Соціологія культури

До розвитку спеціальних теорій культури причетна діяльність Р. Мертона

(основні принципи соціології науки); Е. Дюркгейма (соціологія освіти), Т.

Веблена (соціологія вільного часу); Ф. Коена (соціологія молоді).

Авторський колектив навчального посібника «Соціологія культури» за

редакцією Семашка О. М., Пічі В. М. пропонують інший перелік

методологічних підходів соціологічного дослідження культури: культурно-

антропологічний, семіотичний, символічний, аксіологічний, діяльнісний та

конфліктологічний. Цей же колектив виділяв ряд методологічних напрямів, на

які опирається в дослідженні культури соціологія – це:

– структурно-функціональний;

– феноменологічний;

– детерміністичний.

У вітчизняній соціології виділяють три основні рівні соціології культури:

– теоретична загальна соціологія культури, яка розробляє теоретичні

моделі культури як суспільної системи;

– спеціальні соціологічні теорії, предметною областю вивчення яких є

найрізноманітніші аспекти культурного життя суспільства: дозвілля, освіта,

наука, діяльність, засоби масової комунікації;

– емпіричні соціологічні дослідження явищ і процесів соціо-культурної

сфери. Парадигма соціології культури як комплексної теоретичної дисципліни

була закладена працями Е. Дюргейма, М. Вебера, П. Сорокіна, Т. Парсонса, які

вказували на значущість культури як чинника соціальної стабільності і рушія

соціального оновлення.

У вітчизняній соціології культури досліджують культуру у двох напрямах:

інституціональному та споживчому.

Отже, об’єкт соціології культури має кількарівневу структуру, верхня

межа якого визначається межами територіальної спільноти, а нижня –

внутрішньою культурою особистості. Тому однозначно окреслити його

неможливо. У якості об’єкту соціології виступають діяльність спільнот і груп,

носіїв культурних уявлень, цінностей, стилів і норм поведінки; спеціалізована

діяльність окремих груп, прошарків, інститутів, що професійно пов’язані з

формуванням та зберіганням культурного поля того чи іншого суспільства.

Предметом соціології культури є система розрізнюючих цінностей, норм,

засобів, способів, форм взаємодії соціальних суб’єктів.

Структурні елементи та підсистеми культури як соціальної системи

Як соціальна система, культура характеризується існуванням наступних

взаємопов’язаних і взаємодіючих підсистем:

– ціннісно-нормативна система, яка відображає ставлення людини до

навколишнього природного середовища;

– ціннісно-нормативна система, яка відображає особливості

функціонування між різними соціальними та соцієтальними системами;

– техно-цивілізаційна підсистема речових форм культури, які уособлюють

предмети праці, здібності, потреби людини-виробника;

– когнігітивна або феноменологічна підсистема результатів духовної

діяльності людини (світогляд, ідеї, уявлення, знання);

– символічно-знакова;

– регулятивна.

Як соціальна система, культура включає такі елементи:

– основні знання, поняття, переконання в сфері культурних норм, правил,

принципів, цінностей, стандартів поведінки;

– культуру мови, письма;

– культуру взаємовідносин, умінь і навичок культурної життєдіяльності

індивідів, груп у будь-якій сфері;

– регулюючі санкції, контроль за виконанням існуючих культурних норм і

цінностей, цивілізований стиль реагування на їх порушення як на рівні

особистості, так і на рівні груп, соціальних спільностей людей.

Базовими структурними компонентами культури як соціальної системи є

соціальні цінності, соціальні норми, соціальний досвід, культурний спадок,

культурні універсалії, спосіб життя, мова, знання.

За Я. Щепанським, цінності – це будь-який предмет, матеріальний або

ідеальний, ідея або інститут, предмет справжній або уявний, щодо якого

індивіди або групи займають оціночну позицію, приписують йому важливу роль

у своєму житті і відчувають постійне прагнення володіти ним. Цінності

соціального суб’єкта можуть бути природними або техногенними;

смисложиттєвими (уявлення про добро, зло, мету, сенс життя), універсальними

(свобода, сім’я, освіта) та партикулярні (сімейні, релігійні тощо).

Соціальні норми – історично зумовлені суспільним життям вимоги до

діяльності і відносин індивідів, соціальних груп, які виражають суспільну

необхідність організації діяльності і відносин відповідно до об’єктивних умов.

Соціальні норми – це своєрідна система правил, зразків, манер, стандартів

поведінки.

Соціальний досвід – сукупність практично набутих індивідами,

соціальними групами, соціальними спільностями знань, умінь, навичок, звичок,

звичаїв, норм, традицій у процесі їх історичної взаємодії. В соціальному досвіді

відображається безпосередня суспільна сутність будь-якого роду діяльності

людини та самого індивіда зокрема. Досвід можна оцінювати як позитивний чи

негативний, практичний, історичний, власний або чужий. Досвід оцінюють з

огляду на його соціально-культурну значущість у процесі соціального прогресу.

Культурний спадок – частина матеріальної і духовної культури, створена

попередніми поколіннями й активно використовувана наступними.

