Фінансове право та фінансова політика

   Фінансовий  контроль в своїй основі базується  на принципах незалежності, гласності, превентивності, дієвості, регулярності, об’єктивності та має всеохопний характер.

   Фінансовий  контроль класифікується за певними  ознаками (рис. 4.1).

   Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють державний, громадський, внутрішньогосподарський фінансовий контроль та аудит.

   Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової  політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і  організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розрахунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). У свою чергу державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний та відомчий.

   

   Рис. 4.1. Класифікація фінансового контролю за певними ознаками

   Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян.

   Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо.

   Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах.

   Залежно від часу проведення виділяють попередній, поточний та наступний фінансовий контроль..

   Попередній  фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій.

   Поточний  фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат).

   Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської та  статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії.

   Залежно від мети та завдань фінансового  контролю виділяють такі його форми  як моніторинг, внутрішній аудит та інспектування.

   Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

   Внутрішній  аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.

   Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

   За  методами проведення фінансовий контроль може бути документальним та натуральним.

   При натуральному фінансовому контролі перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний  запуск сировини у виробництво, перевірка  фактично виконаних робіт тощо).

   За  документальним фінансовим контролем  перевірка здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).

   5. Управління фінансами  в Україні

   Управління  фінансами відбувається через систему  державних органів та інститутів за допомогою форм і методів організації  управлінської діяльності.

   В управлінні фінансами вирізняють об’єкти  і суб’єкти управління.

   Об’єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб’єктами –  ті організаційні структури, які  здійснюють управління (фінансові державні органи, фінансові підприємств та ін.). Сукупність усіх організаційних структур, що виконують управління фінансами, становить фінансовий апарат.

   В управлінні фінансами розрізняють  декілька функціональних складових: планування, стратегічне й оперативне управління та контроль.

   Стратегічне управління виявляється у визначенні фінансових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встановленні обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо; здійснюється вищими органами державної влади та управління (Президентом України, Верховною Радою України, кабінетом Міністрів України).

   У сфері управління фінансами до повноважень  Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет України; контроль за виконанням Державного бюджету; ухвалення рішення щодо звіту  про його виконання; розгляд і  затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи  та фінансової політики в країні; контроль за їх виконанням; використанням позик, одержаних Україною; утвердження  усіх рішень, пов’язаних із фінансовою політикою держави.

   У сфері управління фінансами головними  повноваженнями Кабінету Міністрів  України є: розробка та реалізація стратегічних напрямків єдиної державної фінансової політики, проекту закону про Державний  бюджет України, забезпечення виконання  затвердженого Верховною Радою  Державного бюджету України та подання  звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

   Оперативне  управління фінансами – це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами – головна функція апарату фінансової системи держави: Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та організацій.

   Основні функції Міністерства фінансів полягають  у таких діях:

   розробленні та реалізації основних напрямків фінансової політики держави, забезпечення її втілення в життя;

   забезпеченні  стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний  розвиток країни;

   організації бюджетного процесу, складанні проекту  та забезпеченні виконання Державного бюджету України;

   концентрації  фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України та її регіонів;

   аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;

   удосконаленні методів фінансово-бюджетного планування;

   проведення  роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);

   здійсненні  фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних  коштів, коштів держаних цільових фондів.

   Головним  завданням Державного казначейства України є:

   організація виконання Державного бюджету України  на основі принципу єдиного казначейського рахунку та здійснення контролю за цим;

   управління  коштами Державного бюджету України  та коштами державних цільових позабюджетних  фондів;

   фінансування  видатків Державного бюджету України;

   здійснення  керівництва підвідомчими територіальними  органами;

   управління  державним внутрішнім і зовнішнім  боргами;

   ведення зведених реєстрів розпорядників коштів Державного бюджету, державних позабюджетних  фондів.

   Основний  критерій на якому ґрунтується виконання  бюджетів – забезпечення надходжень податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів.

 

   

   1. Економічна сутність, функції та класифікація  податків.

   Податки – економічні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами стосовно примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Таким чином, сутність податку полягає у стягненні державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску. Джерелом податків є нова вартість національного доходу.

   Для вивчення природи податку важлива  роль відводиться дослідженню конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.

   Функції податку — вияв сутності податку  в дії, спосіб вираження його властивостей.

   Отже, за своє сутністю податки виконують  дві функції: фіскальну і розподільно-регулюючу.

   За  допомогою фіскальної функції податків формулюються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів.

   Розподільно-регулююча  функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості національного доходу між державою та її суб’єктами, і через елементи податку держава може регулювати вартісні пропорції такого розподілу.

   До  основних елементів податку належать:

   суб'єкт  податку — учасник процесу  справляння податку (платник, держава, державні органи);

   об'єкт  оподаткування — явище, предмет  чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок;

   предмет оподаткування — різновид предметів  матеріального світу, з якими  законодавство позв'язує виникнення податкового обов'язку;

   ставка  податку — законодавчо встановлений розмір податку або збору, виходячи з об'єкта або одиниці оподаткування.

   Іншими  елементами податку, які конкретизують  зміст основних елементів або  мають самостійне значення, є:

   джерело сплати — фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок;

   база  оподаткування — законодавчо  закріплена частина доходів чи майна  платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується під час розрахунку суми податку. Податкова база — кількісний вимір об'єкта оподаткування;

   одиниця оподаткування — частина об'єкта оподаткування, стосовно якої відбувається встановлення нормативів і ставок обкладення, тобто та одиниця, яка покладається в основу виміру об'єкта оподаткування. Вона залежить від об'єкта оподаткування, виражається в грошовій або натуральній  формі і має переважно розрахунковий  характер;

   податкові пільги — законодавчо встановлені  винятки з загальних правил оподаткування, які надають платникові можливість зменшити суму податку (збору), що підлягає сплаті, або звільняють його від  виконання окремих обов'язків  та правил, пов'язаних з оподаткуванням;

   порядок сплати податку — методи, строки та засоби сплати податку в державі, які залежать від принципів побудови податкової системи;

   податковий  звіт — документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

   податковий  період — строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно  визначається розмір податкового зобов'язання;

   звітний період — строк складання та надання  органу Державної податкової служби податкової звітності.

   Таким чином, в елементах податку конкретно  виражаються вимоги, що лежать в основі побудови податкової системи держави.