"Новая Драма" в европейской литературе на основе романов Стринберга и Гамсуна

                         МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

«НОВА ДРАМА» ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ А. СТРІНДБЕРГ.

К. ГАМСУН

                                                  Курсову роботу

                        з історії зарубіжної літератури

     виконала студентка

                                                       групи ПР 08-1

                       Поліщук Ірина Костянтинівна

     Науковий керівник

     Старший викладач

                         Ткач Валентина Олександрiвна

Робота рекомендована до захисту

Науковий керівник         ______________     Ткач В.О

Завідувач кафедри

к. філол. н., доц.              ______________      Грицева А.П

Хмельницький 2010

«НОВА ДРАМА» ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ А. СТРІНДБЕРГ.

К. ГАМСУН

   ВСТУП ___________________________________________________________ 2

    1.«Нова драма» - підйом драматичного мистецтва ХХ ст., її засновники

        Г.Ібсен та Б. Бйорнсон. ______________________________________________ 5

2.Теоретик і експериментатор «Нової драми» А.Стріндберг. ________________ 8

           2.1 Філософсько – символічна драматургія А.Стріндберга._______________12

3. Психологічна драма К.Гамсуна._____________________________________ 15

     3.1 Iмпрессiонiзм в романi К.Гамсуна «Пан»__________________________ 23

ВИСНОВКИ_______________________________________________________ 27

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ______________________________________________ 29

1

Вступ

Актуальність дослідження.

«Нова драма» - умовне позначення тих новацій, які заявили про себе в європейському театрі 1860 - 1890-х років. Головним чином це соціально-психологічна драматургія, у момент свого виникнення орієнтувалась на натуралізм у прозі, на обговорення в театрі громадянських, значущих «злободенних» проблем. Однак, незважаючи на всю важливість натуралізму і натуралістичної літературної теорії («Натуралізм у театрі» Е. Золя), а також спроби ряду натуралістів перенести свої романи на сцену, «нова драма» ледь зводиться до чогось однозначного, так би мовити, програмного. Вона виявилася чутливою до рiзноманiтних літературних віянь і запропонувала своє, в даному випадку специфічно театральне прочитання не тільки натуралізму, але й імпресіонізму, символізму, впливової протягом усього XIX ст. лінії романтичної драматургії (наприклад, у Р. Роллана, Е. Ростана).

Драматичне мистецтво ХIХ-ХХ ст. ст, стало називатися термiном «Нова драма» тому, що протиставило себе традиції - в даному випадку епігонського і стилізованого під буржуазні смаки романтизму, естетиці «добре зроблених» або в цілому розважальних п'єс. У порівнянні з мелодраматичним репертуаром французького театру середини XIX столiття. «Нова драма» не тільки злободенна, виводить нові соціальні типажі, а й підкреслює драматизм людського існування.

Хоча «Нова драма» виявилася здатною увібрати в себе найрізноманітніші впливи і розвиватися в рамках різних художньо-стильових явищ, становлення її

2

проходило під знаком натуралізму,оскільки саме ця школа дозволяла драматургам найбільш виграшно розкрити взаємовідносини людини з навколишнім його обстановкою.

Але головне, «Нова драма» підійшла до сучасності з найсерйознішими етичними та ідеологічними вимогами, маючи намір описати її стан і від свого обличчя сформулювати завдання, що стоять перед суспільством. У п'єсах          Г. Ібсена та Б. Шоу, Г. Гауптмана і А. Стріндберга гострій критиці піддалися як конкретні соціальні інститути, так і загальноприйнята мораль. Від «нової драми» чекали суворого, мало не «об'єктивного» дослідження сучасної дійсності, здатного відповісти на питання про причини недосконалості світу і людини. Актуальнiсть курсової роботи також полягає в тому, що «Нова драма» стала визначним етапом у розвитку драматургiї, та письменники цього перiоду зробили визначний вклад в свiтову лiтературу.  А також i тим, що на сьогоднi

з’явилися дослiдження, в яких по-новому осмислюються особливостi розвитку драматургiї XX столiття.

Мета курсової роботи - дослiдити цi особливостi та розглянути психологічні та філософські засади драматургії у ХХ ст., визначити її особливості та роль у літературі.

Об’єктом дослідження є драматургiя ХХ ст., художні методи і прийоми письменників літературної течії «Нова драма».

Предметом дослідження є твори А. Стріндберга і роман К. Гамсуна «Пан», в яких висвiтленi складнi фiлософсько-психологiчнi проблеми суспiльства початку ХХ столiття.

