Аудиторські ризики. Помилки и шахрайство

Аудитору необхідно враховувати  можливість викривлень (помилок) у пов’язаних між собою незначних сумах, які  разом можуть істотно вплинути на показники фінансової звітності (прикладом  може бути незначна сума помилки, яка повторюється з місяця в місяць).

Визначення  суттєвості здійснюється аудитором  на рівні: 

• фінансової звітності в цілому; 
• залишків на рахунках, взятих окремо;
• окремих операцій;
• окремих угод.

Аудитору  необхідно визначити (оцінити) суттєвість при:

• визначенні характеру (змісту), витрат часу і глибини (обсягу) аудиторських процедур;
• виконанні конкретних аудиторських процедур;
• оцінці наслідків викривлень, тобто впливу помилок на показники фінансової звітності.

Суб’єкти  аудиторської діяльності (аудитори та аудиторські фірми) повинні розробити  внутрішній нормативний документ фірми, в якому визначити систему важливих (базових) показників, що характеризують достовірність фінансової звітності та порядок визначення рівня суттєвості.

Визначення  суттєвості здійснюється на стадії планування аудиту та визначення величини аудиторського  ризику. Потім ці показники уточнюються  в результаті проведення аудиторських процедур. Між рівнем суттєвості і аудиторським ризиком існує взаємозв’язок. Збільшення рівня суттєвості зменшує аудиторський ризик і навпаки.

У процесі завершення аудиту аудитор  визначає рівень суттєвості впливу на показники фінансової звітності  сукупності виявлених ним помилок. Якщо цей рівень буде, на думку аудитора, високим він може виконати додаткові процедури, щоб знизити аудиторський ризик або запропонувати керівництву внести зміни у фінансову звітність.

Якщо  ж додаткові процедури не дозволили  знизити аудиторський ризик (сукупність невиправлених помилок є суттєвою),  
а керівництво відмовляється від виправлень фінансової звітності, аудитор повинен надати аудиторський висновок, який за видом  
і змістом відповідає вимогам міжнародних стандартів і національних нормативів аудиту.

3. Помилки та шахрайство.

Фінансова звітність та інша обліково-економічна інформація, як відомо, має схильність до перекручень, які можуть бути результатом помилок та шахрайства. Перекручення, які можуть мати місце у фінансовій звітності, класифікуються за двома ознаками:

- ненавмисне перекручення;

- навмисне перекручення.

Класифікація  перекручень є юридичною проблемою, тому вона не може вирішуватись аудитором.

Згідно з Міжнародними стандартами  аудиту термін «помилка» означає ненавмисні перекручення (похибки) фінансової звітності, такі як:

• арифметичні помилки або описки в первинних документах, облікових регістрах та фінансовій звітності;
• пропущення фактів та їх неправильна інтерпретація;
• неправильне використання облікової політики.

Згідно з Національними нормативами  аудиту «помилка» — ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог і зобов’язань, невідповідне відображення записів в «обліку»

Згідно  з Міжнародними стандартами аудиту термін «шахрайство» означає навмисні дії однієї або кількох осіб з числа керівників або співробітників суб’єкта або третіх осіб, які призвели до неправильного подання фінансової звітності. Аналогічне визначення наведено і в Національних нормативах аудиту в Україні, а саме: «шахрайство — навмисне неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства».

Згідно з Міжнародними стандартами  аудиту ознаки шахрайства мають такі дії навмисного характеру :

• маніпуляція, фальсифікація, змінення облікових записів і документів;
• незаконне привласнення активів;
• приховування або пропущення інформації про операції в документах, облікових записах;
• відображення в обліку неіснуючих операцій;
• неправильне використання облікової політики;
• неправильна оцінка активів та неправильне їх списання;
• невідповідне відображення записів в обліку.

Помилки та шахрайство можуть мати місце  в обліково-економічній інформації з різних причин, які поділяють на зовнішні (наприклад, стан національної економіки, стан галузі діяльності, можливість банкрутства тощо)та внутрішньогосподарські (недосконала організація управління та/або обліково-економічної роботи, зміни облікової політики, наявність нетипових операцій, зміни облікової політики, неадекватність витрат отриманим товарам, роботам, послугам і доходів обсягам реалізації та інших операцій тощо).

