Податки в системі державного регулювання економіки

Прийняття рішень щодо пільг та ставок ПДВ є правом урядів і парламентів європейських держав. На рівні ЄС діють Директиви, що здебільшого носять рекомендаційний характер. Однак, країни – члени ЄС використовують ці інструменти податкового регулювання у своїй економічній політиці на основі гармонізованих принципів, визначених Директивами.

Досить розповсюдженою є практика диференціації ставок цього універсального акцизу. Загалом стандартні ставки ПДВ в країнах ЄС варіюються у межах від 15% до 25% [35, с. 317]. Одними з найвищих вони є у Швеції і Данії (25%). У Люксембурзі – 15%, Німеччині, Іспанії – 16%, Великій Британії – 17,5%, Греції – 18%, Нідерландах, Португалії – 19%, Франції – 19,6%, Австрії, Італії – 20%, Бельгії, Ірландії – 21%, Фінляндії – 22%, . На рівні ЄС погоджено, що стандартна ставка не може бути нижчою 15% [99, с. 69]. При цьому більшість країн використовує знижені ставки податку на продовольчі товари (за визначеним переліком), продукцію сільського господарства, медикаменти, книжково-журнальну та газетну продукцію, послуги з перевезення, інколи – туристичні та готельні послуги, безалкогольні напої. Раніше у деяких випадках також існували підвищені ставки на тютюнові вироби, автомобілі, ювелірні вироби, хутро. Однак, останнім часом уряди відмовилися від їх використання.

Застосування знижених ставок також регламентується узгодженими на рівні ЄС документами. Ним передбачено три можливих види таких ставок:

• перша і друга знижені ставки – не менше 5%: застосовуються до продуктів харчування та безалкогольних напоїв, тваринних кормів, тварин, насіння, рослин, складників для приготування продуктів харчування, послуг водопостачання, фармацевтичних товарів (включно із засобами гігієни та ветеринарними препаратами), медичних та стоматологічних послуг, медичного обладнання для інвалідів та послуг з його ремонту, книг, газет, журналів (крім рекламних видань), послуг пасажирських перевезень, квитків на культурно-масові та спортивні заходи, послуг письменників, композиторів, виконавців,  операцій з житловим фондом соціального призначення (зокрема, його будівництва, надання, реконструкції, перебудови), товарів і послуг, призначених для використання у сільському господарстві (крім машин, будівель і споруд), послуг з надання номерів у готелях та кемпінгах, використання спортивних споруд, товарів і послуг, що постачаються благодійним організаціям, які займаються соціальним забезпеченням і соціальним захистом, ритуальних послуг та ритуальних товарів, послуг з прибирання вулиць, вивезення та переробки сміття;
• третя знижена ставка – не менше 12%: застосовується членами ЄС, які за станом на 01.01.1991 року використовували знижені ставки до товарів і послуг, не передбачених наведеним вище переліком.

Перша знижена ставка має найнижчий рівень у Великій Британії (5%), Франції (5,5%), Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах (по 6%). У Німеччині та Іспанії вона складає по 7%, у Греції – 8%, в Австрії та Італії – 10%, у Швеції та Португалії – 12%, в Ірландії – 13,5%, у Фінляндії – 17%.

Друга знижена ставка може бути і меншою за 5%, якщо для  країни не закінчився період застосування перехідного порядку (тобто не настала  дата переходу на загальний (остаточний) порядок та не прийнято рішення на рівні ЄС щодо цього порядку). Тому у Франції ця ставка складає 2,1%, у Люксембурзі – 3%, у Греції, Іспанії та Італії – 4%, у Ірландії – 4,3%, в Португалії – 5%, у Швеції – 6%, у Фінляндії – 8%. Варто відзначити, що ряд держав не використовує другу знижену ставку (наприклад, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина).

Третя знижена ставка запроваджена лише в кількох країнах  і її рівень складає в Австрії, Бельгії та Люксембурзі – 12%, в  Ірландії – 13,5%.

Перелік товарів і  послуг, що оподатковується за тією чи іншою з наведених ставок, визначається на рівні внутрішнього законодавства країн в межах, окреслених Директивами ЄС. Так, наприклад, Данія прийняла рішення взагалі не застосовувати знижені ставки ПДВ. Окремі ж країни застосовують їх не до всіх допустимих товарних груп чи товарів.

