Метафора як стилістичний засіб в поезії Чеслава Мілоша

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ  ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

 

                                                            Кафедра слов’янської філології

 

 

 

кУРСОВА РОБОТА

на  тему:

Метафора  як стилістичний засіб в поезії   Чеслава Мілоша 

 

 

 

 

Виконала студентка 2 курсу

спеціальності «Мова та література (польська)»

Найфельд Вероніка

 

Науковий керівник  -

канд. філол. наук, доц. 

Моклиця А.В.

 

 

                                                              

 

Луцьк – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ ЧЕСЛАВА МІЛОША..7

1.1. Поетичний  стиль поета…………………………………………………7

1.2. Проблематика творів……………………..…………………………....9

 

РОЗДІЛ 2. МЕТАФОРА В ПОЕЗІЇ ЧЕСЛАВА МІЛОША………….……. 12

2.1. Поняття метафори  у мовознавстві……………………………………. 12

2.1.1. Види метафор…………………………………………………12

2.1.2. Функції метафори…………………………………………….. 17

2.2. Метафора  як стилістичний засіб у поезії  Чеслава Мілоша…………. 20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 28

 

 

ВСТУП

До образності людство зверталось як до позаписьмових, сповнених значення і сенсу, пояснень. Багато образів і тропів настільки  органічно увійшли в лексику, що вони втратили свою первинну свіжість. Мистецтво, звертаючись до художньо-образного мислення, творить нові або переосмислює існуючі структури, незмінне збагачуючи наш світ уяви, творчий процес, діючи за правилами художності і поетики – порівнянь, іномовлення, уподібнень у зближенні явищ, перенесення смислових і емоційних відтінків тощо.

 У своїй  праці «Теорія метафори» Н.Артюнова  пише, що метафора (в букв. розумінні – перенесення) – це один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. За визначенням грецького мислителя, «складати хороші метафори – означає підмічати схожість». У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічному значенні повинні бути замінені переносним. Порівнюється предмет з якимось іншим з урахуванням ознак, що допомагають знайти спільну основу. Навіть віддалені властивості в находженні можливостей їх порівнянь синтезуються в складну органічну цілість. Тут також присутня протидія елементів єдиної системи в їхній антиномічності – схожість у несхожому [1].

До метафори проявляється значний теоретичний  інтерес. Природу метафори досліджують в різних аспектах її функціонування, співставлення з асоціативним, художньо-образним мисленням, символом і т. ін.

На думку Г.К.Ліхтенберга, у звичайній (неметафоричній) мові, коли користуємось нейтральними, необразними словами, мовлення спрямовується по каналу здорового глузду, прокладеному, «вкритому букварем, метафора ж прориває собі новий канал, а іноді пробивається напролом» [13]. Тому такими незвичайними, часом абсурдними, можуть здаватися метафори, особливо у поетичному тексті, де в метафоричному фокусі сходяться (зливаються, перехрещуються, змішуються або заступають одна одну) ознаки основного і допоміжного суб'єктів метафори.

Метафору в  поетичному тексті Г. Блум називає «захистом від буквального значення слова – різновидом смерті творчої особистості». Страхом творчої смерті вмотивовує дослідник несвідоме прагнення поета до оригінальної тропеїчної образності, бо саме через неї той чи той митець відокремлює себе від інших поетів [3, 214]. Таким чином, метафора служить засобом індивідуального вираження творчої суті митця.

В останні десятиріччя роль метафори багато разів привертала увагу філософів, літературознавців, аналітиків, лінгвістів, соціологів, а також і релігієзнавців. Їхньою метою було виявлення значень тієї галузі, яка цікавила дослідника, за допомогою механізмів метафоричних перенесень. В цьому особлива роль метафори, що розширює концептуальне і конотаційне поле предмету. Явище метафоричності творів Чеслава Мілоша, на сьогоднішній день, привертає пильну увагу дослідників невипадково. Це пояснюється, перш за все, загальним інтересом до вивчення тексту, прагнення дати лінгвістичне обґрунтування та тлумачення різним стилістичним прийомам, які створюють експресивність тексту. Саме описово-зображальні засоби допомагають письменнику яскраво і виразно малювати суттєві ознаки зображуваних явищ, передавати різноманітні відтінки думки, виражати потрібне, з точки зору автора, відношення до зображуваного. Наше дослідження допоможе читачам краще вникнути в світ поезії Чеслава Мілоша, зрозуміти його задум та цілі. Але, незважаючи на активне зацікавлення віршами поета, їхню популярність серед молодого покоління, літературні критики здебільшого роблять загальний огляд творчості Мілоша, акцентують увагу на світобаченні та художньому стилі , манері написання. До таких дослідників можна віднести Мирослава Поповича, Томаша Венцлова та Марека Залеського. Натомісь дослідників, які зверталися до питання метафоричності – одиниці. Серед них: А.Фют [26] та Я.Блонсткий [24].

