Позбавлення батьківских прав

    Представляється, що таку ж міру варто застосовувати до випадків, коли один з батьків проживає в будинку або квартирі, що належить на праві власності дитині або іншому батьку. У відповідності з Цивільним Кодексом члени родини власника житлового приміщення, що проживають у приналежному йому житловому приміщенні, мають право користуватися цим приміщенням на умовах, передбачених житловим законодавством. Таким чином, батьки, позбавлені батьківських прав, можуть бути виселені із приміщень, що належать дітям на праві власності, тому що з моменту позбавлення батьківських прав вони не вважаються більше членами родини своїх дітей.

    Якщо  ж батьки й діти проживають у квартирі або будинку, що належить їм на праві загальної власності, або власником житла є сам батько, позбавлений батьківських прав, виселення його неможливо. Позбавлення батьківських прав не може привести до позбавлення такого батька його права власності. У такій ситуації дитина зберігає своє право власності на житлове приміщення, що належить йому й батькові на праві загальної власності. Після позбавлення батьківських прав за дитиною зберігається також право користування житловим приміщенням, що належить на праві власності його батькові. Таким чином, дитина як і раніше має право проживати в зазначених приміщеннях. Однак якщо його проживання з батьком, позбавленим батьківських прав, неможливо, він переселяється до другого батька (якщо останній проживає окремо) або на площу опікуна. У випадках, якщо суд вважає неможливою передачу дитини другому батькові; якщо дитина виховується самотньою матір'ю й вона позбавлена батьківських прав або обидва батька позбавлені батьківських прав, і передача дитини в родину опікуна неможлива, дитина міститься в дитячу установу органами опіки й піклування. При цьому право власності або користування на приміщення, з якого дитина вибула в дитячу установу, зберігається за ним на увесь час перебування в дитячій установі. Але відсутність права на спілкування не означає, що виключається всякий контакт із неповнолітнім. Зберігати його чи ні й у якому виді, вирішують обличчя, що замінили батьків у встановленому законі порядку. Такого роду контакти (побачення) дитини можливі тільки за бажанням дитини за умови, що таке спілкування не зробить на нього шкідливого впливу. Самі батьки вимагати цього не вправі. Те ж можна сказати про побачення (як різновиду обмеженого спілкування) вихованця дитячої установи зі своїми батьками, позбавленими батьківських прав.

      Після позбавлення батьківських  прав, природно, йому не можна  довірити й захист прав, інтересів  дитини. Відтепер батьки, позбавлені батьківських прав, взагалі не можуть бути його законними представниками.

    Виконання судового рішення про позбавлення батьківських прав.

   Виконання рішень по справах про позбавлення батьківських прав має свої труднощі. Вони визначаються, насамперед, станом самої дитини, що часом усього боїться, зацькований родителями, продовжує їм коритися. До того ж позбавлені батьківських прав особи нерідко прагнуть за всяку ціну втримати при собі своїх дітей, сховати їх. От чому виконання судових рішень по справах подібного роду іноді носить яскраво виражений примусовий характер.

    Щоб уникнути створення обстановки, що травмує дитину, корисно заздалегідь підготуватися до виконання судового рішення, орієнтуючись на ту форму устрою, що обрана в цьому випадку відділом утворення. Якщо мова йде про направлення у дитячий будинок, повинна бути готова відповідна документація. Коли дитина хвора й має потребу в терміновому лікуванні, до його тимчасового устрою в медичну установу підключаються медичні працівники. Словом, успіх виконання судового рішення багато в чому залежить від якості підготовчої роботи.  
 

Порядок обмеження батьківських прав

      Позбавлення батьківських прав - надзвичайний захід, застосування його не завжди доцільно або можливо, хоча іноді й очевидно, що перебувати дитині з батьками (одним з них) небезпечно для його життя, здоров'я й виховання. У таких випадках як міра захисту його прав й інтересів суд може обмежити батьківські права, прийнявши рішення про відібрання дитини в батьків (одного з них).

     Однією з обов'язкових умов обмеження батьківських прав у вигляді відібрання дітей у батьків у судовому порядку, незалежно від позбавлення батьківських прав, – небезпека залишення в них дитини. Що вважати небезпечним, а що ні - питання факту.  Небезпечно, якщо маленька дитина в холодну пору року напівроздягнена бродить по вулиці, ночує в під'їздах, на горищах. Вона може не тільки важко занедужати, але й стати інвалідом. Не меншу небезпеку для дітей представляє залишення їх без їжі, одягу, елементарного догляду. Якщо маленьких дітей, яких батьки або залишають без допомоги, підстерігають одні небезпеки, то для підлітка особливу погрозу представляють такі, як постійне спілкування з батьками-алкоголіками, їхнім оточенням, що становить небезпеку для морального розвитку неповнолітнього. Словом, види небезпеки, що грозять фізичному, моральному розвитку дітей всіх віків, чиї інтереси грубо зневажаються родителями, відрізняються більшою розмаїтістю. 

