Податки в системі державного регулювання економіки

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, з них 6 наукових статей у фахових виданнях, 2 тез доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій – 3,4 д.а. (особисто автору належить 3,2 д.а.), з них: у фахових виданнях – 3,0 д.а. (особисто автору належить 2,8 д.а.), у збірниках доповідей та тез – 0,4 д.а..

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки

Необхідність втручання  держави в економічну сферу найвідчутніше виявила себе на початку ХІХ століття під час кризи перевиробництва у Великій Британії. Для багатьох обстоювачів повної свободи ринку стала зрозумілою недосконалість механізмів саморегулювання останнього.

Хоч ідеї регулювання  ринку з боку держави далеко не зразу запанували в умах економістів, все ж наявність проблеми товарного перенасичення породжувала сприйняття відповідної діяльності спочатку як тимчасової міри, а потім – як постійної необхідності. Навіть в умовах далеко не передової (з економічної точки зору) країни ХІХ століття – Росії – з’являються твердження безальтернативності впливу держави на економіку. Зокрема, М.Г. Чернишевський писав: «…які б не були економічні теорії суспільства та держави, все ж держава має величезний вплив на економічну діяльність і не може його не мати. …Питання не в тому, чи буде приватна економічна діяльність піддаватися сильному і прямому втручанню держави: інакше і бути не може, допоки існує держава; питання лише в тому, свідомо чи несвідомо буде здійснюватися таке втручання. [123, с. 728]»^*.

Пізніше викладене лише отримувало підтвердження. За наслідками великої депресії ХХ століття розкрився також факт, що саморегульований ринок не лише не може попереджати кризи, а й не здатен забезпечувати автоматичний вихід з них. У.Черчіль, підкреслюючи неперевершеність ринкової організації економіки, поряд відмічав, що вона має і багато вад. Зокрема, посилення міжнародної конкуренції стає важливим чинником розвитку. Це вимагає від держави гарантій дотримання національних інтересів та необхідного рівня економічної безпеки. Роль держави у таких умовах вже розглядається не тільки з позицій ступеня втручання в економіку, а й з огляду на забезпечення атмосфери функціонування останньої. Необхідність зазначеного підкреслюють і сучасні вітчизняні науковці, акцентуючись, крім іншого, на проблемі монополізації економіки. Монополії обмежують конкуренцію, загрожуючи таким чином існуванню самого ринку [20, с. 7]. Російські ж представники інституціоналізму, на додаток до висловленого, звертають увагу на те, що ринкову конкуренцію не можна розглядати лише з точки зору здатності автоматично відсортовувати найкращі результати господарювання. Механізмам ринку важливо не заважати в цьому, однак слід пам’ятати, що відкриття можливостей розвитку для одних одночасно означає закриття для інших господарських систем. Тому важливо адекватно оцінити результати конкуренції для суспільства у конкретний момент часу і визначити, що переважає: частка відкритих можливостей розвитку чи частка закриття. Врахувавши всі вигоди і втрати, необхідно корегувати конкурентний процес з метою підвищення його ефективності. І це може бути завданням лише держави. «Конкуренцію необхідно організовувати та управляти нею. …. Конкуренція як процес «відкриття» нового і «закриття» форм, що «програли», є невизначеним процесом, коли видно результати окремих дій, але важко передбачити, наскільки вони бажані з точки зору розвитку економіки і соціуму в цілому. Державна політика буде програшною, якщо за мету обирається стимулювання конкуренції будь-якими способами, оскільки конкуруючі механізми нехтують індивідуальними, груповими, громадськими та іншими інтересами. Держава повинна обирати фіскальну, грошову політику, регулювати валютний курс та здійснювати політику доходів таким чином, щоб забезпечити організацію конкурентного режиму функціонування економіки з найменшими втратами від конкуренції та з необхідністю досягнення компромісу індивідуальних і громадських інтересів. [105, с. 155-157]»^*.

У сучасності не лише не уявляється зменшення ролі держави в економіці, а й розглядається притаманність їй економічних функцій, у виконанні яких (поряд з іншими) вбачається призначення політичної організації суспільства. До таких функцій відносять:

- забезпечення атмосфери  функціонування ринку (правової  та суспільної);

- захист конкуренції;

- коригування розподілу ресурсів;

- перерозподіл доходів  і багатств;

- стабілізація економіки,  тобто контроль за рівнем зайнятості  та інфляції, стимулювання економічного  зростання [46, с. 94].

