Зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ 6

1.1.Суть соціального захисту населення 6

1.2.Фінансове забезпечення соціального захисту населення 9

1.3.Нормативно-правове забезпечення соціального захисту населення в Україні……………………………………………………………………………………11

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЙОГО ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ 15

2.1.Аналіз соціального захисту населення 15

2.2.Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення 19

2.3.Фінансово-управлінське забезпечення системи соціального захисту населення 22

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 26

3.1.Оптимізація фінансового забезпечення соціального захисту населення 26

3.2.Зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні 29

ВИСНОВКИ 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36

ДОДАТКИ 41

ВСТУП

 

В умовах ринкової трансформації українського суспільства  особливого значення набуває вирішення  проблем соціального захисту  населення, що обумовлено конституційним правом громадян України. Саме тому вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв’язання проблеми формування і функціонування дієвої системи соціального захисту  населення набуває особливої  актуальності.

 Наукові дослідження з питань розробки теорії соціального захисту населення та вдосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі проводяться в спеціалізованих науково-дослідних установах. Окремим аспектам соціального захисту присвятили свої праці вітчизняні й зарубіжні вчені, зокрема Б. Зайчук, І. Ка-лачова, Н. Борецька, О. Гаряча, А. Александрова, А. Базилюк, Л. Вернигора, В. Во-лик, Д. Галлагер, Н. Гринчук, Ю. Дехтяренко, В. Кириленко, Е. Лібанова, М. Лі-боракіна, Л. Ніконова, В. Новіков, В. Скуратівський, Й. Хендшель, П. Таундсен, та багато інших.

Проте, незважаючи на досить широке коло розглянутих  теоретичних та практичних питань, актуальною залишається проблематика, пов’язана з теоретичними основами зазначеної сфери наукових досліджень: розкриття сутності, змісту, структури, функцій та рівнів соціального захисту  населення.

Об’єктом  є форми соціального захисту  населення та джерела їх фінансування.

Предмет дослідження  є джерела та механізм фінансування видатків на соціальний захист.

Метою курсової роботи є дослідження системи  соціального захисту населення  в Україні та розроблення рекомендації щодо її вдосконалення.

Курсова робота присвячена виконанню таких завдань:

• визначити сутність і призначення соціального захисту та його функції;
• розглянути існуючі форми та види соціального захисту населення в Україні.
• проаналізувати фінансове забезпечення соціального захисту населення;
• оцінити нормативно-правове забезпечення соціального захисту населення в Україні;
• описати сучасний стан національної системи соціального захисту та його фінансове забезпечення в Україні;
• здійснити аналіз соціального захисту населення та аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення;
• визначити фінансово-управлінське забезпечення системи соціального захисту населення;
• охарактеризувати проблеми фінансування соціального захисту в Україні на сучасному етапі;
• вивчити зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні;
• запропонувати можливі шляхи вдосконалення фінансового забезпечення системи соціального захисту населення.

При виконанні роботи були застосовані  різні методи дослідження. У першому  розділі був застосований метод  порівняння та розглянуті поняття «соціального за -хисту» та «соціального забезпечення». Крім того, був використаний метод   аналізу та синтезу при визначенні пріоритетів державної політики соціального захисту.

Під час аналізу сучасного стану  соціального забезпечення в другому  розділі був застосований статистичний метод при розкриті змін соціального захисту в Україні. А в заключній частині роботи використаний метод дослідження індукції, коли були зазначені основні проблеми стану фінансування соціального захисту населення в Україні, та запропоновані обґрунтовані варіанти покращення існуючої системи соціальних виплат.

Курсова складається зі вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СИСТЕМИ  СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ  ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

1.1. Суть соціального захисту населення

Поняття соціального захисту населення досить широке і охоплює всі верстви населення тією чи іншою мірою. Це, з одного боку, дає дуже великий обсяг емпіричного матеріалу, а з другого - ускладнює аналіз даної сфери людської діяльності.

Наявні дослідження, що присвячені системі соціального  захисту населення, або не містять  визначення об’єкта, вважаючи його загальновідомим, або ж дають одне чи кілька визначень  без обґрунтування доцільності  їх вживання. На наш погляд, такий  підхід до проведення досліджень вимушений, зважаючи на новизну терміна «соціальний захист населення», та є першопричиною неефективної соціальної політики. «Хоча поняття, якими користуємося початково, запозичені з повсякденного досвіду, наприклад «економіка», «національне господарство», «виробництво», «заробітна плата», вони недосконалі. Це милиці, які пізніше, можливо, будуть відкинуті. Формулювати науково ми зможемо, лише коли заглибимось у предмет» [22, С. 120].

