Способи ухилення від опподаткування

     Як  свідчить світова і вітчизняна податкова  практика, тісно пов’язаним з усіма іншими способами ухилення від оподаткування є приховування реальних доходів від сплати податків та завищення витрат, що лягає на собівартість або фінансові результати діяльності. Причому існує чимало можливостей для приховування та зменшення об’єктів оподаткування, починаючи з ведення фінансово-господарської діяльності без необхідної реєстрації, ліцензії або взяття на облік у Державній податковій інспекції, і закінчуючи застосуванням у процесі фінансово-господарської діяльності рахунків інших організацій, структурних підрозділів, дочірніх або фіктивних фірм.

     Щодо  завищення витрат на ведення господарської  діяльності, то, на нашу думку, найбільш поширеним його способом є завищення собівартості маркетингових, інформаційних та охоронних послуг у безпідставно необмежених сумах через відсутність точного вираження розміру витрат на ці послуги, а також собівартості будівельно-монтажних і ремонтних робіт шляхом внесення до витрат неіснуючого субпідряду (фіктивні субпідрядники). Часто в даній практиці трапляються також випадки завищення цін при оприбуткуванні товарно-матеріальних цінностей, орендної плати, вартості використаної електроенергії.

     У процесі ухилення від оподаткування можна виділити три види операцій:

     а) повністю виведені з-під бухгалтерського обліку;

     б) спрямовані на приховування частини обороту;

     в) здійснювані під виглядом інших операцій або так звані «псевдооперації».

     Основними способами проведення таких операцій є фальсифікація облікових і звітних документів. Найбільш важко контрольованим є використання підроблених документів, фіктивних або взагалі неіснуючих фірм, бо причини такої неконтрольованості криються у недосконалій процедурі реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, що підтверджується постійним зростанням числа зареєстрованих підприємств порівняно з діючими. До того ж, як правило, фіктивні фірми реєструються за паспортами померлих або викраденими паспортами, без підтвердження фактичного місцезнаходження. Особливістю таких фірм є нетривалий термін існування (від кількох місяців до кількох днів), нульова звітність, відсутність або збитковість діяльності. Дуже часто ці фірми мають вигляд дочірніх компаній або супутників із сконцентрованим місцезнаходженням поблизу великих діючих підприємств-виробників.

     Як  свідчать дані ДПА України, фіктивні документи найчастіше оформлюються таким чином [23]

     а) при реалізації товару з перекрученням даних про кількість, ціну реалізованого товару та суму виручки;

     б) при реалізації товарно-матеріальних цінностей під виглядом безоплатної передачі або відрахування коштів на благодійні цілі із застосуванням фіктивних договорів;

     в) при вексельних, зовнішньоекономічних та товарообмінних операціях із використанням нееквівалентного обміну;

     г) при передачі товарно-матеріальних цінностей на зберігання іншому суб’єкту підприємницької діяльності, як правило, фіктивному;

     д) при оформленні зарплати на підставних осіб або за фіктивними договорами про виконання робіт та надання послуг.

     Окремим способом є також використання податкових пільг без належних підстав, тобто  незаконно. Такі порушення зумовлюють саме недосконалість законодавчо-нормативної  бази оподаткування та організації  податкового контролю, а саме: наявність  лазівок та неоднозначність трактування положень нормативних актів і недостатній контроль та корупція збоку податкових контролюючих органів. Як правило, платники податків не викривляють та не приховують результати своєї діяльності.

     Завершальним  етапом тіньової економічної діяльності є відмивання так званих «брудних» грошей, одним з основних способів якого є нелегальний експорт капіталу. Найчастіше він відбувається через створення в країнах із низьким рівнем оподаткування доходів, підприємств, які й мають за місцем реєстрації пільговий режим оподаткування тільки для роботи з іноземними резидентами та в іноземній валюті. Особливе значення для нелегального експорту мають такі способи, як нееквівалентний бартер, контрабанда та ненадходження в строк експортної виручки. Найчастіше обирається такий шлях: вітчизняний продавець (покупець) - офшорна компанія - іноземний покупець (продавець), причому реалізація товару відбувається через дану компанію з різницею між цінами продажу та купівлі, яка залишається на її рахунку [2].

     Рис.2. Схема податкової оптимізації за участю фасадних та офшорних компаній 
 
 

     Рис.3. Схема експертної операції за участю офшору 

     Нелегальне  вивезення капіталу за допомогою  офшорних компаній є тільки одним  з видів ухилення від оподаткування. Цей перелік можна продовжити такими основними схемами з використанням банківської системи: фальсифікація документів при експорті та імпорті; неконтрольоване виробництво та реалізація підакцизних товарів, зокрема лікеро-горілчаних, так званий «піратський» бізнес на ринку аудіо- та відеопродукції. За даними деяких фахівців, найбільші суми донарахувань на одне податкове розслідування припадає саме на галузі, які використовуються у вищевказаних схемах, відповідно: у банківській діяльності - 859,4 тис. грн., лікеро-горілчаному виробництві - 602 тис. грн., нафтовій промисловості - 243 тис. грн., причому донарахування на одного перевіреного платника в середньому по Україні становило в 2007 р. 26,2 тис. грн. [25].

     Тіньовий  капітал обслуговує, як правило, не матеріальне виробництво, а сферу обігу - торговельну, посередницьку і кредитно-банківську діяльність, тобто ту, де є можливість швидко отримувати та відмивати так звані «брудні» гроші. Парадоксально, але розширення мережі зв’язків українських банків із зарубіжними банківськими установами і введення їх до системи електронних міжбанківських міжнародних рахунків, а також лібералізація валютного ринку України були використані, насамперед, не для поліпшення фінансового стану країни, а для створення і використання механізмів проведення українськими резидентами валютних коштів на рахунки, що не контролюються державою, у банках-нерезидентах під прикриттям зовнішньоекономічної діяльності, а також формування мережі підставних рахунків комерційних структур, що здійснюють незаконну конвертацію безготівкових коштів юридичних осіб різних форм власності у готівкову валюту. Невикористаним джерелом наповнення державного бюджету є також акумульовані на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів значні кошти, 35 % яких, за даними ДПАУ, становлять приховані від сплати податки. За даними Національного банку України, у 2007 р. поза банківськими установами в обігу було 9,2 млрд. грн. (44,5 % усієї грошової маси України), які працювали на неоподатковуваний товарообіг або тіньову економіку держави [26].

     Переміщення коштів у банківський, а звідти - і в тіньовий сектор посилюється  і недосконалою нормативно-законодавчою базою щодо кредитно-банківської  діяльності та контролю за нею, що, в  свою чергу, дає змогу приховувати  переміщення грошей та ухилення від оподаткування.

     Можливість  для ухилення від оподаткування  виникає також через недосконалість взаємоінформування та контролю за оплатою  і поставкою товарів або надання  послуг з імпорту та експорту, тобто  зустрічними грошовими та товарними  потоками, особливо при перетинанні митного кордону України і заповненні вантажних декларацій. Адже саме ці декларації в першу чергу зазнають фальсифікації.

     Аналізуючи  дані ДПА України щодо порушення  податкового законодавства, можна  стверджувати, що сьогодні через недосконалість нормативної та організаційно-контрольної бази діюча банківська практика являє собою головний засіб уникнення сплати податків. Насамперед це відбувається через використання фіктивних фірм. Середні обсяги грошових потоків у розрахунку на одну фіктивну фірму, за статистикою ДПА, у 2007 р. коливалися від 3 до 6 млн. грн. При цьому щоквартальні втрати бюджету дорівнювали майже 500 млн.. грн., а в розрахунку на рік - понад 2 млрд. грн. (що, в свою чер­гу, становить 10 % дохідної частини державного бюджету на 2007 р. або понад 60 % затвердженого дефіциту) [23]. Ось де слід де шукати джерела надходжень до бюджету. 