В рамках ЄС також визначена  узгоджена позиція країн-членів щодо звільнень від оподаткування  ПДВ. При цьому знову ж таки рішення про звільнення конкретних операцій, товарів чи товарних груп в межах визначеного Директивами переліку приймається кожною державою виходячи з національних традицій оподаткування, потреб врегулювання економічних і соціальних проблем на конкретному етапі розвитку. Тому існують рішення національних урядів, згідно яких операції і товари, визначені Директивами ЄС як потенційно пільгові, на території окремих країн оподатковуються ПДВ за зниженими або й стандартними ставками. Щоправда, це не стосується експортно-імпортних операцій, міжнародних перевезень та операцій у межах міжнародних договорів, щодо яких звільнення від оподаткування запроваджені всіма членами ЄС з метою забезпечення вільного функціонування системи міжнародної торгівлі та спільного ринку (адже, саме це і було найпершою метою створення співтовариства).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

Досвід розвинених країн  щодо використання інвестиційних податкових скидок та інвестиційних податкових кредитів засвідчує також необхідність паралельного запровадження окремих обмежень користувачам цих преференцій. Такі обмеження спрямовані як на посилення стимулюючої дії податку на прибуток, так і на попередження можливого зниження його фіскальної ефективності та надлишкових втрат бюджету. У цьому питанні також існують значні варіації рішень відповідно до національних особливостей розвитку економіки і традицій оподаткування. Так, можуть обмежуватися: часові періоди користування преференціями, граничні суми преференцій (в абсолютних або відносних показниках), суми інвестиційних витрат (виходячи з яких визначається сума преференції), території застосування преференцій, перелік галузей – користувачів преференцій, розміри підприємств – користувачів (малі, середні).

Податкові канікули –  ще один потужний інструмент стимулювання економічного розвитку, що, як правило, використовується у складі податку  на прибуток. Однак, він характеризується також наявністю суттєвого недоліку: можливістю використання з метою  ухилення від оподаткування. Так, господарюючі суб’єкти можуть спеціально створювати нові структури, на які розповсюджується режим податкових канікул, та проводити через них свої операції з метою зменшення загальних сум податкових зобов’язань. Очевидно, саме з цієї причини у сучасних умовах більшість розвинених країн Європи відмовилися від використання даної податкової преференції. Зберегли її Італія (у застосуванні до господарюючих суб’єктів південної і центральної частин країни, а також північних гірських регіонів) та Франція (у застосуванні до новостворених акціонерних товариств, для яких обов’язок повної сплати податку на прибуток настає лише з шостого року функціонування. До того часу вони у перші два роки можуть не сплачувати даний податок, на третій – сплаті підлягає лише 25% належного за цей рік, на четвертий – 50%, на п’ятий – 75%). Також Португалія застосовувала податкові канікули до кінця 2001 року, однак про продовження терміну дії цієї преференції загальнодоступна інформація відсутня (у всякому разі, з джерел, доступних в Україні).

Інструменти податкового  регулювання, що використовуються у  складі податку з доходів фізичних осіб, також відзначаються потужною дією на соціально-економічні процеси в цілому та соціально-трудові зокрема, а тому зарубіжний досвід їх застосування є не менш цікавим у контексті нашого дослідження. Даний податок як цілісна система об’єднує у своєму складі механізми, що дають можливість державі впливати на людей як суб’єктів економічної діяльності, індивідів, особистостей, визначаючи їх поведінку через дохідне становище. Адже «основою формування прибуткового оподаткування населення в світі є соціально-трудові відносини. Вони характеризують економічні, правові та психологічні аспекти взаємозв’язків між окремими людьми та соціальними групами у процесах, обумовлених трудовою діяльністю. Центральною підсистемою названих відносин вважається ринок праці, представлений у сукупності об’єктивних законів, функціональних механізмів та чинників впливу [117, с. 8]»^*.

Справляючи податок  з доходів фізичних осіб, розвинені країни, як правило, застосовують прогресивну шкалу ставок. Рівень прогресії залежить від конкретних соціально-економічних умов кожної держави та одночасно дозволяє і регулювати споживацький попит, і протидіяти розшаруванню населення за доходами, перерозподіляючи суми, отримані індивідами з різних джерел. Хоча, до окремих видів доходів застосовуються пропорційні (плоскі) ставки (зокрема, до процентів, доходів від капіталу, від акцій, паїв, часток), що дозволяє стимулювати залучення накопичень фізичних осіб в економічний оборот. В цілому ж ставки є досить високими (у порівнянні з українськими), досягаючи в окремих країнах 50% і більше.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

По-закінченню адаптаційного  періоду слід також застерегти від  надмірної фіскалізації даного податку. Зокрема, його ставки не повинні бути високими, оскільки майно – це уречевлений  доход, що вже оподаткований (по крайній мірі в ідеалі) прибутковими податками. Відтак, високий розмір майнового податку може дестимулювати процес накопичення капіталу. Найбільша проблема полягає в тому, що завчасно спрогнозувати рівень ставок цього податку таким чином, щоб він гармонійно доповнював прибуткове оподаткування, надзвичайно важко. На нашу думку, єдиним способом залишається вивчення досвіду найближчих сусідів та проведення експериментів на базі окремих регіонів країни. Так, по країнах СНД ставки варіюються переважно від 0,1% до 1%. Поряд з цим, в Молдові мінімальний рівень ставок складає 0,02%, а максимальний – 0,5%; в Росії мінімальний – 0,1%, максимальний – 2%. Грузія і Казахстан при оподаткуванні нерухомого майна фізичних осіб використовують прогресивну шкалу ставок (Грузія – від 0,05% до 0,8%, Казахстан – від 0,05% до 0,5%).

Розробляючи механізми справляння податку на нерухоме майно, важливо  також забезпечити недоторканість права громадян на житло. З цією метою  слід передбачити пільги у формі  неоподатковуваного мінімуму площі  житла. Серед фахівців немає єдиної думки щодо того, яким саме він має бути. Житловий кодекс України, що діє ще з радянських часів, законсервував застарілу норму житлового забезпечення у розмірі 13,65м² на одну особу, яка навряд чи є обґрунтованою у сучасних умовах. Середній показник житлового забезпечення громадян України за даними 2006 року склав 22,2м² на одну особу [102, с. 431]. Враховуючи тенденції до його збільшення на 0,2м² за рік, можна запропонувати неоподатковуваний мінімум житла 23м² у розрахунку на особу власника, членів його сім’ї та утриманців (по закінченню адаптаційного періоду після запровадження податку на нерухомість буде досягнуто приблизно такого середнього рівня забезпечення громадян житлом).

Що ж до інших пільг, то, на нашу думку, краще уникати їх використання, встановивши помірний рівень ставок податку. Таким чином забезпечуватиметься дотримання принципів рівності і справедливості в оподаткуванні.

Важливим елементом  адміністрування податку на нерухоме майно, за нашим переконанням, є запровадження обов’язку декларування своїх статків фізичними особами. Розуміючи проблеми літніх людей, можна передбачити на адаптаційний період створення територіальних волонтерських служб, що надавали б допомогу стосовно заявлення майна. Дане рішення видається нам більш оптимальним, ніж прийняте в Російській Федерації, де податок сплачується на основі врученого платнику платіжного повідомлення, виписаного податковою службою. Практично російський варіант на визначеному етапі призвів до перевантаження податкових підрозділів, які в умовах постійного зростання кількості власників не справляються з підготовкою повідомлень. Крім того, величезні труднощі в реалізації свого обов’язку податкові інспектори відчувають в організації стосунків з власниками дач, садових будинків, гаражів (оскільки останні значний період часу не перебувають за місцем знаходження об’єкта нерухомості). Названі проблеми як в Росії, так і в Україні, можуть бути повністю зняті лише в одному випадку: за умови створення єдиної бази даних по об’єктах нерухомості. До того часу запропонований нами механізм може слугувати вирішенню окремих проблем справляння, хоча він також не є абсолютно досконалим.

Таким чином, введення податку  на нерухоме майно найближчим часом (як того хоче уряд) можливе. Питання лише в розробці оптимальних механізмів справляння, які враховували б реалії сьогодення та інформаційно-технічні проблеми. Прийняття ж відповідного рішення дозволило б виправити вади конфігурації чинної податкової системи та забезпечити вихідні умови посилення її регуляторного потенціалу через запровадження фіскальних компенсаторів ухилень від сплати прибуткових податків та сприяння дотриманню принципів справедливості. Необхідність цього підтверджується не лише зарубіжним досвідом [88, с. 480], а й результатами аналізу проблеми, здійсненого вітчизняними науковцями [12, с. 400].

Після впровадження наведеного в Україні доцільно, на нашу думку, здійснити модернізацію конструкції  окремих податків, спрямовану на вдосконалення  інструментів регулювання соціально-економічних процесів. Виходячи з розглянутого у попередньому підрозділі, джерелом новацій може слугувати зарубіжний досвід оподаткування, адаптований до вітчизняних умов. Запровадити всі його елементи, що мали позитивні ефекти, неможливо з огляду на неминучість суттєвих втрат бюджету. Тому зосередимося лише на тих заходах, які доцільно вводити на нинішньому етапі як першочергові.

Проведений у другому  розділі цієї роботи аналіз застосування податкових важелів державного регулювання   економіки в Україні показує, що реформуванню перш за все мають бути піддані ПДВ, податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб.

Вище (підрозділ 2.1) говорилося про недоцільність збереження в існуючому вигляді пільги для організацій, які використовують працю інвалідів та засновані громадськими організаціями інвалідів. Будучи звільненими від ПДВ, дані підприємства дещо обмежені у виборі партнерів при реалізації продукції, оскільки оптові покупці виробленого втрачають право на податковий кредит. В умовах звуженого кола покупців нерідко складаються неконкурентні ситуації. В результаті пільга не приносить очікуваного ефекту. Тому варто замінити даний вид звільнення від оподаткування на пільговий режим, аналогічний застосованому у сільському господарстві. Включення ПДВ до ціни, накопичення його сум на спеціальному рахунку та цільове використання (у даному випадку – на створення додаткових робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями) дозволило б досягти більш вагомих результатів державного регулювання діяльності підприємств, що використовують працю інвалідів. Впровадження запропонованого можливе шляхом доповнення Закону України «Про податок на додану вартість» статтею такого змісту: