Організація бюджетного процесу в Україні

   Успіх процесів децентралізації як головного  вектора  трансформаційних змін значною  мірою залежить від рівня розвитку  названих інститутів. Трансформація  інститутів місцевих фінансів можлива  за умови забезпечення органів місцевого  самоврядування стабільними джерелами  власних бюджетних надходжень –  місцевих податків та зборів.

     Місцева влада, а особливо органи  місцевого самоврядування, функціонує  у межах так званої моделі  агента центрального уряду. Тобто  ці органи управління та система  їх фінансових інститутів  створені  шляхом законодавчої ініціативи  центральної влади.

   Сьогодні  істотно обмежені  права органів  місцевого самоврядування у формуванні позабюджетних та валютних  фондів, додатковому залученні коштів та самостійному їх використанні.  Намагання  централізувати всі фінансові ресурси  на місцевому рівні в складі місцевих бюджетів, а особливо з урахуванням  їх казначейського обслуговування, суперечить принципам матеріально – фінансової самостійності місцевого самоврядування та переконливо свідчать про  непослідовність  державної політики щодо децентралізації. [3, c.157]

    Завданням сучасного етапу розвитку  фінансово -  бюджетної системи України є розбудова та  подальша  трансформація, відповідно  до кожної громади, всіх сфер  та ланок місцевих фінансів. При цьому слід наголосити на вирішальній ролі центральної влади в цьому процесі, оскільки регламентація процесів розвитку цих інститутів   на законодавчому рівні значною мірою впливає як на прогресивний  їх розвиток, так і на їх руйнацію.

     Розширення  прав органів  місцевого  самоврядування, яке відбулося протягом  останніх років, не супроводжувалося  зміцненням системи місцевих  органів  і передачею місцевій  владі дохідних джерел, достатніх  для виконання  нових функцій та завдань. Ці основні суперечності  виявляються у процесі функціонування місцевих бюджетів як детермінуючої ланки системи місцевих фінансів.

   У розвинених країнах місцеві бюджети  впливають на економіку та соціальну  сферу, є важливим  інструментом перерозподілу ВВП, фіскальної діяльності надання громадських послуг і  економічного зростання.

   В Україні, на жаль, специфіка формування дохідної частини місцевих видатків та напрями використання коштів місцевих бюджетів не сприяють реалізації їх важливої ролі в економічній системі держави, яка їм притаманна  в розвинених країнах. Щодо доходів місцевих бюджетів, то переважна частина їх надходжень (близько 70%) формується за рахунок централізованих  фінансових ресурсів.

       Для правильного тлумачення  місцевих  фінансів необхідно визначити  основні їх складові.

   Першою  і не менш важливою складовою місцевих фінансів є комунальний кредит. Комунальний  кредит – це  сукупність економічних  відносин між органами місцевого  самоврядування, з одного боку, та фізичними  та  юридичними  особами – з  другого боку, при  яких місцеве  самоврядування виступає в якості частіше  усього позичальника, рідше кредитора. Основна відмінність між державним  і комунальним  кредитом – це  продуктивний характер комунального кредиту; державні позики випускаються, як правило, з метою покриття бюджетного  дефіциту, а місцеві позики –  для здійснення інвестиційних проектів.[5, c.111]

      Особливою складовою місцевих  фінансів є місцеві фонди коштів, наявність яких сприятиме належному   здійсненню контролю за формуванням  фондів  та ефективним і цільовим  використанням їх коштів. Відповідно  до Закону України „Про місцеве  самоврядування в Україні” відмічається , що органи місцевого самоврядування  можуть утворювати цільові фонди,  які є складовою спеціального  фонду відповідного місцевого бюджету.  Порядок формування та використання цільових фондів визначається положенням про ці фонди, що затверджуються відповідною радою.

     Наступною складовою місцевих  фінансів є  цінні папери, лотереї,  що належать органам  місцевого  самоврядування. Так, відповідно  до Закону України «Про місцеве  самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування беруть участь у фінансово-кредитних відносинах.

   Зокрема, Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати  місцеві позики, лотереї та цінні  папери, отримувати позички з інших  бюджетів на покриття тимчасових касових  розривів з їх погашенням до кінця  бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.

     До місцевих фінансів відносяться і кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з Державного бюджету місцевому бюджету, або з одного місцевого бюджету до іншого місцевого бюджету. Вони мають назву «міжбюджетні трансферти» та поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам та кошти, які передаються з одного місцевого бюджету іншому місцевому бюджету; інші дотації. [1, c.220-221]

   До  місцевих фінансів належать і кошти, що передаються органам місцевого  самоврядування з Державного бюджету  України як фінансування делегованих  повноважень органів виконавчої влади.

       Отже, основою місцевих фінансів  є місцеві бюджети, які відповідно  до Бюджетного Кодексу України  мають дохідну і видаткову  частини.  Фіскальна автономія   місцевої влади в межах територіальної  юрисдикції стане першим кроком  на шляху існування останньої як повноцінного суб'єкта політичних та соціально – економічних відносин якісно нового змісту. Управління  бюджетними коштами  дозволить  опрацювати  механізми найефективніших форм мобілізації, розміщення  та використання, сприятимуть  зміцненню  фінансової бази  місцевих органів влади та значно  прискорять розвиток  інших  складових місцевих фінансів. 

3. Організація фінансової роботи і  управління фінансами  на підприємствах.

