Податки в системі державного регулювання економіки

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

- до сьогодні в Україні  не до кінця вирішеною є  проблема дефініції терміну «податкове  регулювання», що значно обмежує  коло досліджуваних питань. Виходячи  з необхідності врахування мети та конкретних засобів впливу на діяльність суб’єктів господарювання і становище (в тому числі доходне) громадян, нами пропонується таке визначення: податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;

- відповідно до дефініції,  всі відомі інструменти податкового регулювання можна поділяти на економічні та організаційно-управлінські. При цьому економічні включають: податкові ставки, податкові пільги (в т.ч. амортизація), механізми податкового кредиту та податкових скидок. До організаційно-управлінських відносяться контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів;

- ефективність застосування  інструментарію податкового регулювання  соціально-економічних процесів  піддається впливу відлагодженості податкової системи. У зв’язку з цим актуалізується питання дотримання принципів побудови останньої. Поєднання висновків різних науковців дозволяє відносити до складу найбільш актуальних на сучасному етапі такі принципи: стабільності податкової системи в цілому та окремих її елементів; доступності для розуміння; нейтральності; рівномірності податкового тиску; співвідношення рівня податкових вилучень з обсягами створеної вартості; гнучкості.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ І  ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

 

1. Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки

 

 

Як відомо, підходів до класифікації податків існує досить багато. При цьому різні автори використовують низку класифікаційних ознак: в залежності від суб’єктів (з фізичних осіб, з юридичних осіб, змішані), за сферою використання надходжень (загального призначення, спеціальні, змішані), за повнотою прав використання надходжень (власні (закріплені), регулюючі), за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи (прибуткові), майнові, ресурсні, рентні, на споживання), за формою сплати (готівкові, безготівкові), за способом справляння (кадастрові, за декларацією, що утримуються у джерела виплати), за рівнем державних структур, що впроваджують податки (загальнодержавні, місцеві), за джерелом сплати (з доходів, з виручки, за рахунок фінансових результатів, за рахунок виробничих витрат, із заробітної плати), за способом встановлення податкових зобов’язань (розкладні, окладні), за формою оподаткування (прямі, непрямі), за методом встановлення ставок (регресивні, прогресивні, пропорційні, тверді, кратні суми), за періодичністю сплати (регулярні, разові) [36, с. 52].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

Рішення про застосування в Україні єдиної ставки цього  податку було прийняте саме з огляду на необхідність легалізації доходів. Однак, за висновками В.М. Мельника, динаміка доходів громадян свідчить про те, що «…зміна шкали ставок прибуткового оподаткування населення не призвела до легалізації доходів та не стимулювала їх зростання. … Однією з причин ситуації, що склалася, є стримування легалізації заробітної плати надвисоким рівнем зборів до соціальних фондів, платником яких визначено роботодавця, а об’єктом оподаткування – фонд заробітної плати. [55, с. 104]»^*.

У державах з більш  розвиненими економіками, де проблема легалізації доходів не стоїть так  гостро, також сьогодні лунають пропозиції переходу до плоскої шкали оподаткування громадян. Результати досліджень окремих вчених (У. Вікрі) дають можливість стверджувати про поділ постіндустріального суспільства на активних та неактивних членів. Схильність неактивної частини населення до неробства позбавляє державу фіскальних надходжень та призводить до перекладання основного тягаря податків на високоталановитих і працьовитих людей. Саме останні рухають прогрес. У зв’язку з цим існує необхідність вилучати через податки однакову частку доходів незалежно від їх розміру.

Однак, викладене стосується постіндустріальної стадії розвитку, якої Україна поки-що не досягла, а тому навряд чи може стосуватися нашої держави. Невдача з легалізацією доходів населення потребує залучення надвисоких статків до оподаткування. Знаходження ж переважної більшості громадян на межі бідності вимагає перерозподілу на їхню користь. Оскільки вони мають великий обсяг незадоволених потреб, які з часом лише накопичуються, то можна говорити про значні резерви зростання попиту, що може бути досягнуте за допомогою застосування перерозподільних можливостей прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб. Щоправда, Україна вже практикувала її використання, але отримала ефект у вигляді подальшої тінізації доходів. Секрет, на нашу думку, у конструкції шкали та методиці адміністрування податку. Відповідні пропозиції будуть сформульовані нами у наступному розділі цієї роботи.

