Класифікація і облік витрат виробництва

Ці витрати  групуються за кожним підрозділом підприємства (цехом) і відображаються за дебетом рахунка 91 і кредитом різних рахунків (13, 20, 65, 66 і т. д.). Щомісячно ці витрати розподіляються між об’єктами обліку (видами продукції) пропорційно вибраній базі.

Для списання витрат з рахунка 91 в дебет рахунка 23 необхідно їх розділити на змінні та постійні.

1. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Ці витрати повністю відносять на собівартість виготовленої продукції записом:

Д-т 23 «Виробництво» А

К-т  91 «Загальновиробничі витрати» А

2. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Визначення  величини постійних загально виробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості:

Пост. ЗВВ = V факт. * N пост. Витр.

   Тобто до складу виробничої собівартості увійдуть лише витрати розподілені (фактична сума постійних витрат, яка менша від або ріною встановленому нормативу), які відносять на собівартість виготовленої продукції записом:

Д-т  23 «Виробництво» А

К-т  91 «Загальновиробничі витрати» А

   Нерозподілені загальновиробничі витати (сума загально виробничих витрат, яка перевищує встановлений норматив) – визнаються витратами в періоді, коли ці витрати виникли і списуються на дебету субрахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції»:

Д-т 901 «Собівартість реалізованої продукції» А

К-т 91 «Загальновиробничі витрати» А

Таким чином, суму перевитрат постійних витрат відносять у дебет субрахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції», а витрати в межах норм — у дебет рахунка 23 «Виробництво». Рахунок 91 щомісяця закривається, і сальдо немає.

   Загальна сума розподілених і нерозподілених загально виробничих витрат не повинна перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в Таблиці. 3.1.

Таблиця 3.1.

КЛАСИФІКАЦІЯ  ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ

  Облік загальновиробничих витрат

Облік інших витрат виробництва

До складу інших виробничих витрат належать такі, що пов’язані з випробуванням  продукції на її якість. Такі витрати, як правило, є прямими, та на підставі первинних документів їх відносять у дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредиту відповідних рахунків (20, 65, 66 і т. д.) і включають до собівартості конкретних видів продукції.

   У собівартість продукції відносяться прямим способом і втрати від виробничого браку. Такі втрати оформляються на активному рахунку 24 «Брак у виробництві». Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. Брак продукції поділяється на зовнішній, тобто виявлений споживачем і пред'явлений для відшкодування збитків, та внутрішній, який виявлений в процесі виробництва. У залежності від характеру відхилень від нормативів він може бути остаточним або виправним.

   За дебетом рахунку 24 "Брак у виробництві" відображаються витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість невиправного, остаточного браку та витрати на виправлення браку), витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму, витрати на утримання гарантійних майстерень; за кредитом - суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, та сума, що списується на витрати на виробництво як втрати від браку, суми зменшення втрат від браку продукції: вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною; вартість утримання з винуватців браку; суми відшкодувань, одержаних від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Аналітичний облік за рахунком 24 "Брак у виробництві" ведеться за видами виробництва.

   Втрати від виробничого браку списуються в дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредиту рахунка 24 «Брак у виробництві».

 

 

4. Зведений обік  витрат і визначення  собівартості готової продукції

 

   Зведений облік ведеться з метою визначення всіх витрат виробництва щодо кожного об’єкта обліку (виду продукції, однорідної групи продукції, виробничого замовлення тощо) та встановлення собівартості з об’єкта калькуляції і калькуляційної одиниці.

Зведений  облік може вестися  одним з методів: нормативним, попередільним, позамовним.

1.Сутність нормативного методу полягає в тому, що фактичні витрати в поточному обліку підрозділяються на витрати в межах виробничих норм та відхилення від норм (економія, перевитрати). Окремо відображається вплив змін норм. Алгебраїчний підсумок цих складових показує суму фактичних витрат. Застосування цього методу (або його елементів) дає змогу оперативного контролю за формуванням собівартості продукції.

Нормативний метод може застосовуватися в будь-якій галузі та на будь-якому підприємстві, де є витрати виробництва.

2.Попередільний метод застосовується на підприємствах, де виробничий процес організується за переділами, стадіями, фазами і на цих переділах виробляються напівфабрикати, які потім використовуються для виготовлення продукції на цьому самому підприємстві або реалізуються на сторону.

У зведеному  обліку всі витрати — прямі  та загальновиробничі — групуються з дебету рахунка 23 «Виробництво».

Для визначення собівартості готової продукції необхідно витрати за місяць скоригувати на собівартість незавершеного виробництва, якщо воно є на підприємстві.

До незавершеного  виробництва належить продукція, яка не пройшла всі технологічні операції на підприємстві, не прийнята відділом контролю якості та не передана на зберігання.

Обсяг незавершеного виробництва на кінець місяця визначається за допомогою інвентаризації або розрахунку.

Методика  оцінки незавершеного виробництва обирається підприємством. Це може бути фактична виробнича собівартість, нормативна (планова) собівартість.

За наявності  незавершеного виробництва собівартість готової продукції визначається за формулою:

НВп + Вм – Б – Нок = Св,

де НВп  — собівартість незавершеного виробництва на початок місяця;

Вм —  витрати за місяць;

Б —  собівартість невиправного браку;

НВк —  собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця;

Св —  собівартість готової продукції.

Якщо  на підприємстві відсутнє незавершене виробництво, то всі витрати за місяць становитимуть собівартість готової продукції (випущеної).