Літературні конкурси та фестивалі в Україні кінець ХХ — початок ХХІ століття

Фестиваль проходить щорічно в Коростені Житомирської області у другу суботу травня.

Мета фестивалю - пропаганда сучасної української літератури, залучення до написання творів молоді та обмін думками.

Фестиваль проводиться під патронатом Національної спілки письменників України і міського голови Коростеня, та складається із двох частин: конкурсної, яка проходить заочно, аби відібрати для виступів на фестивалі найкращі з надісланих творів, оптимізувати час виступів; і заключної, яка триває один день і на якій автори, чиї твори журі відібрало для виступів, читають свої твори зі сцени самі або запрошують для цього акторів. Обов'язковою є особиста присутність авторів на заключній частині фестивалю і їх поява на сцені.

Усе починалося у 2000 році, коли на свято Покрови до Коростеня зійшлися письменники і шанувальники літератури з усієї України. Перший фестиваль відбувся просто неба. Слухачі сиділи на траві у коростенському міському парку, а учасники літературного марафону виходили на поміст і презентували свої твори. Ініціаторами фестивалю є журналісти і письменники Валерій Нечипоренко і Віктор Васильчук [2].

2007 року фестиваль стає всеукраїнським.

Склад претендентів не обмежується віком чи рівнем освіти. Є дві вимоги: вживання літературної мови, без ненормативної лексики, і їх новизна - твір повинен бути написаний не раніше, ніж два роки тому. Один автор може представити на конкурс один твір або уривок з твору обсягом 7 сторінок формату А-4, 14 – для прозових творів і 4 таких же сторінок – для поетичних.

Переможці фестивалю визначаються в шести номінаціях: «Поезія »,«Проза », «Твори для дітей», «Критика і літературознавство », «Гумор і сатира ». В окрему номінацію виділена «Дитяча література »: творчість самих дітей (до 16 років). У кожній номінації, після виступів всіх учасників, журі визначає переможців, які одержують премії і цінні призи. Всі номінанти, незалежно від жанру, можуть поборотися за гран-прі.

Переможці Х фестивалю  визначалися в шести номінаціях - поезія, проза, літературна критика, гумор й сатира і твори для дітей.

Юні автори, починаючи від найстаршої вікової групи (15-18 років) до наймолодшої (5-7 років), отримували призи і грамоти просто за виступ (участь у конкурсі вони брати не можуть).

В окрему номінацію виділена творчість самих дітей (до 16 років). У кожній номінації, після виступів всіх учасників, журі визначить переможців, які одержать премії і цінні призи.

Твори переможців 2009 року організатори планують вперше опублікувати - спочатку на сайті фестивалю, а пізніше, за підтримки спонсора, і окремим друкарським виданням. Всеукраїнський літературний фестиваль «Просто на Покрову» проходить за підтримки міської влади Коростеня, тижневика «Дзеркало тижня» і вітчизняного виробника комп’ютерів фірми «Діавест».

1.4. Свіжий погляд на фестиваль «Київські лаври»

В Україні є свої поети. Давно відомо, що поети не є персонами, що впливають на суспільство в цілому. Вони займають свою нішу, місцями вузьку, місцями широку. Проте суспільство в основному не здогадується, що ці письменники краще за всіх здатні передати громадські тривоги і переживання. Про проблеми - сухо і лаконічно - розкажуть журналісти. Про напрями руху країни - політологи. Про те, що в країні буде все добре, «тому що переможемо» - політики.

Поети ж краще висловлять, абсорбуючи і сконцентрувавшись в собі, всі переживання громадськості. Вони чесніше, тонше здатні висловити дух часу, без будь-яких кон'юнктур та заангажованості. Тому що поет висловлює суспільні проблеми через особистий погляд. Тобто, він ніколи не виступає від імені громади, а виступати від громади - обов'язково значить десь прогнутися, когось підняти, що-небудь пролобіювати.

Українські фестивалі - обличчя патріотизму

В останні 5-7 років у України дуже розвинулася інфраструктура різноманітних музично-літературних фестивалів.

Серед них варто згадати такі як «Шешори», «Арт-поле», «Трипільське коло», «День Незалежності з Махном», «Київська барикада», «Фортмісія», «Бандерштат», «Підкамінь», «Рок-Січ» , «Захід», «Свірж» і т.д. Вже не кажучи про фестивалі, які вижили з дев'яностих років - «Червона рута» або «Тарас Бульба».

І тут серед них, з єдиною поправкою, що це чисто поетичний фестиваль, підкрався фестиваль «Київські лаври». Здавалося б, міжнародний, проте все ж таки нібито український поетичний фестиваль.

В Україні є кілька великих скупчень літераторів типу Львівського форуму, Медвіна, Київського Арсеналу, навіть про харківський ZEХ варто згадати. І серед них не було жодного фестивалю, який так прямолінійно і безсоромно просував російськомовний і російський продукт в Україні.