Пільги з податку  на доходи фізичних осіб характеризуються аналогічними соціально-економічними ефектами. В Україні існує два основних типи даних пільг:

• звільнення окремих видів доходів від оподаткування (не включення до бази оподаткування);
• виключення з розрахунку частини сукупного доходу (шляхом надання соціальної пільги) [31].

Неоподатковуваний мінімум  та скидки з доходів або сум  податку в Україні, на відміну від європейських держав, не застосовуються.

Слід принагідно відзначити, що не всі податкові звільнення, передбачені українським законодавством, можуть вважатися пільгами. Це пов’язано  з тим, що ряд звільнень надано з метою уникнення подвійного оподаткування і стосується вже оподаткованих раніше сум (чи тих, що оподатковуватимуться у майбутньому), ряд являють собою компенсацію витрат та понесених втрат. До перших слід відносити повернення банками основної суми вкладів на депозитні рахунки, отримання громадянами кредитів, отримання коштів або майна за рішеннями судів чи за добровільними рішеннями у зв’язку з розірванням шлюбу, подарунки між членами подружжя у межах спільної власності, надходження товарів у порядку гарантійної заміни, суми сплачених резидентами податків за кордоном, оподатковані за спрощеним порядком доходи самозайнятих осіб, страхові виплати та викупні суми. До других же відносяться суми, отримані у підзвіт, суми страхових відшкодувань, допомога на поховання, тощо.

Як пільги можуть розглядатися податкові звільнення таких доходів: сум пенсій та довічного грошового утримання; сум коштів, сплачених працедавцем за навчання громадянина; коштів чи товарів, наданих роботодавцем на лікування та медичне обслуговування; вартості путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, наданих профспілкою або за рахунок державного соціального страхування; сум стипендій; знижень одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя; сум виплат пенсій на визначений термін з недержавного пенсійного фонду; сум регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, виплат довічної пенсії; сум доходів від розміщення коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України; сум виграшів у державну лотерею; сум дивідендів, нарахованих у вигляді акцій (часток, паїв); сум, отриманих за здану вторинну сировину та побутові відходи; доходів від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної в особистому селянському господарстві; виплат, спрямованих на встановлення соціальної справедливості (допомога жертвам переслідувань, репресій, тощо).

Виключення з розрахунку податкового зобов’язання частини  сукупного доходу платника (шляхом надання соціальної пільги) в нашій  країні запроваджені замість неоподатковуваного мінімуму та скидок, практикованих  європейськими державами. Однак, даний  регуляторний інструментарій має менші потенційні можливості забезпечення впливу держави на соціально-економічні процеси з таких причин:

• соціальні пільги, на відміну від неоподатковуваного мінімуму, стосуються не всіх громадян, а  тому не можуть вважатися засобом гарантування недоторканості прожиткового мінімуму з метою підтримання життєздатності індивідів;
• можливість отримання соціальної пільги залежить від обсягу доходу індивідуального платника, а не сім’ї, що не стимулює розширене відтворення робочої сили у суспільстві;
• повна відсутність механізму компенсації витрат, пов’язаних з трудовою діяльністю та харчуванням, не сприяє покращанню життєзабезпечення працюючої особи.

Оскільки переважна  більшість зазначених недоліків  вітчизняного регуляторного інструментарію податку з доходів фізичних осіб стосується життєзабезпечення та відтворення робочої сили, то можна говорити про його недосконалість у контексті впливу на формування ринку праці та регулювання розвитку економіки країни. Крім того, відповідні ефекти справляють попитоформуючий вплив на ринку товарів і послуг (через споживання), що також позначається на розвитку виробництва. Можливості вирішення означених проблем будуть наведені в розділі ІІІ цієї роботи.

