Аудит фінансової звітності

     Необхідно перевірити правильність заповнення звітності  за формою: наявність всіх передбачених показників, відсутність підчисток  та виправлень. Провадиться логічний аналіз показників з метою визначення ділянок у звітності з найбільшим інформаційним ризиком. В залежності від цього визначають ті операції і активи, які повинні бути перевірені більш ретельно. Це дасть можливість встановити масштаб та глибину, а  також сукупність необхідних методів  та процедур перевірки.     

      Важливий  етап – рахункова перевірка, тобто  зіставлення  і взаємозв’язок показників, відображених в різноманітних формах бухгалтерської звітності. При цьому необхідно користуватися методичними рекомендаціями Міністерства фінансів. У додатку 1 наводиться взаємозв’язок показників звітів.     

      У ході подальшої перевірки окремих  статей фінансових звітів використовуються такі аудиторські методи як обстеження, опитування, зустрічна перевірка, підтвердження, документальна перевірка, фактична перевірка та інші. Особливо ретельно здійснюється аудит потенційно ризикованих  ділянок діяльності підприємства (наприклад, операції з матеріальними цінностями), а також статей які викликали  підозру під час попереднього огляду.      

      Проводячи перевірку аудитор керується  певними критеріями оцінюючи достовірність  відображення у фінансовій звітності  активів та пасивів, доходів та витрат [ 9].     

      Завершується  аудит фінансової звітності складанням аудиторського висновку. Відповідно до ННА № 26 “Аудиторський висновок”: аудиторський висновок складається  у вільній формі, але обов'язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки; висновок аудитора про фінансову  звітність; дата аудиторського висновку; адреса аудиторської фірми; підпис аудиторського  висновку. В змістовній частині подаються  основні відомості про аудитора (аудиторську фірму) та про клієнта, умови угоди про проведення аудиту, висновок про повноту та відповідність  фінансової звітності встановленим нормативам бухгалтерського обліку, підтвердження правильності оцінки та класифікації активів, зобов’язань, підтвердження факту проведення інвентаризації активів та зобов’язань, підтвердження правильності та адекватності визначення величини та структури власного капіталу, результати аудиту фінансового  стану підприємства. Позитивний аудиторський висновок надається лише за умови  відповідності показників аналітичного та синтетичного обліку та взаємної узгодженості показників звітності, а також у  разі виявлення незначних (несуттєвих) помилок, які не мають впливу на показники  фінансової звітності, про що зазначається у пояснювальному параграфі. Якщо виявлено помилки в межах 4-5 % від загального результату фінансової звітності, надається  умовно позитивний висновок із зазначенням  причин не фундаментальної незгоди чи не фундаментальної невпевненості в окремому розділі, який передує формулюванню висновку. Відхилення більші встановлених меж спричиняють видачу негативного висновку.

     Отже, аудит фінансової звітності –  це складний та багатоетапний процес, що вимагає від аудитора високої  кваліфікації та наявності практичного досвіду [16 ]. 
 
 
 

2.2. Аудит “Балансу” (форма №1)     

      Розпочинаючи  аудит Балансу необхідно пересвідчитися чи проводилася інвентаризація активів  і зобов’язань перед складанням фінансової звітності, шляхом огляду інвентаризаційних  описів і перевірки правильності коригувальних записів у бухгалтерському  обліку.     

Аудитор звертає увагу на наступні моменти:

• вступне сальдо балансу повинно дорівнювати кінцевому сальдо за попередній рік, тобто підприємство послідовно застосовує обрану облікову політику. При наявних розбіжностях повинні бути дані відповідні пояснення;
• суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків потребують взаємної звірки;
• сальдо балансу на кінець періоду повинне дорівнювати оборотам і залишкам по рахунках Головної книги кінець звітного року;
• дані балансів на початок і кінець року повинні бути зіставленими.

    Далі  послідовно перевіряються конкретні статті активів та пасивів: необоротні активи, запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість, власний капітал, поточні зобов’язання і т. д.     

