Фінансове право та фінансова політика

   1. Поняття та система  фінансового права

   Фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань та функцій.

   Для фінансового права властивою  є різноманітність та складність об’єкта правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю  і динамічністю самої фінансової системи, її зв’язками з усіма  структурами суспільного виробництва.

   Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень.

   Метод фінансово-правового  регулювання – сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів,  з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

   Суб’єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб`єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб’єкти, та громадяни (індивідуальні суб’єкти).

   Під системою фінансового права розуміють об’єктивно зумовлену внутрішню його побудову, об`єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності. Є також визначення системи фінансового права як сукупності, взаємозв’язку і взаємодії всіх фінансово-правових інститутів.

   Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права – Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктивний склад у цілому і за окремими напрямками зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи.

   Зовнішньою  формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове  законодавство, тобто система усіх упорядкованих відповідним чином  нормативно-правових актів, що регулюють  фінансові відносини в державі.

   Фінансове законодавство охоплює усі сфери  й ланки фінансової системи й  усі форми й методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна  поділити на дві частини: законодавчі  акти, що безпосередньо регулюють  фінансові відносини, та закони з  інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

   Дієвість  фінансового законодавства, його відповідність  конкретним умовам і завданням значною  мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок  влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового  права.

   2. Фінансова політика, її зміст і завдання

   Важливою  складовою економічної політики держави є фінансова політика – сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

   Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

   Головне завдання фінансової політики держави – забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами.

   Зміст фінансової політики багатогранний і може бути представлений як єдність трьох складових частин:

   вироблення  науково обґрунтованих концепцій  розвитку фінансів;

   визначення  основних напрямків використання фінансів на перспективу і поточний період;

   здійснення  практичних дій, направлених на досягнення поставленої мети.

   Основні складові фінансової політики держави такі:

   Бюджетна  політика – діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку стратегічних пріоритетів держави.

   Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

   Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці.

   Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюють держава та міжнародні валютно-фінансові організації.

   Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

   Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або регулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

   Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку.

   Фінансова політика суб’єктів  господарювання – система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

   Фінансова політика домогосподарств – діяльність громадянина чи його сім`ї, яка ґрунтується на створенні і використанні фондів фінансових ресурсів з метою задоволення особистих потреб.

   Фінансова політика у сфері  міжнародних фінансів пов’язана із налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями шляхом участі держави як у формуванні доходів (фінансових ресурсів) міжнародних організацій, так і в отримані державою коштів від цих суб'єктів на фінансування проектів і програм у формі кредитів.

   3. Фінансовий механізм  і його складові  елементи.

   Фінансовий  механізм – сукупність фінансових методів, форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

   Структура фінансового механізму досить складна. До неї належать різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. У структурі фінансового  механізму вирізняють п’ять взаємопов’язаних елементів: фінансові методи, фінансові  важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення.

   Фінансовий  метод визначають як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та застосуванні грошових фондів. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: планування, прогнозування, фінансування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування, оренда, лізинг, трастові операції, матеріальне стимулювання, заставні операції, трансфертні операції, фондоутворення.

   Фінансовий  важіль – засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, відсоткові ставки з кредитів, депозитів, облігацій та ін.

   Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи й інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства, здійснити єдину політику в сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.

   До  нормативного забезпечення належить інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.

   Інформаційне  забезпечення складається з різної статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, ціни, курси, дивіденди на товарному, валютному ринках.

   4. Організація фінансового  планування та  фінансового контролю  в державі

   Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, поділу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.

   Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

   Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

   Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, що відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у  спеціальному документі – фінансовому  плані. Особливість фінансового  плану полягає в тому, що він  складається лише у грошовій формі.

   Фінансове планування включає:

   фінансове прогнозування (перспективне планування) – дослідження та розроблення  на довгострокову перспективу ймовірних  шляхів розвитку фінансів суб'єктів  господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення  у майбутньому (перспективні фінансові  плани складають на період, більший одного року);

   поточне фінансове планування – процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

   оперативне  фінансове планування – процес синхронізації  у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають  на строк до одного року : квартал, місяць).

   При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування: метод коефіцієнтів, нормативний метод, балансовий метод, метод математичного моделювання, розрахунково-аналітичний метод.

   Під час складання й виконання  фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та резервів їхнього збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль - цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

   Фінансовий  контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних  коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.