Метафора як стилістичний засіб в поезії Чеслава Мілоша

Виконуючи естетичну  функцію, метафора виступає як один із засобів реалізації естетичної (поетичної) функції мови, яка виявляється не тільки у звуковій красі тексту, вишуканості граматичних структур та етимологічній глибині і смисломісткості слів, їх точності, влучності і водночас варіативності, а й у здатності мови творити образність.

Щодо когнітивної функції  метафори, то А. П. Чудінов розрізняє такі її різновиди: номінативно-оцінний, моделювальний, інструментальний, гіпотетичний [21, 60-61].

Номінативно-оцінний різновид, за А.П.Чудіновим, виявляється в тому, що метафора «підводить під категорію» певне явище [21; 60]. Це дає змогу краще визначити його сутність і виразити своє ставлення до нього.

Моделювальний різновид, на думку вченого, реалізує не одна метафора, а система взаємопов’язаних метафор, які творять модель об’єктивної дійсності за допомогою системи концептів, що належать до іншої понятійної сфери [21; 60]. Метафора як модель передає основні властивості позначуваного, узагальнює і концентрує у собі досвід попередніх поколінь (йдеться передусім про концептуальну метафору), вказує орієнтири, оскільки володіє аксіологічним потенціалом, і задає коридор осмислення описуваного. Вона здатна впливати на мислення і поведінку людей і навіть викликати в їхній уяві аналогічні собі образи.

З моделювальною  функцією тісно пов’язана інструментальна, яку використовують тоді, коли необхідно  за допомогою метафори спрямувати розгортання думки, підказати рішення [21; 61]. Найчастіше в поезіях метафора виступає в номінативно-оцінній, моделювальній, гіпотетичній, рідше – інструментальній функціях.

Досліджено, що комунікативна функція метафори у віршовому тексті пов’язана з явищем художньої (літературної) комунікації – функціонуванням мистецтва в суспільстві, в процесі якого воно виступає як специфічна естетична діяльність і засіб спілкування.

Д.Девідсон вважає, що «метафора є одним із основних засобів художньої комунікації. Вона передає інформацію в образній формі, впливаючи на праву півкулю головного мозку – сферу емоційного, чуттєво-конкретного, алогічного, уявного. Відображуючи, з одного боку, універсальні закони світобудови, а з другого – індивідуально-авторські уявлення про дійсність, метафора репрезентує діалог між культурою і автором» [Див. 38]. Водночас реалізована в тексті метафора вступає в діалог із читачем, під час якого виражає інваріантний зміст та викликає численні інтерпретації.

Розглянувши функції  метафори, ми визначили, що художню комунікацію характеризують як деавтоматизовану і суб’єктивну. Обидві ці ознаки формуються за участю метафори. Яскрава індивідуально-авторська метафора чи трансформована конвенційна, вражаючи гнучкістю думки, несподіваністю зіставлень, виводять читача із автоматизму сприймання, стимулюють його творчу уяву, розширюють межі знань, дарують повноту відчуттів.

У межах комунікативної функції А.П. Чудінов розглядає  евфемістичну і популяризаторську. Окремо дослідник аналізує прагматичну функцію метафори, аргументуючи свою позицію тим, що «метафора є потужним засобом перетворення політичної картини світу, яка існує в свідомості адресата, спонукання його до певних дій і формування у нього необхідного адресанту емоційного стану» [21; 64].

Кравець Л.В. окремо виділяє також текстотвірну функцію метафори, як таку, що має важливе значення для різнопланового розгортання віршового тексту [10, 409-415].

Опрацювавши певний науковий матеріал про функції метафор, ми дійшли висновку, що метафоризація значення може відбуватися в межах однієї функціональної категорії слів або супроводжуватися синтаксичним зсувом. Метафоризація значення означальних слів полягає у виділенні в об'єкті ознак, які властиві іншому класу предметів. Метафора, яка не виходить за межі конкретної лексики, використовується з метою номінації. Номінативна метафора часто породжує омоніми. Вторинна для метафори функція служить технічним прийомом утворення назв предметів. Метафора служить джерелом полісемії слова. Образна метафора вводить у мову синоніми. Метафора творить сталі образні константи, що проходять часом через усю поетичну творчість митця і стають символічною основою художнього світу ( ziarnko maku, kret-strażnik, słońce-Bog та ін.). Майстерність Чеслава Мілоша полягає у творенні власного неповторного образного сенсу, який він відкриває саме у метафорі або через її присутність, і через це сам реалізується в тексті.

За твердженням  П.Рікера, метафора істотно впливає на формування глибинного змісту тексту та провокує його різночитання. Вона робить текст не тільки “відкритим”, а й семантично спаяним, цілісним. Цьому сприяє розгортання метафоричної конструкції та встановлення синонімічних відношень з іншими лексичними одиницями. Із сказаного випливає, що метафора є конструктивним елементом семантичного простору і формальної організації віршового тексту, тому що забезпечує зв’язність і цілісність, посилює естетику тексту, створює діалогічність[18].