3

Джерелом роботи є п’єси А. Стрiндберга «Фрьокен Юлiя», «Шлях у Дамаск», «Местер Улуф», автобiографiчнi книги «Пекло» i «Легенди»;

твори К. Гамуна, зокрема роман «Пан» («Pan», 1894 р. );

низка підручникiв з «Iсторiї зарубіжної літератури ХХ ст.»;

монографiї: В. Максимов «Проект драматической эпопеи Августа Стриндберга.» (http://www.sovpadenie.com/teksty/strindberg/proekt_dramaticheskoj_ehpopei_avgusta_strindberga), «Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник» (Том 1 А-К. За редакцією Н. Михальської, Б. Щавурського. Навчальна книга Богдан, 2005);

статтi: «Лекции о норвежской литературе. Кнут Гамсун. (Журнал "Самиздат" http://zhurnal.lib.ru/b/beson/hamsun.shtml ), «Н. Будур: Великий и противоречивый Гамсун» ( http://www.norge.ru/hamsun_n_budur )

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання

- дослідити особливості творчості засновників літературної течії ХХст. «Нова драма»;

- визначити фiлософськi i психологічні засади драматургії XXст., та її художньо-стильові якості;

- розглянути вплив «Нової драми» на суспільство та культуру ХХ ст.

У роботі використано такі методи дослідження: порівняльно-історичний, рецептивний, описовий.

Структура курсової роботи

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури.

4

Роздiл 1

«Нова драма» -  підйом драматичного мистецтва  ХХст., її засновники Г.Ібсен та Б. Бйорнсон.

Рубіж XX століття в історії західноєвропейської літератури відзначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали "Новою драмою", підкреслюючи радикальний характер змін, що відбулися в ній. "Нова драма" виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії і психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, увібрала в себе дух всемогутнього і всепроникаючого наукового аналізу. Вона сприйняла безліч різноманітних художніх явищ, випробувала вплив різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму.

"Нова драма" з'явилася під час панування "добре зроблених", але далеких від життя п'єс і із самого початку постаралася привернути увагу до її найбільш пекучих, живих проблем. Засновниками «Нової драми» були : Г. Ібсен,

Б. Бйорнсон, А. Стріндберг, Е. Золя, Г. Гауптман, Б. Шоу, К. Гамсун, М. Метерлінк і інші видатні письменники, кожний з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі "Нова драма", що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії XX століття. [1]

В історії західноєвропейської "Нової драми" роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену (1828-1906). Його художня творчість стикається з багатьма літературними напрямками й не укладається

повністю в рамки жодного з них. В 1860- і роки Г. Ібсен починає як романтик, в 1870- і стає одним з визнаних європейських письменників - реалістів, символіка в

5

його п'єсах 1890- х років зближає Г. Ібсена із символістами й неоромантиками кінця століття.

Але у всіх його добутках гостро звучить соціальна й моральна проблематика, послідовному символізму й неоромантизму. Г. Ібсена на повнiй підставi вважають творцем психологічної драми й філософської "драми ідей", яка визначила художній вигляд сучасної світової драматургії.

Але які б риси не виникали в "Новій драмі" Г. Ібсена, її основи незмінні. Г. Ібсен створив сучасну драму, наситивши її соціальною, філософською й моральною проблематикою. Він розробив її художню форму, розвив мистецтво діалогу, увівши в нього живу розмовну мову. У сценічних картинах повсякденності він широко використовував символіку, багаторазово розширивши зображальні можливості реалістичного мистецтва.

Творчість Г. Ібсена - вихідний пункт сучасної драми. Учнем Г. Ібсена вважав себе Б. Шоу. Послідовниками Г. Ібсена на ранньому етапі творчості виступили

А. Стріндберг і Г. Гауптман. Символіка ібсенівскої драматургії надихала

М. Метерлінка. Ніхто не зумів уникнути впливу Г. Ібсена, навіть А. Чехов.

Творчий шлях Г. Ібсена охоплює більш ніж півстоліття. В 1849 г. він написав свою першу романтичну драму "Каталіна", а слідом за нею - у національно-романтичному дусі - "Богатирський курган" (1850), "Воїни в Хельгеланні" (1857) і "Боротьба за престол" (1863). Вершиною його романтичної творчості стали філософсько-символічні драми "Бранд" (1866) і "Пер Гюнт" (1867). Філософські проблеми призначення й морального боргу людини у філософськiй драмi на історичну тему "Кесар і Галілеянин" (1873) проголосила ідею "третього царства" - миру волі, добра й краси, що йде на зміну язичеству й християнству.

6

І все-таки, незважаючи на величезне значення романтичної драми Г. Ібсена, його головні художні досягнення лежать в області реалістичної драматургії 1890- х років, що одержала заслужене визнання в читачів і глядачів в усьому світі.

