Образ Жанны де Во в романе Ги де мопассана "Жизнь"

Міністерство освіти і науки України

Національний  педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова 
 

Факультет іноземної філології

Кафедра російської та зарубіжної літератури 
 
 
 

Курсова робота з зарубіжної літератури

На  тему: «Образ Жанни  Де Во в романі Гі Де Мопассана «Життя». 
 
 
 

Студентка 4 курсу 42 групи

Заочного  відділення

Факультету  іноземної філології

Алексеєнко Аліси Олександрівни

Науковий  керівник – 

Доцент  Анненкова О. С. 
 
 

Київ 2011

План

Вступ.

І. Самобутність Мопасана – романіста.

1.1. Основні віхи  творчості Гі Де Мопассана.

1.2. Особливості художнього стилю Мопассана.

ІІ. Трагедія життя Жанни  Де Во.

2.1. Виховання  та юнність Жанни.

2.2. Життєві випробування  героїні.

2.3. Крах життєвих  ідеалів Жанни.

Висновки

Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

Один з найвеличніших  представників європейського реалізму ХІХ ст., французький письменник Гі Де Мопасан належить до числа улюблених читацькій аудиторії майстрів художнього слова. Вперше наших читачів з ним познайомив І. С. Тургенєв, оцінивши в ньому могутній талант французької літератури початку 80-х років. Палко полюбив Мопасана і Лев Толстой, написавши про нього багато відгуків та статей. Чехов, Горький, Бунін, Купрін, в різній мірі і в різних відносинах являлись прихильниками французького письменника, високо оцінювали його художню чесність та майстерність.

«Я ввійшов  в літературу як метеор» - жартуючи казав Мопассан. І дійсно, він  тсав знаменитістю на другий день після опублікування свого першого твору «Пампушка».

В 70-х роках  літературним учителем Мопассана став Г. Флобер – «Не знаю чи є у  вас талант, - сказав він, ознайомившись  з першим його твором, - в тому, що ви мені принесли проявляються деякі  здібності, та ніколи не забувайте, молодий  чоловіче, талант – лише тривале  терпіння. Працюйте!» Мопассан працював не покладаючи рук. Він писав вірші, поеми, комедії, перші повісті і  оповідання, написав навіть романтичну драму. Суворий вчитель бракував майже все і забороняв йому друкуватися. Стремлінням Флобера було виховати в своєму учневі глибоку повагу до літератури, розуміння її задач, високу вимогливість до своєї творчості. 

Суворої школи  флоберівської вимогливості уже  б однієї вистачило для того, щоб  його слухняний і здатний вихованець став видатним письменником-реалістом. Та Мопассану випала рідкісна можливість зустріти другого великого учителя  - І. С. Тургенєва.

Як і Флобер, Тургенєв віднісся з великою симпатією  до Мопассана. Він допомагав йому порадами, продивлявся його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення  був час після смерті Флобера, захід життя Тургенєва 1881-1883 роки. В цю пору Мопассан багато друкувався та матеріально забезпеченим він  ще не був. Тургенєв зв’язав його з російським журналом «Вісник Європи», сприяв появленню в цьому журналі перекладів перших творів Мопассана, палко вітав його роман «Життя».

Мопассан також  приклонявся перед талантом Толстого. В своїх згадках   П. В. Бобрикін відмічає «...цей виучень Флобера, його духовний вихованець – один з перших визнав російських романістів своїми взірцями: спочатку Тургенєва, потім Толстого, коли в Парижі вийшов переклад роману «Війна і мир». Ознайомившись уже в кінці свого творчого шляху з повістю Толстого «Смерть Івана Ільїна», Мопассан сказав: «Я бачу що вся моя діяльність була нідочого, всі мої десятки томів нічого не варті.»

Очевидно що творчість Мопассана, при всій його популярності, вивчена недостатньо. Самим повним залишилися дослідження  Ю. І. Даниліна «Життя і творчість Мопассана», видане 1968 року. Слід згадати роботи Т. Л. Вольфович «Творчість Мопассана», дослідження О. В. Флоровського, В. С. Лозовецького. Протягом останніх 30 років творчість Мопассана рідко ставала предметом монографічного аналізу в літературознавстві. Така ситуація сама по собі дивна, оскільки цей письменник завжди був популярний у нашого читача, і, крім того, вкрай показаний для французької літератури кінця ХІХ початку ХХ ст. Вивчення його новелістики не може не збагатити наші уявлення про індивідуальність та своєрідність цього періоду розвитку французької літератури.

Отже, актуальність теми пояснюється двома складовими: цікавістю до Мопассана як до класика французької літератури, а також відсутністю сучасних робіт по творчості письменника.