Отже, метафору можна розглядати як найкоротший і 
нетривіальний шлях до істини, бо вона, вихоплюючи і синтезуючи за 
асоціаціями певні ознаки, переводить світ предметів з усталеної 
таксономії на вищий щабель пізнання — у світ смислів. Метафора - це не просто стилістична фігура, це - світосприймання. Справжнє художнє світосприймання, бо воно кормить художню творчість. Метафоричне мислення - не тільки цільне мислення але й економне. Метафора, говорив академік О.Потебня, дає нам можливість «замінювати масу різноманітних думок відносно невеликими розумовими величинами» [17].

Чеслав Мілош  використовував метафору для передачі власних почуттів та ставлення до зображуваного в тексті. Також, за допомогою метафори, поет заставляє читача  скористатися своєю уявою і поринути у світ фантазій та емоцій. Мілошева метафора пронизує його твори особливою філософічністю та трагедійністю.

2.2. Метафора  як стилістичний засіб у поезії Чеслава Мілоша

Поезія Чеслава  Мілоша, можна сказати, майже повністю метафоризована та пройнята глибоким філософським змістом, який відчувається саме за рахунок використання автором метафори та інших художніх засобів.

Спробуємо розглянути стилістику метафори на прикладі поезії вищезгаданого майстра слова.

Перші три вірша  пронизані сумом та викликають негативні  відчуття, їхня трагедійність змушує читача замислитисьь над сенсом свого  буття.

У вірші „Walc”, що ввійшов до збірки „Ocalenie” найяскравішою є метафора ,, … i krzаkiem ognistym śmierć stanie we drzwiach” , вона являється своєрідним пророцтвом, баченням майбутніх стихійних лих, катастрофи, руйнувань, про які говорить в своєму „Одкровенні” Іоанн, можливо і передбаченням І Світової війни. Драматизм бачення поета досягається, за допомогою таких метафоричних образів: ,,pole wre morderstwami”, ,,ciała skrzepłe w spokoju kamieni”, що надають загальній картині ще більшого відтінку жорстокості та жалю. Слова:

,,Jest taka cierpienia granica,

Za którą  się uśmiech pogodny zaczyna”,

розуміємо так:  коли страждання вже переходять межу, є надто важкими і ми не в  змозі їх терпіти, то тоді виникає  відчуття оніміння, байдужості, що призводять до безумства. Автор чітко підмічає страшні реалії людського життя. Весь вірш має характер катастрофічного пророкування.

За допомогою метафори „Dźwięk skrzypiec w powietrzu trwa і noc gwiaździstą odmyka” у вірші „Рiosenka o końcu świata” Мілош подає бачення кінця світу, як повсякденне життя звичайних людей, будні до яких вони звикли, коли щодень настає ніч, а потім світає, тобто без надприродних блискавиць і грому та архангельських співів.

Аналізуючи  вірш „Ogrodnik” натрапляємо на метафори „ ... tak się wam spieszy do piachu, w którym czaszka żółte zęby szczerzy” і „ … nurzyć się w otchłani”, що вказують на вибір людей на перевагу смерті, аніж вічного життя в Раю. Люди втратили своє безсмертя і зійшли на землю переповнену злом.

Неодноразово  Чеслав Мілош звертався до теми Батьківщини, за допомогою метафор  він змальовував  та возвеличував красу рідної землі, оспівував любов до краю. У вірші „W mojej ojczyźnie” метафори „ … wzrok za siebie rzucę”, „ І płytkich wód szept w jakimś mroku ciemnym,..”, „ … zachodów zimnych czerwień,..”,  „Śpi w niebie moim to jezioro cierni”, „ … widzę tam na dnie blask mego życia” передають тугу автора за рідною землею, до якої він вже не повернеться, підкреслюють почуття ностальгії, але водночас той блиск, це відблиск радості, елемент щастя, яке його спіткало на Батьківщині. Там, десь в глибині спогадів, як на дні озера приховані ті приємні хвилини, які ліричний герой не забуде до кінця свого життя.

Дуже часто  у творчості поета ми натрапляємо на такий стилістичний засіб як персоніфікація. В поезії „Zaklęcie” Мілош використовує персоніфікацію розуму „On mówi nam... ”, „On ustanawia w języku powszechne idee 
i prowadzi nam rękę,.. ”,  „On nie zna Żyda ni Greka, niewolnika ni pana,..” для того щоб зазначити, акцентувати його важливу роль, нагадати людям про розум. Вірш є похвалою розуму, але розуму ідеалізованого, який відкидає все зло і до всіх має однакове ставлення, нікого і ніщо не відокремлює, не виділяє.

В „Piosenсе o porcelanie” автор звертається до персоніфікації „ziemia stękała” маючи на увазі воєнні дії, а саме звуки війни ( постріли, вибухи, шум, крики, плач…). Також у вірші вжита метафора „ Ziemia, gdzie spojrzysz, zasłana 
bryzgami kruchej piany” що підсилює образність, несе естетичну цінність і впливає на уявлення читача, вимальовуючи в його свідомості легкий, повітряний, наче піна, цвіт дерев, що вкриває всю землю. „ ... Teraz ach zaplamione brzydką zakrzepłą farbą”, за допомогою даної прихованої метафори поет має на увазі кров, але не говорить про це прямо, щоб не зіпсувати естетичного ефекту насолоди під час читання вірша.

