«Аналітико-синтетична переробка документно інформації: сутність, значення, види»

На більш високому рівні  розвитку дослідницького процесу стоїть класифікація, для неї характерне більш глибоке проникнення в суть досліджуваних об’єктів, що визначається усвідомленням їхніх загальних ознак, властивостей і відношень. У результаті розподілу об’єктів створюється система супідрядних понять (класів). Якщо класи відображають поняття якоїсь галузі знання або діяльності людей, така система також називається класифікацією [12, 23].

Класифікація широко використовується в науковій і практичній діяльності людей. Це метод дослідження, який дає змогу впорядкувати явища, предмети і тим самим полегшує процес їх вивчення, допомагає розкрити внутрішні закономірності об’єктивного світу. Кожна наука розробляє класифікацію об’єктів свого вивчення, без чого неможливе узагальнення закономірностей їх розвитку.

Ознака, за якою здійснюється класифікація об’єктів, називається основою ділення. Так, класифікуючи художню літературу, основою ділення найчастіше обирають національну ознаку – українська література, польська література, французька література. Кожну з національних літератур, у свою чергу, можна поділити на прозові твори й поетичні, а далі на жанри, наприклад, романи, оповідання, нариси тощо.

Важливе значення має класифікація у бібліотечній, бібліографічній, видавничій, архівній, книготорговельній, науково-інформаційній та інших видах діяльності. Об’єктом класифікації в названих галузях виступають документи, тому класифікації називаються документними.

Щоб класифікація успішно розв’язувала поставлені перед нею завдання, вона має відповідати певним вимогам.

Класифікація  має використовувати найновіші досягнення теорії інформаційного пошуку, каталогізації та інших суміжних дисциплін [12,56].

Універсальність класифікації полягає у максимальній повноті відображення всієї сукупності людських знань; у наданні можливості відобразити документи на різних носіях інформації, виданих різними мовами; у можливості використання в інформаційних установах різних профілів і масштабу; документів, які відповідають на запити як загального, так і вузькофахового характеру.

І, нарешті, до класифікації ставиться вимога чіткості простоти побудови, що забезпечує одержання потрібної інформації у мінімальні строки при найменших затратах праці й у стислому обсязі.

Основою ділення  при класифікуванні документів, перш за все, виступають ознаки, пов’язані з їх змістом. Документні класифікації поділяються на предметні й систематичні [30, 74].

Основою ділення  в предметній класифікації виступає назва предмета, про який ідеться у виданнях, тобто документи групуються під назвами різних предметів і явищ. Класи в предметній класифікації розташовуються в абетковому порядку назв предметів. На основі цієї класифікації складають предметні каталоги і картотеки, предметні покажчики.

У систематичних  класифікаціях головною основою  поділу виступають галузі знання, науки, а документи розподіляються за галузями знань відповідно до змісту. Ці системи використовуються для організації систематичних каталогів і картотек, для систематичної розстановки документів на полицях, для групування відомостей про документи в бібліографічних посібниках, обліку виданих і придбаних документів тощо. Лексичний склад мови предметних рубрик досить різноманітний. При формулюванні предметних рубрик постає питання про використання повної або скороченої форми найменування предмета. Як правило, переважно використовується повна форма, але, якщо скорочена досить поширена, то може застосовуватися і вона (ООН, НАТО).

Систематизація  документів – один з найдавніших і найпоширеніших методів їхньої аналітико-синтетичної обробки оскільки вона відповідає потребам людей у поділі знань галузевою ознакою, диференціації наукових знань. Під систематизацією розуміють визначення класифікаційного індексу документа відповідно до його змісту за таблицею певної системи класифікації. Таким чином, можна сказати, що при систематизації здійснюється переклад ознак змісту документів з природної мови на штучну мову класифікацій – індексів певної систематичної документної класифікації. Якість систематизації, точність визначених пошукових образів документів, а також якість інформаційно-пошукових систем, побудованих на основі систематичних класифікацій, залежить перш за все саме від якості й можливостей класифікації [29, 39].

Систематичні  класифікації завжди будуються на основі класифікації наук. Основна мета документної  класифікації – забезпечити зберігання і пошук інформації, сприяти вивченню накопичених людством знань, культурному розвиткові суспільства.

Систематичні  класифікації поділяються на ієрархічні та фасетні [12, 215].

Система і сукупність позначень, прийнята для документної  класифікації, називається індексацією. Вона виконує кілька основних функцій: закріплює логічну структуру класифікації, виступає засобом зв’язку між діленнями таблиць, рубриками АПП, відділами на книжкових полицях при систематичній розстановці, засобом запису результатів систематизації в бібліографічних записах, у самих виданнях тощо. Індексація розрізняється за індексаційною базою і за способом побудови. За індексаційною базою, тобто за сукупністю використаних знаків, індексація може бути однорідною (літерною або цифровою) і змішаною (одночасно використовуються літери і цифри). Змішана індексація вважається більш зручною, оскільки її індекси коротші і легше запам’ятовуються [27, 89].

За побудовою  індексація може бути структурною (ступінчастою, логічною) і неструктурною. Структурна індексація відповідає логічній структурі класифікації.  Послабити виразність індексації допомагають спеціальні прийоми. Один з них – октавний метод. Сутність методу в тому, що на будь-якому ступені класифікації може створюватися необмежена кількість ділень завдяки тому, що перші вісім позначаються цифрами від 1 до 8, а наступні індекси цього ж ступеня мають попереду 9, далі кількість знаків необмежена, тобто 91, 92 ... 98, а далі 991 ... 998 . Усі ці індекси позначають ділення одного ступеня, співпідпорядковані поняття. Інший спосіб – метод подвоєння або групової індексації. Використовуючи його, в окремих випадках не застосовують індекси від 0 до 9, а одразу беруть від 00 до 99.

Структурна  індексація відображає структуру класифікації, її індекси мнемонічні (легко запам’ятовуються), легко скорочуються і, навпаки, деталізуються залежно від потреб пошукового масиву.

Неструктурна  індексація виявляє порядок ділень, але не відображає їхнього підпорядкування. Неструктурна індексація має свої різновиди. У номерній (порядковій) індексації ділення таблиць мають порядкові позначення (36 Математика, 37 Арифметика, 38 Геометрія).

У сучасних класифікаційних системах номерна індексація майже не використовується, хоча вона має певні переваги: короткі індекси, простота введення нових ділень у будь-якому місці таблиці. У зарубіжних галузевих класифікаціях використовують так звану ретроактивну індексацію. її суть у використанні однієї частини індексів для деталізації іншої .

Універсальна  десяткова класифікація (УДК) використовується в Україні в не переробленому вигляді з 1962 р., коли були створені органи науково-технічної інформації, проте тривалий час застосування її було обмежене з ідеологічних причин. За наших часів УДК набуває великого поширення. Багато технічних бібліотек використовують УДК і в систематизації документів суспільно-економічної тематики, на застосування УДК перейшли бібліографічні установи, зокрема Книжкова палата. Більш ефективному впровадженню УДК в нашій країні сприяє публікація українською мовою еталона класифікації, здійсненої Книжковою палатою України [23, 76].

Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) – найпоширеніша сьогодні в нашій країні бібліотечна класифікація, її застосовують як універсальні бібліотеки з різним обсягом фондів, так і багато спеціальних бібліотек. Філософсько-методологічна основа ББК. Як і більшість сучасних класифікацій, ББК – ієрархічна комбінаційна система. Головна її відмінність від інших бібліотечно-бібліографічних класифікацій у методологічній основі. Основу ББК становить класифікація наук, побудована за принципами діалектичного матеріалізму, які заклав Ф. Енгельс.

Державний рубрикатор (ДР) автоматизованої системи НТІ  є варіантом міжнародної системи  НТІ. Він призначений для формування інформаційних масивів в органах НТІ, систематизації матеріалів у інформаційних виданнях, здійснення пошуку інформації в пошукових системах. Використовуючи рубрикатор, можна створити автоматизований банк даних документів ДАСНТІ; організувати обмін інформацією на машинних і безмашинних носіях між органами НТІ – як тими, що входять до державної автоматизаваної системи науково-технічної інформації (ДАСНТІ), так і зовнішніми відносно неї, наприклад, міжнародний обмін; здійснювати широкий тематичний інформаційний пошук тощо. На сьогодні рубрикатор існує як у друкованій, так і в машинопрочитувальній формі. Електронний ДР НТІ забезпечує пошук за кодами рубрик, ключовими словами, які включені до заголовків рубрик, індексами УДК [23, 123].