«Київські лаври» - поетичне обличчя Києва

Як відзначав головний організатор фестивалю Олександр Кабанов, головний редактор журналу «ШО», назва фестивалю «Київські лаври» асоціюється у різних людей по-різному. Киянам це скоріше нагадує про Київську Лавру, росіянам - про лаври вінку і визнання. Дуже хочеться відзначити, що в першу чергу в цій назві є слово «Київські». Тобто йде мова про Київ. Точніше, повинна йти.

Фестиваль, у силу свого фінансування, стабільності та розголосу став чи не найбільшим в Україні суто поетичним фестивалем. Він точно став поетичним обличчям Києва.

Українські поети в Києві - «другий сорт»

Окинувши поглядом програму фестивалю, який стартував у п'ятницю 13 травня 2011 року - створюється враження, що українським даний захід може вважатися хіба що тільки на папері.

І ось чому.

Україномовним поетам на фестивалі серед близько двадцяти п'яти заходів, виділені аж чотири!

1. Проект Андрія Любки «Чотири сторони світу». Сучасна українська поезія: Тарас Федюк (Київ), Петро Мідянка (Закарпаття), Дмитро Кремінь (Миколаїв), Микола Воробйов (Київ), Павло Вольвач (Київ)

2. Проект Дмитра Лазуткіна «Серцеве Дресирування» (який спочатку повинен був називатися «Гарем», але назва опротестувала пані Оксана Забужко): Оксана Забужко, Галина Крук, Світлана Поваляєв, Карина Тумаєва

3. Проект Олега Коцарева «Пригодницька поезія»: Олег Коцарев, Павло Коробчук, Владислав Волочай, Олена Степаненко, Геник Бєляков, Юлія Стаховська, Богдан-Олег Горобчук, Катріна Хаддад, Олександр Моцар, Сергій Прилуцький, Арсеній Капеліст

До речі, на цьому вечорі буде представлений, здається, єдиний білорус на фестивалі - Сергій Прилуцький.

4. Круглий стіл: «Літературна критика в пошуках великого роману»: Юрій Макаров, Костянтин Родик, Анатолій Дністровий, Іван Андрусяк, Ірина Барметова, Михайло Бриних, Яна Дубинянська, Олександр Михед, Лесь Белей, Оксана Щур, Юрій Володарський. Модератор Ірина Славінська

Хочеться вірити, що тут будуть обговорювати саме про великого українського романі.

РОСІЙСЬКИЙ фестиваль «Київські лаври»

Як небезпідставно заявляють організатори, фестиваль - міжнародний. Серед чотирьох українських заходів є й один грузинський вечір (в перекладах на російську, як не дивно) і два польські (у перекладах на українську). І, серед цих кількох подій розмістилося аж чотирнадцять чисто російськомовних вечорів!

Є кілька заходів, де представлені українські російськомовні поети. Але переважна більшість літераторів - з Росії.

Разом:

російськомовних заходів - 14 з дріб'язком

україномовних - 4

польських - 2

грузинське - 1 (але в російських перекладах)

і ще парочка спільний різнонаціональних вечорів.

Виникає очевидна думка, що проросійські організатори прикриватися кількома українськими, грузинськими та польськими поетами для проведення насправді російського поетичного фестивалю.

Виходить, що найбільший поетичний фестиваль України - РОСІЙСЬКИЙ.

З легкою домішкою кількох учасників з інших країн. Польщі, Грузії, Білорусі, Україні там наприклад.

Щоправда, пригадується момент, коли кілька років тому український поет Іван Андрусяк на російсько-українському вечорі встав і вийшов із залу після того, як російські поети почали читати вірші, в яких явно чи побічно кривдили українців.

Але все ж українське слово живе і воно буде жити в устах тих, хто створює справжні українські фестивалі, не за для розваги, а за для розвитку і єднання.

2. Творчість лауреатів літературних конкурсів та фестивалів

2.1. Світ Сітало Софії у її збірці “і т.д.”

Софія Сітало народилася у 1982 р. Має майже режисерську освіту. На даний момент працює в дитячому театрі. Причетна до створення, формування та життєдіяльності творчого збіговиська «Паркан». Має збірку «і т.д.» (видавництво «Смолоскип») і спробу театру «Вішалка». Проживає у м. Суми.

Коли зранку ви п'єте каву з інсектинцидами, дивитесь на закашляне небо, думаєте: «От, мій мозок зависнув!» і заразом профнепридатно соромитеся такої думки, набираєте повну ванну гарячих суниць і виливаєте на голову шампунь із назвою «Пофіг», то це означає одне - ви потрапили у світ Софії. Весь цей поетичний «гармидер» не що інше, як цитати без лапок із її текстів. Своє перше враження від книжки: коли лише побачила її брунатну обкладинку, тоді мені здалося, що вона схожа на шкірку ківі, а значить, в середині має бути м'якоть і т. д. Але гастрономічні сподівання щезли так само блискавично, як полишені без продавця фрукти. Залишається одне - визнати, що під обкладинкою дуже неоднорідний зміст і пристрасть до медичної атрибутики.

