Аудиторські ризики. Помилки и шахрайство

2010 р. і дотепер. Фінансова  криза 2008-2009 рр. суттєво вплинула  на національну економіку України,  що призвело до зменшення попиту  на аудит

Згідно Закону України  «Про аудиторську  діяльність», який вступив в дію  Постановою Верховної Ради №  3126-XII від 22.04.93( ВВР, 1993, N 23, ст.244), аудит -  це  перевірка публічної бухгалтерської  звітності, обліку,  первинних документів   та    іншої    інформації    щодо фінансово-господарської діяльності  суб'єктів господарювання  з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його  повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит  здійснюється   незалежними    особами    (аудиторами), аудитор-ськими фірмами, які уповноважені суб'єктами  господарювання на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих  суб'єктів, а  також  у  випадках,    передбачених    чинним    законодавством (обов'язковий  аудит).

1. Методи та об’єкти аудиторської діяльності.

 Метод - це спосіб дослідження  явищ, процесів створених людиною  систем та сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється  стан об'єкта, що вивчається.

Під об'єктами аудиторської діяльності розуміють окремі і взаємозв'язані  економічні, організаційні, інформаційні та інші форми функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено  кількісно та якісно.

 Об'єкти аудиту можуть бути  різними за складом і структурою, належністю до різних сфер  діяльності, за іншими характеристиками. До об'єктів аудиту, зокрема, відносять:

- установчі документи організації  (підприємства), які визначають відносини  щодо регулювання її (його) фінансової  діяльності, формування та змін  статутного капіталу;

- розрахунки з оплати праці;

- ресурси - засоби і предмети  праці, трудові ресурси, фінансові  ресурси, матеріальні активи;

- господарські процеси - економічні  процеси впровадження нової техніки,  забезпечення робочою силою, матеріально-технічне  забезпечення, технічне, енергетичне  й господарське обслуговування, основне й допоміжне виробництво  і забезпечення фінансовими ресурсами  та ін.;

- економічні результати діяльності;

- організаційні форми управління;

- методи управління - системи стимулювання, внутрішньовиробничий госпрозрахунок;

- функції управління - планування, облік, контроль, економічний аналіз  і регулювання, стимулювання та  ін.

1.2 Види аудиту.

За напрямками аудит може поділятися на :

Аудит фінансової звітності - незалежна аудиторська перевірка бухгалтерського обліку, метою якого є визначення правильності ведення бухгалтерського обліку в компанії і перевірка достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності.

Фінансовий аудит застосовується:

- для поверхневої перевірки  роботи та компетентності штатних  бухгалтерів в розрізі правильності  ведення бухгалтерського обліку;

- при зміні головного бухгалтера, фінансового директора або директора  компанії;

- для перевірки звітності перед  здачею в управління статистики.

Фінансовий аудит може включати в себе:

- перевірку правильності ведення  основних засобів, нарахування  амортизації;

- перевірку правильності обліку  запасів;

- підтвердження залишків за  балансовими рахунками і розрахунку  фінансових показників;

- перевірку правильності заповнення  фінансової (статистичної) звітності.

За підсумками аудиту фінансової звітності  надається аудиторський звіт (висновок) про достовірність бухгалтерської звітності та рекомендації щодо усунення допущених помилок.

Інвестиційний аудит.

Інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо  в об'єкти підприємницької та іншої  діяльності з метою одержання  прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських  вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами. Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій.

Зовнішній аудит, який здійснюють спеціальні аудиторські фірми, з'ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємства та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників.

Внутрішній аудит здійснює внутрішня аудиторська служба підприємства, що періодично здійснює перевірки та оцінює:

а) адекватність й ефективність заходів  та системи внутрішньо-технологічного контролю;

б) управління господарськими та фінансовими  ризиками;

в) повноту, своєчасність і достовірність  фінансової та іншої звітності;

г) дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку;

д) відповідність регулятивним вимогам.

Існують також спеціальні види аудиту, наприклад екологічний аудит, аудит проектів тощо.

4. Аудиторський ризик.

Проведення аудиту завжди супроводжується  певним ризиком. Немає практичного  способу звести аудиторський ризик  до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки  був незначним. Тому він повинен  спланувати аудит так, щоб ризик  неправильного вирішення був  достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення.

Аудиторський ризик являє собою  ризик того, що аудитор може позитивно  оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

Ризик аудиту або загальний ризик - це ризик того, що аудитор може висловити  неадекватну думку в тих випадках, коли в документах фінансової звітності  існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою  звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

 Ризик аудиту має три складових:

* властивий ризик;

* ризик, пов'язаний із невідповідністю  функціонування внутрішнього контролю;

* ризик невиявлення помилок  та перекручень.

