Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи

3. Проблеми інтеграції України у світове господарство

3.1 Проблеми участі України в МПП

Слабка включеність України  в міжнародний поділ праці  не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу  входження України у світогосподарські структури необхідно зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та країн Східної Європи. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу - на 22%. Зміцнення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Для широкого включення України  не тільки в регіональний, а й  міжнародний поділ праці існують  об'єктивні передумови, серед яких найважливішими є: наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів; потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці; вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне  включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків становить собою сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення. [13]

На жаль, в Україні такий  механізм відсутній. По-перше, відсутня ефективна правова база. Закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та деякі інші є правовими актами загального характеру, а тому вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов та угод. Ці останні повинні, з одного боку, стимулювати і полегшувати ті ділові зв'язки українських підприємств із зарубіжними, які приносять найбільшу користь економіці України, а з іншого - створювати передумови формування економічного союзу країн СНД, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів та робочої сили, регулювання питань промислової та інтелектуальної власності, свобода транспорту і ринкових послуг, державні замовлення і уніфікація податків.

По-друге, вкрай недосконалою в Україні є валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика. Вона не забезпечує стабільність національної грошової одиниці відносно провідних валют світу, не сприяє залученню іноземної валюти в країну і використанню її як засобу стабілізації національної економіки та створення державного валютного фонду, гальмує приплив інвестицій і разом з тим виштовхує вітчизняне виробництво на узбіччя світового господарства.

Хоча сучасний стан продуктивних сил України значно підірваний суспільно-політичною та економічною кризою, їх потенційні можливості досить великі. Україна успадкувала від СРСР найвищий у Європі показник кількості науково-технічних працівників у розрахунках на душу населення. [19]

Все це є одним із важливих факторів розвитку міжнародної науково-технічної  кооперації України, основними формами  якої могли б бути такі: взаємодія  у створенні, розширенні та забезпеченні діяльності навчальних закладів, науково-дослідницьких  та консультативних центрів; співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури; обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами; співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

Оскільки найтісніші зв'язки в галузі науки й освіти Україна  мала з Росією, а також з деякими  колишніми соціалістичними країнами Східної Європи, то розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України повинен охоплювати в першу чергу ці країни.

Існуючий науково-технічний  потенціал виступає важливим фактором розвитку міжнародної виробничої кооперації. Як відомо, основу економічної інтеграції колишніх республік СРСР становив поділ  праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізовувалося понад 20% валового продукту, в той час як в країнах ЄС цей показник становить 18%. І навіть сьогодні країни колишнього СРСР мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Більшість галузей машинобудування України на 50 і більше відсотків залежать від коопераційних поставок з країн СНД. Тому найперше завдання полягає в тому, щоб відновити й розвинути виробничо-технічну кооперацію України з країнами СНД. [18]

Що стосується участі України  в коопераційному співробітництві  із західними кранами, то його масштаби незначні. Такий стан зумовлений недооцінкою  в минулому цієї форми спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних  та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

Сьогодні істотний негативний вплив на загальний стан виробничо-технічної  кооперації роблять такі фактори  як скорочення фізичних обсягів виробництва, згортання інвестиційної діяльності, стійке падіння продуктивності праці, величезний дефіцит бюджету, значний зовнішній борг України, дискримінаційна політика деяких держав стосовно України, низький соціально-економічний ефект України від діяльності спільних підприємств і ін. В міру їх подолання виробничо-технічна кооперація й інтеграційний процес в цілому будуть поглиблюватися.

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання участі України в МПП :

- низька конкурентоспроможність  значної частини української  промислової продукції;

- розрив традиційних виробничих  та коопераційних зв'язків з  підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

- низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

- критично недостатнє  інвестування експортноорієнтованих  проектів за рахунок внутрішніх  ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

- низька ефективність  виробництва, високий ступінь  старіння основних виробничих  фондів, відсталість технологічної  бази більшості галузей народного господарства.

міжнародний поділ праця інтеграція

3.2 Перспективи розвитку України в МПП

На сьогодні склалися об'єктивні  передумови активної участі України  в МПП, чому сприяють: значні зміни  в системі економічних відносин; прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні  зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність; прискорення світового науково-технічного прогресу; необхідність спільного розв'язання глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо; структурна перебудова галузей народного господарства; визнання України та входження її в міжнародні організації. Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.[15]

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, сприяючи підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національного виробництва. Більше того, сьогодні немає альтернативи послідовній лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, якщо ми справді хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку.

Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття  та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних актів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування популістських політичних гасел є додатковими бар'єрами як для розвитку ділового співробітництва, так і для впливу світового господарства на економіку України. Захист внутрішніх товаровиробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції, у свою чергу, консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні. Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських зв'язків. Для того щоб подолати успадковану економічну й технологічну відсталість, потрібен перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності - виробничо-інвестиційної, тобто не просто до розвитку торговельного обміну, а швидше до взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу.

Для прискорення процесу  входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у МПП необхідно приймати до уваги такі обставини:

-по-перше, основними орієнтирами  українських виробників мають  бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.

-По-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності "йти в ногу" з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності.

-По-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво (переробні галузі АПК) й туризм.

Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної  і технологічної перебудови національної економіки.

-По-четверте, пошук власного  місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий товар, або мають переваги в витратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення НТП, у тому числі й найпрогресивніші відкриття, стають здобутком багатьох.

-По-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цей домінуючий фактор сучасного розвитку світового господарства веде до: диверсифікації виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій; уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції; швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів; більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відповідно меншими витратами при експорті до світового ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати,розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці. [20]

Чинниками, які спонукають країни до участі у МПП, є: обсяг внутрішнього ринку країни, рівень їхнього економічного розвитку та забезпеченість природними ресурсами, питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості. Кожна країна намагається знайти свій економічний інтерес та виграш від участі у МПП.