Основні школи та напрямки сучасної соціології

Міністерство праці та соціальної політики України

Чернігівський державний інститут права соціальних

технологій  та праці 
 
 

    Реферат

    з соціології на тему: 

«Основні школи та напрямки сучасної соціології» 

      Підготувала: студентка 109 групи                                                                                                                                   

                                                                                                  Меженко Н.С.

                                                                                      Перевірила: викладач 

                                                                                                      Гордієнко Ю. В.                                                             
 
 
 

Чернігів 2011

   План  

   Вступ

   1. Емпірична  соціологія

   2. Структурний  функціоналізм

   3. Конфліктологія 

   4. Символічний  інтеракціонізм

   5. Феноменологія 

   6. Етнометодологія

   7. Неофункціоналізм

   8. Структуралізм  і постструктуралізм

   9. Соціологічні концепції технократизму

   Висновок

   Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Вступ  

   Якщо у  першій половині XX ст. домінуючим видом  діяльності соціологів у багатьох країнах були прикладні соціологічні дослідження, то у 60-80-х рр. в Західній Європі і почасти в США все більше соціологів стало цікавитися розробкою проблем самої соціологічної теорії, пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології, які різнились один від одного специфічним підходом до аналізу об'єкта і предмета соціології, до розуміння метода соціології як науки.

   У самому широкому значенні слова під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій. В більш вужчому значенні школа в соціології - це дослідницька група із загальними традиціями і відповідною інституційною формою. Так, наприклад, у всьому світі відома Чіказька школа емпіричної соціології, яка сформувалась на базі першого у світі соціологічного факультету Чіказького університету і представляла собою Специфічний підрозділ з досить швидко сформованими традиціями дослідницької діяльності і великим впливом на діяльність соціологів всієї країни, а згодом й усього світу.

   Напрями об'єднують  соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість. До них можна віднести, наприклад, функціоналізм, позитивізм, символічний інтеракціонізм, структуралізм, етнометодологію та ін. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи, і одночасно, є продуктом оперативної взаємодії (як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплінами).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     
 
 
 
 
 

   1. Емпірична соціологія  

   Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну І прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

   Історичні корені емпіричної соціології знаходимо  у ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р.Вірхов, Дж.Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Ватер та іи.). З 1920 по 1950 рік емпіричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.  

   Початок цьому  процесу поклали представники Чіказької  школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін ). Займаючи домінуюче становище в американській соціологи протягом 20 — 40-х рр , Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.  

   Основними чи відмінними рисами Чіказької школи  були:  

   • органічне  поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями;  

   • висування  гіпотез в межах єдиної організованої  і направленої на конкретні практичні цілі програми; 

   • широта теоретичної орієнтації;  

   • поєднання  різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених;

   Першою  працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціології була книга

   У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин  в Європі і Америці" (1918 -1920 рр ). В ній викладені і опробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої - поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента:  

   • об'єктивні  умови (соціальні норми і цінності);  

   • установки  індивіда і групи;  

   • визначення ситуації діючою особою. 

   Виходячи  з цього, Томас і Знавецький розробили  таку типологію особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення:  

   • міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);  

   • богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки); 

   • творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації). 

   Томас стверджував, що розвиток суспільного життя і  культури визначається творчими особистостями, здатними до економічних, політичних і  технологічних інновацій. В розвитку техніки соціологічного дослідження велику роль відіграло використання Томасом і Знанецьким особистих документів (біограм). Їх праця знаменувала перехід американської, а потім і європейської соціології до емпіричних досліджень.  

   Одним із засновників  Чіказької школи вважають автора "класичної" соціально-екологічної теорії Роберта Парка. Соціальна еволюція, за Парком, проходить чотири стадії, і будь-який соціальний організм переживає чотири відповідних уклади: екологічний (просторова, фізична взаємодія), економічний, політичний і культурний. В міру просування до культурного укладу посилюються соціальні зв'язки (просторові, економічні, політичні і, на кінець, моральні) і суспільство досягає оптимальної “змагальної кооперації” і “згоди", в дію вступає формула “суспільство як взаємодія”.  

   Використовуючи соціально-економічну теорію, при вивченні локальних співтовариств, Е. Берджес на початку 20-х рр. висунув гіпотезу про існування "концентричних зон". Для визначення таких "зон" в емпіричному дослідженні ним був використаний метод картографування. Оскільки кожна "зона" належала певній соціальній групі, то, досліджуючи життєдіяльність окремих соціальних груп в місті Чікаго і їх взаємозв'язок між собою, Е Берджес зумів виділити 75 таких "зон". При аналізі "концентричних зон" і локальних співтовариств здійснювалось інтерв'юрування респондентів, включенне спостереження, залучались різні документи, була складена "Карта соціальних досліджень в м. Чікаго"  

   За результатами емпіричних досліджень, Е Берджес дійшов висновку, що із зміною співвідношення сил між соціальними групами відбувається перерозподіл міської території. Утворення нових соціально-економічних спільностей викликало необхідність утвердження нових норм взаємовідносин між людьми.  

   Соціально-екологічна теорія Парка-Берджеса відіграла значну роль в дослідженнях Чіказької школи і вплинула на подальший розвиток як екологічного теоретизування, так І пов'язаної з ним емпіричної практики Вплив Чіказької школи на розвиток емпіричної соціологи відчувався протягом 30-40-х рр., після чого Ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів.  

   Суттєвою  була і та обставина, що в цьому  університеті в 40-х рр активно займався прикладними соціологічними дослідженнями Р. Мертон Його діяльність на посаді співдиректора університетського Бюро прикладних досліджень багато в чому сприяла підвищенню авторитета емпіричної соціологи, уособлюючи собою “єдність теорії і метода” в межах американської соціологи.  

   Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв соратник Мертона Поль Лазарсфельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовуються, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом Істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу надавав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціологічних дослідженнях. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів — панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р в США, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного аналізу.  

   Значний вклад  у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Працями Мейо і його колег був закладений теоретичний фундамент сучасного менеджменту - нової галузі техніко-організаційних і соціальних аспектів управління виробництвом, яка одержала інтенсивний розвиток як в американській, так і в європейській емпіричній соціології.  

   Під впливом американської соціології (на прикладі структурно-функціональних підходів до соціальної реальності) в 60-70-і рр. активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузевими соціологіями. Одним із її засновників став Р. Кенії, видавець "Кельнського журнала з соціології і соціальної психології" (з 1949 р.), словників з соціології і керівництв з емпіричних соціологічних досліджень. Його колега X. Шельський в 1966 р. організував, у Білефельде університет з кафедрою соціології, який став нині найбільшим, соціологічним центром у Німеччині. В 80 - 90-і рр. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах - індустріальної соціології (Ф. Адлер, Г. Бернард, Ф. Мюллер, Р.Штольберг та ін.). 

   2. Структурний функціоналізм  

   Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і  складних напрямів сучасної теоретичної  соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.  

   За вирішення  цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.  

   Ключем  до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.