Правові наслідки обмеження батьківських прав

 Говорячи про подібність і розходження в наслідках позбавлення й обмеження батьківських прав, треба відзначити, що обмеження в батьківських правах теж не звільняє від обов'язків по змісту дитини. І тут це не кара, не покарання, а неминуче й природне виконання батьківського боргу.

      Збереження правового зв'язку дитини з батьками, чиї батьківські права обмежені, створює основу його контактів з ними. Вони тим більше доцільні, коли є надія на відновлення нормальних здорових відносин. При цьому не можна не враховувати, що обмеження прав найчастіше пов'язане з відсутністю провини батька.

Висновок

    Сімейне законодавство часто ставиться до числа традиційних, досить стабільних галузей права, які не перебувають у прямій кон'юнктурній залежності від змін у державі й суспільстві. Деякою мірою це так, оскільки в результаті триваючими століттями процесу розвитку  замужньо-сімейних відносин, регульованих, зокрема, нормами сімейного права, з'явилися стійкі норми поводження в родині, властиві практично всім цивілізованим державам. Однак будь-яке законодавство має здатність виявляти такі недоліки, які часом навіть важко передбачити. У сімейних відносинах опосередковано відображаються особливості навколишньої дійсності.

Також хотілося б відзначити деякі важливі аспекти, пов’язані з підставами виникнення прав та обов’язків батьків та дітей,  з правами неповнолітніх дітей, визначити , правовідносин дітей і батьків  у цілому.

В останні роки в нашій країні намітилися тенденції, спрямовані на те, щоб, по-перше, цілком відродити розуміння сім’ї, як неминущої цінності, по-друге, у корені змінити сформоване століттями патріархальне представлення про підлегле положення неповнолітнього в сім’ї.

Закріплення законодавчого права неповнолітніх дітей, само по собі передбачило закріплення відповідних обов'язків у батьків. Так, наприклад, турбота про дітей, їхнє виховання - рівне право й обов'язок батьків. Отже, мова йде не тільки про моральний борг кожного батька, але і про його конституційні права й обов'язки. Причому їхнє існування не зв'язується з  наявністю чи відсутністю шлюбу батьків. Наділення батьків правами у відношенні їхніх неповнолітніх дітей означає, що їм дається можливість робити схвалювані, бажані з погляду держави дії і вчинки, спрямовані на благо дитини. Правам батьків відповідають і певні  обов'язки. Причому батьки мають рівні права й обов'язки. Їхня рівноправність забезпечується сімейно-правовими нормами, що мають конкретний зміст.

Зміст прав дитини складають: Право дитини жити і виховуватися в родині, що включає в себе: право жити і виховуватися в родині; право, наскільки це можливо, знати своїх батьків; право на турботу з боку батьків; право на спільне проживання зі своїми батьками; право на виховання своїми батьками; право на забезпечення інтересів; право дитини на спілкування з батьками й іншими родичами;  право дитини на захист; право дитини виражати своя думку; Право дитини на ім'я, по батькові, прізвище; майнові права дитини, що включають у себе: право власності; право самостійне розпоряджатися своїм майном. 

Включення в  текст Сімейного кодексу України  норм про майнові права дитини має великий сенс. Воно означає  розширення кола відносин, регульованих сімейним законодавством, оскільки сюди входять майнові права неповнолітніх як у сім’ї, так і за її межами. Стосовно прав батьків, то на даний момент вони мають широке коло прав, які забезпечують повагу до людської честі та гідності - особисті немайнові права та передбачений правовий режим майна подружжя, який захищає інститут права власності громадянина, передбачений  Конституцією нашої держави.

Якби не мінялося відношення держави до сім’ї та батьків, дитина завжди мала право на одержання утримання за їхній рахунок. На обов'язок матеріально забезпечувати неповнолітніх, а також непрацездатних нужденних повнолітніх дітей можна подивитися і як на право дитини на турботу з боку своїх батьків. Це один з найбільш типових прикладів злиття особистих і майнових прав дитини в родині. При відсутності такої турботи Сімейний кодекс дозволяє вдаватися до допомоги правових норм, що передбачають аліментні зобов'язання.