 Властивий ризик є показником  вразливості залишку за певним  бухгалтерським рахунком або  певною категорією операцій стосовно  перекручень, які можуть бути  суттєвими, або вразливість цих  залишків щодо перекручень у  загальній сукупності з перекрученнями  за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього  контролю підприємства на них  не поширювалися.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

На рівні фінансової звітності:

• чинники, що впливають на галузь діяльності;
• чесність керівництва;
• характер бізнесу суб’єкта аудиторської перевірки;
• знання і досвід керівництва;
• зміни складу керівництва;
• компетентність керівництва;
• незвичайний вплив на керівництво певних обставин.

На рівні сальдо рахунків і класу (категорій) операцій:

• рахунки фінансової звітності, на які можуть вплинути перекру-чення (рахунки, які потребують коригування за попередні періоди, або пов’язані зі значним обсягом бухгалтерських розрахунків);
• складність основних операцій та інших подій, які потребують залучення експертів;
• роль суб’єктивізму при визначенні сальдо рахунків;
• схильність активів до втрати або незаконного привласнення;
• завершення незвичайних та складних операцій, особливо в кінці або ближче до кінця звітного періоду;

- операції, які не можуть бути  здійснені за звичайних обставин (які не підлягають процедурі  звичайної обробки).

2. . Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства -

це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або  в сукупності з недостовірною  інформацією за іншими рахунками  або класами операцій, не буде попереджена  або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Система внутрішнього контролю являє  собою політику і процедури (засоби внутрішнього контролю), які використовує керівництво для забезпечення упорядкованого та ефективного управління фінансово-господарською  діяльністю, а саме:

• суворе додержання прийнятої політики управління, у тому числі облікової політики;
• забезпечення збереження активів;
• запобігання та виявлення фактів шахрайства і помилок;
• точність і повнота бухгалтерських записів та своєчасна підготовка достовірної фінансової інформації.

Система внутрішнього контролю —  це контрольне середовище та процедури  контролю.

Контрольне середовище охоплює  загальне ставлення, усвідомленість та дії керівництва щодо системи внутрішнього контролю та її важливості для ефективного господарювання.

Аудитор звертає увагу на такі питання (чинники контрольного середовища):

- діяльність вищого органу управління суб’єктом (ради директорів, інших органів);

- філософію, політику керівництва та стиль його роботи;

- організаційну структуру управління суб’єктом;

- методи наділення повноваженнями та відповідальністю;

- систему контролю з боку керівництва, у тому числі службу внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), кадрову політику, а також розподіл обов’язків.

Існують такі процедури контролю:

• звіти, перевірка і затвердження проведених звірок (перевірок);
• перевірка арифметичної точності записів;
• здійснення контролю над прикладними програмами та середовищем комп’ютерних інформаційних систем (контроль доступу до баз даних, контроль над змінами комп’ютерних програм тощо);
• ведення і перевірка аналітичного обліку (аналітичних рахунків та оборотних відомостей);
• затвердження документів та здійснення контролю над ними;
• зіставлення інформації, отриманої із внутрішніх та зовнішніх джерел;
• зіставлення результатів інвентаризації об’єктів обліку з бухгалтерськими записами;
• обмеження прямого особистого доступу до активів і записів;
• зіставлення фінансових результатів з витратами та їх  
  аналіз (передбачених планом, кошторисом, фактично отриманих).

3. Ризик невиявлення помилок.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити попередню  оцінку розміру ризику невідповідності  внутрішнього контролю (враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаманного) ризику), щоб визначити відповідний ризик  невиявлення помилок. Аудитор може зробити попереднє оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю тільки тоді, коли він має спроможність визначити процедури систем обліку і внутрішнього контролю, що відповідають внутрішнім положенням підприємства і  що сприяють виявленню перекручень  у фінансовій звітності, коли він  планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою оцінку перевіреної  фінансової звітності.

 Докази, отримані аудитором,  можуть дати йому більше впевненості,  аніж докази, отримані ним від  інших осіб.

 До того, як скласти висновок  з результатів проведеного аудиту, аудитор повинен переглянути  складені ним попередні оцінки  ризику внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення (його рівень) пов’язаний з обсягом і характером проведення аудиторських процедур по суті. Перші дві складові загального аудиторського ризику безпосередньо впливають на характер, обсяги і витрати часу на виконання необхідних аудиторських процедур.