Аудитор, який виявив помилку, невідповідність  або впевнився у можливості протиправної дії, повинен визначити їхній  потенційний вплив на фінансові  звіти. До того, як заявити про помилку чи обман, аудитор повинен впевнитися у їх шкоді й отримати достатньо доказів на користь цього. Якщо аудитор дійде висновку, що у фінансовій звітності є помилки, він повинен наполягати на переробці звітів. 
             Основними причинами перекручень фінансової звітності є свідомі й несвідомі дії посадових осіб. Під час оцінювання виявлених порушень аудитор повинен визначити їх зміст та встановити помилки й обман. 
              Оцінюючи рівень достовірності фінансової звітності, в економічній літературі широко використовують термін "матеріальність". При цьому в обліку і аудиті помилка чи пропуск вважаються матеріальними (важливими, значними), якщо внаслідок цього користувач даної звітності буде дезорієнтований щодо прийняття свого рішення або зазнає збитків. Є три рівні матеріальності помилок і пропусків . 
            До першого рівня відносять помилки і пропуски, суми яких малі та за своїм змістом настільки незначні, що не можуть суттєво вплинути на рішення користувача цієї інформації. 
            До другого рівня відносять матеріальні помилки і пропуски, що впливають на прийняття користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок цього зовнішня звітність у цілому об'єктивно відображає реальну дійсність і є корисною. 
           До третього рівня матеріальності відносять помилки і пропуски в обліку і зовнішній звітності, що можуть негативно вплинути на достовірність і об'єктивність звітної інформації у цілому і користувачі такої інформації можуть прийняти неправильне рішення. 
           Виходячи з вищевказаного, доходимо висновку, що аудит має проводитися так, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати. 
           Коли аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен, насамперед, з'ясувати, як вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Однак, якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ставить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона неправильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має також переглянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про виявлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них раніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації. 
            Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в обліку і звітності, то аудитор може відмовитися від подальшого виконання замовлення. Щоправда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора. 
           Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У спеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутрішньогосподарського контролю і за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами. 
             За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керівництво підприємства. 
             Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки. 
              Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями аудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати. 
             Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру або відмовитися від висновку. 
             Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки. 
             У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний, міський чи республіканський Арбітражний суд України. 
            Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.

 

 

 

 

 

 

Висновок.

 Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. 
             Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту. Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні - суду, арбітражу, які відстоювали справедливість. 
             Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором. 
             Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит - це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності. 
Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства. 
           За визначенням Роя Доджа, "аудит - це захоплюючий предмет; шкода тільки, що великий обсяг офіційних публікацій  настільки його ускладнив... Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих обставин"

 

 

 

Перелік використаної літератури :

1. З А К О Н  У К Р А Ї Н И  «Про аудиторську діяльність» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 23, ст.243.
2. Аудит: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / В. Я. Савченко, В. О. Зотов, С. А. Кириленко та ін. —  К.: кнеу, 2003. — 268 с.
3. Аудит. Методика і організація. Гордієнко М.Ю., Харламова О.В., Карпенко М.Ю.: Навч. Посіб.. У 2ч. Ч. 2– Харків: НХАМТ, 2007. – 294 с. (452с.)
4. Аудит. Усач Б.Ф.: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 133 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Розвиток аудиту в незалежній Україні  можна поділити на п’ять етапів:

1. 1987-1992 рр. Виникнення приватної власності, а також прихід в Україну компаній з іноземним капіталом сформувало потребу в нових, незалежних від держави, форм контролю. Почали створюватися перші аудиторські компанії, діяльність яких була під значним контролем держави.
2. 1993-1998 рр. – Цей період характеризується значним зменшенням державного контролю за національною економікою, ліквідації контрольно-ревізійних відділів при міністерствах і відомств. Значна частина колишніх ревізорів почали займатися власною аудиторською практикою. В цей період з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» в Україні розпочалося формування нормативно-правової бази аудиту. Вимога проведення обов'язкового аудиту при поданні фінансової звітності для більшості підприємств в цей період обумовило значний попит на цей вид діяльності. А відсутність вимог до проведення аудиту, а також відсутність належного державного і громадського контролю за якістю аудиторських послуг призвело до надання формальних аудиторських послуг.
3. 1999-2003 рр. Скасування обов'язкового проведення аудиту, а також фінансова криза 1998 року призвело до суттєвого зменшення попиту на аудиторські послуги, з іншого боку, заплутаність українського законодавства в сфері оподаткування і підприємництва, а також посилення податкового контролю, сформувала новий запит до послуг фахівців в сфері оподаткування, обліку та регулювання підприємницької діяльності. Це та дискредитація вітчизняних аудиторів у попередній період призвело до посилення монопольного становища представників Великої п’ятірки та інших іноземних аудиторських компаній. Цей період характеризується прийняттям національних нормативів аудиту, що були розроблені у відповідності до міжнародних.
4. 2004-2009 рр. Визнання України як країни з ринковою економікою, відкриття своїх ринків відповідно до вимог Світової організації торгівлі, прихід іноземних інвестицій, зокрема, банківського іноземного капіталу стали економічними передумовами росту аудиторської діяльності в Україні. Немаловажну роль відіграло прийняття в якості національних стандартів Міжнародних стандартів аудиту. Цей період характеризується підвищенням якості аудиторських послуг, посиленням питомої ваги вітчизняних компаній на ринку аудиторських послуг в Україні, зростає обсяг надання супутніх аудиторських послуг.