Зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні

Удосконалення системи прогнозування доходів  та видатків держави, зокрема місцевих бюджетів, на наступний бюджетний період і розроблення прогнозу середньострокових показників місцевих бюджетів є важливою передумовою успішного запровадження програмно-цільового методу на місцевому рівні[19].

Формула розподілу  обсягу міжбюджетного трансферту (дотації  вирівнювання) не враховує саме реальну  потребу в отриманні населенням обсягів і видів соціальних послуг належної якості та фактори, що впливають  на ці послуги. Тому для забезпечення прозорості й об’єктивності визначення реальних потреб місцевих бюджетів необхідно  запровадити відповідні стандарти, що визначатимуть обсяг послуг, їх якість, вартість і реальну грошову  забезпеченість бюджетними ресурсами  за умови жорсткої процедури контролю та відповідальності місцевої влади  перед громадою[20].

Важливою проблемою соціального захисту населення на всіх рівнях державного управління є недосконалість існуючої системи соціального страхування, що обумовлена, насамперед, відсутністю законодавчо встановленої прямої залежності між страховими внесками та виплатами з них, функціонуванням переважно державної системи соціального страхування.

Крім того, важливою проблемою регіональної соціальної політики є розробка і запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів[22].

3.2. Зарубіжний досвід фінансового забезпечення соціального захисту населення та можливості його використання в Україні

Соціальні виплати, пільги та джерела фінансування соціального захисту в різних країнах суттєво відрізняються від тих, до яких звикло населення нашої держави.

У Великобританії на освіту, охорону здоров’я та пенсії виділяють 2/3 соціального бюджету. Частину  державних пенсій замінюють пенсії за місцем роботи. Соціальну допомогу населенню надають за рахунок  розвинених систем страхування та при  мінімальному втручанні держави.

Системно  сформований соціальний захист в  Німеччині, до якого входять пенсійне страхування, страхування на випадок  хвороби, страхування в разі потреби  в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхування сплачує як працівник, так і роботодавець в  однакових розмірах. Майже усі  жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у  рамках державного страхування – 88 % , а майже 12 % – у приватних  лікарняних касах [37].

Хоча понад 30% бюджетного фінансування Німеччини  складають соціальні послуги, їх отримують лише ті, хто їх потребує.

Соціальний  бюджет Бельгії становить 73% від  загального бюджету країни. Найбільше  виплат здійснюється у сфері пенсійного забезпечення і надання допомоги у зв’язку з інвалідністю [2, С. 51].

У Франції  система соціального захисту  населення передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального  забезпечення, формується за рахунок  внесків найманих працівників і  підприємців на користь пенсіонерів  та потребуючих. Фінансується в основному за рахунок соціального страхування. В результаті французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних та найменш несправедливих [33].

В Японії основу соціальної допомоги складають внески працюючих підприємств, державні кошти  та доходи від банківських операцій. Існує суспільна взаємодопомога, яка видається центральними та місцевими органами влади на: навчання, житло, медичне обслуговування та похорони. Структура соціального забезпечення має комплексний характер, яка включає в себе виплати, що гарантують мінімальний дохід (пенсії, забезпечення непрацездатних), страхування здоров’я, допомоги потребуючим. Фінансова база витрат на соціальне забезпечення складається із таких компонентів: 60% – страхові внески найнятих робітників і підприємців, 20% – державні кошти, 12% – доходи від активних фінансових операцій та ін. [38].

В моделі соціальної політики США присутній лібералізм. Система базується на принципі відокремлення  соціального захисту від вільного ринку й обмеження захисту  лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Загалом при  такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя  основної частини населення. Система  соціального забезпечення в США  настільки широка, що на початку  і всередині 1960-х років майже  половину всіх витрат федеральної казни  складали виплати на «соціальні потреби», тобто на надання допомоги людям. Окрім федеральних програм уряду  всі п'ятдесят штатів проводять  свої власні програми допомоги потребуючим [1]. У США навіть існує програма надання муніципального житла бідним. Житло надається в будинках, побудованих за рахунок бюджетних коштів. Вміст будинків, оплата персоналу, ремонт і опалювання забезпечується за рахунок держави. За відсутності муніципальних будинків бідних, таких, що не мають даху, інколи розселяють на приватних квартирах або в готелях коштом держави.

В Канаді існує  комплекс соціальних служб, що фінансуються і керуються державою, та програм, які складають систему соціального  забезпечення. Загалом бюджет сучасної Канади розподіляється так, що максимальну  користь від цих грошей отримують  самі мешканці. Витрати на утримання  державного апарату та інші потреби  держави тут, в перерахунку на душу населення, в декілька раз менші  ніж в інших країнах, зокрема  в Україні. Податки йдуть в  основному на соціальні програми. Канадці часто називають свою систему соціального забезпечення «системою соціальної безпеки».

Таблиця 3.1.

