Управління фінансовими ресурсами підприємства ТОВ «Оклад»

Взагалі, фінансовий стан підприємства можна визначити як стійкий.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками  рентабельності. Отже, ефективність управління можна підвищувати зменшуючи  термін оборотності і підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виручки.

Прискорення оборотності  оборотних коштів не вимагає капітальних  витрат і веде до зростання обсягів  виробництва і реалізації продукції. Однак інфляція досить швидко знецінює оборотні кошти, підприємствами на придбання  сировини і паливно-енергетичних ресурсів спрямовується все більша їх частина, неплатежі покупців відволікають значну частину коштів з обороту.

В якості оборотного капіталу на підприємстві використовуються поточні  активи. Фонди, використовувані в  якості оборотного капіталу, проходять  певний цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, які перетворюють на готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи  рахунку дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючись у ліквідні активи.

Будь-які фонди, не використовувані  для потреб оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися  для придбання основного капіталу або виплачені у вигляді доходів  власникам.

Один із способів економії оборотного капіталу, а отже – підвищення його оборотності полягає в удосконаленні управління запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в освіту запасів, то витрати зберігання пов'язані не тільки зі складськими витратами, а й з ризиком псування і старіння товарів, а також з тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, яка могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентною ступенем ризику [7, 362].

Економічний та організаційно-виробничий результати від зберігання певного  виду поточних активів у тому чи іншому обсязі носять специфічний для  даного виду активів характер. Великий  запас готової продукції (пов'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при несподівано високий попит.

Подібним чином досить великий запас сировини і матеріалів рятує підприємство у випадку  несподіваної нестачі відповідних  запасів від припинення процесу  виробництва або придбання більш  дорогих матеріалів-замінників. Велика кількість замовлень на придбання  сировини та матеріалів хоча і призводить до утворення великих запасів, тим  не менше має сенс, якщо підприємство може домогтися від постачальників зниження цін. З тих же причин підприємство воліє мати достатній запас готової  продукції, який дозволяє більш економічно управляти виробництвом. У результаті цього вже саме підприємство, як правило, надає знижку своїм клієнтам.

Підвищення оборотності  оборотних коштів зводиться до виявлення  результатів і витрат, пов'язаних зі зберіганням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і  витрат. Для прискорення оборотності  оборотних коштів на підприємстві доцільно [12, 156]:

• Планування закупівель необхідних матеріалів;
• Введення жорстких виробничих систем;
• Використання сучасних складів;
• Вдосконалення прогнозування попиту;
• Швидка доставка сировини і матеріалів.

Другий шлях прискорення  оборотності оборотного капіталу полягає  в зменшенні рахунків дебіторів.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид  продукції, місткість ринку, ступінь  насиченості ринку даною продукцією, прийнята на підприємстві система розрахунків  та ін.. Управління дебіторською заборгованістю передбачає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають відбір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Відбір здійснюється за допомогою  формальних критеріїв: дотримання платіжної  дисципліни в минулому, прогнозні  фінансові можливості покупця з  оплати запитуваної ним обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні та фінансові умови підприємства продавця (затовареність, ступінь потреби в готівки і т.п).

Оплата товарів постійним  клієнтам зазвичай проводиться в  кредит, причому умови кредиту  залежать від безлічі факторів. В  економічно розвинених країнах широко поширеною є схема «2 / 10 повна 30», що означає, що [16, 288]:

• Покупець отримує двопроцентну знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів з початку періоду кредитування;
• Покупець оплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється у період з 11 по 30 день кредитного періоду;
• У разі несплати протягом місяця покупець буде змушений додатково сплатити штраф, величина якого може варіювати залежно від моменту оплати.

Найбільш уживаними способами  впливу на дебіторів з метою погашення  заборгованості є напрям листів, телефонні  дзвінки, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям (факторинг).

Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в кращому  використанні готівки. З позиції  теорії інвестування кошти являють  собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні  цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги. По-перше, необхідний базовий  запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні певні  кошти для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно мати визначену  величину вільних грошових коштів для  забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, до грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії управління запасами і дозволяють оптимізувати величину грошових коштів. Мова йде про те, щоб оцінити:

• Загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;
• Яку частку слід тримати на розрахунковому рахунку, а яку як швидкореалізуючі цінних паперів;
• Коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізуючих активів.

По банківських рахунках, на яких фірми тримають свої ліквідні активи, відсоток не сплачується. Проте  інші ліквідні активи (короткострокові  державні цінні папери, депозитні  сертифікати, різновид одноразової позики) приносять дохід у вигляді відсотків.

У західній практиці найбільше  поширення отримали модель Баумола  і модель Міллера - Орра. Безпосереднє застосування цих моделей у вітчизняну практику поки утруднено через сильної інфляції, аномальних облікових ставок, нерозвиненості ринку цінних паперів тощо, тому нижче наведено лише короткий теоретичний опис даних моделей [18, 321].

Модель Баумола. Передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень грошових коштів, і потім постійно витрачає їх протягом деякого періоду часу. Усі які кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас грошових коштів виснажується, тобто стає рівним нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до початкової величини.

Модель Баумола проста і в достатньо прийнятна для  підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. Насправді  таке трапляється рідко; залишок  коштів на розрахунковому рахунку змінюється випадковим чином, причому можливі  значні коливання.

Модель, розроблена Міллером і Ором, являє собою компроміс між простотою і реальністю. Вона допомагає відповісти на питання: як підприємству слід керувати своїм грошовим запасом, якщо неможливо передбачити щоденний відтік і приплив грошових коштів?