 

 

 

 

2. Вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти  оподаткування в Україні

 

 

В розділі 1.3 цієї роботи ми звертали увагу на те, що серед  інструментів податкового регулювання  економіки слід виділяти організаційно-управлінські (контролюючі заходи фіскальних служб, фінансові санкції, штрафи). В умовах демократичних держав вони виявляють себе скоріше як побічні наслідки функціонування відповідних структур державного управління (фіскальних служб). Однак, в країнах, що порівняно недавно стали на шлях демократизації суспільства і становлення ринкових відносин, названі інструменти почасти свідомо використовуються для справляння впливу з боку держави на темпи і напрямки розвитку бізнесу. Чи завжди такий вплив є законним – питання площини права. За нашим переконанням, спроби його справити одночасно поєднували і заходи, обґрунтовані з точки зору закону, і суб’єктивні рішення, засновані на політичній доцільності, емоційних налаштуваннях окремих верств населення та чиновницьких кіл. Тим не менш, сам факт відповідного впливу має місце, а тому підлягає дослідженню.

В Україні одна з перших спроб вивчення та наукового аналізу даного питання належить В.М. Мельнику. У монографії «Оподаткування: наукове обґрунтування та організація процесу» цей автор висвітлює, крім інших, питання впливу адміністрування податків на ефективність податкової системи. При цьому основну увагу він приділяє фіскальній ефективності, тобто спроможності забезпечувати доходи бюджету. Однак, не рідко автор звертає увагу на можливий обмежуючий (стосовно розвитку економічної активності) вплив адміністрування податків. У контексті нашого дослідження останнє являє собою найбільший інтерес. Серед основних аспектів впливу адміністрування податків на ефективність податкової системи, що можуть бути піддані розрахунково-економічному аналізу, у згаданій праці названі затратність підсистеми адміністрування та її контролюючий вплив [55, с. 165]. Також автор акцентує увагу на інших аспектах, які розрахункам не піддаються, однак логіко-інтуїтивні методи дозволяють встановити їх вплив на ефективність функціонування податкової системи (зокрема, це площини урегульованості взаємовідносин з платниками, обґрунтованості та адекватності методики адміністрування, тощо).

З виділених нами трьох  можливих інструментів організаційно-управлінської  дії оподаткування на соціально-економічні процеси, зосередимося спочатку на контролюючих заходах фіскальних служб.

Податковий контроль – це система дій і заходів, спрямованих на забезпечення дотримання господарюючими суб’єктами і населенням чинного податкового законодавства  з метою наповнення фінансовими ресурсами бюджетів і державних цільових фондів [120, с. 22]. Одним з головних методів його здійснення є податкові перевірки. Вони дозволяють відстежити  за документами всю фінансово-господарську діяльність платника за визначений період та проаналізувати її на відповідність діючому податковому законодавству. Нині у вітчизняній практиці податкового контролю використовуються камеральні (невиїзні, кабінетні) та виїзні перевірки. У ході камеральних перевірок досліджуються в основному звітні документи з використанням інформації про реєстрацію платника, про динаміку сплачених ним сум до бюджету та окремих даних, отриманих у ході перевірок інших господарюючих суб’єктів чи громадян (якщо вони мали фінансово-господарські контакти та договірні відносини з даним платником). Виїзні перевірки дозволяють вивчити всю фінансово-господарську документацію платника (договори, первинні документи, регістри обліку, звітність та ін.), а також здійснити співставлення зафіксованих в ній даних (за всіма наявними джерелами) [8; 78; 86; 124].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь  поиском на сайте www.mydisser.com.

 

РОЗДІЛ 3

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ  ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ РЕГУЛЮВАННЯ  СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В  УКРАЇНІ 

 

1. Зарубіжний досвід як еталон модернізації податкового регулювання соціального та економічного розвитку в Україні

 

 

Результати досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців засвідчують, що кожна держава має свою неповторну податкову систему та механізми податкового регулювання соціально-економічного розвитку. Податкові системи суттєво різняться за кількістю податків та їх конструкцією, організацією та методикою адміністрування. Поряд з цим,  не можна заперечувати і значну подібність основних податків у країнах, що територіально наближені одна до одної, мають спільні політичні та економічні інтереси, історично взаємодіють у вирішенні глобальних питань розвитку [71; 134]. Зокрема, для держав Європи такими податками є ПДВ, індивідуальні акцизи, податок на прибуток підприємств (корпорацій), податок з доходів фізичних осіб, тощо. Така подібність механізмів оподаткування дозволяє стверджувати про можливість запозичення і адаптування до національних умов зарубіжного досвіду податкового регулювання економічних та соціальних процесів.