Рубрикатор  є ієрархічною перелічувальною класифікаційною системою. Кожна рубрика складається з коду і словесного формулювання. Коди рубрик створюються з ланцюжків пар арабських Цифр, що розділяються знаком крапка (.).

Анотація містить  узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну реферата, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, і£ ознаки, які можуть цікавити користувачів. Більшість анотаї дають оцінку первинному документу, вказують на його значення, місце серед інших. Складання анотацій, мабуть, найбільш творчий і суб’єктивний процес з усіх процесів аналітико-синтетичної обробки документів, він найменше формалізований і тому вимагає від анотатора найвищого професіоналізму[3, 23].

Анотація має  бути стислою, її обсяг становить  приблизно 500 знаків, це 70 слів. Текст анотації прагнуть зробити доступним, щоб його легко і правильно сприймали користувачі. Тому в анотації уникають надмірних подробиць і деталей, відомостей, які є в бібліографічному описі, використовують узагальнені формулювання. Мова анотації точна, конкретна і зрозуміла, образні вирази, епітети, стилізовані та специфічні слова, які надають тексту суб’єктивного характеру, вживати не рекомендується.

Результатом реферування  документів є вторинні документи – реферати [4, 21].

Реферат – це стислий виклад змісту первинного наукового документа з основними фактичними відомостями та висновками і без інтерпретації чи критики. При реферуванні здійснюється мікрозгортання інформації, і тому реферат більш повно розкриває зміст першоджерела, ніж інші продукти аналітико-синтетичної обробки документів.

Реферати часто  розглядають як моделі первинних  документів, оскільки вони не тільки передають зміст, а й зберігають читацьку спрямованість документа, який реферується [4, 21].

Щоб повноцінно виконувати зазначені функції, реферат має відповідати певним вимогам, зокрема: повнота, об’єктивність, змістовність, стислість, зрозумілість. За глибиною розкриття змісту реферати поділяють на інформативні та індикативні. Інформативний реферат може виконувати весь комплекс властивих рефератам функцій, оскільки він максимально повно розкриває зміст первинного документа. У такому рефераті здебільшого наводять відомості про предмет дослідження і мету роботи, про методи, умови й основні результати дослідження; подають пропозиції автора щодо застосування результатів дослідження, основні характеристики розглянутих технологічних процесів, технічних виробів; ознайомлюють з новою інформацією про відомі явища, предмети тощо.

Деякі фахівці  виділяють ще аспектні реферати або реферати - резюме. їх складають на основі переробки інформації, що стосується не первинного документа загалом, а лише кількох або навіть одного змістового аспекту, який є інтересним для певної групи користувачів.

За кількістю  охоплених джерел реферати можуть бути монографічні (одноджерельні) і зведені (багатоджерельні, оглядові). Монографічним є реферат, у якому міститься згорнута інформація з одного первинного документа. Зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить інформацію з кількох первинних документів, присвячених одній темі.

За призначенням реферати можна поділити на загальні (універсальні) та цільові (спеціалізовані). Загальний реферат призначений для використання широким колом користувачів. Такий реферат орієнтує на задоволення не конкретного інформаційного запиту, а інформаційних потреб з певної галузі науки, практичної діяльності. Цільові реферати складають для задоволення конкретних інформаційних запитів, вони мають чітку читацьку адресу [4, 22].

Залежно від  методу викладу матеріалу реферати поділяють на реферати-екстракти і перефразовані (інтерпретивні). Перші складено із запозичених з тексту першоджерела речень, а другі – це текст, який референт написав самостійно шляхом перефразування і скорочення тексту першоджерела.

За формою розрізняють текстові і бланкові реферати. Абсолютна більшість рефератів мають текстову форму, тобто це зв’язний текст, до якого можуть входити ілюстрації, таблиці, графіки, формули. Бланкові поширилися завдяки виникненню формалізованих методик складання рефератів. Вони можуть бути анкетними, табличними, телеграфного стилю. Анкетний реферат – це відповіді на заздалегідь сформульовані запитання. Якщо запитання стосуються кількох об’єктів, а відповіді розміщено у відповідних колонках (графах) таблиць, реферат називають табличним. Реферати телеграфного стилю – це коротке повідомлення про зміст документа, яке схоже на текст телеграми.