Проблемою переходу однієї частини мови в іншу

     "Транспозиція  – використання одної мовної  форми у функції іншої [енц.] термін транспозиція вживають  у вузькому і широкому розумінні.  У вузькому розумінні транспозиція  або функціональна транспозиція, стосується переходу слова з  однієї частини мови до іншої або її вживають у функції інших частин мови.

     Розрізняють два системи цієї транспозиції:

     1)   неповна або синтаксична транспозиція, коли змінюється лише синта-ксична, функція вихідної одиниці без зміни її морфологічної належності до від-повідної частини мови;

     2)   повна або морфологічна, транспозиція, коли утворюється слово іншої частини мови.

     Засобами  вираження морфологічної транспозиції є афіксація і конверсія.. За морфологічною транспозицією лексичне значення вхідних слів або зберіга-ються, або змінюються.

     У широкому розумінні транспозиції будь-яке  переносне вживання мовної форми. Термін транспозиція поширюють і на позначення метафоричного та інших перенесення значень слів.

     Транспозиція  однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функ-ці-ональних потреб. У структурі мови перехід частини мови вибуває повним і неповним. Перехід частин мови реалізовується синтаксично, морфологічно, семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати пере-міщення симента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змішувана син-таксична позицію може набувати морфологічного закріплення або семан-тичного завершення. Синтаксичний ступінь переходу частин мови характери-зується великою позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантично-синтаксичне варіювання. За переміщення частин мови з властивої їм синтаксич-ної позиції в синтаксичну позицію властиву іншій частині мови, пері одно від-буваються зміни в морфологічному або синтаксично пов'язаного з нею компо-нента... Зміни, які за переходу відповідної частини мови в іншу морфо-логічну не відображаються, можна немофрологізованим синтаксичними змінами. Зміни, що за переходу одної частини мови в іншу морфологічного відображаються. Вихованець такі зміни називаю морфологізованими синтаксичними змінами [19.87-88]

     На  морфологічному рівні функціональної транспозиції більш розпов-сюдженим продуктивним є афіксальний спосіб переходу в іншу частину мови. Крім того, більшість слів у нашій мові є похідними, тобто таким, які утвори-лися, від твір-ного у приєднанням певних афіксів. Менш, продуктивною є конверсія. Така низька продуктивність конверсії зумовлена тим, що єдиним засобом словотво-рення тут є система закінчень похідного слова, яке й відріз-няє його від твірного.

     Афіксальний спосіб має більше компонентів словотворення. Це і суфік-сація: ліс – лісний ; префіксація: бити – добити; та інші загальновідомі частини мови спостерігається переважно конфіксальний спосіб творення похідної лексеми: відмова – безвідмовний.

     Конверсія – спосіб словотворення, при якому  єдиним словотворчим засо-бом є система закінчень похідного слова, що відрізняє його, від твірного [Енц.266] За принципом словотворення конверсії, близька до безафіксного спо-собу. Об'єктом вивчення конверсії є такі частиномовні переходи, як субстан-тивація перехід у іменники ад'єктивація (перехід у прислівники), вербалізація (перехід у дієслово) нумералізація (перехід у числівники), проміналізація (пере-хід у займенники). Можливі переходи слів і в службові частини мови в прий-менник преполіціоналізація; в сполучники – коньюкціоналізація; в частину – артикуляція; у вигук – інтер'єктивація.

     При конверсії початкова форма швірного слова стає початковою формою похід-ного слова і за морфенною будовою нічим не відрізняється від нього: "При конверсії лише початкова форма структури твірного і похідного збіга-ється повніс-тю, а всі інші парадигматичні форми розрізняються. Виражаючи тим самим но-ве лексичне і граматичне значення похідного слова. За О.Кубря-новою новерсія – це спосіб, при якому дериваційне значення в похідніому вира-жається за допо-могою смпецифіного перетворення словозмінної парадигми твірного [Земська] О.С.Кубрянова вважає, що новерсію можна визначити і як процес морфологіч-ної трансформації основи, і, отже, як процес повної зміни парадигми у вихідній одиниці або як наслідок, повної зміни морфологічного оточення її. Формантом при конверсії є зміна синтаксичної функції, а відтак у парадигми.

     Термін  конверсія вживається у вузькому і широкому значенні. При вузь-кому розумінні конверсією називають лише випадки повного структурного збі-гу початкових форм твірного і похідного слів: прикметник майбутнє (майбутнє життя) і іменник майбутнє (наше майбутнє).

     Широке  розумінні конверсії базується  не лише на парадигмі словозміни, а  й на суфіксальних або їм подібних явищах: сіль - сол-и-ти, бомба - бомб-и-ти. 
Найгрунтовніше вмотивованим є вузьке розуміння конверсії. Яке ґрунтується на функції словозмінної парадигми: вживання слова в повній синтаксичній функції, супроводжується набуттям нового морфологічного значення і зміною, засобів його вираження, тобто зміною парадигм. В. Виноградов, І.Ковалик на-зивають цей спосіб морфолого-синтаксичним.

     Окрім синтаксичної транспозиції мовознавці, зокрема І.Вихованець, роз-гляддають третій ступінь функціональної транспозиції – семантичний [15.78]Його вважають завершальним. Лексеми при переході на семантичний рівень за-знають великих семантичних транспозицій і остаточно втрачають своє вихідне лексичне значення.

