Проблеми моралі сучасного суспільства

 

Радикальні зміни в світі  роблять необхідним і серйозний  поступ у сфері моралі. Кожна епоха  породжує свій власний моральний  менталітет, тобто особливу сукупність знань, уявлень, переконань, почуттів, які створюють специфічне середовище духовності, сприймане як на свідомому, так і на підсвідомому рівні в  ролі моральної домінанти тієї чи іншої культури на певному етапі  її розвитку.

 

На основі культурно-історично  визначеного морального менталітету  індивідом здійснюється власне прочитання нетлінних моральних цінностей  минулого. Звісно, відмінності в  моральних домінантах, ментальності різних культурних регіонів світу неусувані, але глобальні проблеми сучасності роблять обов'язковою наявність  у моральному менталітеті певних інваріантних цінностей. Передусім  це цінності виживання, загальнолюдської солідарності, співробітництва, подолання  національних, расових, релігійних, класових передсудів і нетерпимості. В кінцевому  підсумку це усвідомлена цінність спільності доль людства в такому світі, де вже  неможливо відгородитися від  чужих бід і печалей, де люди чимдалі  більше відчувають себе екіпажем одного космічного корабля, що мчить у просторах  Всесвіту.

 

Особливо гостро сучасна людина переживає хисткість життя, землі, природи. Дійсність цього світу  формує свої імперативи виживання. Найважливішим  із них, воістину глобальним, слід назвати  такий: «Людина розумна повинна  стати людиною моральною, це питання  її життя і смерті». Протягом тривалого  часу під розумністю малася на увазі  гранична раціоналізованість, спрямована на якнайшвидше досягнення успіху, результату. Ідеал абсолютної раціональності базувався на- принциповому прогресизмі, цьому філософському винаході епохи  Просвітництва.

 

Вважалося, що можливий нескінченний поступальний прогрес від одного рівня розвитку до іншого, вищого. При  цьому аналізувалися й бралися  до уваги виключно найближчі, прямі  наслідки людської діяльності в рамках цілеспрямованих зусиль для досягнення результату. Сама ж ця мета вважалася  початково й автоматично позитивною, позбавленою внутрішніх колізій. Однак  виключно раціонально постульовані цілі можуть як віддалені наслідки призводити до явищ, котрі суперечать початковому задумові й навіть виключають його. Раціоналістичний прогресизм виявляється  таким чином чужим щодо глибинних  сенсожиттєвих інтересів людини.

Справжня розумність можлива лише на шляху моральності. Людина моральна тільки й є в сьогоднішньому світі, чреватому апокаліпсисами різного  масштабу, людиною істинно розумною. Логіка просвітницького прогресизму  зумовлювала й соціально-економічний  ідеал нескінченного розвитку через  нескінченне освоєння й споживання природи, її ресурсів, через пізнання, що чимраз більше вторгається вглиб  буття, стає самоцінним засобом посилення  могутності людського роду в його повсякденному протистоянні природі.

 

Наука, стримувана колись релігійними  догмами й догмами політичними, сьогодні звільнилася від обмежень зовнішніх і може дозволити собі будь-які експерименти, не особливо замислюючися про наслідки та людську  ціну звершуваного. Обмежувана церквою, державою, політичною партією, наука  не може бути досить ефективною, але  наука не обмежена нічим стає небезпечною, особливо, якщо відсутність обмежень зовнішніх доповнюється відсутністю  обмежень внутрішніх.

 

Для того щоб не стати могильщиком  людства, наука мусить виробити систему  самообмежень, своєрідну само-аскезу, добровільну заборону на діяння, людська  ціна яких непомірно велика. Знання — це справді сила, але всяка  сила може бути знаряддям як добра, так і зла. Людство добре вивчило  цю просту істину на гіркому досвіді XX ст. Така ж самоаскеза необхідна  й усьому суспільству, оскільки ресурси  планети кінченні й гонка виробництва  та споживання також може в умовах чимдалі прискорюваного індустріального  розвитку завести людство у безвихідь.

 

Самоаскеза суспільства, самоаскеза науки, самоаскеза особистості —  ще один категоричний імператив сучасності. Друга надзвичайно важлива проблема — це проблема прав і свобод людей  і народів, їх співвідношення. Особливого значення в цьому плані набуває  усвідомлення величезної соціальної цінності свободи й вільнодумства особистості, які не протистоять правам націй, класів, інших людських спільнот, у  тому числі й таким невідчужуваним правам, як право на самовизначення, суверенітет, соціальний вибір і  т. д. И тут передусім слід підкреслити  необхідність позитивно ціннісного ставлення до унікальності особистості, нації, культури, відмови від прагнення  до примусової уніфікації, однаковості  на основі довільно вибраної й зведеної в статус показової моделі.

 

Множинність економічних, політичних, ідеологічних, національних, мовних, психологічних  моделей є не зло, а щонайбільше  благо для людства, бо це величезний резервуар можливих типів діяльності, мислення, поведінки, кожний із яких зберігає в собі багатовіковий досвід тієї чи іншої людської сутності. Унікальність, своєрідність, багатова-ріантність оберігають людство від деградації та зникнення  соціокультурного генофонду. Однак  багатоманітність конфліктна й існування  її можливе лише під прапором консенсусу й компромісу як універсального засобу співіснування багатоманітного.

 

Необхідний культ відповідальності людини перед загальновизнаними  в світовому співтоваристві цінностями культури й моралі, які зостаються сьогодні головною духовною опорою особистості  в мінливому світі. Названий культ  покликаний врятувати від страшного  протистояння, згубного приіиріччи між  технічною могутністю та рівнем моральної  довершеності людей. Незважаючи на всі  досягнення цивілізації, таке протистояння може призвести до здичавіння роду людського, високотехнічного, індустріального, освіченого варварства. Не можна не бачити того, що творець цивілізації  часто виявляється набагато нижчим за своє творіння, будучи неспроможним за своїми людськими якостями відповідати  рівневі вимог ним же створеної  технічної структури.

 

В системі «людина — машина»  наприкінці нинішнього століття чимраз частіше не спрацьовує саме перша  ланка, оскільки науково-технічний  прогрес ставить підвищені вимоги до якостей особистості, й моральних  — особливо. Розумність як чиста  раціональність розходиться з розумністю як моральною величиною. Перша втілюється в технічних і соціальних здобутках, друга — в здатності бачити в цих здобутках їхню людську  ціну й сенс.

 

Забезпечення виживання людства  вимагає нового світового порядку  як у сфері економіки, політики, так  і в сфері моралі. Спілкування  різних націй, народностей, етнічних груп вимагає наявності особливої  етики, особливих правил взаємовідносин, що гарантують досягнення взаєморозуміння. Контакти між такими різними культурами викликають наслідки психологічного й  морального характеру, створюють необхідність розуміння чужої точки зору, виходу за рамки власного «я», плюралізму осмислення світу, вміння бачити його очима іншої  культури, виявляючи її внутрішню  логічність, розумність, доцільність.

 

Розуміння іншої національної культури вимагає оцінки її за її власними параметрами, притаманними цій культурі особливостями. В будь-якій, навіть найекзотичнішій  і дивній, з точки зору стороннього  спостерігача, культурі можна й належить виявити «свою раціональність», як стверджував німецький соціолог Макс Вебер. По відношенню до власної  національної культури необхідно бути здатним бачити її крізь призму світової, світову ж — крізь призму рідної культури.

 

Справжня миролюбність і взаємна  повага виникають через розуміння, неможливе без знання культури, що виступає втіленням усієї духовності нації. Знання культури, в свою чергу, неможливе без живого інтересу до інших країн і народів, котрий народжується в процесі інтенсивного спілкування. Людські контакти, зв'язки, відносини, все те, що дістало останнім часом назву «народної дипломатії», є найпростіший і найдоступніший шлях до взаєморозуміння народів, їхньої спільної діяльності, спрямованої на збереження миру га виживання людства.

 

Загальнолюдська відповідальність за збереження миру неможлива без довіри, що виникає між людьми й народами, які добре знають одні одних, вільні від етнічних передсудів і взаємної упередженості. Значною мірою подібні  небажані явища знімаються знову  ж інтенсивними культурними контактами, що охоплюють чимраз ширше коло людей. В описаній ситуації має скластися  новий моральний менталітет міжнародного спілкування, заснований на довір'ї, доброзичливості, розумінні й терпимості, відсутності  «образу ворога», тобто ворожих, бездоказових і. абсурдних уявлень  про нібито порочні й підступні  наміри іншого народу.

 

Звісно, досягнення подібного стану  умів мільйонів людей є справою  надзвичайно складною, оскільки протягом десятиліть «образ ворога» був невід'ємним  елементом функціонування ідеологічних систем протиборствуючих військово-політичних блоків, що виробили своє особливе «блокове»  мислення, здійснюване на основі чіткого  поділу світу, людей, ідей за принципом  «свій — чужий». Тут не мали ваги самі погляди людини, сутність ідеї. Важливою була тільки належність індивіда, суспільства до того чи іншого блоку, яка й визначала ставлення: або  однозначно вороже, або однозначно позитивне. «Друзі» були приречені  на «успіх», позбавлений критицизму й тверезого погляду, «ворог»  — на нищівну відсіч.

 

Крах блокової психології, що відбувається на наших очах, наділяє рисами імперативності вже розпочатий процес формування «нового  мислення». Останнє виступає як заперечення  мислення блокового, фронтового, коли опонент розглядається виключно крізь проріз прицілу. Людство більше не може дозволити собі витрачати  величезні природні, економічні, людські, наукові, технологічні ресурси на зненависть і конфронтацію.

 

Прийдешнє століття має стати або  віком співробітництва й терпимості, або останнім, заключним віком  історії. Для кожної людини боротьба за збереження миру, виживання людства  перетворюється на такий вид діяльності, котрий здатен виповнити життя індивіда високим смислом, дати відчуття спільності, духовного зв'язку з безліччю інших  людей. Найміцнішою подібна солідарність може бути у сфері милосердя та допомоги стражденним усюди, де в  цьому є необхідність. Співробітництво, що базується на загальногуманних підвалинах, знімає політичні та ідеологічні  суперечності, може поступово стати  основою взаєморозуміння і в  багатьох інших питаннях.

 

Серед нещасних, котрі особливо потребують живого пориву співчуття, мільйони голодних, тяжко хворих, знедолених в усьому світі. Є серед них і люди, викинуті за межі суспільства. Це члени всіляких маргінальних груп, що складаються  за національною, соціальною, релігійною, стате-віковою та іншими ознаками. Це парії своїх суспільств, вони традиційно терплять від несправедливості, байдужості й неуваги з боку благополучніших.

 

Ставлення до маргіналів у своїй  країні й за рубежем також є  одним із показників рівня гуманності суспільства, його людського обличчя. Однак у сучасному світі можлива  поява й нових, нетрадиційних  груп маргіналів, саме існування яких станс тяжким випробуванням для  моральних устоїв. Йдеться про  групи, що виникають у результаті технічних, екологічних і медико-біологічних  катастроф, жертви яких нерідко викликають у оточення неприязнь, острах, ворожість  самим фактом свого буття. Так, жертви катастроф на атомних електростанціях  часом сприймаються як джерело радіаційного зараження, загроза власному благополуччю й безпеці. В нашій країні через  погіршення соціально-економічної  ситуації такі люди розглядаються як потенційні конкуренти в одержанні  житейських благ (житла, державної та суспільної допомоги і т. д.).

 

Особливе питання — жертви СНІДу, що викликають страх, ненависть, паніку навіть у професіональних медиків, котрі нерідко відмовляють їм у медичній допомозі. Пропозиції щодо ізоляції й відторгнення цієї групи  людей від суспільства надходили  у великій кількості й у  найцивілі-зованіших країнах, наочно показуючи, які тяжкі втрати очікують у найближчому майбутньому моральний  менталітет людства. Не викликає в цьому  плані сумнівів необхідність вироблення нової етики ставлення до «падших» — людей, на чию долю випав тяжкий і часто незаслужений жереб. Повною мірою сказане стосується й інвалідів, становище яких у світі дуже різне: від практично повноцінного —  до ізольованого буття в суспільстві, чужому й ворожому їм. Суспільні  настрої стосовно маргіналів — вагомий  елемент самохарактеристики суспільства.

 

Взаємопорозуміння країн і народів, за всієї поваги до їхньої унікальності, має будуватися на спільному визнанні певних цінностей стосовно людської особистості, нації, права. Йдеться  про цінності світу, екологічну безпеку, здоров'я людей. І таке визнання й  розуміння поступово складається, грунтуючись на деяких початкових реаліях.

 

Саме їх і мав на увазі Вернадський, коли писав: «Людина вперше реально  зрозуміла, що вона житель планети й  може — повинна — мислити й  діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї чи роду, держав чи їхніх союзів, а в планетарному аспекті. Він, як і все живе, може мислити й діяти  в планетарному аспекті тільки в  галузі життя — в біосфері, в  певній земній оболонці, з якою він  нерозривно, закономірно пов'язаний і вийти з якої він не може. Його існування є її функція. Він  несе її з собою повсюди. І він  її неминуче, закономірно, безперервно  змінює» '.

 

йоява різних видів зброї масового знищення докорінно змінила людську  психологію. Стала очевидною безперспективність силового розв'язання конфліктів. «Останній  аргумент королів», як було написано на стволах артилерійських гармат монархічної  Франції, справді виявляється «останнім», але вже в іншому, драматичному й гіркому розумінні. В розумінні  самознищення роду людського, й окрім  того, в суто моральному розумінні.

 

Подібні види озброєнь не позначені  вибірковістю дії, тобто здатністю  відрізняти правого від винуватого, що знімає^, проблему вини та відповідальності, покари та покаяння, оскільки йдеться  про знищення величезних мас людей, а застосовуються виключно з міркувань воєнно-політичної доцільності, яка заперечує які б то не було етичні колізії. Невипадково відомий англійський філософ Бертран Рассел іще на початку 50-х років говорив, що до появи ядерної зброї він не виступав проти війни, бо вважав, що війни часом бувають необхідні. Тепер же, коли ядерна зброя стала сумною реальністю наших днів, Рассел закликав до ядерного роззброєння та миру.