Діоптрії обпікають об тебе, як Сонце.

Твоє Сонце позгризає пальці по плечі і впаде.

А я - яскраве графіті на рушнику недругорядних емоцій,

Як ієрогліф - хочу, можу, буду і т. д.[17; 83]

Вірші Софії починаються десь поза кабінетом з візіями - у довгих коридорах, де можуть брати аналізи на СНІД, де «милі бинтів і тонни пухнастої вати». Це метаморфози змісту, коли про такі речі як кохання, самотність говориться без красивостей, як про діагноз:

Стабільно зимовий резус-фактор.

Поторгувавшись трохи, я тебе відпущу.

I              вибухне серце, як четвертий реактор.

Реакція уповільнена. Адажіо дощу.[17; 90]

В цій книзі багато лірики, але більшість далека від сентиментальності. «Продам. Любов. Б/У. Недорого» - маленька іронічна відповідь оголошена всім альбам та серенадам. Натомість коліями світу Софії прямують реальні експреси: Повний поїзд маразму/Братські могили мікробів, тарганів і амбіцій/.../, і лине іноді - ретро-вагони, що іноді виїздять із «депо мрій»: Як дощ, по краплині піду - кап - рештки безодні. /Архітектура води. Пів на дванадцяту. Вербна неділя. Часто автор виділяє якийсь знак для себе з поміж інших або їх відсутність. Для С. Сітало це вочевидь крапка - одиниця шляху - акцент на фрагментах в кінці вірша.

ЇЇ               поезія сучасна, але не те, що можна назвати mainstream, часто римована, але рими ці далекі від класичних поєднань, вони сміливіші та агресивніші, а іноді взагалі виглядають ніби штучно сконструйованими. Цей конструктор і є тією особливістю мови її текстів, їхнім внутрішнім лего, з якого можна витворити нові моделі знайомих речей. Вони створюються абсурдно, так, ніби щось опиняється не на своєму місці: воплі в фонотеці, капу- чіно в акваріумі або чотириногий Грудень. В нашому «ітедешному» світі повторів вони претендують на яскраві нові назви замість вже давно звичних і усталених.

Взагалі у світі Софії будь-які ілюзії потребують значного простору, але в принципі дізнатися, якої глибини кроляча нора, можна. Зазвичай це кімната без точного розподілу на стіни, підлогу, стелю та вікна, так що роль кожного компонента залежить від безпосереднього і щораз нового ракурсу призначення:

...Хочу тебе знайти, я хочу тебе знайти

швидко по стелі стінах гасають червоні коти...

                                          або

...І хоча я не прихильник евтаназіі,

але до стелі поприбиваю босоніжки...[17; 59]

Проте складається враження, що насправді ліричний герой цієї книги безмежно сумує за «справжнім»(?) і всім тим, що йде в комплекті. Саме тому так проціджує все крізь сито матеріалів, рідин, специфічних реакцій, фільтрує від побічних рефлексій аби отримати есенцію образу. Можливо, іноді так концентровано, що це виходить за межі поетичного і переростає в іншу площину - афористичну:

Це буде класна відмазка нікуди не йти,

а лінь влаштувала диктант,

                                                                      і її корумпована влада

дарує нам віллу на хуторі Три чорти,

з єдини вікном на свої особисті вади.

Він же, ліричний герой, чи то пак героїня, щораз знаходить нові метафори для ототожнення себе із джерелом енергії: чи то батарейка, чи найгарячіша точка планети. Та й загалом книжка містить повний перелік посилань на побутові реалії в тій незвичній формі, що надає їм нові ролі: «Розігріваюсь цеглиною тобі на обід...», «...м'якоть мою ніжно-рожеву по 2 у.о. за кіло поріжуть...»

Обігрування тіла, гра в його деструкцію, дещо чорний гумор, пов'язаний з цим («Склад крові», «Чорний вірш» та ін.), означають таку саму змінність і непостійність тіла як і неживих речей, тобто воно виявляє себе окремо, без болю, як ще один елемент.

Тож, «і т. д.» - цікавий початок, так, ніби вже головне сказано, а все інше - це повторення. В анотації до книжки поезія Софії Сітало називається музикою у словах. Якщо це музика, то, як на мене, експериментальна, з атональними мотивами, хоча й не позбавлена основи - цілком традиційних шматків. Але якщо відкинути всі порівняння та паралелі, то вийде таке - добра поезія.