Соціологія культури

Тема 7. Соціологія культури

Культура як суспільно-історичне явище

Культура як суспільно-історичне явище є предметом дослідження

багатьох наукових дисциплін: філософії, антропології, соціології.

Філософський підхід до культури пов’язаний з високим рівнем абстракції, коли

культура розглядається як явище, що вирізняють з суспільного процесу лише

аналітично. Тому культура трактується як “зміст” або “вираження” суспільства:

– культура – це вираження суспільства у формі літератури, мистецтва або

мислення;

– культура є відносно постійний нематеріальний зміст життя, який

передається у суспільстві за допомогою процесу соціалізації.

Антропологічний підхід розглядає культуру на рівні локального

феномену:

– спосіб життя, якого дотримується соціальна група, соціальна спільність;

– спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності,

репрезентований в продуктах матеріальної і духовної праці.

Соціологічний підхід характеризується ототожненням культури з певною

стороною життя людини і суспільства. Згідно цього підходу, культура – це

сукупність засобів, способів, зразків, норм, орієнтирів, правил, ціннісних

уявлень про соціальну поведінку, взаємовідносини людей в умовах конкретно-

історичного соціального середовища, які відповідають їх інтелектуальним,

моральним, естетичним запитам та практичним інтересам.

Отже, внутрішня місткість змісту культури відображає її пограничний

характер, саме тому сучасна наука ще й досі не прийшла до її єдиного

визначення.

Протягом існування людської цивілізації термін «культура» набував

різного змістового навантаження. Слово “культура” походить від латинських

слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси – culturare

(вирощений, оброблений людською працею). Спочатку ці слова стосувалися

праці на землі, але згодом почали вживатися стосовно духовно-практичної

діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон (106-43 до Р. Х.) у

своїх листах у родинний маєток Тустулан називав філософію культурою душі.

Отже, основний зміст культури він вбачав у розвитку мисленнєвої діяльності

людини, вдосконаленні її духовного світу, вихованні гуманності. Загалом

римські мислителі розглядали культуру і гуманність як поняття

взаємодоповнюючі.

В епоху Середньовіччя поняття «культура» набуло світоглядно-

морального змісту. Так, у богословських концепціях термін “культура”

вживається у значенні культу (лат. cultus – вшанування, поклоніння). Культура

сприймалась як результат розгортання змісту релігійного культу, внутрішньому

духовному вдосконаленню відповідно до християнських цінностей. Разом з

тим, паралельно сформувалось уявлення про культуру як особливу форму

поведінки, вихованості, хороших манер.

У німецького філософа С.Пуфендорфа культура зв’язується зі

світосприйняттям, світовідчуттям, світобаченням того чи іншого народу, який

займає певний географічний простір.

В епохи Відродження та Просвітництва поняття культури набуло ще

ширшого змісту. Це поняття ототожнюється з “людяністю”, що виділяє людину

з природи, з історичним духом народів, що втілений у результатах діяльності

людей, характері суспільних порядків і інститутів, у народних звичаях і

традиціях. Під культурою стали розуміти все те, що протистоїть світові

природи, несе на собі відбиток антропогенної діяльності людини – це

сукупність форм, способів соціальної взаємодії людей, внутрішній світ

особистості.

Рубіжним етапом розвитку поняття культури стала праця Йогана Гердера

“Ідеї до філософії людства” (1784). Згідно філософу, культура є здатністю

людини творити, видозмінювати середовище свого проживання, змінюючи при

цьому як навколишній світ, так і свою внутрішню природу.

З осмислення суперечностей буржуазної культури і цивілізації розпочав

відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

Класичної чіткості проблема суперечностей набувала у працях І. Канта.

Виходячи з розмежування світу природи і світу свободи, він підкреслював, що

перший підпорядкований природній необхідності, а другий – законам природи.

Вихід людства з природного стану і перехід до “морального стану”

відбувається завдяки культурі, яка підносить людину над “тваринністю” свого

існування (прагнення до самозбереження і продовження роду), вдосконалює

свої задатки і здібності, включаючи у цивілізацію та забезпечуючи моральне

виховання. Отже, за Кантом, культура – це здатність людини піднятись від

емпіричного чуттєвого існування до морального буття. Цивілізовані форми

життя засновані на формальній дисципліні, яка забезпечує зовнішні атрибути

шанобливості, ввічливості та позбавляє людину внутрішньої моральної

досконалості. В такий спосіб І. Кант пов’язував поняття культури з розвитком

внутрішнього світу людини, її розуму, а цивілізацію – з певним якісним рівнем

організації суспільного життя людини, відображеного в сукупності форм,

способів взаємодії людей, результатах їх діяльності.

Сьогодні за підрахунками американських учених існує понад 500

визначень поняття «культура».

Американські дослідники А. Кребер і К. Клакхон розділили існуючі

визначення культури на шість типів:

– описові визначення перелічують все, що охоплює поняття культури;

– нормативні визначення орієнтують на ідею способу життя та уявлення

про ідеали і цінності, сукупність стандартизованих практик і вірувань;

– психологічні визначення – ставлять наголос або на процесі адаптації до

середовища, або на процесі навчання та формування навичок;

– структурні визначення – акцентують увагу на структурній організації

культури, наслідуванню, поведінкових реакцій членів групи;

– генетичні визначення звертають увагу на джерела походження

культури;

– історичні визначення культури акцентують увагу на процесах

соціального наслідування, традиції.