Економічні функції  держави являють собою основні  напрямки її економічної діяльності. Однак, вони представляють не лише регулювання приватного сектора, а й здійснення власне державного підприємництва.

Що ж до приватного бізнесу, то сучасні західні вчені серед причин, через які держава повинна сприяти його розвитку, виділяють наступні:

• підтримка економіки;
• створення нових робочих місць;
• підтримка в особливих умовах [16, с. 196-197].

Таким чином, сьогодні держава  розглядається як активний діяч з регулювання економічних процесів у суспільстві. З цією метою використовується механізм державного регулювання економіки, який являє собою сукупність важелів та інструментів економічної діяльності держави. У розвинених країнах застосовуються функціональні економічні системи, які є саморегульованими та призначаються для підтримки макроекономічної рівноваги, створення оптимальних умов для обміну, тощо. Вони об’єднують окремі елементи ринкової інфраструктури, інституціональні заклади (включаючи органи влади), державні структури, громадські організації [67, с. 12]. Держава при цьому виступає координатором господарської системи.

Світовий досвід доводить, що у сучасності не існує країн  з ефективною економікою, де б держава  не відзначалася активною регулюючою роллю. Навіть у тих країнах, де офіційно проголошено принцип невтручання  держави у справи бізнесу, насправді справляється доволі потужний вплив на розвиток господарства [6; 13; 14; 15; 21; 22; 23; 24; 47; 52]. Можна впевнено стверджувати, що державне регулювання ринкової економіки стало обов’язковою умовою її ефективного розвитку.

Сутність та призначення державного регулювання економіки проявляються у його функціях, серед яких основними прийнято вважати наступні:

- цільову (визначення  цілей та напрямків розвитку  економіки країни);

- нормативну (визначення  правого поля та правил діяльності суб’єктів господарювання);

- стимулюючу (формування  засобів заохочувального впливу  на діяльність суб’єктів господарювання  та забезпечення бажаного для  суспільства напрямку розвитку);

- коригуючу (зміна  параметрів розподілу ресурсів  і доходів з метою усунення негативних чинників і забезпечення розвитку прогресивних процесів у житті суспільства);

- соціальну (забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій індивідам);

- контролюючу (нагляд за дотриманням визначених норм поведінки, правил гри та стандартів).

Для реалізації зазначених функцій держава використовує певну комбінацію способів впливу на ринок. Вони являють собою методи державного регулювання економіки. За змістом їх зазвичай поділяють на економічні, адміністративні, інституційні та соціально-психологічні.

Кожна група методів у свою чергу включає конкретні інструменти впливу. Так, економічні методи у загальному викладі включають інструменти бюджетної, податкової, грошово-кредитної, митної, цінової політики; адміністративні – контроль над монополіями, ліцензування, квотування, сертифікацію, планування, державні замовлення, регламентацію діяльності підприємств; інституційні – формування та фінансування різноманітних інституцій, регулювання форм власності, сприяння інтеграційним процесам, надання інформаційної, юридичної та фінансової підтримки створенню і адаптації підприємств; соціально-психологічні – встановлення мінімальних соціальних стандартів, індексація доходів громадян, сприяння зайнятості, формування громадської думки.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

Ці правила використовуються на етапах подолання економічних  криз, коли існує необхідність підйому  рівня виробництва. В умовах же стабільного розвитку та максимальної зайнятості податкова політика держави не повинна орієнтуватися на розширення сукупного попиту, а слугує засобом його утримання у визначених межах. За умов максимального використання факторів виробництва всі заходи, спрямовані на зміни сукупного попиту, матимуть своїм наслідком зростання цін, а не обсягів виробленого. У таких умовах більш прийнятними є рекомендації неокласичної економічної школи щодо економічного регулювання та застосування його податкових механізмів:

• скорочення державних витрат;
• пониження впливу держави на економіку;
• нейтралізація податкового впливу на суб’єктів господарювання та громадян шляхом скорочення податкових ставок та відміни пільг;
• стимулювання конкуренції.

Таким чином, сучасна  економічна теорія розглядає можливості забезпечення зростання економіки шляхом поєднання економічного лібералізму, який передбачає пріоритетне використання елементів ринкового господарювання, з обмеженнями стихії вільного ринку. У такій змішаній системі макрорегулювання ринок зберігає вплив на рівень цін та прибутковість виробництва. У свою чергу, він потребує розробки правил гри, контролю за їх дотриманням.

Викладене дозволяє не тільки впевнено стверджувати про беззаперечне визнання науковцями та урядовцями необхідності податкового регулювання економіки, а й про активну розробку та застосування відповідних важелів.

