Соціальне патрулювання, як метод надання соціальних послуг бездомним громадянам

Соціальне патрулювання, як метод надання соціальних послуг бездомним громадянам

ЗМІСТ

Глосарій………………………………………………………………….

Вступ…………………………………………………………………….

Розділ 1. Бездомність як соціальне явище……………………………

1.1. Поняття бездомності, його причини та наслідки……………………..

1.2. Ставлення суспільства до бездомних осіб…………………………

Розділ  2. Заходи, що спрямовані на допомогу бездомним особам…………….

2.1. Організації, які працюють з бездомними у м. Львові

2.2 Соціальне патрулювання як метод дослідження потреб та проблем бездомних осіб………………………………………..

Список використаної літератури……………………………………………….

ГЛОСАРІЙ

Бездомність - соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї жилого приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке б вона могла використовувати для проживання/перебування і в якому могла бути зареєстрованою;

Безпритульність - стан людини, пов'язаний з неможливістю фактично проживати/перебувати в жилому приміщенні, на яке вона має право;

Бездомна людина   -   людина, яка перебуває у соціальному становищі бездомності; безпритульний -    людина,    яка    перебуває    у     стані безпритульності;

Соціальне патрулювання - мобільна форма надання соціальних послуг, що здійснюється групою фахівців поза межами закладів для бездомних та безпритульних;

ВСТУП

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ступінь реалізації прав і свобод людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість української держави як демократичної, соціальної, правової держави. Реалізація курсу  на інтеграцію до Європейського Союзу забезпечує гарантії дотримання прав людини, розвиток в Україні громадянського суспільства і демократії, зміцнює безпеку та позитивно впливає на відносини країни з іншими державами.

Однак неефективне функціонування соціально-економічного комплексу країни в перехідний період призвело до поширення бідності та розвитку такого соціального явища, як бездомність. Основним наслідком бездомності є порушення прав і свобод людини, що гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і  основоположних свобод, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права  та іншими міжнародними актами, до яких приєдналася Україна.

Таке явище, як бездомність, деформує соціальне середовище, створює соціальну напруженість в суспільстві, зумовлює ризик поширення асоціальної та кримінальної поведінки. Крім того, виключення бездомних громадян із суспільного життя призводить до недовикористання людського потенціалу в країні та уповільнення економічного зросту, розвитку тіньової економіки, корупції, збільшення числа хворих на різні суспільно-небезпечні хвороби. Тому повинні проводитися профілактичні заходи, які будуть спрямовані на боротьбу з бездомністю та нерівністю у суспільстві, для того, щоб це ж  суспільство і держава мали змогу розвиватися і брати приклад з передових

країн світу, а права і свободи обмежених громадян були відновлені.

Об’єкт дослідження − бездомні особи як соціальна група.

              Предмет дослідження – соціальне патрулювання, як засіб швидкого і ефективного збору інформації про потреби та проблеми бездомних осіб.

Мета роботи полягає у визначенні психологічних та соціальних потреб бездомних осіб, та у виборі найоптимальніших заходів, які будуть спрямовані на задоволення цих потреб.

                     Завдання дослідження:

1) розглянути бездомність, як соціальне явище;

2) розглянути поняття бездомності, її причини та наслідки;

3) описати ставлення суспільства до бездомності та бездомних осіб;

4) дослідити заходи, які є спрямовані на боротьбу з бездомністю;

5) вивчити діяльність організацій, які працюють з бездомними та послуги, які вони надають;

6) розглянути соціальне патрулювання – як один з можливих способів отримання інформації про потреби та проблеми бездомних осіб;

                    Структура роботи — робота складається з двох частин, в кожній із яких є підрозділи. У першому розділі «Бездомність, як соціальне явище» розглядаються поняття, причини та наслідки бездомності та те, яким є ставлення суспільства та держави до бездомних громадян. У другому розділі «Заходи, які спрямовані на боротьбу з бездомністю» розглядаються організації , які безпосередньо мають пряме відношення до бездомності та послуги, які вони надають бездомним особам та іншим клієнтам, а також більш широко розглядається вулична соціальна робота та найголовніші аспекти, які пов’язані з нею, в тому числі і соціальне патрулювання.

РОЗДІЛ 1. Бездомність як соціальне явище

1.1 Поняття бездомності, її причини та наслідки.

Останні десятиліття країни колишнього “соцтабору” та “третього світу” переживають різкі соціальні, економічні та політичні зміни. Одним з негативних побічних ефектів цих змін є зростання соціальної нерівності та незахищеності населення. І хоча створення умов для повноцінної участі вразливих груп у суспільстві видається логічним рішенням проблем бідності та нерівності, на практиці як державна політика, так і приватні ініціативи, провокують соціальне виключення (ексклюзію) бідних та маргіналізацію значної кількості населення., посилюючи існуючу поляризацію замість того, щоб намагатися її подолати. Одним із проявів складної соціально-економічної ситуації в країні є таке негативне явище, як бездомність. [4,с. 125]

До бездомних належать громадяни, які за певних обставин опинилися у складній життєвій ситуації – не мають жилого приміщення, яке б вони могли використовувати для проживання і в якому могли б бути зареєстровані.

Відсутність відповідних документів та реєстрації місця проживання не дає громадянам можливості реалізувати гарантовані Конституцією України права – на охорону здоров’я, соціальний захист, освіту,  працю  тощо.

Бездомних зазвичай вважають громадянами “другого сорту”, яких мають задовольняти мінімальні умови життя, і часто створюють такі заклади допомоги бездомним, якими останні воліють не користуватися. Значна частина людей, що опинилися у подібному становищі, зосереджується у великих містах, транспортних і портових центрах. Безпритульні ночують у підвалах, незаселених будинках, на вокзалах та в інших місцях, де можна сховатися від холоду та непогоди. Засоби для життя здобуваються жебракуванням, проституцією, дрібними крадіжками і участю в злочинній діяльності. У середовищі безпритульних поширені хвороби, у тому числі педикульоз, а також більш серйозні: туберкульоз і захворювання, що передаються статевим шляхом, ранній алкоголізм і наркоманія. Відсутність освіти прирікає молодих безпритульних, хто виживе в цих суворих умовах, на маргінальне положення на все життя, що залишилося. Робота з безпритульними полягає у першу чергу в доставці у притулки і центри по реабілітації, у лікуванні й оздоровленні, у соціально-психологічній реабілітації, у педагогічній корекції, відновленні (якщо це доцільно і відповідає інтересам бездомного) сімейних зв'язків. [7,с.89]

Категорія бездомних включає дуже різнорідні групи людей, а причини, за якими громадяни опинилися серед бездомних, різноманітні.

Причини бездомності можуть поділятися на об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних причин відносяться:

-         високий рівень бідності та глибоке матеріальне розшарування населення;

-         ліквідація підприємств, зменшення кількості робочих місць, масове скорочення працівників;

-          зниження ролі інституту сім’ї, традиційної культури взаємовідносин у сім’ї як основної складової суспільства;

-         недосконалість нормативно-правової бази, в т.ч. житлового законодавства, а також незаконні операції з житлом на ринку нерухомості;

-         підвищення плати за комунальні послуги, відсутність можливості сплатити борги  за житлово-комунальні послуги;

-         відсутність соціальної інфраструктури, що відповідає ринковим відносинам;

-         висока вартість житла, неможливість бездомними громадянами придбати чи орендувати житло; недостатність соціального житла, соціальних гуртожитків;

-         відсутність системи профілактики бездомності, недостатність фінансування заходів для проведення соціальної роботи з людьми з групи ризику;

-         відсутність ефективної системи лікування алкоголізму, наркоманії та ВІЛ/СНІДу;

-         незабезпечення, відповідно до законодавства, житлом сиріт та громадян, що втратили службове житло.

-   катастрофи та нещасні випадки.

