Фінансовий аспект забезпечення матеріальними засобами ЗСУ

Отже, порядок закупівлі  товарів для потреб Збройних Сил України за державні кошти є регламентованим і багатоступеневим процесом, який повністю контрольованим з боку керівництва. В основу організації процесу закупівель діють принципи відкритого доступу до інформації, дотримання конкуренції та максимальної економії та ефективності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Основні завдання та структура системи матеріального забезпечення Збройних Сил України.

 

Важливе значення для підтримання боєздатності військ займає система забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами. Матеріальне забезпечення – це комплекс організаційно побутових заходів, що спрямовані на задоволення матеріальних потреб Збройних Сил України. Забезпечення військ матеріальними засобами включає в себе комплекс заходів по:

• визначенню потреби і витребуванню матеріальних засобів, розподілу виділених ресурсів;
• організації отримання матеріальних засобів;
• застосуванню, нормуванню та витраті матеріальних засобів;
• фінансовому плануванню закупівлі матеріальних засобів.

У комплекс заходів по забезпеченню матеріальними засобами також включаються  планування, накопичення, утримання  встановлених запасів та їх ешелонування, обслуговування та ремонт технічних  засобів, транспортування матеріальних засобів всіма видами транспорту, підготовка, розміщення і переміщення складів, підтримання живучості всієї системи забезпечення як в мирний, так і у воєнний час.

Забезпечення арсеналів, складів, баз та інших установ  центрального підпорядкування матеріальними засобами, належного їм за табелями і нормами, здійснюється постачальними управліннями Міністерства оборони України від підприємств виробників (центрів забезпечення), на території яких вони дислокуються.

Військові частини, окремі батальйони, які входять у склад з`єднань, наказом командира з`єднання можуть прикріплятись на всі види забезпечення до найближчої частини з`єднання, яка веде самостійно військове господарство. У військових частинах, що перебувають на забезпеченні у інших військових частинах, господарська діяльність організується відповідно до діяльності, яка ведеться підрозділами цих частин.

Норми та особливості забезпечення військових частин та з`єднань озброєнням, бойовою та іншою технікою, боєприпасами, пальним та іншими матеріальними засобами, а також порядок зберігання, експлуатації (використання) і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки визначаються відповідними наказами (директивами), положеннями, настановами і керівництвами по видах Збройних Сил, родах військ та службах.

Найважливішими завданнями командирів, начальників та усього особового складу військових частин та з`єднань є постійний розвиток військового (корабельного) господарства, впровадження наукової організації праці при його веденні, постійне поліпшення матеріально-побутових умов та задоволення культурних потреб

Під матеріальними засобами варто розуміти усі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, мастильні  матеріали і спеціальні рідини, продовольство, речове, інженерне, хімічне та інше майно, яке використовується для  задоволення потреб військ.

Основними завданями системи матеріального забезпечення військ є:

• безпосереднє забезпечення з'єднань, частин і підрозділів матеріальними засобами;
• утримання встановлених запасів матеріальних засобів;
• підвезення матеріальних засобів (у тому числі і води),
• евакуація несправного і непотрібного для бою вітчизняного, атакож трофейного озброєння, техніки і майна;
• заправлення бойової та іншої техніки пальним;
• організація харчування і забезпечення хлібом особового складу;
• лазнево-пральне обслуговування, а також ремонт, дезінфекція та дезінсекція речового майна.

Провідну роль в системі  матеріального забезпечення займає Тил Збройних Сил України. Тил Міністерства оборони України організаційно входить до складу центрального апарату Міністерства оборони України і є основним органом управління тилом Збройних Сил України.

У своїй практичній діяльності Тил керується Конституцією й  законами України, постановами Верховної  Ради України, указами та розпорядженнями  Кабінету Міністрів України, наказами, директивами Міністра оборони України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Тилове забезпечення військ (сил) організовується і здійснюється в усіх видах оперативної, бойової  та повсякденної діяльності військ (сил) із метою підтримання їх у боєздатному  стані, створення сприятливих умов для виконання поставлених завдань.

