Соціальне патрулювання, як метод надання соціальних послуг бездомним громадянам

Проблема бездомності та безпритульності як соціального явища не нова для України. Реформування країни, яке розпочалося двадцять років тому, призвело до різкого розшарування суспільства та значну соціальну нерівність. В основі новоутвореної соціальної піраміди опинилися найбільш вразливі верстви населення, до яких відносяться бездомні громадяни. На сьогоднішній день, проблема бездомності все ж таки залишається актуальною, адже бачення щодо масштабів та обсягів цього явища в нашій країні продовжують бути приблизними та статистично-невивченими до кінця. Це ускладнює пошук шляхів подолання цієї проблеми як на рівні соціальних послуг і програм, так і на законодавчому рівні. Тому виникає потреба постійного дослідження цієї проблематики, щоб володіти інформацією щодо динаміки розвитку проблеми бездомності в Україні.

1.2. Ставлення суспільства та держави до бездомних осіб

Більшість нас хоче жити у справедливому й гуманному суспільстві, де до кожного ставляться з повагою, де той, хто помилився, отримає прощення, той, хто страждає, — допомогу без осуду, а той, хто втратив дім, знайде дах над головою, свіжу постіль і гарячу їжу. І починати створення такого суспільства треба, звичайно ж, із себе. Не пройти байдуже повз нужденного, побачити у ньому людину, таку ж, як і ти сам, але з більшими проблемами, — може кожен. Але на жаль дуже часто кожен із нас, перебуваючи у світі своїх проблем і переживань, не звертає уваги на того, хто потребує співчуття і допомоги, або звертаючи увагу жахається того видовища яке бачить, і поспіхом намагається обминути потребуючого.  І хоч декотрі співчувають такій людині, все ж  стараються заспокоювати своє сумління словами: «А що я можу зробити? Нехай про це піклується держава».[1]

У суспільстві прийнято вважати, що якщо особа яка не має даху над головою, із зарослим обличчям, яка ходить у лахмітті, та від якої виходить неприємний запах, і не важливо що є причиною такої ситуації яка склалася для цієї особи, вона є ізгоєм суспільства, не вартою того, щоб до неї ставилися з повагою та розумінням. Люди обходять її стороною, навіть не намагаючись визначити реальні причини бездомності такої особи, не говорячи вже й про надання якоїсь певної допомоги. Суспільство боїться «заразитися» таким становищем, боїться хоч якось бути причетним до бездомної людини.

Соціальна категорія бездомних об’єднує надзвичайно різних людей, з різними життєвими долями та поглядами. Проте для всіх бездомних спільними залишається відсутність соціальної захищеності та абсолютна безправність. Втім не лише байдужість держави є головною проблемою, через яку життя на вулиці обертається на щоденну боротьбу за виживання. Найбільше, від чого страждають люди на вулиці – це упереджене і негативне ставлення з боку суспільства та рівень загальноприйнятої зневаги. А відтак грубість, жорстокість і часом відверта агресія стають чи не єдиною «мовою» спілкування, яку бездомні чують від своїх «домашніх»співгромадян.[9, с.111]

Диференціація громадянства часто призводить до порушення підставових прав бідних. Вони є виключеними з напівпублічних місць, де мусять заплатити, щоб увійти (музеїв, парків, спортивних комплексів), їх не допускають до кав’ярень та супермаркетів через зовнішній вигляд. Бездомні відчувають цю проблему особливо гостро, оскільки можуть бути “настільки обмеженими, що стають буквально нездатними робити будь-що, не порушуючи прав інших”. Вони можуть не знайти жодного місця, щоб поїсти, випити, купити їжу чи одяг, поспати чи просто перепочити. Бездомні є виключеними з усіх “приватних” місць, але також і з багатьох публічних місць - зокрема, у метрополітенах західних міст часто забирають або “політично модифікують” лави та сидіння (встановлюють стільці на великій відстані один від одного, з перегородками, дуже високі, щоб можна було лише обпертися, але не сісти), щоб бездомні не могли там перепочити. Ось настільки жорстоким може бути ставлення держави та простих пересічних до бездомного громадянина.[2, с.67]

Науковці розглядають дві  позиції, за якими визначають ставлення суспільства до бездомних. Позицію звинувачення бездомних у власному становищі вони називають “консервативною” (Wright 2000: 30), адже вона апелює до моральних якостей індивіда і представляє бездомних як небезпечних декласованих елементів, алкоголіків, наркоманів чи злочинців, котрі становлять загрозу для суспільства. Прикладом такої позиції є статті  в українських газетах, де йдеться про “бомжів”, які “тырят мелочь” із фонтанів (Газета по-киевски, 15.08.2006), позбавляючи благодійні організації прибутку від збору цих монет, aбо про брудних, смердючих і вічно п'яних волоцюг, які навіть даючи інтерв'ю журналістові “колупаються у кутніх зубах” (Газета по-українськи, 06.2006), або про небезпечних розповсюджувачів інфекцій, з якими навіть “боится общаться медперсонал” (Сегодня, 18.02.2004), або ж заявляють, що “не секрет, что многие из них [бездомних] со своей ролью свыклись”, чи що 83% бомжів відмовляються від працевлаштування (Голос України 24.12.03). Як наслідок, формується образ, що бездомні не хочуть працювати, що їм подобається бути на вулиці, що вони асоціальні типи і не заслуговують на допомогу.[1]

Дещо іншої думки є прихильники “ліберальної позиції”, які добре знають сприйняття бездомних населенням але все ж таки закликають до більш людяного ставлення: “передати своєму бомжу непотрібні теплі речі, дивися, до весни в містах  наших менше буде “пролісків” - трупів  - у підвалах і камерах тепломереж”. На відміну від консервативних поглядів, що бездомні - алкоголіки, не хочуть працювати і не заслуговують на допомогу (інакше чому благодійні організації протестують - адже вкинуті монети збирають ті, кому вони дійсно потрібні!), ліберальний підхід апелює до співчуття і розуміння особливої історії кожного індивіда.  У розмовах , які керуються цими принципами, про бездомних говорять як про звичайних людей, які колись були такими як усі, але через “випадок долі” опинилися без дому, це можуть бути причини, які зовсім не залежать від самих людей, які опинилися у скрутній ситуації. У цих розповідях бездомність, хоч і не є виною, а все ж є особистою проблемою цих людей. Часто основною причиною бездомності вважається хвороба (алкоголізм, наркоманія, психічні вади), яка потребує лікування, в інших випадках - особисті психологічні проблеми або негаразди в сім'ї, які потребують індивідуальних консультацій, або ж просо  махінації, які на сьогоднішній момент є дуже частими випадками по відношенню до самотніх людей пенсійного віку.[7, с. 238]

 Також увагу потрібно зосереджувати на ставленні до бідних та бездомних у центрах великих міст. Міська маргінальність сприймається як проблема з декількох причин. По-перше, центральні дільниці великих міст зазвичай є центрами бізнесу та туризму, а також місцем проживання багатого населення. Вони мають великий сервісний сектор з магазинами, готелями, кав’ярнями і ресторанами. Для бізнесменів, туристів та мешканців цих районів присутність там бідних  є неприємним  нагадуванням про наявні у країні соціальні проблеми. Б. Лі та інші дослідники  зазначають, що бідні та бездомні у багатих містах чи районах не можуть приховати свої проблеми та соціоекономічне становище і служать постійним нагадуванням про поділ суспільства та посиленням наявних стереотипів [6]. Дослідники виявили, що близький контакт з маргінальними групами зменшує  співчуття до них і спричиняє бажання уникати “маргіналів”: близько 10% опитаних ними респондентів навіть змінювали маршрут та місця, куди вони йдуть за покупками або на відпочинок, у залежності від присутності бездомних та жебраків. Згідно з Л. Ваканом , така бідність спричиняє дискомфорт, “бо вона помітна, веде до інцидентів та конфліктів у публічних місцях і підживлює почуття незахищеності”.

У проблемі бездомності можна виділити два аспекти: ставлення до них суспільства і ставлення до них держави. Характеризуючи законодавчу політику щодо безпритульних в Україні, Надія Кабаченко, професор, директор школи соціальної роботи при НауКМА, зазначила, що закони, які ухвалюють у цій царині, є надзвичайно фрагментарними, суперечливими і зовсім не орієнтованими на профілактику та запобігання бездомності. Опікуються безпритульними спеціалізовані центри обліку (таких в Україні до 20). Основна місія цих закладів — облік безпритульних і допомога в оформленні паспорта. Але ж безхатьки потребують елементарних послуг: сухої постелі, гарячої їжі, медичного догляду. Місць, де це можна отримати, дуже мало. Держава дуже мало дбає про бездомних, якщо не сказати чи дбає вона про них взагалі. Як бачимо чисельність бездомних не зменшується а збільшується. На вулицях, біля смітників, на вокзалах можна побачити все більше осіб які в різний спосіб намагаються забезпечити своє існування, якщо не на завтрашній день то хоча б на даний момент.[4, с.230]

Саме таким є ставлення держави та суспільства в цілому до такої категорії людей, як бездомні. В одному випадку це ставлення є позитивним, коли суспільство якось намагається вирішити цю проблему, допомогти бездомним хоч якимось чином, чи теплим одягом, чи певними продуктами. В другому випадку це співчуття, ніякі дії на шляху щоб допомогти, але й не образи та нехтування. І в третьому випадку це зневага, образи, і навіть завдання певних фізичних тілесних ушкоджень. І все ж таки проводиться не так багато роботи для подолання бездомності, як збоку суспільства так із боку держави.

Ми є свідками кардинальних соціальних реформацій, корінних перетворень життєдіяльності нашого суспільства, переходу від однієї суспільно-політичної орієнтації до діаметрально-протилежної з усіма випливаючими звідси соціально-економічними і соціально-психологічними протиріччями. Ми є свідками змін, як позитивних так і негативних. Однією такою негативною зміною є явище бездомності та те з якою швидкістю це явище поширюється. Також ми бачимо, як багато є різноманітних причин та наслідків бездомності, та як ці наслідки впливають на долі і судьби живих людей. І те, що роль держави в подоланні такого негативного і деструктивного явища є не такою, якою би вона мала бути насправді тільки підсилює його розширення.