Залишок коштів на розрахунковому рахунку хаотично змінюється до того часу, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати достатньо цінних паперів з метою повернути  запас грошових коштів до деякого  нормального рівня (точка повернення). Якщо запас грошових коштів сягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормального межі.

При вирішенні питання  про розмах вакцинації (різниця між  верхньою і нижньою межами) рекомендується дотримуватися наступної політики: якщо щоденна мінливість грошових потоків  велика чи постійні витрати, пов'язані  з купівлею і продажем цінних паперів, високі, то підприємству слід збільшити  розмах варіації і навпаки. Так само рекомендується зменшити розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки високої відсоткової  ставки за цінними паперами [18, 345].

Ще одним важливим інструментом підвищення ефективності використання фінансових ресурсів є управління основними  виробничими фондами підприємства та нематеріальними активами. Основним питанням в управлінні ними є вибір  методу нарахування амортизації.

Існують три методи нарахування  амортизації: рівномірне списання, на обсяг виконаних робіт і прискорена амортизація.

Рівномірний списання базується  на нормативному терміні служби основних засобів. норми амортизаційних відрахувань  встановлюються виходячи з фізичного  і морального термінів служби засобів  праці і висловлюють нормативний  термін відшкодування їх вартості. Економічно обґрунтоване визначення величини амортизаційних відрахувань вимагає правильної вартісної оцінки основних засобів. періодично виникає потреба у переоцінці основних засобів з метою визначення їх відновної вартості та приведення у відповідність в реальними економічними умовами. Чим вище рівень інфляції, тим частіше потрібно така переоцінка.

Другий метод нарахування  амортизації – на обсяг виконаних робіт. Він заснований на допущенні, що знос тим більше, чим більше обсяг виконаних робіт, тобто амортизація є виключно результатом експлуатації об'єкта. Період часу при цьому не має значення.

Третій метод – прискорена амортизація – передбачає, що основна сума амортизації нараховується в перші роки експлуатації. Це не тільки дозволяє прискорити оновлення основних фондів, але і є методом зниження інфляційних втрат. Метод прискореної амортизації забезпечує швидке відшкодування значної частини витрат, виграш за рахунок фактора часу. Однак політика прискореної амортизації веде до підвищення собівартості, а отже, і ціни реалізації. Амортизаційні відрахування, отримані при застосуванні цього методу, мають строго цільове призначення. У разі їх використання не за призначенням додаткові суми амортизаційних відрахувань, відповідні розрахунку по прискореному методу, включаються до оподаткованого прибутку [19, 426].

Успіх управління фінансовими  ресурсами прямо залежить від  структури капіталу підприємства. Структура  капіталу може сприяти або перешкоджати зусиллям компанії по збільшенню її активів. Вона також прямо впливає на норму  прибутку, оскільки компоненти прибутку з фіксованим відсотком, що виплачуються за борговими зобов'язаннями, не залежать від прогнозованого рівня активності компанії. Якщо фірма має високу частку боргових виплат, можливі труднощі з пошуком додаткових капіталів.

Вважається аксіомою, що структура капіталу повинна відповідати  виду діяльності і вимог компанії. Співвідношення позикових коштів і  ризикового капіталу має бути таким, щоб забезпечити акціонерам задовільну віддачу від інвестицій. Гнучкість  у зміні структури капіталу може бути необхідним елементом успіху. Зазвичай легше домовитися про короткострокові  позики, ніж про середньо-і довгострокових. Короткостроковий капітал може забезпечити  очікувані і неочікувані коливання  потоку готівки, тоді як середній довгостроковий капітал потрібен в основному  для тривалих проектів (наприклад, програми закордонної експансії).

У західних країнах великий  вплив на ефективність управління фінансовими  ресурсами роблять очікування власників акцій підприємства. Цей фактор вимагає від компанії встановлення мінімальної довгостроковій норми прибутку, яка забезпечувала б власникам акцій дохід, і бере до уваги ряд моментів: потенційні дивіденди і можливості для підвищення вартості капіталу; елемент ризику в бізнесі (в галузях з малим ступенем ризику дохід членів акціонерного товариства у цілому також низький і навпаки); величину доходу, який власники акцій могли б одержати в іншому місці від інвестицій з порівнянним ризиком.

Так як переважна більшість  власників акцій не мають чіткого  уявлення про поточні або потенційні проблеми, з якими стикається компанія, в яку вони вклали кошти, їх надії  щодо доходу майже завжди нереалістичні  і завищені. Ступінь, до якої можуть враховуватися їхні очікування, залежить від того, наскільки сильно їх вплив  на компанію. Якщо власники будуть незадоволені, вони можуть просто продати акції.

Чим більше конкурентна галузь, тим більше тиск на власників її акцій в частині інвестицій на оновлення та модернізацію обладнання та споруд, дослідження, навчання, комп'ютеризацію. По жодному з цих напрямків, ймовірно, не буде швидкої віддачі від інвестицій через рік або навіть трохи  більше. Більше того, невизначеність попиту, що виявляється у змінах моди, поведінки  споживачів, технологій, в нерегулярності підприємницького циклу, конкуренції, буде відображатися в помилках, які  зазвичай супроводжують процес визначення прибутку. При здійсненні управління фінансовими ресурсами необхідно  вирішити, яким чином визначати як вартість капіталу, прийнятого за базу для розрахунків, так і його приріст (вибуття).