     Фінансові ресурси як важливий чинник ефективного  функціонування підприємства (галузі) посідають значне місце в управлінні виробництвом. Фінансові служби покликані  постійно забезпечувати фінансовими  ресурсами процеси виробництва  й реалізації продукції, домагатися найраціональнішого використання фінансових ресурсів, слідкувати за додержанням  у всіх ланках виробництва й усіма  функціональними підрозділами підприємств  фінансової дисципліни. Фінансова дисципліна включає в себе обов'язок підприємств  і посадових осіб дотримуватися  режиму економії у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, норм і нормативів витрат, затверджених фінансових планів, а також виконання  зобов'язань перед державним бюджетом, банками, постачальниками і споживачами, іншими контрагентами.

     В господарській практиці діяльність, спрямована на забезпечення виробництва  фінансовими ресурсами і здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, називається фінансовою роботою. 
Як правило, фінансова робота на підприємстві організовується фінансовим відділом, що є самостійним структурним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підлягає керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну і фінансовий стан підприємства, представляє підприємство у фінансових, кредитних та інших органах. На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, цю роботу виконує фінансовий сектор (бюро, група), що створюється у складі бухгалтерії, фінансово-збутового відділу чи іншого підрозділу підприємства, керівник якого в такому разі несе відповідальність за фінансову роботу підприємства. 
Фінансова робота на підприємстві дуже різноманітна й багатогранна, але умовно її можна згрупувати за напрямами таким чином: 
фінансове планування;

     оперативна  фінансова робота;

     контрольно-аналітична робота.

     Відповідно  структура фінансового відділу  підприємства будується орієнтовно за таким принципом (рис. 1).

     На  підприємствах зі значним обсягом  зовнішньоекономічних зв'язків створюється  група (сектор) валютних розрахунків і валютного регулювання.

     Контроль  за використанням фінансових ресурсів може бути ефективним, якщо він охоплює  всі ланки фінансової діяльності підприємства: формування витрат на виробництво, надходження виручки від реалізації, використання грошових нагромаджень, формування й використання коштів на створення основних і оборотних  засобів. Причому цей контроль має  бути безперервним і доповнюватися  комплексним аналізом фінансового  стану підприємства. 
Для виконання своїх функцій з управління фінансовими ресурсами і контролю за їх раціональним використанням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки й на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства про розподіл наявних фінансових ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного і допоміжного виробництва), функціональними службами (відділи матеріально-технічного постачання, збуту, головного механіка, головного технолога тощо); розробляє поточні та оперативні фінансові плани та інші планово-фінансові документи; вишукує резерви збільшення прибутку й надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства у коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціально-культурних потреб; здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недопущенням використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати; організовує партнерські відносини з комерційними банками; здійснює оперативний контроль за надходженням грошових коштів у ході реалізації підприємством своєї продукції, послуг, за своєчасним вирішенням суперечок у сфері розрахунків з покупцями та постачальниками; забезпечує всю роботу по виконанню фінансових зобов'язань підприємства перед державним бюджетом щодо внесення податків, інших (неподаткових) платежів, перед позабюджетними фондами, банками, постачальниками сировини, матеріалів і послуг, робітниками і службовцями (заробітна платня, виплати соціального страхування тощо); разом з іншими економічними (відділи планово-економічний, праці і заробітної плати), виробничими і технічними підрозділами комплексно аналізує господарсько-фінансову діяльність підприємства та його окремих структурних підрозділів, у процесі чого виявляються причини невиконання планів і завдань з виробництва продукції, її собівартості, валових доходів і валових витрат, прибутку, причини й винуватці непродуктивних витрат і витрат, що призводять до збитків і зниження рентабельності роботи підприємства, намічаються шляхи подолання цих причин; бере активну участь у заходах, спрямованих на запровадження внутрішнього комерційного розрахунку на підприємстві, колективного підряду в цехах, відділах та інших службах; вивчає стан фінансового ринку країни й регіону для планування і прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, залучення банківських кредитів тощо).

     Такий великий обсяг повсякденної роботи, який виконує апарат фінансової служби підприємства, природно, потребує залучення  значного масиву інформації — планово-виробничої, бухгалтерської, платіжно-розрахункової, договірно-правової, маркетингової. В  сучасних умовах подальше вдосконалення  фінансової роботи і поглиблення  на цій основі контролю за раціональним використанням фінансових ресурсів відбуваються на базі впровадження електронно-обчислювальної техніки, моделювання фінансових процесів і створення автоматизованих  систем управління (АСУ) фінансами. АСУ  фінансами створює умови для  різкого скорочення обсягу технічної  роботи, підвищення оперативності, точності та якості управлінських рішень із фінансових питань.

     Ефективна організація фінансової роботи на підприємстві в ринкових умовах неможлива, якщо фахівці  всіх економічних служб, насамперед фінансової, нездатні швидко й кваліфіковано  орієнтуватись у вкрай динамічному  фінансовому правовому полі України. Тому неодмінною умовою успішного функціонування підприємства є тісна координація  роботи його фінансової служби (як, зрештою, й інших функціональних підрозділів) з юридичною службою.   

     Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими  ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності. Предметом  фінансового управління є регулювання  фінансових потоків. При цьому об'єктом  управління фінансами є фінансові  відносини у сфері грошового  обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

     Суб'єктом  управління фінансами підприємств  є керівний та фінансовий апарат системи  органів управління на підприємстві. У практичному плані управління фінансами підприємств - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.  

     Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави  чи галузі. На рівні підприємств  різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.  

     Управління  фінансами підприємств базується  на об'єктивних та суб'єктивних законах  суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу  готового продукту і валового доходу підприємства. Сутність поняття фінансового  управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію  і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового  апарату на всіх рівнях управління підприємством.  
      Фінансове управління має свою систему функцій, які пропонується визначати у такому складі: