Проблеми моралі сучасного суспільства

Новий гуманізм, покликаний стати  морально-смисловим підґрунтям спілкування  та взаєморозуміння цивілізацій  і культур, має ввібрати все найкраще, відмовитися від вузь-когрупового, доктринерського, що мало місце в  історії моральних шукань людей  протягом усієї історії. Такий гуманізм не потерпить язичницького переконання  у винятковій правоті та єдиній правильності одного погляду на світ і заперечення  можливості будь-якого іншого, він  не потерпить догматизму та апеляцій до іранатичноі впертості та розумової  обмеженості, до політичної неохайності, «подвійної бухгалтерії» в моралі, коли аморальність, учинена «своїми», розглядається як подвиг, а «чужими» — як страшний злочин, що ображає  моральне почуття.

Подібна логіка подвійної моралі нічим  не відрізняється від логіки первісного дикуна, щиро переконаного в тому, що справедливість визначається за нехитрою схемою: «Якщо я когось піймав і  з'їв — це добре, якщо мене спіймали і з'їли — це огидно». Воістину, «подвійна бухгалтерія» в моралі робить спілкування різномислячих  людей, народів, держав абсолютно неможливим. Не може бути однієї моралі для «своїх», іншої — для «чужих». Мораль, покладена  в основу спілкування та співробітництва, може бути тільки єдиною.

Воістину, та мірка, котра прикладається  до інших людей в оціночних  судженнях, до інших цивілізацій  і народів, має бути прикладувана й до самих судячих. Новий гуманізм виходить із послідовного переконання  про найвищу цінність людської особистості, її прав і свобод, із переконання  в тому, що кожний етнос, нація мають  священне право на мир, свободу та самовизначення, збереження своєї культурної та психологічної ідентичності через  розвиток мови й творчої активності людей.

Ніхто, жодна нація, жодчий клас, жодна  партія, жодна особистість не можуть володіти монополією на істину, а тим  паче нав'язувати цю істину іншим  силоміць. Геноцид, здійснюваний за національною, класовою, ідеологічною, расовою ознакою  — це страшенний злочин проти людства. Новий гуманізм, незважаючи на всі  суперечності історії, послужить людям  категоричним імперативом досягнення згоди, дружби, справедливості та милосердя, духовним засобом поступового, важкого, болісного, з багатьма відхиленнями та помилками, але неминучого прогресу, якщо ми хочемо вижити на цій планеті, прагнемо олюднення людського роду. І цей новий гуманізм буде плодом колективних зусиль найрізноманітніших людей і людських спільнот.

Становлення нового світового порядку, що гарантує виживання людства, перетворює на свою необхідну умову виникнення світового загальноприйнятого порядку, якому необхідно повинні були б підкорятися всі країни, блоки, політичні партії, котрі прагнуть збереження миру, стабільності та благополуччя.

Формування нового світового морального порядку передбачає поєднання в  певну парадигму значної кількості  моральних систем різних культурно-історичних регіонів і світових релігій, v цьому  плані не можна не торкнутися серйозної  проблеми, пов'язаної з тим, що наші уявлення про загальноприйняте в  моралі великою мірою походять із ще не остаточно зжитої концепції  європоцентризму, згідно з якою вся  світова історія має розвиватися  виключно за європейським зразком. Специфічні ж варіанти розвитку, притаманні Азії, Африці, Латинській Америці, розглядалися з позицій європоцентризму як відхилення від магістрального шляху.

Європейська моральна традиція розглядалася й продовжує розглядатися як взірець, ідеал морального взагалі. Дана традиція визрівала протягом двох з половиною  тисячоліть і ввібрала в себе раціоналізм  античної філософії, канони християнства (в його різноманітних формах —  православ'ї, католицизмі, протестантизмі й т. д.), духовний досвід Ренесансу  та Реформації, етичні ідеї Нового часу та Просвітництва, Клас щнзму й Романтизму, інші реалії політичної й культурної історії Європи. Розглядувана традиція відобразила й основні етапи  становлення європейської особистості, а також європейське розуміння  суспільного та особистого начал.

Не беручи під сумнів великі завоювання європейської етичної мислі та моралі (автономії індивіда, тобто пріоритету цінності людської особистості, гуманізму, з яких народжується сучасне розуміння  прав людини; переважно особистісно-суб'ективного  потрактування колізії вини та відповідальності), слід зауважити, що є й інші моделі морального, пов'язаного з ісламом, буддизмом, індуїзмом, великими історичними  звершеннями Сходу, його колосальним  соціальним досвідом і багатющою  духовністю. Створення загальноприйнятої  моральної парадигми неможливе  без урахування й цієї сторони  загальнолюдської духовності, культурних особливостей багатьох народів і  країн, не кажучи вже про плюралізм  політичних симпатій і переваг.

Концепція гуманізму не може бути сформована на грунті вузьконаціональних, вузькокласових, вузькопартійних ідеологій, котрі відкидають універсальні загальнолюдські  цінності, що походять із постулювання винятковості яких-небудь соціальних та етнічних груп. Така концепція має  бути за необхідністю інтегративною  в культурному й соціальному  відношенні, включати в себе не тільки найкращі досягнення західноєвропейського індивідуалізму, обгрунтування свободи  й автономії індивіда, а й притаманний  східним цивілізаціям егалітаризм  — ідеї рівності, солідарності, прав людських спільнот, об'єднань, колективів. Не можна пускати в непам'ять  і глибоко гуманну ідею соціальної захищеності трудящих.

Гуманізм не може заперечувати право  пригноблених вести боротьбу за своє визволення. В той же час він  не може бути байдужим до форм і шляхів цієї боротьби, до її людської ціни, до тих наслідків, котрими доведеться розплачуватися всьому світові за цю боротьбу. Гуманізм не може бути байдужим до співвідношення цілей і засобів  боротьби. З точки зору гуманізму  ніяка мета не може виправдати жорстоких  і нелюдяних засобів її досягнення. Більш того, сама мета, що потребує подібних засобів, викликає серйозні сумніви  в аспекті своєї моральної  слушності з позицій гуманізму.

Новий гуманізм покликаний бути інтегрованою й інтегруючою моральною системою, котра візьме на себе функції духовного  забезпечення боротьби за мир і виживання  людства, обгрунтування загальнолюдських цінностей, апеляції до духовного світу  людської особистості. Новий гуманізм милосердя та солідарності має замінити всілякі часткові концепції гуманізму, вбираючи при цьому їхній позитивний зміст.

Благотворну дію на маси й на особистість  справляє миротворча діяльність, що дає  відчуття співпричетності до найважливіших  доленосних рішень сучасності. Боротьба за мир очищає людську діяльність від усього вузького, обмеженого політично  й етнічно, дарує дорогоцінне  почуття людської спільності. В цій  боротьбі належить цілком свідомо відсунути  на другий план усі міркування політичного, економічного, ідеологічного протистояння як щось другорядне на фоні воістину глобальної проблеми врятування життя людського  роду і всього живого на Землі. Всі  класові, національні, політичні, ідеологічні  й партійні чвари мають поступитися  місцем єдності та взаємопорозумінню  в головному, вирішальному.

Світ і виживання людства  — першорядна цінність. Будь-яка  концепція гуманізму в кінцевому  підсумку може бути визнана справді  гуманістичною лише в тому разі, якщо вона спрямована на досягнення цієї головної, пріоритетної мети. Відмова  від фанатизму, нетерпимості, доктринерства, політиканства в ім'я досягнення цієї мети є категоричним імперативом  сучасності, питанням життя і смерті людства. Поза цією метою неминуча сенсовтрата  всієї решти людських цілей.

Усвідомлення даної ситуації кожною окремою людською особистістю, світовим співтовариством у цілому — основа й важливий фактор різкого посилення  й активізації миротворчої діяльності, залучення в неї нових людей, народів, країн, Це основа подолання  безлічі перегородок, які ще й  сьогодні продовжують штучно розділяти  людство, позбавляючи його єдності  та братерства, гуманності й свободи, солідарності й милосердя.

Використана література

Курс лекція з етики. – М., 2000.

Етика і естетика. Підручник. –  М., 1999.