарасим, Г.П. Журавель, П.Я. Хомин. -К.: Професіонал, 2004. -448 с.

   13. Хомин П.О. Облікове забезпечення звітності сільськогосподарських підприємств (Методологія і практика). – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 453 с.

   14. Гудзь О.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств: Монографія. - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 578 с.

        15. Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / М.Я. Дем'яненко, В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ та ін. / За ред. М.Я. Дем'яненка - К.: ІАЕ УААН, 2002 - 645 с.

        16. Лайко П.А., Ляшенко Ю.І. Фінанси АПК: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: ДІЯ, 2000. - 225 с.

26