Зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні

Сьогодні  комплекс проблем соціального захисту  населення України розглядається  крізь призму стану суспільства, стану «кризи і політичної боротьби», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють стару політику. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу[16].

1.3. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту населення в Україні

На початку  дослідження нормативно-правового  забезпечення соціального захисту  населення проведемо стислий  аналіз основних правових актів, які  регулюють відносини надання соціальних послуг населенню в Україні. Аналіз низки відповідних правових актів дає підстави стверджувати, що нормативно-правове регулювання організації та функціонування системи надання соціальних послуг населенню в Україні (надалі - нормативно-правове регулювання системи), здійснюється в трьохрівневій ієрархічній системі (рис. 1.2.) [30, С. 63].

Рис. 1.2. Схема нормативно-правового регулювання  системи надання соціальних послуг населенню в Україні[30, С. 63]

 

Аналіз положень Конституції України [5] дає підстави стверджувати, що в основному законі держави немає окремих правових норм, які гарантували б право  громадянина на соціальні послуги. Однак, у ст. 46 Конституції  встановлено  право громадян на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у  старості та ін.

Відповідно  до статті 47 Конституції України [22] держава взяла на себе зобов’язання створювати кожному громадянину можливості щодо будівництва, купівлі або взяття в оренду житла. Особам, які потребують соціального захисту, гарантовано право надання житла державою або органом місцевого самоврядування безкоштовно або за доступну для них плату. За цією статтею кожному громадянинові гарантовано право на притулок.

Нормою статті 36 Конституції гарантується усім громадянам України право на свободу вибору громадських організацій для захисту своїх прав і свобод, а також для задоволення своїх інтересів (економічних, соціальних, культурних та ін.). Статтею 40 встановлено право громадян на звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що важливо у випадку незадоволення якістю надання їм соціальних послуг тощо. У статті 48, якою гарантується кожному громадянину право на достатній життєвий рівень, стаття 52 закріплює право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та інші статті Конституції також певною мірою є базою для визначення соціальних правових норм, розроблення законодавчих і підзаконних правових актів щодо надання соціальних послуг в Україні.

Другий (законодавчий) рівень нормативно-правового регулювання системи (див. рис. 1.2.) регламентується певними законодавчими актами, до основних з яких слід віднести такі Закони України як: «Про соціальні послуги»; «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»; «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних»; «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»; «Про об’єднання громадян»; «Про звернення громадян» та ін.

Другий рівень нормативно-правового регулювання системи у цілому є досить розгалуженим, що призводить до непоодиноких випадків колізій норм права у чинному законодавстві[30, С. 66] .

Третій (підзаконний) рівень нормативно-правового регулювання системи (див. рис. 1.2.) утворюється підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема такі як: Концепція реформування системи соціальних послуг (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України; План дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 р. (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України); Порядок регулювання тарифів на платні соціальні послуги (прийнятий постановою Кабінету Міністрів України); інші відповідні нормативно-правові акти - укази Президента України, постанови, розпорядження КМУ, накази міністерств, їх територіальних органів та ін.).

На формування підзаконних актів справляють також  вплив Програма Президента України  В. Ф. Януковича «Україна - для людей», Програма економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна  економіка, ефективна держава».

Становлення сучасної вітчизняної правової бази надання соціальних послуг населенню тісно пов’язане з набуттям Україною державної незалежності та переходом від командно-адміністративної економічної системи до ринкової економіки. Здійснювані в Україні соціальні реформи наблизили вітчизняну систему соціального захисту до характеристик й ознак відповідних систем, які функціонують у країнах з ринковою економікою [30, С. 89].

Наразі правова  база, якою регламентуються питання  надання соціальних послуг населенню  в Україні, незважаючи існування  цілої низки нормативно-правових актів (рис. 1.2.), потребує внесення змін і вдосконалення, оскільки чинне законодавство не відповідає відповідним міжнародним стандартам. Крім цього, законодавчі акти, якими врегульовуються питання надання соціальних послуг населенню в Україні містять чимало прогалин і недоліків, які зумовлюють правову неврегульованість цієї сфери, унеможливлюють подальше здійснення реформування цієї системи та суттєво перешкоджають її ефективній організації та функціонуванню.

РОЗДІЛ 2

 СУЧАСНИЙ СТАН НАЦІОНАЛЬНОЇ  СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ  ТА ЙОГО ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз соціального захисту населення

Дослідження проблем соціального  захисту за умов ринкової економіки  зумовлюється суттєвим пониженням рівня  доходності значної частини населення  в Україні. Причинами цього стали  кризові явища, які чинять негативний вплив не лише на розвиток галузей  економіки, а й на соціальну сферу, а також недосконалість нормативно-правових актів, які регулюють сферу соціального  захисту населення. У зв'язку із цим  відбулося знецінення трудового  потенціалу при одночасному зниженні соціального захисту населення. Адже, збільшення обсягу платних послуг не супроводжувалося відповідним зростанням заробітної плати чи інших доходів  населення. Саме тому, питання щодо розв'язання проблеми функціонування ефективної системи соціального  захисту населення на сьогоднішній день є актуальне та набуває особливої  значущості.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у  всіх сферах соціального життя, що обумовлюють  процес розвитку соціального буття  і соціальної безпеки людини та цілеспрямований  вплив на них суб'єктів регуляторної діяльності. Тому, соціальний захист виступає особливою формою соціального забезпечення, коли при обмежених ресурсах держави  необхідно забезпечувати максимально  можливе задоволення потреб населення [30, С. 67].