Усе сказане вище зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Поетичний доробок Чеслава Мілоша є бездоганним прикладом західного мислення. Як письменник, він глибоко закорінений у європейську інтелектуальну традицію. Однак, його темами, його переживаннями були не лише рефлексії інтелектуала щодо політики, навпаки, письменник бачить чудесне в, здавалось, буденних речах. І тут потрібно відмітити його зв'язок зі світом дитинства й юності в Литві. Завдяки своєму світоглядному впливу, Чеслав Мілош є особливо важливою особистістю для модерної Польщі. Він є тим консерватором і, в деякій мірі, захисником католицьких цінностей, який надзвичайно багато зробив саме для поступу країни в демократичному напрямку.

Цілком слушно зазначив Дмитро Павличко, що “постать Мілоша виділяється на тлі найвидатніших  польських письменників XX ст. як образ  творця і мислителя, що поєднав мистецтво  поезії з мистецтвом філософії”.

Мета дослідження. Дослідити метафору як стилістичний засіб в поезії Чеслава Мілоша.

Завдання даного дослідження наступні:

1. Дослідити особливості стилю Чеслава Мілоша.
2. Розглянути поняття метафори з лінгвістичної позиції.
3. Виділити з поезії автора метафори і проаналізувати їх.
4. Пояснити мотиваційну природу метафор.             

Об’єкт дослідження. Поезія Чеслава Мілоша (збірки «Ocalenie», «Hymn o Perle», «Wiersze ostatnie»).

Предмет дослідження. Метафора як стилістичний засіб в поезії Ч.Мілоша.

Теоретична основа дослідження. У процесі написання даного дослідження ми спиралися на праці Яна Блонського, Наталки Лисенко «Пам'ять – це наша сила…», Г. Курковської, С. Скорупки «Польська стилістика», «Стилістика польської мови».

Методологічна основа дослідження. У процесі написання курсової роботи  використовувались описовий, зіставний та типологічний методи.

Наукова новизна дослідження. Зроблено спробу дослідити та проаналізувати метафори в поезії Чеслава Мілоша. По-новому інтерпретовано та осмислено виокремленні метафори у віршах поета. Досліджено стилістичні функції метафор  поетичній творчості автора.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, до якої входять два розділи:

• Розділ 1. Стильові особливості поезії Чеслава Мілоша ( в якому досліджується поетична мова автора та його художній стиль, тематика поезії);
• Розділ 2. Метафора в поезії Чеслава Мілоша ( де розглядається метафора з лінгвістичної точки зору та аналізуються стилістичні функції індивідуально-авторських  метафор поета);

висновків, у  яких узагальнюється проведене наукове  дослідження та списку використаних джерел ( 41 позиція ). Обсяг роботи (без списку використаних джерел) становить 27 сторінок машинописного тексту.

 

 

РОЗДІЛ 1. СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ ЧЕСЛАВА МІЛОША

1.1. Поетичний  стиль поета

Чеслав Мілош  належить до грона класиків польської літератури, а водночас до тих письменників, яким польська культура другої половини ХХ ст. завдячує своє модерне обличчя.

На нашу думку, Чеслав Мілош  у своїх віршах постає як найчистіший лірик і як той, що воскрешає традицію злободенної та політичної поезії, громадянин і мораліст, філософ, який відкриває секрети свого віку. Існує Мілош-катастрофіст і поет, що пише дифірамби на честь «чарівної землі», а потім знову іронічний раціоналіст, цивілізатор, поет, що пише «простою мовою», а деінде темний візіонер, теософ і містик, «таємний пожирач маніхейської отрути».