У вітчизняній  економічній науці широко досліджується  сутність таких категорій, як праця, заробітна плата, але інтерес  до їх розкриття не зменшується. Водночас дослідженню саме сутності соціального  захисту населення не присвячена жодна робота, але відомо, що він  справляє значний прямий вплив на економіку держави, розвиток підприємництва та рівень споживання. Так, в Україні  у 2011 р. працівники, що не мають пільг, сплачували в державні соціальні  фонди 3% від нарахованої заробітної плати, підприємства, що не мають пільг, - від 36,7 до 50,3% від фонду оплати праці. Є також інші джерела формування фондів, починаючи від зборів з  деяких видів діяльності й закінчуючи бюджетними субсидіями. Наведене є  підтвердженням впливовості на економіку  країни, але без наукового аналізу  не може сприйматись як приклад негативного або позитивного впливу системи соціального захисту на економічний розвиток [3]. Тому необхідне глибоке теоретичне осмислення сутності соціального захисту населення та обґрунтування соціальної політики як засобу економічного та соціального розвитку.

«Під системою соціального захисту сьогодні розуміється сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих» [16, С. 45].

В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова підкреслюють, що «соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах» [40].

Кінцевою  метою соціального захисту є  підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з  майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю.

Соціальний  захист населення як система, діюча  в ринкових умовах, є комплексом нормативних актів, форм, методів  та дій, що мають забезпечити:

• установлення передбаченого законом України періодично поновлюваного гарантованого прожиткового мінімуму. На його основі визначається нижня межа заробітної плати, формується система пенсій та допомоги, гарантується обслуговування в житлово-комунальній та соціально-культурній сферах;
• диференційний підхід до різних соціально-демографічних верств населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності та можливості отримання доходів;
• реалізацію прав кожного громадянина на працю і отримання гарантованого мінімуму доходів, достатнього для нормальної життєдіяльності працюючого та його сім’ї;
• державні гарантії по оплаті найманої праці, встановленням її мінімального рівня, незалежно від об’єкта прикладання праці: у власному виробництві, кооперативі, асоціації, акціонерному товаристві або державному підприємстві;
• надання різних форм допомоги безробітним: виплати по безробіттю, організація громадських робіт, перепідготовка та отримання нової спеціальності, з якої є вільні робочі місця, створення умов для започаткування власної справи;
• державні гарантії щодо підтримки необхідного рівня життя малозабезпеченим категоріям населення;
• індексування грошових вкладів населення у випадку зростання цін на товари та послуги;
• грошову компенсацію населенню при здійсненні реформ цін;
• розробку та законодавче врегулювання (затвердження) всього комплексу заходів, що представляють у всій повноті систему соціального захисту всього населення.

Схематично співвідношення соціального  захисту, соціального забезпечення і соціальної допомоги зображене  нижче.

 

 

Рис.1.1. Взаємозв’язок головних складових  соціальної політики [30, С. 23]

 

Таким чином, існує єдність трьох головних складових соціальної політики:

1) соціальна допомога, що гарантує громадянам, які опинилися за межами бідності і неспроможні через різні причини забезпечити собі життєвий мінімум, можливість психофізичного виживання в кризових соціально-економічних умовах;

2) соціальне  забезпечення, що гарантує нормальний  рівень існування людини і  відшкодування втрат регулярного  прибутку, компенсація додаткових  втрат у зв’язку з інфляційними процесами, упередження причин, що призводять до втрати регулярного прибутку внаслідок припинення виробництва тощо;

3) соціальні  послуги, що забезпечують високий рівень трудової активності, участі в громадянському житті (програми професійної перекваліфікації, створення додаткових робочих місць та ін.). Такий підхід передбачає зміну соціальних функцій держави. З одного боку, вона повинна створювати умови для того, щоб населення було спроможне власними силами вирішувати більшість соціальних проблем. З другого - необхідно надавати певну допомогу громадянам та їх родинам, якщо вони не можуть власними силами з різних причин (хвороби, інвалідності, похилого віку тощо) підтримувати необхідний мінімальний життєвий рівень.

1.2. Фінансове забезпечення соціального захисту населення

Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист — це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін.

Доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану і захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та непрацюючим, а також членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм [16].

З переходом  до ринкових відносин дедалі очевидною  стає необхідність участі працівників  у фінансуванні фондів соціального  страхування, що дає їм можливість самим  впливати на рівень свого соціального  захисту в разі настання страхових  випадків.

Розміри внесків  на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих  осіб з кожного виду страхування  на календарний рік одночасно  із затвердженням Державного бюджету  України. Кошти цільових страхових  фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Кошти загальнообов’язкового  державного соціального страхування  у зв’язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням та похованням, спрямовуються  на фінансування[11, С. 45]:

1. допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
2. допомоги по вагітності та пологах;
3. допомоги при народженні дитини;
4. допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
5. допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
6. забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв - профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного  наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Пенсія виплачується громадянам похилого віку, інвалідам, особам, які втратили годувальника. Мінімальна пенсія за віком встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок – 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.