     Семантична  транспозиція – це слово роду утворення  фразеологічних конструкцій з тією різницею, що до уваги ми беремо лише транспоноване сло-во, ступінь творення якого ми визначаємо з мікроконтектсу. 
Конверсія як було зазначено. Набуває ознак синтаксичної і морфологічної тран-спозиції, то може виділятися як окремий ступінь – морфолого-синтак-сичний або конверсійний. Наприклад: вечірнй день (транспозиці "вечірній" транспор-тувався у прикметник з іменником "вечір" за допомогою суфікса – н- та флексій – ій, тобто утворився афіксальним способом, при цьому змінивши не лише частиномовну належність, але й категоріальні ознаки, а також свою оформу.

     Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні  позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріп-люються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і мор-фологічні ознаки, перебуваючи у нетипових для нього синтаксичних зв'язках. [Гриценко]

     Наприклад, прикметник у ролі підмета або  доданка позначає не ознаку пред-мета, а особу або предмет. Пор. Зійшов молодий місяць. До хати увійшов моло-дий.

     Відповідно  до виконуваної ролі в реченні  субстантивований прикметник моло-дий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися зовні від мо-тивуючого, але дістає нове значення.

     Отже, морфолого-синтаксичний собі словотворення  – це виникнення но-вих слів однієї частини мови в іншу.

     Взаємопереходи  в системі частин мови зумовлені  змінами в синтакси-чному фукнціонувані частин мови. Слова, належні до тих або інших функці-онально-виконуваною синтаксичною функцією або є за кількома неоднорід-ними ознаками – за значенням, морфологічними категоріями та синтаксичними особливостями.

     1.2. Субстантивація

     Субстантивація  є одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини  мови вживаються у ролі іншої.Субстантивація – вид транс-позиції, який полягає в переході слів (словоформ) з інших частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та діє-прикметники [17. 265-266].

     Субстантивація  не лише охоплює лексико-семантичну сторону прикмет-ника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв'язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в ін-шу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як зміну його парадигматичної чи словотворчої форми.

     У процесах взаємопереходу однієї частини  мови в іншу спостерігаються різні  ступені перехідності.

     Субстантивація  – семантично-синтаксичний перехід  прикметника й діє-прикметника (зрідка й інші частин мови, наприклад, дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація – кошовий, хорунжий ланкова, подушне – первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома). При контекстовій субстантивації атрибутовий характер даного прикметника ще повнотою відчутний (Крайній ла-ви побіг першим).

     Субстантивація  широко вживається зокрема в науковій термінології. Субстантивацію досліджували Д. Гринчишин, Й. Дзендзелівський, М. Леонова й інші.[19.276].

     Субстантивація  є одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини  мови вживаються у ролі іншої: приймальня, керуючий.

     Субстантивація  – вид транспозиції, який полягає  в переході слів (сло-воформ) з інших частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та дієприкметники.

     Згідно  з новою концепцією про п’ятикомпонентну систему частин мови іменника, дієслова, прикметника, числівника та прислівника) розрізняють чотири види субстантивації:

• Віддієслівна субстантивація;
• Відприкметникова субстантивація;
• Від числівникова субстантивація;
• Відприслівникова субстантивація.

     Синтаксичний  ступінь віддієслівної субстантивації буває тоді, коли ді-єслівна особова форма виступає в позиція підмета або другорядного члена ре-чення. Віддієслівна синтаксична субстантивація в граматичній структурі су-часної української літературної мови є нехарактерним явищем, вона має оказі-ональний, мовленнєвий характер.

     Найчастішою в українській мові є віддієслівна морфологізована субстан-тивація. Вихідні дієслова й утворені в результатів віддієслівної морфологізо-ваної субстантивації іменники мають тотожну лексичну сема тичку, але відріз-няються частиномовними граматичними категоріями і формально-синтаксич-ними та семантично синтаксичними функціями.

     Перехід дієслів в іменники зрідка набуває  семантичного вияву. Типовим репрезентантом віддієслівної субстантивації, її різних ступенів може бути дієс-лово сидіти.

     Існує три ступені субстантивації прикметника:

• синтаксичний,
• морфологічний,
• семантичний.

     Умовою  для синтаксичного переходу прикметника  в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під  впливом контексту у словосполученні  відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього  прикметник, потрапивши в позицію  останнього, перебирає на себе його функції.

     Пристосування прикметника виконувати роль іменника – називати уже не ознаку предмета, а сам предмет – супроводжується  одночасною трансформа-цією граматичних категорій роді, відмінка і числа. Подібно до іменника транс-формовані прикметники вступають у валетний зв’язок з дієсловами – прису-дками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник присвоює собі граничне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстан-тивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, наприклад: «Ось вона [Оксана] вийшла босоніж, і приїжджі одразу ж обступили її».

     Субстантивовані прикметники виконують ті ж самі синтаксичні функції, що й іменник:

• вони є підметами, доданками, іменними частинами складних присудів,
• мають при собі залежні слова.

     Морфологічна  субстантивація супроводжується появою в прикметникові шляхом афіксації  або конверсії усіх структурно-морфологічних  ознак іменника, що засвідчує повних перехід у категорію субстантива, при цьому похідне слово «набуває граматичної предметності та іменникових  категорій роду, числа і від-мінка.

     Семантична  субстантивація, є рідкісним явищем у граматичному аспек-ті, ґрунтується на асоціативних зв’язках між ознакою, яку передає прикметник, і предметом, для якого ця ознака є основною, визначальною, наприклад: білизна снігу (від снігу білий) і постільна білизна (її колір білий).

     Не  продуктивною в сучасній українській  літературній мові є відчислів-никова субстантивація. Відповідно розрізняють три різновиди: