Грошово-кредитна політика

     В Японії національною грошовою одиницею є єна. У післявоєнний період відбуваються зміни в грошовій системі і структурі грошообігу.В перші роки після війни вона почала покращуватись. Це пояснюється відновленням господарства, ростом торгівельного і платіжного обороту. В 1952-1965 рр. питома вага депозитних грошей в грошовій масі складає 78%. Далі спостерігається деяке її зниження. У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. Банк Японії на пільгових умовах кредитував монополістичні банки, а ті у свою чергу кредитували інші комерційні корпорації у розмірах, що перевищували суму їх депозитів. Така політика звузила можливості маневрування за допомогою грошово-кредитної емісії. У такому ж напрямку здійснювалась політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи. Не дивлячись на відносно сильні позиції єни, в порівнянні з багатьма валютами, в останній час відбувається її девальвація, а роль єни в міжнародній валютній системі залишається досить скромною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, так як валюта в цій ролі знаходиться під негативним впливом зовнішніх факторів. В умовах стійкості резервної валюти і особливо в умовах тенденції росту її курсу невідворотній посилений приплив у країну капіталів. Важливою перевагою національної валюти, використовуваної у якості міжнародного резервного і платіжного засобу є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків зацікавлені проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, такої як долар. Цю зацікавленість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам з міжнародних угод у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.

     До 70-х рр. Х1Х ст. на теріторії сучасної Німеччини знаходилася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися , як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою виступав золотий талер. В обізі також знаходилися банкноти та паперові гроші. З початком першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час та особливо після війни у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні.Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи. За таких умов США та Великобританія надали позики. Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю – німецьку марку (Дойч Марк). Реформу було проведено таким чином, що монополіі не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. 

     У країнах Центральної та Східної Європи одним з пріоритетних завдань ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.

     У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації  та розподілу ресурсів, ціноутворення й оцінки ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова — примітивна і пасивна — ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ. Країни Центральної та Східної Європи реформі фінансової системи приділяють основну увагу.

     Важливим  напрямком формування національної ринкової політики у країнах СНД  стало створення самостійних  грошових систем. Національні валюти запроваджено в Росії, у Вірменії, Білорусії, Казахстані, Киргиз стані, Молдові,Туркменістані,в Азербайджані, Узбекистані, у Грузії, Таджикистані, в Україні. У переважній більшості держав СНД спостерігається тенденція до зниження курсу національних валют стосовно долара США. Невід”ємними елементами нових кредитних систем у країнах СНД є комерційні банки. В умовах зниження обсягів прямого державного фінансування вони покликані вирішувати питання кредитування економіки. Проте фінансова криза дуже обмежує їх можливості.

     Щоб забезпечити ефективний розподіл ресурсів у ринковій економіці, потрібні механізми  визначення реальної вартості капіталу та переливання капіталів між  сферами економіки. Формування таких механізмів передбачає розвиток фінансового ринку.

     У країнах Центральної та Східної  Європи одним з пріоритетних завдань  ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення  проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.

     У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації та розподілу ресурсів, ціно утворювання й ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова – примітивна і пасивна – ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ.[6-9] 

Розділ 3. Шляхи покращення грошово-кредитної  політики України в умовах світової кризи.

          3.1. Проблеми та перспективи розвитку грощово-кредитної політики України

    Великий негативний вплив на економіку майже всіх країн спричинила світова фінансова криза. Відбулося падіння обсягів виробництва, зупинення підприємств, зменшення реальних доходів населення, погіршення стану банківської системи. В умовах кризи відбулося знецінення національної валюти, збільшується частка неповернених кредитів, погіршується ліквідність банківської системи, підприємства майже не мають можливості брати кредити в комерційних банках. Щоб вирішити ці проблеми використовують різні методи фінансової політики держави, серед яких особливе місце посідає грошово-кредитна політика.

    Грошово-кредитна політика  –  це  сукупність  дій, заходів держави у сферігрошово-кредитного регулювання. Основною метою монетарної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. [10]

    В умовах сильного економічного спаду  і зупинки ряду виробництв, збереження політики високих ставок в Україні  може призвести до втрати економічних  перспектив для країни на довгі роки. Для бізнесу і промисловості платежі по кредитах для реалізації інвестиційних проектів є непосильним тягарем. Це призводить до замороження ділової ініціативи і веде до згортання виробництв.                                                                                                              

    Таблиця 1

    Кредитування  НБУ комерційних  банків

    На  основі даної таблиці, можна зробити висновки про те, що найбільшу частину  рефінансування банків НБУ у 2008 році здійснив через кредити «овернайт», а в 2009 році більша частина припадає на короткострокові кредити для підтримки ліквідності банків. Найменшу частину у 2008 році становили операції своп, а в 2009 році – операції прямого РЕПО.[11]

    Головною  метою грошово-кредитної політики у 2010 році є забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для  забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення.

    У прийнятті монетарних рішень на 2010 рік Національний банк України насамперед  спирається  на  прогноз  розвитку   реального   сектору  економіки,платіжного  балансу  та  фінансового  ринку,  який    робитиметься  на   підставі реального аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін в майбутньому.[12]

    Важливу роль відіграють внутрішні і зовнішні чинники фінансової кризи в Україні, адже вони мають значний вплив на нинішню економічну ситуацію: постійне збільшення соціальних виплат, незалежно від показників зростання виробництва праці й товарного забезпечення, як для внутрішнього споживача так і для експорту (негативне сальдо торгового балансу, сума іноземних кредитів за перше півріччя 2008 року становить 85 млрд. дол., що в 2,2 рази перевищує державні резерви). [11]

    У зв’язку зі світовою фінансовою кризою комерційні банки та підприємства втратили можливість постійно брати зовнішню позику для погашення старих кредитів. Зовнішні чинники лише збільшили дію внутрішніх. Так падіння індексів фондових бірж в усьому світі не оминуло й Україну. Вплив банківської системи полягає в тому, що частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах є досить високою. Наслідком світової кризи є зменшення світового попиту, що супроводжується зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва. Це призводить до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування.

    Звертаючи увагу на всі ці проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України, на мою думку, потрібна зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку та послідовну:

    1) зниження ставки рефінансування  комерційних банків на 5-4%, що зробить  кредити більш доступними;

    2) запровадити контроль за виданими  кредитами банкам, щоб запобігти  ситуації, коли вони будуть отримувати  кредити під 6-7%, а надавати  підприємствам під 20-25%;

    3)запровадження  адміністративного регулювання  процентних ставок задля запобігання   корупції  й  зловживань,  встановлення    банківської    маржі  по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2-3%;

    4) використання керованого плаваючого  курсу з поступовим переходом  до режиму вільного обмінного  плаваючого курсу.

    5) здійснення НБУ рефінансування банків вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки країни.

    Отже  світова економічна криза негативно  вплинула на економіку України, вона показала, що економіка нашої країни ще дужу вразлива. Держава та Національний банк повинні використовувати весь спектр можливостей регулювання, а грошово-кредитна політика повинна не допустити поглиблення фінансової кризи, запобігти подальшій девальвації національної валюти, стримати зростання безробіття та підвищити довіру до банківської системи. 
 
 
 
 
 
 

    3.2. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки

     Для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з:

     1) трансформацією економіки;

     2) структурною перебудовою та створенням  конкурентоспроможного вітчизняного  виробника;

     3) створенням сприятливого мікроклімату  для залучення іноземного капіталу;

     4) стимулюванням розвитку підприємництва (малого й середнього бізнесу)  та інвестиційних процесів у  країні.

     Реалізація  цих проблем допоможе конкретизувати тактичні цілі грошово-кредитної політики, зробить їх зрозумілішими й спрямованішими, створить умови для досягнення стратегічної мети ринкових перетворень і макроекономічної стабілізації в цілому.

     Отримавши юридичну самостійність, підприємства економічно не можуть самостійно розвиватися. Це передусім зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основних причин дві:

     1) застаріла технологія виробництва, а також високі додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою за імпортну;