Важко звести його поетичну творчість до однієї формули. Але, поза сумнівом, його світ становить  неподільний зв’язок часу, а отже, руху, реальності та поезії.

Ян Блонський  вважає, що Мілош уперто прагнув відродження віри у приховану й розумну структуру реальності, хотів висловити здивування «буттям тут» в одному неосяжному реченні, в якому водночас з’явилися б зернистість і запах шкіри, цілий вміст пам’яті, уся згода або незгода на наше існування. Однак надію постійно підважують сумніви і навіть невіра [24].

Він спонукає трактувати образ як метонімію, алюзію до нескінченної кількості минулих і майбутніх  образів, відсилаючи її до повної колекції «моментів», до уявного минулого як до вічності. Поетична фотографія стає алегорією вічності. Ця концепція близька до релігійної віри в апокатастазис – апокаліптичне відродження всіх речей – наближається до пост платонівської гнози.

 За словами Н.Лисеко, Мілош хотів бути поетом виконаного ще в минулому столітті «мовного звороту», коли мова поезії стала автономною, мовою, яка говорить і, водночас, встановлює для себе умови мовлення, тобто стає своєю власною реальністю. Він хотів вірити у зв’язок мови та світу, пишучи зрозумілі вірші, які передавали важливі речі. Але те, що він знав про пастки мови і про прірву між мовою та буттям, спонукало його примиритися з поразкою: оскільки він прагнув того, що було не виражальним [12].

На думку А.Фюта, критики завжди вирізняли в його поезії інтелектуальну складову, нерідко підносячи її до рангу домінанти індивідуального стилю письменника. Мілошеві зусилля спрямовані на усунення стереотипних уявлень про світ, причому ця праця має стратегічний характер. Адже тільки таким чином можна реалізувати свій творчий виклик світові, наголосити на оригінальності, яка в щоденній дійсності рідко буває гідно оцінена [25].

З нашої ж  точки зору, головною рисою поетичного стилю Мілоша є його катастрофічні пророцтва, передбачення невтішного майбутнього. Також поет любив поексперементувати з формою вірша, римуванням, але часто обходився й без нього. Незважаючи, на відсутність рими,що також впливає на стилістичне та емоційне забарвлення, твори Мілоша звучать дуже милозвучно.

Н Лисенко особливості  поезії поета визначила так:

• Тематична розмаїтість;
• Інтелектуалізм ( надання мовленню ознак інтелектуальної бесіди);
• Моралізаторство ( ліричний суб’єкт часто в поезії Ч.Мілоша постає як мислитель, що займається питаннями та проблемами моралі, пропагує і вселяє в читача моральні засади з авторитарної позиції, намагаючись відновити світ цінностей європейської культури);
• Поетичний трактат ( роздуми над певною проблемою) та дискурс (що створюється на основі логічних правил та підтримується чітко упорядкованими аргументами і завершується висновком) є найчастішими формами вираження поетичного таланту автора;
• Діалогічність ( часте використання розмовної ситуації);
• Роздуми про естетику (зміст і форму творів мистецтва, особливо поезії);
• Висловлювання на тему культури і цивілізації;
• Діалог сучасності з історією;
• Посилання на знаки і символи культури, особливо біблійного походження (наприклад, Бог, Апокаліпсис);
• Уподібнення поезії до прози;
• Послідовність образів;
• Катастрофізм ( відображення песимістичного ставлення до життя, підтримка ідеї про неминучу загибель світу, криза культури і всіх систем цінностей, відсутність перспектив на майбутнє) [12].

Усі свої почуття  та роздуми, переживання і фантазії  поет доносить до читача за допомогою  метафоризації художнього тексту, яка  надає його віршам незвичного емоційного забарвлення і заставляє читача ще більше переживати, та проходити  життєвий шлях разом з  ліричним героєм, наштовхує на роздуми про сенс життя, про кохання та смерть, нагадує, що вічного у сучасному світі немає нічого, що час швидкоплинний та невблаганний.

За словами  М.Залеського, метафору Мілош використовує як «найкоротший і нетривіальний шлях до істини, бо вона, вихоплюючи і синтезуючи за асоціаціями певні ознаки, переводить світ предметів з усталеної таксономії на вищий щабель пізнання — у світ смислів» [34].