Літературні конкурси та фестивалі в Україні кінець ХХ — початок ХХІ століття

Тетяна Малярчук рідко ставить крапки, і ніколи - коми, і в назві своєї книги їй треба було використовувати не дужки, а тире. Ось так: «Згори вниз - книга страхів». Згори вниз - це з верхівок старезних Карпат у найпотаємніші надра людської душі, де живуть наші заповітні страхи і страхітливі надії, де стає можливим апріорно нездійснене. Обставини місця та часу не грають у книзі жодної ролі. Внутрішній світ ліричної героїні книги «Згори вниз» вміщає в себе безліч вселен- них та міріади часів. Втім саме тут, на краю Ойкумени, посеред зелені та сивини Карпат відбуваються внутрішні метаморфози героїні, яка через страх приходить до спокою. Тетяна Малярчук навряд чи сама розбереться, де у книзі фікція, де - прихована реальність. Для її стилю характерна метафорика пошуку. Героїня книги живе за принципом «бороться и искать, найти и перепрятать». Життя в неї не одновимірне - ні; це ризоматичний лабіринт, яким треба блукати, натикатися на різні штукенції, обмірковувати їх, «прирощувати» їх до свого досвіду. Так само можна схарактеризувати і творчий метод письменниці - вона просто фіксує свій потік свідомості, який бурхливістю і крижаною прозорістю не поступається гірським річкам. Тихо, але впевнено письменниця викладає на стіл історію слабкої міської дівчини, яка прийшла на край землі шукати відповіді на питання, що їх боїться сформулювати. «Книгу страхів» характеризують як «реанімацію українського сюрреалізма», але ж письменниця дає зрозуміти, що вся реальність, сюрреальність та ірреальність світу може уміститися в одному сні - людська фантазія, так само як і страх, не знають меж.

Тетяна ставить перед собою за мету якнайточніше описати те, що за визначенням не піддається опису. Для того, щоб «зловити» сон та страх Тетяна використовує доволі традиційні для української літератури образи - страшні вовки-перевертні, майже чеширські коти, птахи смерті, відьмаки та відьмачки. Що характерно, після своєрідного обряду ініціації дівчина «включається» до цього світу примар, але замість того, щоб вбити те, що раніше спричиняло нестерпні муки, вона стає частиною цього світу.

Творчу особистість Тетяни Малярчук розглядають як новий спалах славнозвісного «станіславського феномену». Втім схоже, що натхнення письменниця шукає в зовсім не характерних для Іздрика й Андруховіча джерелах. У писанні Тетяни вгадуються традиції містичного і магічного реалізму. Фаулз і Маркес - непогано, чи не так? Також де-не-де прослизне тінь незабутнього предка всіх українських письменників-імпресіоністів Михайла Коцюбинського. Тетяна так і пише: раз - слово - мазок, два - слово - барвисте враження. «Згори униз» - сюрреалістичний хоррор? Скоріше наше життя - це сюрреалістичний хоррор. А книга молодої талановитої псишки Тетяни Малярчук - це найсправжніша правда з усіх можливих. Просто трохи страшна [9].

2.5.     Урбаністична тілесність Богдана-Олега Горобчука

Горобчук сплетений із суцільного діалогу, який непомітно перетворюється у гіпнотизуючий монолог. Його вірші всмоктують, з них неможливо вирватись, доки вони самі не відпустять.

Павло Коробчук про Горобчука: “... хлопець із еластичними рухами та позитивною посмішкою. Несподівано уважна і промениста поезія. 20 років амбіцій, 20 років начитаності, 20 років любові і 2 місяці форматування залізобетонних виробів».

Олег Коцарев: «Горобчук Богдан-Олег - поет, художник, формувальник залізобетонних виробів 2 розряду, студент. 1986 р. н.

З 2002 року - учасник Мистецької ґільдії «Nеабищо»

Як художник мав 1 виставку в м. Житомирі, 2 виставки в м. Києві. Також ілюстрував ряд поетичних і прозових книг - як самвидавчих, так і видавництв «Зелений Пес» і «Факт».

Це автор 1 самвидавчої збірки («Книга Дослідів»(2002)) і 24 самвидавчих міні-збірок текстів і графіки (2002–2006).

В 2007 році публікуються 2 збірки: «Місто В Моєму Тілі» (в-во «Смолоскип») і «Я Застудив Серце» (в книзі «Цілодобово!», написаній спільно з О.Коцаревим і П.Коробчуком, - в-во «Факт»).

Тексти публікувалися в антологіях («Nеабищо the best» (2003), «Зустріч» (2003), «Бозна640» (2006), «Digital Романтизм» (2006) та ін.), альманахах («ZEX» (2006), «Альманах до 1-го міжнародного літературного фестивалю» (Львів, 2006) та ін.), журналах («Кур’єр Кривбасу», «Химери Бруківки», «РЕЦ», готуються публікації в журналах «Березіль», «Кальміюс», «Сучасність», «Київська Русь»).

Лауреат конкурсу в-ва «Смолоскип» (2 премія, 2006 р.), конкурсу «Неосфера» (2006) та низки регіональних конкурсів поезії

Учасник численних поетичних фестивалів, групових та індивідуальних виступів в багатьох містах України (Київ, Житомир, Харків, Львів та ін.) та Москві, а також - низки міжнародних поетичних акцій (україно-російська в Москві (2006), україно-литовська в Києві («Відеопоезія», 2006), міжнародного фестивалю «Київські Лаври» (2006), 1-го міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму Видавців (Львів, 2006) та ін. Організатор поетичних дійств «Міцна Чоловіча Поезія» (Київ, 2006) і «Slam\Calm» (Київ, 2007).

Тексти перекладались польською, російською, литовською, іспанською та англійською мовами.

Збірка поезій Богдана-Олега Горобчука «Місто в моєму тілі» цілком відповідає своїй назві, причому на багатьох рівнях. Скажімо, на рівні структури - книжка розбита на три цикли (якщо не рахувати бонусів), які в свою чергу діляться далі, а кожен вірш обов'язково названий і ретельно пронумерований. Це робить збірку подібною до такого собі невеличкого містечка з кварталами, вулицями і будинками. Та і дивлячись на дійсне (а не текстуальне) тіло поета, першою впадає у вічі блискуча лисина, яка ніби проголошує чисто урбаністичну відмову від природності - якщо звісно комусь до вподоби такі натягнуті аналогії.

Стосовно текстів, то тематично місто найбільше представлене у великому однойменному циклі, яким відкривається збірка. Однак не певен, що можна казати про «більше» чи «менше» - поезії просякнуті містом, живляться з нього і так чи інакше дотичні до нього навіть у, скажімо, «Деяких Сільських Пейзажах». Зараз йдеться не про тематику, не про образи і не про метафори - місто заховане в значно більш віддалених «часопросторових глибинах» Горобчукової поетики і, осмілюся припустити, світогляду. Поет бачить навколишнє тільки так, як може бачити мешканець міста; описує побачене тільки так, як може писати мешканець міста.

Принаймні саме так мені здалося, коли неодмінні для цього автора нагромадження однорідних членів речення, багатоповерхові конструкції з довгих складних слів, неблагозвучних прислівників і віддієслівних іменників, і ще багато менш помітних елементів поетової техніки. Саме мова Горобчука найбільш урбаністична - завдяки свідомій штучності, складності, неологічності. Автор творить своїми текстами «антифізис» (мовлячи в термінах Варта), віддає собі в тому звіт і не намагається надати віршам бодай видимість природності.

Певно, розуміє оманливість будь-якої такої видимості в сучасному світі.

Сюди ж таки можна зарахувати Горобчуковий біологізм. По-перше, це ціла колекція тварин і рослин, від несвіжих овочів і «павучків» до рептилій та «вовка за дверима» (хоча останню поезію легше пояснити поетовою пристрастю до близької йому за духом групи «Radiohead»). Якщо йти за шкільною програмою біології, далі мусить бути анатомія - і справді, текстове «тіло» збірки містить повну людську тілобудову з пальчиками рук і ніг, «гос­трими кристалічними ребрами», «різною гарною кров'ю» та серцем, яке трапляється в поезіях особливо часто. Мабуть, саме любов до життєвих форм спричинює і любов до їхньої смерті, як у віршах «Я Всіх Люблю Але Всі Мусять Померти», «Ці Жовтаві Мерці Житимуть» або «Люди Що Вмерзали В Поверхні» (повірте, їхній зміст цілком відповідає назвам).

Можна зауважити, що цей біологізм належить радше до сфери «тіла», а не «міста»; але зрештою, відповім, яка різниця? Це доводиться, скажімо, такою показовою Горобчуковою поезією, як «Герметичні Підземні Краєвиди»: «мій район посміхається ранами у своєму порохнявому животі/ вибитими зубами парканів/ зламаними щелепами бордюрів/ зідраною шкірою котелень». Саме ця звичка наділяти неживі об'єкти ознаками живих дозволяє автору називати серце «червоним як корпус» або описувати, як «став невловимо пульсує». Тому не можна розмежовувати тілесність Горобчука і його урбанізм - це одне й теж, місто проникло в тіло, а тіло заповнило собою місто.

На перший погляд, протистояти цьому похмурому місту-тілу може тільки іще одна поетова любов - любов до Господа Бога, в якій поет щиро зізнається в тексті «Безкрай Колись Колгоспних Садів». Але ця його любов і віра в Бога радше цілком органічно вписується в урбаністично-біологічну поезію. Та і недарма написано в тексті «Тілесність і Віра Раковського»: «віра його - медична/ а отже без тіла неможлива». Це правдиво не тільки стосовно Раковського, але і стосовно Горобчука також.

Горобчукова поезія всуціль трансцендентна, що не робить її менш міською і тілесною. «Буденне навперейми трансцендентному» присутнє лише у «Бонусі 1». «Тексти Легкої Поведінки», які зі своєю автобіографічністю доцільнішими були би десь у ЖЖ, тому їх тут не розглядано.

Натомість цікавим видається «Бонус 2» «Місто за Межами Мого Тіла», з єдиним віршем «аероград». Протягом усієї збірки Горобчук виявляв, окрім усього вже названого, якусь «приземленість»: у поезіях постійно були вмерзання, поховання, болота і т.д., а серед тварин чомусь не згадувалися птахи. У цьому ж, хронологічно останньому (за логікою) вірші поет намагається вирватися в небо: «взяти за руку друга/ й летіти». Куди? В інше місто, тепер за межами свого тіла, чи іще кудись? Це ми побачимо далі, якщо цей вірш таки знаменує собою певну нову тенденцію. Але що Горобчук не розгубиться ані в своєму урбаністичному поетичному світі, ані у світі сучасної літератури, про це зараз можна казати уже впевнено.

ВИСНОВКИ

Дану тему було досліджено як в загальному так і в конкретному аспекті, на основі аналізу  художніх літературних конкурсів та фестивалів  періоду незалежної України.

На основі аналізу різноманітних у жанровому відношенні поетичних творів та збірок різних молодих поетів та поетес, які реалізували себе через конкурс чи фестиваль показали специфіку їх творчості, поетику їхніх доробків. Визначила першопричини, що зумовили інтерес письменників до написання творів для конкурсу.

Протягом всього курсового дослідження було вивчено й систематизовано матеріали досліджень усіх конкурсів та фестивалів, які існують та проводяться в сучасній незалежній Україні, спираючись на які, було дано цілісний аналіз жанрово-композиційні особливостей однієї за збірок представників молодого покоління поетів, які відкрили Україні талант за допомогою конкурсу чи фестивалю.

Отже, на сучасному етапі розвитку української літератури спостерігаємо розширення конкурсного кола на фоні України, розвиток і збільшення їхньої кількості, впровадження і відновлення літературних фестивалів — все це говорить про мистецький розвиток нашої держави як висорозвиненої мистецької країни.

ЛІТЕРАТУРА

1.             Галич О. Назарець В. Васильєв С. Теорія літератури. Підручник. - К: - Либідь, 2001 — 448 с.

2.             Герланец В. Весна, каникулы, фестиваль / Валерий Герланец // Вечерний Донецк. — 1999. — 16 марта (№ 40). — С. 1.

3.             Горобчук Богдан-Олег. Місто в моєму тілі: Поезії / Передмова Ростислава Семківа, післяслово Сергія Жадана. - К., “Смолоскип”, 2007. - 160 с. (Серія “Лауреати Смолоскипа”)

4.             Журналісти пишуть вірші. Проект “Всеукраїнський поетичний вернісаж “Троянди винагород — 2008” назвав лауреатів” // Журналіст України. - 2008. -№12. - с. 36-38.

5.             Зінкевич О. Лауреати видавництва “Смолоскип” 2006 року // Літературна Україна. - 2006. - 25 травня. с. 2

6.             “Змова на трьох” або судовий процес над лауреатами конкурсу — 2005 // ЗНАК. - 2005. - Грудень.

7.             Конкурс поезії “Молоде вино” в “Смолоскипі” // Смолоскип України. - 2007. - №7-8 — с. 5.

8.             Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія. - Львів: 2005. - 368 с.

9.             Коцарев Олег. Оголошені лауреати премії видавництва “Смолоскип” // День. - 20-21 мая 2011. - с. 23

10.        Коцарев Олег. Таня Малярчук. “Літературою майбутнього стануть малюнки єдинорогів на скелях” // Український журнал. - 22 травня 2007

11.        Літературні джерела українського самвидааву // Слово і час. - 2003. - №8 — с. 80-87

12.        Лисенко В. Смолоскип — видавництво молодих // Слово і час — 1998. - №11. с. 31 — 32.

13.        Малярчук Тетяна. Згори вниз (книга страхів). - Х.: Фоліо, 2006. - 256 с.

14.        Новейший философский словарь. - Мн: Книжный дом, 2003 — 1280 с.

15.        Платоненко С. Вариации на тему / Светлана Платоненко // Вечерний Донецк. — 2001. — 10 апреля (№ 53). — С. 4.

16.        Пухонська Оксана. Вогонь. - Т.: Терно-граф, 2009. - 96 с.

17.        Пухонська Оксана. Якщо поет — то вже від народження... і назавжди // Літературно-науковий альманах “Шухляда”. - Лютий, 2010.

18.        Сітало С. і т.д.  Поезії. - К.: Смолоскип, 2006. - 127 с.

19.        Сорока П. Якщо Оксана Пухонська буде рости... // Слово Просвіти. - 2010. - № 8.

20.        Степаненко Олена. Передчуття Авалону. - К: Смолоскип, 2000. -  71 с.

21.        Хронограф // Книжковий огляд . - 2001. - №6

43