Як виявляється, образ Жанни де Во є невичерпним за своїм смислом. Тому обрана мною тема  є актуальною.

Предметом дослідження являється саме роман "Життя ", бо він є вершинним у творчості  Гі де Мопассана.

Об'єктом дослідження є образ головного жіночого персонажу.

Метою курсової  роботи є  дослідження образа Жанни де Во. Ця мета буде розв'язуватися за допомогою окремих завдань дослідження:

-  простежити  зв'язки героїні  з персонажами роману;

-  з’ясувати причини трагедії Жанни

- проаналізувати  художні засоби створення образу  Жанни;

І. Самобутність Мопасана – романіста.

Вдячним і надзвичайно плідним послідовником Г. Флобера був найпопулярніший французький письменник останніх трьох десятиріч ХІХ століття Гі Де Мопассан. Одного разу письменник сказав, що публіці належать книжки авторів, але не їхнє життя. Він ніколи, ні за яких обставин не відступав від цього принципу та як І. Тургенєв і Г. Флобер, ревно охороняв приватне життя від очей чужих людей, журналістів та критиків. Навіть невідомо точне місце його народження, лише дата та край – 5 серпня 1850, Нормандія, оспівана ним в багатьох творах. Після смерті письменника його вірний слуга, дворецький Франсуа Тассар видав книжку «Спогади про Гі Де Мопассана», в якій делікатно й стримано розповідається про приховані та інтимні подробиуі життя письменника.

Доля Мопассана  була нещасливою. Він надто любив  життя, хотів пізнати всю його насолоду, пристрасть, силу, він жив  поспішаючи, з шаленним і нестримним розмахом, начебто відчуваючи нетривалість свого земного існування. Він жив з пафосом, часом з викликом суспільству ( його нетривіальні заяви про те, що пише він виключно заради грошей, шокували публіку, хоча насправді вони маскували справжнє обличчя майстра, який ставив мистецтво вище за все). Його захопленням було свіже повітря, безмежний водний простір і атлетика: хизуючись своєю винятковою фізичною силою, письменник міг під час пішої прогулянки здолати 80 кілометрів, а подорожуючі в човні Сеною від Парижу до Руану, завжди веслував самотужки.

Мопассан прожив недовге яскраве життя, фінальні півтора роки якого були однак  затьмарені важкою спадковою психічною  хворобою (від неї помер і його молодший брат Евре). Письменник страждав надзвичайно сильно, він намагався покінчити з собою, аби не жити в мороці та в млі несвідомості, тому що все своє життя був абсолютно розсудливою людиною, вважав, що всім явищам, навіть місячним, ірраціональним, таємничим, можна знайти реальне, логічне та правдиве пояснення. Будучи надзвичайно працездатним, він видав 27 томів творів протягом десяти років, а за останній рік свідомого життя спромігся написати лише один роман і книжку оповідань. В передсмертних його листах звучать невгамовно болючі слова: «У мене жодної послідовної думки, я забуваю слова, всі назви, а маячня і смуток роздирають мене... Я не можу писати, я більше не бачу; це крах мого життя...» Письменник встиг написати лише 50 сторінок свого останнього роману «Анжелюс», страшенно страждаючи від неспроможності створити  хоча б ще одну сторінку тексту).

Мопассан-митець – визнаний співець кохання, який залишив читачам стільки «слів любові», так ретельно висвітливши жіноче серце майже у всіх його проявах, що вистачило б не на одне творче життя, - у реальності ж він постійно полював на жінок, маючи незліченну кількість коханок з різних верств суспільства, від вишуканих аристократок до жінок легкої поведінки. Однак жодну з них він не допустив до свого серця, був не одруженим.

Гі Де Мопассан, за його власним визнанням, прийшов  в літературу, як метеор, активно  творив трохи більше ніж 10 років, але  а цей час він написав приблизно 260 новел, 6 романів, велику кількість  статей, подорожніх нарисів, есе, віршів, декілька п’ єс. Г. Флобер, вшановуючи пам’ять близького друга і талановитого поета-парнасця Альфреда ле Пуатвена, рідного брата матері Мопассана, пильно стежив за першими кроками талановитого юнака, він застерігав його від нападів лінощів, вимагав більше уваги приділяти саме літературним заняттям, а не фізичним вправам:  «Від п’яти годин вечора до десяти годин ранку ваш час може бути відданий музі... Для митця існує лише одне правило: жертвувати всім заради мистецтва. Життя має розглядатися ним як засіб...» І Мопассан дотримувався вказівок свого друга та турботливого вчителя. До кінця днів він завжди, кожного ранку примушував себе писати від 7 до 12 годин, не очікуючи натхнення, перероблюючи і переписуючи багато сторінок вже написаного, але що не задовольняло його (на все життя він запам’ятав настанови Г. Флобера: «Талант – це тривале терпіння»). Результати були дивовижні, так, у 1884 р. Він написав чотири збірки новел, у 1885 – п’ять (вчені підрахували, що за 1885 рік він надрукував 1500 сторінок, чого не робили навіть О. Де Бальзак та О. Дюма.