      Перевіряючи правильність відображення в балансі  нематеріальних активів і основних засобів, необхідно впевнитись у  тому, що відповідні активи підприємства дійсно є в наявності. Для цього  проводиться документальна перевірка  інвентаризаційних карток, інвентаризаційних  описів, а також підтверджується  фактична наявність. Далі провадиться  аналіз поділу основних засобів та нематеріальних активів на групи  за якими ведеться бухгалтерський облік. Необхідно перевірити правильність документування та відображення в обліку надходження і вибуття основних засобів та нематеріальних активів. Перевірка зносу необоротних  активів передбачає оцінку доцільності  вибору того чи іншого методу нарахування  амортизації та безпосередні вибіркові  розрахунки за кілька кварталів.     

      Важливий  етап – перевірка правильності відображення в обліку руху запасів. Надходження  запасів відбувається внаслідок  закупівлі, обміну на подібні та неподібні  активи, внесення частки у статутний  капітал, безоплатного отримання, виготовлення власними силами. В кожному випадку  аудитор відстежує (вибірково) правильність документального оформлення надходження  запасів. Необхідно перевірити правильність визначення первісної вартості запасів, керуючись при цьому П(С)БО 9 “Запаси”. Визначення справедливої вартості запасів  під час безоплатного отримання  або обміні може потребувати залучення  експертів.     

      Відповідно  до П(С)БО 9 “Запаси” при відпуску запасів  у виробництво, продажі та іншому вибутті  застосовується один з методів оцінки, а саме:

·        ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

·        середньозваженої собівартості;

·        собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

·        собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

·        нормативних затрат;

·        ціни продажу.     

      Аудитор вибірково перевіряє застосування методів оцінки під час відпуску запасів, а також доцільність  застосування обраного методу.     

      Оскільки  запаси відображаються в обліку та звітності за найменшою з двох оцінок – первісною вартістю або  чистою вартістю реалізації – аудитор  повинен переконатися в своєчасності проведення інвентаризації та правильності складання актів переоцінки і  віднесення сум уцінок на відповідні рахунки (946 “Втрати від знецінення запасів”) та сторнування сум дооцінки.      

      Перевіряється дотримання порядку зберігання запасів  на складах, відповідність місць  зберігання умовам збереження, наявність  договорів з матеріально відповідальними  особами.     

      Доречно звернути увагу на реальність залишків незавершеного виробництва на кінець кожного місяця, оскільки від обґрунтування  розподілу витрат між річною продукцією і незавершеним виробництвом залежить достовірність облікових і звітних даних про собівартість продукції і фінансові результати.     

      Перевірка фінансових вкладень (“Довгострокові фінансові інвестиції”, “Поточні фінансові  інвестиції”) передбачає підтвердження  їх фактичної наявності, вартості та відповідності усіх реквізитів. Ретельніше досліджуються розрахунок вартості інвестицій методом участі в капіталі. Прибуток, отриманий інвестованим підприємством, а також виплачені дивіденди, змінюють вартість інвестицій пропорційно  частці в статутному капіталі.     

      Важливий  етап аудиту “Балансу” – правильність відображення грошових коштів, що передбачає порівняння їх залишків по Головній книзі  з балансовими даними, а також  вибіркову перевірку правильності ведення касових операцій. Поточний рахунок перевіряється на основі виписок банку та відповідних  документів (платіжні доручення, об’яви на внесення готівки, накладні і т. д.).      

      У ході перевірки дебіторської заборгованості, аудитор перевіряє правильність створення резерву сумнівних  боргів, що здійснюється на основі двох методів: виходячи з платоспроможності  окремих дебіторів чи на основі класифікації дебіторської заборгованості. В першому  випадку, необхідна фінансова звітність  підприємства-дебітора, що дозволяє вирахувати три стандартних коефіцієнта  ліквідності та платоспроможності. Другий метод передбачає класифікацію дебіторської заборгованості термінами  погашення та встановлення коефіцієнта  сумнівних боргів для кожної групи, що потребує наявності фактичних  даних за попередні періоди.     