Поточний  розмір внесків в національні  системи соціальних виплат

(за  даними на 2010 рік) [9]  

Загалом національні  системи соціальних виплат фінансуються за рахунок таких основних джерел надходжень:  внески в системи  соціального забезпечення, що виплачуються роботодавцями та/або працівниками; податки, які можуть становити або  частину загальних державних  доходів, або податки, що резервуються для спеціальних цілей;  інвестиційні доходи;  приватні вкладення наявних  коштів чи страхові премії.

Однак більшість  національних систем соціальних виплат фактично фінансуються одночасно з  кількох джерел (табл. 3.2.).

В Україні  ж джерелами фінансування видатків на соціальний захист та соціальне  забезпечення населення, соціальну  сферу є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

Інші джерела  фінансування соціального захисту  мають незначні розміри або не використовуються взагалі.

 Майже   в   усіх   країнах   існують   програми   соціального страхування  і державної допомоги бідним, які передбачають страхування  за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової  допомоги: медичне страхування, допомога  багатодітним родинам, надання  різних пільг.

Політика  перерозподілу   доходів   виправдана   у  довгостроковій   перспективі,   оскільки   дає:

• внески сплачують лише роботодавці, асигнування державного бюджету;
• суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення;
• прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку;
• благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

ВИСНОВКИ

Загалом можна відзначити, що видатки на соціальне спрямування є одними з найбільш вагомих, але їх не вистачає для задоволення потреб населення в повному обсязі. Зокрема, в найбільш критичному становищі на сьогодні опинилися такі галузі соціальної сфери як освіта та охорона здоров'я. Нагальна проблема, що постала перед урядом, економістами та науковцями, пошук дієвих методів фінансування освіти та охорони здоров'я, які б надалі забезпечували доступність цих послуг, але й водночас покращили загальний стан їх функціонування.

Сьогодні  фінансування соціальної сфери є  невід'ємною складовою соціально-економічного розвитку будь-якої країни, а тому проблеми її фінансового наповнення є важливим питанням сьогодення. Зважаючи на ситуацію, що склалась на цей час існує чимало таких проблем, до яких відносять: недостатні обсяги бюджетних коштів для фінансування соціальної сфери, фінансування практично всіх статей соціальних видатків у меншому обсязі, ніж це необхідно для діючої соціальної підтримки населення (зокрема недофінансування системи охорони здоров'я, освіти), відсутність механізмів забезпечення якості соціальних послуг, що надаються.

З посиленням відповідальності регіонів за стан соціального розвитку необхідним стає удосконалення фінансового забезпечення здійснення регіональних соціальних заходів (стимулювання інвестиційної діяльності, формування регіонального соціального бюджету, підтримка підприємництва тощо).

Однією з першочергових проблем соціального захисту є реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення. Воно має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту, вдосконалення механізму фінансування державної соціальної допомоги, що забезпечить гарантований рівень соціального захисту малозабезпечених прошарків населення.

Найбільш важливою проблемою соціального захисту сім'ї, жінок, дітей і молоді є законодавче забезпечення створення сприятливих умов та фінансової підтримки розвитку сім'ї, ефективного виконання нею репродуктивної, виховної, економічної, соціальної функцій, дотримання на практиці конституційного принципу рівності прав жінки  і чоловіка,  здійснення  цілеспрямованої політики щодо  працевлаштування молоді, профілактики дитячої та молодіжної злочинності, наркоманії, алкоголізму, дитячої безпритульності тощо.

Запровадження нових і вдосконалення діючих соціальних програм дасть можливість оптимізувати управління системою соціального захисту населення на місцевому рівні, забезпечити високу якість та оперативність надання послуг найвразливішим громадянам і сім’ям.

Вирішення зазначених вище проблем потребує розробки концептуальних напрямів розвитку соціального населення на регіональному рівні з посиленням адресності надання соціальної допомоги найменш захищеним верствам населення та створенням адекватної системи управління соціальним захистом виходячи з пріоритетності задоволення потреб населення в умовах ринкових перетворень у суспільстві.

Виходячи з цілої низки сучасних проблем розвитку та фінансування соціального захисту, головною мстою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення. Основою управління цими процесами є наявність прогнозних розрахунків соціальних витрат у відповідності із встановленими державою пільгами та гарантіями, збалансованими з їх фінансовим забезпеченням.

У цьому зв'язку дуже важливою проблемою соціального захисту населення є прогнозування соціальних витрат, яке передбачає визначення на перспективу тенденцій створення сприятливих умов для поліпшення добробуту громадян, які у відповідності з чинним законодавством мають потребу у державній підтримці.

Крім того, підсумовуючи викладені вище пропозиції щодо напрямів модернізації фінансового забезпечення системи соціальної підтримки населення України, необхідно зазначити, що зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування та розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування мають відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому, а також у взаємозв’язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

Ключовими економічними передумовами успішної реалізації відповідних  реформ, які забезпечать формування обсягу фінансових ресурсів, необхідного  для виконання соціальних зобов’язань  держави, є виконання плану надходжень до дохідної частини бюджету з  метою уникнення бюджетного дефіциту, підвищення ефективності й гнучкості  фіскальних видатків, а також оптимізації  управління державними фінансами в  цілому.