Представник критичного реалізму, Флобер прагнув передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав  від свого учня розвиненої і гострої  спостережливості, уміння побачити явища  життя по-своєму, по-новому і показати їх з тієї особливої, характерної  сторони, яка до нього ніким в  мистецтві ще не була помічена.  
„Коли ви проходите, - говорив Флобер, - повз бакалійника, що сидить біля своїх дверей, повз консьєржа, який палить трубку, змалюйте мені цього бакалійника і цього консьєржа, їх позу, весь їх фізичний вигляд, а в ньому передайте всю їх духовну природу, щоб я не змішав їх ні з яким іншим бакалійником, ні з яким іншим консьєржем...”     
Крім спостережливості і уважного проникнення в істоту зображень, Флобер вимагав від Мопассана уміння ретельно і вірно описувати побачене, відшукуючи  для цього слова точні, а не приблизні. „Яка б не була річ, про яку ви заговорили, - передає Мопассан його повчання,— є тільки один іменник, щоб її назвати, тільки одне дієслово, щоб позначити її дію, і лише один прикметник, щоб її визначити. І потрібно шукати до тих пір, поки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово і цей прикметник, і ніколи не варто задовольнятися приблизним, ніколи не варто вдаватися до підробок, навіть вдалих, до мовних фокусів, щоб уникнути труднощі”.

Творчості Флобера, його літературним поглядам і повчанням, всьому привабливому вигляду цього  вічного трудівника Мопассан присвятив  не одну статтю; надзвичайно цінне в цьому відношенні і його листування з своїм вчителем. Суворої школи флоберівської вимогливості вже однієї було б досить, щоб його слухняний і здібний учень став відомим письменником-реалістом. Але Мопассану випало рідкісне щастя зустріти й іншого великого вчителя — І. С. Тургенєва.  
Довго проживаючи у Франції, Тургенєв особливо зближувався з Флобером. Тургенєв виділяв Флобера зі всієї французької літератури 50—70-х років, захоплювався його майстерністю, його невпинною творчою працею і навіть перекладав російською мовою деякі його новели. Флобер, з свого боку, надзвичайно високо цінував твори російського письменника, широту його знань і переконань, його художні шукання.  
Подібно Флоберу, Тургенєв віднісся з великою симпатією до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення був час після смерті Флобера, захід життя Тургенєва, 1881 — 1683 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матеріально  був ще дуже обмежений. Тургенєв пов'язав його з руським журналом  „Вісник Європи”, сприяв появі у цьому журналі його перших перекладів, гаряче вітав його роман „Життя”.  
Мопассан присвятив Тургенєву статтю „Винахідник слова нігілізм”, „Некролог”.  За допомогою Тургенєва Мопассан довідався і полюбив Пушкіна, Лермонтова, Горького, Льва Толстого, Гаршина і сприйняв низку благородної  російської класичної літератури. Смілива правдивість російської літератури зміцнила  волю Мопассана.  
Демократичний гуманізм  сприяв   розвитку    поваги та любові до російського народу. Мопассан високо цінував „Записки мисливця” Тургенєва  і  зачаровувся „Батьками та дітьми” особливо відзначаючи в цьому романі  властивий дар реалістичного передбачення.  
Але  вище всього оцінював Мопассан тургенівське  новелістичне мистецтво, закони якого прагнув зрозуміти і освоїти: „Психолог, фізіолог і першокласний художник, він уміє на декількох сторінках дати досконалий твір, чудово згрупувати обставини і створити живі, могутні, захоплюючі постаті, окресливши їх всього декількома штрихами, такими легкими і майстерними, що складно зрозуміти, як можна добитися подібної реальності такими простими, по видимості, засобами. І від кожної з цих коротких історій виходить, подібно хмарці меланхолії, глибока і прихована в істоті речей печаль. Повітря, яким дихаєш в його творах, завжди можна взнати: він наповнює розум суворими, гіркими думами, і здається, навіть наповнює  легені дивними і своєрідними пахощами...”     
Називаючи Тургенєва «одним з найбільших геніїв російської літератури», Мопассан, завжди ненавидячи мілітаризм, додавав: «Люди, подібні йому, роблять для своєї вітчизни більше, ніж люди, на зразок князя Бісмарка: вони здобувають любов всього благородного розуму миру».