Тил Збройних Сил України  у сучасному розумінні – це сполучна ланка між економікою держави  й військами (силами). Через органи тилу безпосередньо здійснюється передача військам (силам) необхідних матеріальних засобів.

Тил Збройних Сил України  організаційно складається з  трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини.

Основними завдання Тилу Збройних Сил України:

• визначення потреби військ (сил) у матеріальних засобах по службах тилу;
• розміщення замовлень через виконавчі органи Державної влади на їх виготовлення підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності національної економіки держави, їх отримання та доведення до об`єднань, з`єднань, частин (установ, підрозділів та військовослужбовців);
• проведення ветеринарних заходів;
• накопичення, утримання запасів матеріальних засобів по службах тилу та забезпечення ними військ (сил);
• забезпечення базування авіації та Військово-Морських Сил;
• проведення комплексу заходів щодо забезпечення живучості тилу, його захисту, оборони, охорони та маскування;
• підвезення усіх видів матеріальних засобів та здійснення військових перевезень;
• здійснення заходів торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного і фінансового забезпечення;
• підготовка, експлуатація, технічне прикриття, відновлення шляхів сполучення та транспорту сумісно з органами Міністерства транспорту України;
• виконання заходів технічного забезпечення військ (сил) по службах тилу [23].

Безпосередньо на Тил Збройних Сил України покладено планування і контроль за використанням коштів, визначення потреби у продукції та послугах тилового призначення для потреб ЗС України; планування забезпечення по службах тилу у мирний час та в особливий період; організація централізованого постачання майна від центрів (об’єднаних центрів) забезпечення до військових частин; оперативне управління службами тилу видів Збройних Сил України, з’єднань, частин та установ з питань матеріального забезпечення; організація прийому і контролю якості продукції та послуг, що надходять від підприємств-постачальників тощо.

Водночас за видами Збройних Сил України залишаються завдання щодо планування та забезпечення військ (сил) матеріальними засобами специфічної (видової) номенклатури через підпорядковані центри забезпечення, бази і склади.

Сучасний процес матеріально  технічного забезпечення є результатом  двадцятирічного формування Збройних Сил незалежної України. За умов складної економічної ситуації і недостатнього  фінансування трансформаційні зрушення щодо покращення матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил були незначними, враховуючи, що основу організаційної моделі складали пережитки попередньої епохи. Тому на сучасному етапі виникла потреба трансформацій структури матеріального забезпечення. В основу реорганізаційних моделей було покладено територіальний принцип, про ефективність останнього можна казати спираючись на досвід передових країн. Для забезпечення військ (сил) за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості, сплановано формування об’єднаних центрів забезпечення військ (сил) матеріальними засобами загальновійськової номенклатури у Західному, Південно-Західному та Південному регіонах України, в АР Крим як в мирний час, так і в особливий період.

Отже, матеріальне забезпечення сучасного війська має пріоритетне  значення, оскільки досвід військових сутичок і малих війн у новітній період у Світі показує необхідність створення ефективної, економічно обґрунтованої структури матеріально-технічного забезпечення з чітко визначеними завданнями. На сьогоднішній день в основу побудови такої структури взято територіальний принцип, який дозволяє  ефективніше здійснювати управління і є економічно доцільним, оскільки сприяє раціональному використанню матеріальних і фінансових ресурсів. Сьогодні будівництво такої моделі залишається пріоритетним напрямком реорганізації Збройних Сил України відповідно її зовнішньополітичного статусу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Становлення системи матеріального забезпечення Збройних Сил України.

 

Від дня створення Збройних Сил України постала проблема в організації єдиної, всебічної системи матеріально-технічного забезпечення. В цьому підрозділі я розглянув процес становлення системи матеріально-технічного забезпечення, та дослідив причини її реструктуризації.

З 1992 року у складі центрального апарату Міністерства оборони України  існували Озброєння та Тил з відповідними управліннями (службами) та вертикаллю управління. Очолювали Озброєння і Тил заступники Міністра оборони з озброєння – начальник Озброєння Збройних Сил та з тилу – начальник Тилу Збройних Сил. (Додаток А)

Протягом десяти років  було проведено низку змін як якісного, та кількісного характеру. Змінювалися структура, склад, назва, посади та підлеглість. Результатом реструктуризації стало створення Озброєння та Тилу Збройних Сил, які існували на окремих штатах у складі Міністерства оборони України.

Успадкована система забезпечення та створені органи управління функціонували під єд

,иним керівництвом Міністерства оборони і Генерального штабу (начальник Генерального штабу був, також, першим заступником Міністра оборони України). Тобто планування, замовлення, визначення потребу ресурсах, необхідних для виконання покладених на війська (сили) завдань, розробка, закупівля та постачання Збройним Силам озброєння і військової техніки, матеріально-технічних засобів здійснювалися в загальній системі управління матеріально-технічним забезпеченням. Незважаючи на різноманітні труднощі того періоду, було розпочато формування матеріально-технічних основ боєздатності військ.

Зазначена структура матеріального  забезпечення проіснувала певний період та була достатньо ефективною. Згодом об’єктивні причини змусили скорегувати погляди керівництва на існуючу систему забезпечення. По-перше, після розмежування функцій і повноважень Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України керівництво Генерального штабу Збройних Сил України було позбавлено можливості безпосереднього впливу на процес закупівлі, модернізації та ремонту озброєння, військової техніки та іншого, що негативно вплинуло на розвиток Збройних Сил. По-друге, вході реформування та подальшого розвитку Збройних Сил система забезпечення ставала все більш не збалансованою, громіздкою та затратною. Вона не враховувала структурну перебудову війська, можливості економіки держави щодо його утримання. Запаси матеріальних засобів не забезпечували вирішення усього комплексу завдань підготовки та життєдіяльності військ .

І нарешті, в умовах вкрай  обмеженого фінансування, не застосовувався досвід збройних сил провідних країн  світу щодо створення єдиної системи  матеріального забезпечення та не враховувалися тенденції розвитку їх систем матеріального забезпечення, особливо в частині, що стосується впровадження аутсорсингу, тобто передачі завдань з обслуговування, утримання інфраструктури, охорони військових містечок (об’єктів) підприємствам промислового комплексу держави та структурам малого і середнього бізнесу.

Стратегічним оборонним  бюлетенем України на період до 2015 року було сплановано впровадження нової, більш гнучкої системи всебічного забезпечення Збройних Сил України. З метою централізації керівництва цією системою було передбачено формування в Генеральному штабі Збройних Сил України Командування сил підтримки та забезпечення Збройних Сил України. Реалізація зазначених трансформацій розпочалася у 2004 році шляхом інтеграції технічного та тилового забезпечення в єдину систему логістики з перерозподілом відповідних функцій між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України.

На Міністерство оборони  України покладені завдання щодо забезпечення Збройних Сил матеріально-технічними ресурсами відповідно до потреб, визначених Генеральним штабом Збройних Сил, у межах коштів, передбачених державним бюджетом, та контролю за їх ефективним використанням. Для цього в Міністерстві оборони України було створено відповідні департаменти та управління, які відповідають за придбання, модернізацію, ремонт обхідного озброєння, військової техніки, матеріальних ресурсів, постачання їх до Збройних Сил, проведення реалізації та утилізації надлишкового озброєння, військової техніки, матеріально-технічних засобів.

На Генеральний штаб покладено  завдання щодо здійснення заходів із всебічного забезпечення Збройних Сил  України, визначення потреби в озброєнні та військовій техніці, матеріально-технічних засобах, контролю повноти та якості їх отримання.

Так, у 2005 році на базі Головного  управління оперативного забезпечення Збройних Сил України та Головного  управління логістики Генерального штабу Збройних Сил України було сформовано Командування сил підтримки Збройних Сил України. Його основним завданням було визначено планування організації та здійснення оперативного, матеріального забезпечення, накопичення, утримання матеріально-технічних засобів та безпосереднє забезпечення ними з’єднань, військових частин. (Додаток Б)

Функціонування системи  організовано централізовано та децентралізовано за територіальним принципом, з намаганням залучити до виконання функцій забезпечення та обслуговування цивільні структури.