Ефективність  системи та рівень соціального захисту  населення залежать від якісного фінансового забезпечення, його розглядають  як метод фінансового механізму, що застосовується у процесі розподілу  та перерозподілу виробленого у  суспільстві національного продукту. Тому потрібно проаналізувати суму  витрат бюджету на соціальний захист населення України (табл. 2.1.).

 

Таблиця 2.1.

Державні  видатки на соціальний захист та соціальне  забезпечення населення у 2007-2010 рр. [20]  

Рік	Сума видатків Зведеного бюджету      України	У % до загальних    видатків	У % до ВВП
2007	48517,3	21,4	6,7
2008	74069,7	23,8	7,8
2009	78775,4	24,7	8,6
2010	107534,9	27,4	9,2

 

 Згідно  табл. 2.1.  можемо підсумувати, що найбільший обсяг видатків на соціальний захист притаманний у 2010 році, і що становить 27,4% загальних видатків Зведеного Державного бюджету [4].

Далі дослідимо  структуру доходів населення України за ІІ квартал 2011 року (див. рис. 2.1.).

 

Рис. 2.1. Структура доходів населення  України за ІІ квартал 2011 року [20]

 

Отже,  рис. 2.1. показує, що найбільшу частку в доходах населення за ІІ квартал 2011 року займає все ж таки заробітна плата, яка становить 43,2%. А на другому місці соціальні допомоги та інші одержані трансферти – 39,0% [20].

Згідно проведеного  аналізу  державних видатків на соціальний захист та структури доходів населення  можна зробити наступні висновки:

-      по-перше, з однієї сторони є позитивною тенденцією, адже населення має додаткові доходи у вигляді державної соціальної допомоги, що зменшує негативні тенденції бідності населення;

-      по-друге, збільшуються соціальні виплати, які не забезпечують необхідного рівня соціального ефекту;

-      по-третє, деякі верстви відмовляються від пошуку роботи, адже вони впевнені, що отримають соціальну допомогу.

 

Таблиця 2.2.

Надання органами соціального захисту окремих  видів державної допомоги сім'ям з дітьми за 2009-2010 рр., тис. грн.[20]

Види допомоги	2009 рік	2010 рік	Відхилення    (+,-)
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами	204659,4	255102,1	+50442,7
Допомога при народженні дитини	8426076,0	10173941,2	+1747865
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку	2466771,8	4636737,0	+2169965
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування	720544,9	1015843,8	+295298,9
Допомога на дітей одиноким особам (матерям, удовам, удівцям, усиновителям)	1535371,8	2146933,9	+611562,1
Допомога при усиновленні дитини	14794,9	26184,4	+11389,5
Всього	13368218,7	18254742,4	+4886523,7

 

 

Отже, табл. 2.2. показує, що сума надання органами соціального захисту окремих видів державної допомоги сім'ям з дітьми у 2010 році порівняно із минулим роком збільшилась на 4886523,7 тис. грн., це в результаті збільшення видатків бюджету на всі види допомоги сім'ям з дітьми [20].

 Проте,  існують основні фактори, які  негативно впливають на формування  ресурсів бюджету, щодо соціального  захисту населення[16]:

1. низький рівень прибутковості підприємств, високий рівень підприємницьких ризиків, інфляційні процеси, корупція, недостатність інформації та знань для прийняття дієвих управлінських рішень тощо;
2. відплив грошової маси в поза банківський обіг за кордон та тінізація економіки;
3. постійне скорочення чисельності активного населення, що працює, і зростання чисельності населення, яке потребує соціального захисту;
4. постійне зростання цін на споживчі товари та послуги, що призводить до зниження доходів населення та ін.

З метою створення  ефективної системи соціального  захисту необхідно вжити таких  заходів[16]:

- скорочення  переліку соціальних виплат, тобто  відмова від тих видів допомоги, що не забезпечують значного  соціального ефекту;

- удосконалення моніторингу системи соціальних виплат, спрямованих на подолання бідності;

- створити  додаткові робочі місця для  працездатного населення, що дозволить  забезпечити збільшення доходів  як до фондів державного бюджету,  так і до фондів соціального  забезпечення;

- забезпечити стійкість та надійність інституту соціального страхування та ін.

Отже, зважаючи на вище зазначене, сучасний стан соціального  захисту населення в Україні  можна охарактеризувати такими рисами:

• надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, які надають заклади охорони здоров'я, освіти, культури, що не відповідає їх якості;
• надзвичайно високий рівень участі держави у сфері соціального захисту, надзвичайно слабка участь в її функціонуванні населення;
• велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють діяльність системи соціального захисту та в деяких випадках суперечать один одному, що свідчить про недосконалість вітчизняного законодавства;
• недостатність коштів для фінансування  заходів у сфері соціального захисту населення.

2.2. Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення

Фінансове забезпечення є об’єктивним економічним поняттям, яке відображає сукупність заходів, пов’язаних з обслуговуванням частини  перерозподільних відносин, з метою  формування і використання бюджетних, страхових, благодійних та інших  фондів грошових коштів, призначених  для соціального захисту населення. Так, за змістом воно є сукупністю цільових грошових фондів, призначених для задоволення суспільних потреб соціального захисту населення, а за формою – це відображення сукупності фінансових планів окремих ланок соціального захисту населення, де чітко визначені джерела та обсяги коштів, їхнє цільове спрямування на заходи, пов’язані із соціальним захистом населення. Таким чином, під фінансовим забезпеченням можна розуміти рух фінансових ресурсів, призначених для забезпечення соціального захисту населення [11, С.38].