 „ …  Кłamstwa mego najpiękniejsze farby zakryły prawdę” – це метафора з твору ,, Оbłoki”, за допомогою якої ліричний герой визначає своє лицемірство і нещирість, ще у вірші присутня персоніфікація, як вид метафори, виражена дієприкметником - „obłoki milczące”, яка підкреслює думку поета про те, що природа творить людина, а людина натомість не завжди залишається в гармонії з природою. Також автор вводить в текст метафоричне порівняння хмар з хранителями світу („stróżе świata”), що акцентує увагу читачів на принциповій ролі хмар, яка означає вертикальну перевагу неба над людиною, тому що людина описує ситуацію своїм кругозором, баченням знизу, хоч, насправді, саме хмари домінують  у світі.

Також не останнє, за частотою вживання у Мілошевих творах, місце  посідає прийом, дуже схожий до уособлення, анімізації. В поезії „Ale książki” Мілош послуговується таким різновидом метафори як анімізація,  показуючи книжки, як живих істот: „Ale książki będą na półkach, prawdziwe istoty...”. Повністю побудований на метафорах є наступний фрагмент даного вірша: „...Mimo łun na horyzoncie, zamków wylatujących w powietrze рlemion w pochodzie, planet w ruchu”, за допомогою якого автор вказує на обставини існування книжок в нашому світі, котре, на жаль, не є легким, але за словами поета книги – непереможні і вічні. Mimo łun na horyzoncie – це пожари, набіги агресорів, загарбників; zamki wylatujące w powietrze – іноземний вплив.  „ … Litery zlizywał buzujący płomień ...” вживається для позначення негативного ставлення митця щодо спалення книг. Загалом , метафоричним чином вірш вказує на даремність людського життя.

У вірші „Moja wierna mowo” знову вжита анімізація. Мова постає у вірші як жива істота. Цим Мілош виражає своє особисте ставлення до рідної мови, повагу до неї та вірність їй.

В „Przypowieści o maku” автор сам пояснює використану на початку твору розкриту метафору „Na ziarnku maku stoi mały dom…”, інтерпретуючи зернятко маку, як Землю, навколо якої є безліч інших планет та зірок, а про це ніхто навіть не замислюється. 

Твір ,, Orfeusz i Eurydyka" також містить метафори: „Pod tysiącami zastygłych stuleci, Na prochowisku zetlałych pokoleń,..” , які пропонують читачеві заглибитись у прочитане, допомагають краще уявити ті ситуації, в яких пребувають герої.

Головним, на нашу думку, стилістичним засобом автора є метафора-символ. Поет дуже влучно співставляє явища  та предмети, надаючи їм нового розуміння  та інтерпретації. Саме не основі такої метафори написаний  вірш „Słońce”, у якому в образі небесного світила автор має на увазі Бога. Також Мілош змальовує Богу в метафоричному образі siwobrodego ogrodnikа, що доглядає за деревами у вірші „Ogrodnik”, але , на жаль його праця не принесла бажаного результату.

„Ten pożytek z poezji, że nam przypomina,

jak trudno jest pozostać tą samą osobą,

bo dom nasz jest otwarty, we drzwiach nie ma klucza

   a niewidzialni goście wchodzą i wychodzą”

(«Ars poetica?»)

За допомогою метафоричного порівняння автор зіставляє відкритий навстіж будинок з поетом, котрий відволікається і прислухається до різних зовнішніх подразників, а тому йому вкрай складно зберегти свою ідентичність.

Наскрізною у вірші „Biedny chrześcijanin patrzy na Getto” Чеслава Мілоша метафора – символ  „Powoli, drążąc tunel, posuwa się strażnik - kret z małą czerwoną latarką przypiętą na czole”, але вона не є однозначною, кожен розуміє по-своєму. З першого погляду під образом крота ми розуміємо єврея, а точніше сотні людей єврейської національності, котрі загинули, будучи похованими живцем у підземеллях та підвалах гетто під час його руйнації. З іншого боку, за допомогою вдало підібраних слів автор порівнює почуття провини зі стражником - кротом, який пересувається попід порогом нашої свідомості, наче під землею. Це почуття провини, якої не хочемо визнавати. Засипаний під руїнами гетто серед тіл євреїв, ,,необрізаний ” боїться, що його зачислять до вбивць. Отож це страх перед засудженням, страх пекельний! Страх неєврея, який дивиться на руйнацію гетто. Він уявляє собі, що також міг би тут – випадково - загинути, і тоді в очах крота, який уміє розпізнавати попіл, здаватиметься ,,помічником смерті”. Отже, у того християнина є страх перед долею, що спіткала євреїв, але також – притлумлений, зашифрований – страх перед ти, що його засудять люди. Метафора передає глибокий філософський стан розгубленої і наляканої душі, а також страшну реальність подій у Варшавському гетто.

У вірші „Oeconomia divina” метафора „Litery ksiąg srebrniały, chwiały się i nikły” відноситься до інтелектуального доробку людей, а можливо і до Святого Письма.