У постановці проблеми й розв'язанні конфлікту у своїй першій "Новій драмі"

Г. Ібсен явно орієнтувався на художній досвід свого співвітчизника, письменника й драматурга Б’єрнстьєрне Б’єрнсона (1832-1910). [1]

Б. Б’єрнсона часто називають "піонером "Нової драми" у Норвегії". За словами

Г. Брандеса, у п'єсах Б. Б’єрнсона "Банкрутство" і "Редактор" (обидві - 1874) "уперше в повний голос заговорила наша сучасність". А. Стріндберг назвав ці п'єси "сигнальними ракетами" "Нової драми". Слідом за "Банкрутством" і "Редактором" побачили світло й інші проблемні драми Б. Б’єрнсона: "Король" (1877), "Леонарда" (1879), "Нова система" (1879), "Рукавичка" (1883), "Понад наші сили", ч. I і II (1883 і 1885), і ін.

Б. Б’єрнсон раніше ніж Г. Ібсен переконався в тому, що сучасність є найбільш підходящим матеріалом для драматургії нового типу. Протиріччя соціальної дійсності він зображує у своїх п'єсах у формі гострих моральних колізій між представниками протиборчих сторін або суперечок - дискусій між ними, що завершуються позитивним розв'язком конфлікту.

Прагнення зобразити актуальні життєві конфлікти особливо яскраво проявляється в "Новій драмі" Б. Б’єрнсона, коли він сміло вступає в полеміку з укоріненими поглядами на роль і місце жінки в родині й суспільстві.

Але як би гостро не звучала критика Б. Б’єрнсона на адресу сучасного суспільства, все ж таки конфлікт у його п'єсах вирішується занадто легко й просто. Драматург засуджує лише приватні пороки й недоліки, окремі відхилення від норми в житті суспільства, що не зачіпають по суті його основ. [1]

7

Роздiл 2

Теоретик і експериментатор «Нової драми» А.Стріндберг.

Як про сміливого теоретика й експериментатора заявляє про себе в "Новій драмі" і Август Стріндберг (1849-1912), виступаючи, подібно Г. Ібсену, провісником драматургії XX в. "Залишаючись поза школами i течiями, піднімаючись над ними, - пише Т. Манн, - А. Стріндберг усіх їх увібрав у себе. Натураліст і стільки ж неоромантик, він передбачає експресіонізм... і разом з тим є першим сюрреалістом..." [1]

Чимале значення для А. Стріндберга мало звертання до літературних зразків: до пам'ятків фольклору, до драматургії Й. Гете і Ф. Шиллера, особливо до

У. Шекспіра. У кандидатськiй дисертації А. Стріндберга "Хакон ярл, або Ідеалізм і реалізм" (1871 р.) висунуто положення про те, що справжнє поетичне мистецтво повинно узгоджуватися з "правдою дійсності" на зразок того, як це робилося в старовинних сагах і творіннях У. Шекспіра. [2, 284]

А. Стріндберг звертається до прози і драматургії в самому кінці 1890-х років. У них відразу проявилися новий стиль і новий світогляд. Сталася відмова від натуралізму і прийняття символізму, але як і стріндберговскій натуралізм новий період творчості А. Стріндберга відкривав художні принципи, неможливі в «традиційному» символізмі. [3]

У художньому розвитку Стріндберга- драматурга можна намітити кілька періодів.

      -   Його рання драматургія ставиться до 1869-1871 рр. У п'єсах "Вільнодумець" (1869), "Герміон" (1870), "У Римі" (1871), "Вигнанець" (1871), написаних під сильним впливом Г. Ібсена, А. Стріндберг зображує героя - бунтаря, що різко протиставляє себе іншим людям і прагнучого завжди "залишатися самим собою".

8

- На другому етапі творчого шляху А. Стріндберг створює історичну драму

"Местер Улуф" (перший варіант - 1872, другий - 1875, третій, віршований, - 1878).

В образі історичного діяча шведської Реформації Олауса Петрі, що очолив

боротьбу зі старим світом, але не зумів довести її до кінця, А. Стріндберг засуджує половинчастість, схильність до компромісів, політичне ренегатство.

       - Третій період стріндбергівскої драматургії припадає на кінець 1870- х початок 1880- х років. У цей час натхненний ідеями Г. Брандеса, А. Стріндберг стає вождем радикально-демократичного руху у Швеції. У художній прозі він звертається до проблем суспільного життя, різко критикує інститути державної влади (роман "Червона кімната", 1879), у драматургії продовжує розробляти історичну тему (п'єси "Таємниця бенкету", 1880; "Дружина лицаря Бенгта", 1882, та ін.), особливу увагу приділяючи психології героїв.

- Із середини 1880- х років починається четвертий період у драматургії

А. Стріндберга. За короткий строк створюються соціально-критичні драми "Товариші" (1887), "Батько" (1887), "Фрьокен  Юлія" (1888), "Кредитори" (1890). Їхня тема - сучасна дійсність, а в проблематиці важливу роль відіграють відносини між чоловіком і жінкою, багато в чому обумовлені відмінністю статi.