Безготівкові розрахунки

       Платіжне доручення - це бланк  встановленої форми, який підприємство  подає до обслуговуючого банку  для перерахування визначеної  суми зі свого рахунку.

     Платіжні  доручення застосовуються в розрахунках  щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

       Банки приймають до виконання  доручення від платників тільки  в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

       Розрахунки дорученнями можуть  здійснюватись:

        - за  фактично   відвантажену  продукцію (виконані  роботи,  надані послуги);

        - в порядку попередньої оплати;

        - для     завершення     розрахунків     за     актами     звірки     взаємної заборгованості підприємств;   

        - для перерахування підприємствами  сум,  які належать  фізичним особам (заробітна плата, пенсії  тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

         - в інших випадках за згодою сторін.

     Усі примірники платіжних доручень мають  бути ясно і чітко оформлені. Доручення  приймаються до виконання банками  протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

     Доручення подається клієнтом у банк і оформляється відповідно до зразка у трьох примірниках.

     Платіжна  вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника  (одержувача коштів)     до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість  відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є  найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

     —  верхня частина - особливості платіжної вимоги;

     —  нижня частина - особливості платіжного доручення.

     Вимога-доручення  заповнюється одержувачем коштів і  надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

     Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення  та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

     Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.

     Банк  приймає до сплати платіжну вимогу-доручення  в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

     У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення  він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі. 

      1.2 Розрахунки із застосуванням чеків 

     Чек - це письмове розпорядження чекодавця банку, який веде його рахунок, сплатити чекодавцю зазначену у чеку суму грошових коштів. В Україні нині чеки використовують юридичні особи при розрахунках між собою. Розрахунки чеками між фізичними особами не здійснюються.

     Бланки  чеків брошуруються в окремі чекові книжки, які банки видають своїм  клієнтам за їхніми заявами.

     Розрізняють чекові книжки двох видів: лімітовані й не лімітовані. Основна різниця між ними полягає в тому, що джерелом лімітованих чекових книжок є лімітований чековий рахунок, відкритий клієнтом у банку, на який зараховуються грошові кошти з розрахункового (поточного) рахунка, відкритого у цьому ж банку клієнтом. Джерелом не лімітованих чекових книжок є позикові рахунки, на яких ведеться облік виданих клієнтові кредитів. Але сьогодні використовуються лише лімітовані чекові книжки.

     На  обкладинці такої чекової книжки банк проставляє граничну суму-ліміт (цифрами і словами) і засвідчує її підписом уповноваженої особи банку та печаткою. Крім загальної суми, банк може проставити на кожному чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Термін дії чекової книжки визначається установою банку за узгодженням з підприємством. Гарантована оплата чека забезпечується шляхом депонування чекодавцем грошових коштів з основного рахунка підприємства на лімітований і наявністю грошових коштів на ньому. За тимчасової відсутності грошових коштів на цьому рахунку банк може гарантувати оплату чека. Але до його випуску у платіжний обіг банк повинен надати кредит і оформити його кредитним розпорядженням під наявні обов'язки чекодавця. Термін дії виписаного чека - 10 робочих днів без урахування дня його заповнення.

     Чек виписує чекодавець і проставляє такі реквізити:

• суми - цифрами у спеціальній зоні правої частини чека і словами - у центральній частині чека;
• мотив для перерахування над графою "сума словами";
• найменування одержувача платежу в полі "кому";

     -    дату, місце заповнення на спеціальних полях чека.

     Видані  чеки чекодавець реєструє на спеціально відведених сторінках наприкінці чекової книжки. Чекотримач здає до банку чеки з реєстром.

• найменування банку платника (чекодавця), його номер, найменування і номер банку, де відкрито кореспондентський рахунок банку платника, номер коррахунка;
• номер рахунка чекодавця;
• сума чека;
• номер чека.

     Реєстр  підписується і засвідчується печаткою чекотримача згідно з карткою  зразків.

     При поданні виписаного для оплати чека банкові одержувача він має бути засвідчений підписом посадових осіб чекодавця та його печаткою, що підтверджує факт одержання товару або надання послуг.

     По  закінченні терміну дії чекової  книжки невикористана сума ліміту повертається на рахунок в банку власника книжки. За його дорученням ліміт витрат по книжці може бути доповнений. На підприємствах чекові книжки мають зберігатися як бланки суворої звітності 

      1.3. Вексельна та акредитивна форма розрахунків 

     Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

     Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у  відповідний строк і у відповідному місці.

     Головні особливості векселя полягають  у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання  сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.

     Випускаються  два вида векселів: простий і переказний.

     Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.

     Переказний  вексель, або трата, містить письмовий  наказ векселетримача (трасанту), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент-одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші.

     В умовах кризи платежів і фінансового  незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.

     Найширше  розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.

     Акредитив - це  специфічна форма безготівкових  розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього  грошових коштів  оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

     —  виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

     —  надати повноваження іншому  (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними  акредитивними операціями.

     При розрахунках акредитивами в економічні відносини  вступають такі суб’єкти:

     —  платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує,  для відкриття акредитива;

     —  банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

     — бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

     —  виконуючий банк - банк бенефіціара  або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив.

     Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника  за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети  в банку платника. Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депопоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).

     Акредитиви  ще поділяються на відзивні та безвідзивні.

     Відзивний - акредитив, який може бути змінений або  анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

     Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або  анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

     Для відкриття акредитива підприємство-покупець надає банку-емітенту заяву, де повинен  вказати: номер договору, за яким відкривається акредитив; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива.

     Банки мають здійснити контроль за строком  дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів  з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв’язком між банками.

 

2. Облік розрахунків з підзвітними особами