Спосіб життя – частина культури, яка характеризує життя суспільства

загалом, соціальної спільності та особи. Категорія «спосіб життя» фіксує форми

відносин між людьми, спосіб їхньої взаємодії, відносини між суспільством,

соціальною спільністю і особою, між соціальними інститутами та членами

суспільства, співвіднесеність їхніх інтересів. Категорія «спосіб життя»

відображає відношення людини до навколишнього середовища, способи

здійснення та реалізації суспільної праці, форми і способи формування й

реалізації потреб, інтересів, цілей, ідеалів і норм життєдіяльності.

Культурні універсалії – культурні норми, цінності, правила, традиції, які

притаманні всім культурам.

Мова – символічно-знакова система, яка служить засобом людського

спілкування, мислення і самовираження у різноманітних формах практично-

духовної діяльності людини. Мова є засобом збереження і передачі

соціокультурної інформації, управління поведінкою людей.

Форми та види культури

Культура має свої форми та види існування. Прийнято виділяти два види

культури – матеріальну і духовну.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності

людини та її результати – це знаряддя праці, засоби транспорту, предмети

повсякденного вжитку. Духовна культура включає системи освіти; виховання

та закладів культури; види, форми й рівні суспільної свідомості; форми та види

мистецтва, філософії, релігії, моралі; способи, зразки, еталони поведінки

людини тощо.

Поділ культури на матеріальну і духовну відносний:

– вони не існують відірвано одна від одної, а становлять єдину систему

культури як її складові частини;

– цінності матеріальної культури містять у собі певний елемент духовної

культури через їх художнє оформлення (наприклад, житло, одяг, речі

домашнього вжитку); цінності духовної культури базуються на матеріальній

основі (телебачення, книги);

– інтеграційні процеси в розвитку сучасної цивілізації сприяють

інтеграції складових культури;

– збагачується матеріальний бік духовної культур – преса, радіо,

телебачення; спостерігається насичення виробів матеріальної культури

духовними цінностями – вдосконалені моделі автомобілів, широкий вибір

побутової техніки, комфортабельне житло, які є наслідком творчої діяльності

людини.

До інших видів культури можна віднести: політичну, економічну,

екологічну, праці, побуту, дозвілля, організації, особистісну.

Залежно від суб’єкта-носія культури, виділяють такі її форми:

загальнолюдську, суперкультуру, елітарну, масову, народну, субкультуру та

контркультуру.

Загальнолюдська культура – це сукупність матеріальних і духовних

цінностей, вироблених людством протягом всієї історії свого становлення й

розвитку. Вони сприймаються і трактуються практично однаково: добро,

свобода, справедливість, гріх тощо.

Елітарна культура – це культура, створювана привілейованою частиною

суспільства, професіоналами. Вона включає в себе класичну музику, живопис,

літературу, мистецтво.

Народна культура – культура, створювана анонімними авторами, які не

мають професійної підготовки. До складу народної культури входить: фольклор,

казки, пісні, міфи, танці.

Масова культура – культура масового споживання, яка стирає межу між

елітарною і народною культурами. Це, перш за все, різноманітні стандарти та

шаблони поведінки (мода).

Суперкультура – це культура соціальної спільноти протягом усього

періоду її існування.

Субкультура – набір символів, цінностей, норм поведінки, які характерні

тій чи іншій соціальній групі. Субкультура формується під впливом таких

факторів, як: соціальний клас, релігія, тип поселення, етнічне походження тощо.

Відповідно, розрізняють конфесійні, професійні, етнічні та інші форми

субкультур.

Контркультура – сукупність норм і цінностей, сформованих певною

групою, які суперечать домінуючим у суспільстві. Відомою контркультурою є

богема в західному суспільстві 60-х рр. (хіппі), наші 60-ти десятники

(дисиденти).

Деякі дослідники в якості синтетичної форми культури виділяють взірці

поведінки: обряди, звичаї, традиції. Обряд – сукупність символічних

стереотипів колективних дій, які втілюють певні колективні почуття. Звичаї –

форма регулювання діяльності і відносин людей, з якою пов’язані певні

моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції з боку

соціальної групи, в якій вона сформована. Традиції – елементи соціального і

культурного спадку, які зберігаються і передаються з покоління в покоління.

Функції культури

Культура відіграє важливу роль в житті суспільства, виступаючи засобом

акумуляції, зберігання і трансляції соціального досвіду. Ця роль культури

реалізується через ряд функцій. Серед різноманітних функцій, які виконує

культура у суспільному житті, можна виділити кілька найбільш суттєвих.

Пізнавальна функція полягає в тому, що через культуру, яка об’єднує в

органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає

світ і саму себе.

Світоглядна функція культури проявляється в тому, що вона синтезує в

цілісну форму всю сукупність чинників духовного світу особи – пізнавальних,

емоційних, чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну

цілісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу в

соціокультурному вимірі. Отже, основним напрямом культурного впливу на

людину є формування світогляду, через який вона включається до сфери

соціокультурної регуляції шляхом набуття здібностей, навичок, традицій тощо.

Функція накопичення, збереження, систематизації соціального

досвіду (практично набутих людьми знань, умінь, навичок, звичок, норм).

Оцінно-нормативна функція культури реалізується через систему

цінностей і норм, які слугують регуляторами суспільних відносин, культурними