      Перевірка пасиву “Балансу” починається, як правило, з першого розділу, який повністю повторює “Звіт про власний  капітал” (форма №3), а тому, “якщо  аудитор перевірить цей розділ у  балансі, не буде необхідності його перевіряти у Звіті про власний капітал.”  Це дозволяє скоротити обсяги робіт. Власний капітал складається  з статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого капіталу та вилученого капіталу. Насамперед, перевіряється величина статутного капіталу даним статутних документів. Збільшення або зменшення розміру статутного капіталу можливе лише за результатами розгляду висновків діяльності підприємства за звітний рік і після внесення відповідних змін до засновницьких документів. Збільшення статутного допускається виключно після погашення акціонерами попередньої емісії.      

      У розділі Забезпечення майбутніх  витрат і платежів аудитор повинен  перевірити правильність розрахунків  при формуванні забезпечень для  виплати відпусток та забезпечень  під гарантійні зобов’язання. Сума забезпечень для виплати відпусток  визначається щомісячно як добуток  фактично нарахованої заробітної плати  і відсотку, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток  до загального планового фонду оплати праці. Забезпечення під гарантійні зобов’язання згідно з Методичними  рекомендаціями формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості  встановлюються в розмірі 10 % від  суми реалізації.     

      Під час перевірки довгострокових зобов’язань  необхідно враховувати, що вони відображаються у “Балансі” за справедливою вартістю, що, в даному випадку передбачає дисконтовану суму майбутніх платежів.      

      Перевірка поточних зобов’язань передбачає вивчення аудитором актів звірки кредиторської  заборгованості та, в разі необхідності, отримання від кредиторів підтвердження  сум, які відображені в балансі. Установлюються причини та строки утворення  заборгованості, наявність простроченої заборгованості, вивчення заборгованості по якій минув строк позовної давності.       

      Значна  увага під час аудиту приділяється перевірці правильності та повноти  розрахунків з оплати праці, для  чого використовуються такі джерела  інформації: розрахунково-платіжна відомість, розрахункова відомість, платіжна відомість, особисті рахунки, табелі, наряди і  т. д. Аудитор повинен підтвердити достовірність нарахувань та виплат заробітної плати (премій, допомог і т. д.), відображення даних процесів в обліку і, відповідно, у звітності; з’ясувати законність та повноту утримань із заробітної плати. Звертається увага на суми депонованої заробітної плати та причини її виникнення.      

      Таким чином, послідовно перевіряючи статті “Балансу”, аудитор досліджує наявність  активів і зобов’язань, правильність їх відображення у звітності, дотримання підприємством обраної облікової  політики і, в результаті, надає позитивний або негативний висновок щодо фінансово-майнового стану підприємства [ 5 ].  

2.3. Аудит “Звіту про фінансові результати” (форма № 2)     

      Аудит “Звіту про фінансові результати”  розпочинається з перевірки відповідності  видів діяльності підприємства передбаченим у засновницьких документах. У  звіті відображаються результати діяльності від звичайної діяльності – операційної (основної та ін.), іншої діяльності, фінансової діяльності та надзвичайної діяльності.     

      Здійснюючи  перевірку необхідно пам’ятати  про принципи нарахування та відповідності. Згідно з першим відображення в обліку доходів і витрат відбувається у  момент їх виникнення, незалежно від  дати надходження або сплати грошей. Принцип відповідності передбачає визначення фінансового результату шляхом зіставлення доходів звітного періоду з витратами цього  ж періоду, здійсненими для отримання  цих доходів.     

      Отримання доходів від продажу продукції  починається із запитів покупців та закінчуються виникненням дебіторської заборгованості і, що найважливіше, розрахунками клієнтів. На всіх етапах цей процес супроводжується відповідним документуванням  господарських операцій та відображенням  їх в облікових регістрах, що і  становить предмет аудиту. Можна  перелічити такі етапи циклу продажу :

·        обробка запитів клієнтів;

·        відвантаження продукції;

·        відфактурення поставок клієнтам і облік продажу;