2.2. Податкові пільги  як фактор тінізації  економіки 

     У всьому світі прийнято допомагати галузям  економіки, що відстають, або депресивним регіонам за рахунок надання різних преференцій і пільг. Зазвичай ці заходи стосуються послаблень у податковій і митній сферах або адресної допомоги відсталим. Україна не стала винятком і практично від самого початку побудови ринкової економіки взялася гарячково стимулювати всіх і все.

     Без заперечення, важливим чинником, який сприяє економічному розвитку будь - якої країни, є інвестиції. У цей час, коли знижується інвестиційна активність, державі необхідно спрямувати всі  зусилля на створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.

     Оскільки  інвестор зацікавлений в отриманні  максимального прибутку при мінімізації  витрат, то одним з основних податків, що впливає на прийняття інвестиційного рішення, є податок на прибуток.

      Інвестиційна  активність багато в чому залежить від залучення іноземного капіталу. Однак іноземним інвесторам дуже важко працювати в Україні, де бюджет на поточний рік часто приймається  з великим запізненням, а закони про оподаткування вводяться  в дію із значним запізненням.

     Для стимулювання інвестиційної діяльності податки на ту частину прибутку, яка спрямовується на інвестиції, повинні бути пільговими.

       Основними податковими пільгами  в розвинених країнах є [8, 14]:

     а) податковий кредит, при якому від податку на прибуток віднімається частина вартості нового обладнання при його придбанні з подальшою повною компенсацією вирахування протягом терміну роботи цього обладнання;

     б) податкові знижки - вирахування з податку на прибуток з подальшим зменшенням суми амортизації, що відноситься на витрати протягом терміну служби активів, які знаходяться на контролі в податкових органах;

     в) податкові субсидії, тобто пряме вирахування з податкових виплат або податкової бази при подальшому звичайному списанні вартості обладнання.

     Враховуючи  вищеописане, прихильники «пільгового розвитку» почали активне втілення в життя всіх відомих у світовому досвіді пільг, але в своїй інтерпретації. Як наслідок першими отримали «зелене світло» підприємства з іноземними інвестиціями, яким в 1993-му терміном на десять років було надано безпрецедентні як на той час пільги зі сплати ввізних митних зборів і ПДВ.

       У результаті вже через два роки в Україні було зареєстровано 2123 СП (залучений капітал — $366 млн.) У результаті СП перетворилися на посередників, які за помірну плату надавали послуги з розмитнення вантажів, і фактично монополізували ринок імпортної курятини, автомобілів, нафтопродуктів та інших високоліквідних товарів [20, 19].

     На  сьогодні, наприклад, податкові пільги надаються благодійним організаціям, їх донорам і бенефіціарам. Надання таких пільг ґрунтується на визнанні благодійної діяльності як суспільно-корисної та такої, що потребує державної підтримки на підставі чітких критеріїв, установлених законом.

     Оподаткування благодійної діяльності станом на червень 2008 року розподілено по чотирьох категоріях:

     А. Оподаткування доходів благодійних організацій.

     Б. Податкові пільги для корпоративних та індивідуальних донорів.

     В. Оподаткування доходів бенефіціарів благодійної діяльності.

     Г. Оподаткування податком на додану вартість.

     Податкові пільги як економічна категорія –  явище суперечливе за своєю суттю  та підходами до визначення критеріїв  їх ефективності. Для адекватної їх оцінки, на нашу думку, слід звертати увагу  на рівень економічного розвитку країни загалом. Якщо в країні з високим рівнем економічного розвитку податкові пільги використовуються з метою сприяння розвитку депресивних регіонів, то це один бік справи. Багата країна може собі таке дозволити. Що ж до країни, яка тільки-но стала на шлях до ринку, з практично відсутньою як політичною, так і виробничою культурою, то податкові пільги в цьому випадку – джерело зловживань, викривлень економічних пропорцій та спотворення критеріїв оцінки економічної ефективності. В Україні саме така ситуація. Податкові пільги отримує той, хто політично сильніший.