РОЗДІЛ 2. Заходи, які спрямовані на допомогу бездомним особам

2.1. Організації, які працюють з бездомністю, та послуги, які вони надають.

На сьогодні важливою є суспільна підтримка бездомних громадян та допомога їм. У місті Львові діє низка організацій які надають таку допомогу. Розкажемо докладніше про деякі з них.

Львівська міська громадська організація «Народна допомога - Львів», створена у 2006 році за ініціативи чернівецького об’єднання громадян «Народна допомога» та групи однодумців.

Метою організації є об’єднання зусиль її членів для надання матеріальної та духовної допомоги соціально-незахищеним групам суспільства у м. Львові.

Основним завданням організації є постійна готовність для надання соціальної підтримки соціально-виключеним особам (бездомні, особи з особливими потребами та особи похилого віку) задля уможливлення їхнього гідного життя і формування відкритого громадянського суспільства.

Напрямки діяльності:

1.      Робота з бездомними та безпритульними громадянами.

Передбачає здійснення вуличної соціальної роботи у м. Львові, яка дозволяє надати базові соціальні послуги поза межами закладів для бездомних громадян, а саме: надання інформаційних послуг, порад та консультацій щодо можливостей вирішення кризової ситуації перебування на вулиці, роздача друкованих матеріалів про служби та послуги для бездомних, які наявні у місті. При проведенні вуличної соціальної роботи, а зокрема соціального патрулювання, здійснюється дослідження ситуації бездомності м. Львова із визначенням кількості бездомних громадян, їх потреб та місця переважного скупчення. Крім цього здійснюється спілкування та інформування представників громади, які найчастіше контактують із бездомними громадянами, а це: працівники міліції, пунктів приймання вторинної сировини та ЖЕКів.[10, с. 27]

2.      Робота з людьми з особливими потребами.

Передбачає здійснення соціальних перевезень, на пільгових умовах, осіб з обмеженими фізичними можливостями, що забезпечуються транспортною службою «Соціальне таксі». Це дозволяє їм надати безперешкодну можливість доступу до інфраструктури міста Львова, сприяти отриманню повного спектру соціальних, медичних і побутових послуг та участі в громадському і культурному житті країни, що передбачає інтеграцію таких людей у суспільство.

На базі диспетчерського відділу Служби діє так званий консультаційний пункт, перетворюючи його у «довідкову службу з питань неповносправності» і, в свою чергу, активуючи та відроджуючи всі види послуг, якими, відповідно до Законодавства, мали б забезпечуватись особи з особливими потребами.

Партнерами організації є:

-         в межах України:  ОГ «Народна допомога» у Чернівцях та Києві, ЛМГО «Спільнота взаємодопомоги «Оселя»», Кафедра соціології та соціальної роботи НУ «Львівська політехніка», Управління соціального захисту Львівської міської ради, Центр обліку та нічного перебування бездомних громадян, лОВУ ФРІ – Львівське обласне відділення українського фонду реабілітації інвалідів, ВАТ «Концерн Галнафтогаз», Фонд Open Ukraine.

-         за кордоном: Adoption Lviv – група громадських організацій м. Утрехт, Нідерланди, Volkshilfe Austria.[11, с. 43]

Наступною організацією є ЛМГО «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» заснована в 2001 році.

Діяльність розпочиналася з проведення акцій солідарності з безпритульними та малозабезпеченими мешканцями – Різдвяні вечері та Великодні сніданки, на яких збиралося до 800 людей. В 2003 році троє безпритульних об’єдналися в Спільноту, поселилися в напівзруйнованому будинку у Винниках на вулиці І. Франка, 69. Сьогодні Спільнота налічує 20 людей, за кошти грантодаців та спонсорів відремонтували старий будинок, де тепер знаходиться адміністративний відділ, та збудували поруч новий житловий корпус.        

Організація має кілька напрямків діяльності:

Спільнота – Центр ресоціалізації бездомних, де проживають 20 осіб різного віку і статі, ведуть спільну господарку, разом вчаться вирішувати життєві проблеми, правильно використовувати зароблені спільною працею кошти.

Майстерня з дрібного ремонту та обтяжки м’якої частини меблів. Майстерня служить осередком працетерапії для мешканців спільноти та джерелом їхнього утримання. Працюючи в майстерні, люди вчаться терпінню, поступово відроджують в собі надію на нове, краще життя, яке вони своїми руками дають речам непотрібним, викинутим на смітник.

Благодійна крамниця, де громадяни можуть придбати зібрані у населення та відремонтовані у майстерні меблі, ношений одяг, предмети побуту. Отримані кошти ідуть на утримання Спільноти та функціонування «Автобусу допомоги»  - роздачі їжі безпритульним в центрі міста.