Кожне визначення має свої плюси і мінуси, пов’язані з тим, що культура –

явище надзвичайно складне і багатопланове, суперечливе і

багатофункціональне. З’ясувати зміст культури як з пізнавального, так і з

оцінного боку дає можливість визначення культури, сформульоване на

Всесвітній конференції з культурної політики, проведеної під егідою ЮНЕСКО

1982 року. Згідно з прийнятою декларацією, культура тлумачиться як комплекс

характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис

суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя,

основні правила людського буття, системи цінностей, традицій, вірувань.

Культура як предмет і об’єкт дослідження соціології

Культура віддзеркалює перебіг суспільних процесів у певних історичних

координатах, відображаючи насамперед стан морального здоров’я суспільства;

рівень політичних і економічних свобод; способи самореалізації особи;

установки і ціннісні орієнтації в сфері трудової діяльності, освіті, дозвіллєвій

сфері; орієнтації громадської поведінки в рамках моральних і правових норм;

уявлення людей про норми взаємовідносин людей відповідно до вимог того чи

іншого соціального середовища чи конкретної ситуації.

Культура становить зміст суспільного життя людини, оскільки розкриває

межі сприйняття та розуміння людьми суті «природного» і «соціального» світів;

ступінь сакралізації свідомості тощо.

Соціологія досліджує культуру як специфічний спосіб організації і

розвитку життєдіяльності людини, виявлений у результатах матеріальної та

духовної праці; в сукупності відношень людини до природи, до подібних собі і

до самої себе; у системі способів, засобів, форм і орієнтирів взаємодії з

соціальними структурами й інститутами.

У площині культурно-соціологічного аналізу знаходяться питання

змінності культурних уявлень, зразків, норм і цінностей соціальних груп або

суспільства загалом протягом певного часу; «внутрішньої культури»

особистості в її найтиповіших, конкретних проявах; процеси творення

культурних благ, їх зберігання і поширення.

Соціологія культури включає також дослідження релігії, моральності,

науки, виховання, освіти, мови, мистецтва, побуту, матеріального виробництва

тощо.

Важливою проблемою соціології є оцінка людьми іншої культури. В

оцінці культур різних народів простежуються три тенденції: етноцентризм

(оцінка іншої культури крізь призму власної), культурний релятивізм

(визнання самобутності будь-якої культури), ксенофобія (неприйняття чужої

культури).

Значущий дослідницький інтерес у соціології культури має питання

культурних конфліктів, позаяк відмінність культур може стати причиною

різного роду конфліктних взаємодій як у середині груп та спільнот, так і між

ними. На загальносуспільному рівні виділяють три основні види культурних

конфліктів: аномія, культурне запізнення, панування чужого культурного впливу. Термін «аномія» запроваджений Е. Дюркгеймом для характеристики

порушення єдності культури у зв’язку з відсутністю чітко сформульованих

соціальних норм. Термін «культурне запізнення», запроваджений У. Огборном,

відображає процес випереджувального розвитку матеріального виробництва у порівнянні з трансформацією нематеріальної культури. Третій вид культурного конфлікту поширений у суспільствах, які були колонізовані. Це нав’язування культури колонізаторів підлеглим народам. Згідно досліджень Б. К.Малиновського, проведених у Південній Африці, наявність протилежних елементів культури у різноманітних суспільствах цієї частини африканського континенту, «тормозили» процес їх національної інтеграції.

До традиційних дослідницьких тем соціології культури відносять:

культурну діяльність як складник способу життя і повсякденної поведінки

окремих соціальних груп, соціокультурні функції діяльності засобів масової

комунікації, зміни у структурі використання дозвіллєвого часу, залежно від

вікових, територіальних, професійних, освітніх показників.

Відомо декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу

культури. Авторський колектив посібника «Соціологія» за редакцією доктора

історичних наук, професора Городяненка В. Г. в якості основних виділяє:

– функціональний – основним елементом культури вважає цінності (М.

Вебер розглядав культуру як ціннісні орієнтації особистості у системі

соціальних відносин);

– конфліктний – розглядає культуру як динамічну систему, яка є ареною

конфліктів, породжених відмінностями соціальних інтересів, норм і цінностей

соціальних груп різних рівнів соціальної драбини суспільства (К. Маркс

розглядаєв культуру як особливий спосіб життя полярних класів, який є

джерелом виникнення антагоністичних суперечностей);

– технодетерміністський – розглядає культуру як техніко-цивілізаційне

явище, продукт соціальної діяльності людини (В. Огробн теорія «культурного

відставання» – ціннісні уявлення неадекватно відображають зміст

технологічних інновацій);

– діяльний – зосереджує увагу на розгляді культури як речової форми

суспільних відносин, які уособлюють предмети праці, здібності, смаки, потреби

людини-виробника.

– побутовий – розглядає культуру як різноманітні види і жанри художньої

культури та мистецтва, культуру поведінки людини.