Вітчизняна фінансова  думка кінця ХХ – початку ХХІ  століття даному питанню приділяє особливу увагу. Однак, специфіка підходів українських  дослідників полягає у ґрунтуванні висновків на з’ясуванні функцій одних суспільних явищ відносно інших [55, с. 61]. Це наслідок спільного розвитку російського та українського теоретичних відгалужень протягом тривалого історичного періоду (як згадувалося вище, дана риса зароджувалася ще в працях науковців Російської Імперії). Функціоналізм у застосуванні до оподаткування дає можливості відслідковувати вплив на процеси розвитку суспільства в тому числі на логіко-інтуїтивному рівні, що у поєднанні з розрахунковими прикладними розробками може, за нашим переконанням, слугувати зростанню рівня обґрунтованості рішень.

Українські вчені розглядають  регулюючі властивості податків через свідоме використання державою їхньої регулюючої функції. Незважаючи на спільну основу підходів, трактування конкретних ефектів оподаткування у різних авторів суттєво відрізняються. Так, В. М. Федосов, В.М. Опарін та Г.О. П’ятаченко характеризують регулюючу функцію як здатність податків впливати на діяльність платників. При цьому вони акцентують увагу на її об’єктивності, тобто незалежності від волі держави, що встановлює податки [85, с. 15]. Автори одночасно визнають потужність податкових механізмів впливу на соціально-економічні процеси та застерігають від непередбачуваності наслідків невмілого користування ними.

Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий та О.М. Десятнюк інтерпретують згадану функцію як «розподільчо-регулюючу», підкреслюючи тим самим, що податкове регулювання відбувається у процесі перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту. «Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. …. Маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрямки їхньої діяльності [36, с. 28]»^*.

В. В. Буряковський, В. Я. Кармазін, С. В. Каламбет та О. А. Водолазська висловлюють  необхідність розрізняти вплив податків на соціальну та економічну сфери  життя суспільства. Вони розглядають окремо соціальну та регулюючу функції [11, с. 14-20]. Перша, на їх думку, слугує вирівнюванню доходів платників. Фактично, з економічної точки зору, це регулювання доходів. (Воно має соціальні наслідки, однак такі ефекти вторинні. Тому, на нашу думку, особливої необхідності розділення двох функцій не існує). Регулююча ж функція трактується як вплив податків на економічну активність. Оскільки віє є досить різноманітним, то запропоновано виділення стримуючої, стимулюючої та відтворювальної підфункцій. Роль першої вбачається у обмеженні (через підвищене оподаткування) діяльності, що має негативні наслідки для суспільства та окремих його членів. Друга надає можливості заохочення розвитку окремих галузей господарства. Третя полягає у забезпеченні відновлення спожитих ресурсів.

В.М. Мельник наполягає  на нарізному розгляді обмежуючої та стимулюючої функцій податків. «Регулювання соціально-економічних процесів розглядається сучасними податковими фінансами через призму двох основних ефектів: обмеження чи стимулювання окремих галузей національного господарства, напрямків та видів економічної діяльності, соціального розвитку та доходного становища окремих груп населення. При цьому, слід особливу увагу звернути на те, що об’єктивно стимулююча та обмежуюча дія одного і того ж податку не співпадає ні у часі, ні у просторі. Тобто, стимулюючі та обмежуючі заходи спрямовуються відносно не одних і тих же, а різних видів діяльності та на абсолютно різних проміжках часу (якщо їх все-таки розглядати відносно одного і того ж конкретного виду діяльності). Це дає можливість нам стверджувати про одночасне виконання податками двох різних функцій – обмежуючої та стимулюючої. Вони є об’єктивними та проявляються в один і той же момент часу відносно різних видів діяльності. Їхня дія протягом того ж моменту часу, оцінена як сукупний вплив на економіку та соціальну сферу країни в цілому, є взаємно протилежною. [55, с. 65-66]»^*

При цьому згаданий автор також досліджує наслідки, характерні риси використання податків суспільством, які називає домінантами оподаткування. Їх три: фіскальна, соціально-економічна, організаційно-управлінська. Соціально-економічна домінанта, на думку В.М. Мельника, одночасно знаходить свій прояв і в обмежуючій, і в стимулюючій функціях. Щоправда, організаційно-управлінська домінанта теж відзначається обмежуючими ефектами, однак з точки зору наслідків суб’єктивної діяльності державного апарату.

Вырезано.