Одночасно є суб’єктивні причини, внаслідок яких громадяни втрачають житло, а саме:

-   розлучення, конфлікти у сім’ї;

-   перебування у місцях позбавлення волі;

-  втрата соціальних зв’язків та квартири через наркотичну залежність, психічні розлади, алкоголізм, захворювання на ВІЛ/СНІД;

-   втрата службового житла;

-   добровільний продаж квартири або будинку після втрати роботи або з метою придбання житла меншої площі для започаткування власної справи;

-   сирітство.[8, с.298]

Бездомність деформує соціальне середовище, створює соціальну напругу в суспільстві, сприяє  поглибленню тіньової економіки через постачання дешевої та безправної робочої сили, спричиняє загострення таких соціальних явищ, як бродяжництво, спадкова бездомність, жебракування та злочинність, руйнує фізичне, психічне та духовне здоровיя бездомних людей, знижує їх життєву, громадську та трудову активність.

У ході соціологічного опитування, проведеного в 2006 році в 15 областях України, АР Крим та м. Києві серед  1138 респондентів виявлено такі категорії бездомних, як жертви незаконних операцій з житлом, катастроф та нещасних випадків; мігранти, сироти, інваліди, особи пенсійного віку; особи, які  звільнені з місць позбавлення волі, та ті, що втратили житло через сімейні обставини, залежність від психоактивних речовин. Кількість бажаючих повернутися до нормального життя складає 84,2% опитаних.[6]

Основним наслідком бездомності є порушення прав і свобод людини, що гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і  основоположних свобод, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права  та іншими міжнародними актами, до яких приєдналася Україна.[3, с.7]

Таке явище, як бездомність, деформує соціальне середовище, створює соціальну напруженість в суспільстві, зумовлює ризик поширення асоціальної та кримінальної поведінки. Крім того, виключення бездомних громадян із суспільного життя призводить до недовикористання людського потенціалу в країні та уповільнення економічного зросту, розвитку тіньової економіки, корупції, збільшення числа хворих на різні суспільно-небезпечні хвороби.[13, с. 75]

Стрімке зростання в Україні чисельності бездомних громадян розпочалося на початку 90-х років, проте на державному рівні проблема бездомності була визнана лише у 2003 році на парламентських слуханнях.

Людина, яка не має постійного місця проживання не зможе отримати постійної роботи, відкрити банківський рахунок, отримати медичну допомогу, проголосувати на президентських чи парламентських виборах (оскільки у кожному з випадків потрібна “реєстрація за місцем проживання”). Водночас, людина, яка не має постійної роботи, не має коштів, щоб утримувати постійне житло, тому виходить замкнуте коло:  без житла нема роботи, без роботи нема житла. Таким чином, навіть ті бездомні, які працюють, перебиваються тимчасовими  підробітками на складах, на будівництві, живуть без жодного соціального захисту і без надій покращити своє становище.

І нарешті, бездомні є виключеними з публічних дискурсів, коли їх розглядають як проблему для держави, благодійних організацій і суспільства загалом. “Бездомність може криміналізуватися через дискурс, при неточному описі причин бездомності та їх поширення у пресі, радіо і телепрограмах. Інституційні механізми також відіграють свою роль: наприклад, створено закони, орієнтовані на заборону дій, які є стратегіями виживання людей без постійного місця проживання. Таким чином, первинні причини бездомності (а це бідність, відсутність роботи з достатньою для прожиття зарплатою і відсутність доступного житла) замовчуються. А от якби саме на цих причинах наголошували, можна було б критикувати (хоч і не обов’язково успішно) легітимність існуючого соціального устрою,” - вважає Л. Шіфф. Її висновок є важливим: замість криміналізації бідності, перехідні суспільства, які прагнуть провести демократичні трансформації, повинні наголошувати на первинних причинах соціальних проблем і бути зацікавленими у змінах соціального устрою з метою виконання своїх обов’язків перед найвразливішими громадянами.[4, с. 87]