Проблемою переходу однієї частини мови в іншу

• синтаксичний,
• морфологічний,
• семантичний.

     Синтаксичний  різновид від числівникової субстантивації виявляється в переміщенні числівника в синтаксичні позиції іменника, без зміни формально-морфологічних  числівникових ознак.

     Іменники  типу п’ятірка, вісімка, десяток, сотня  утворюються внаслідок морфологічної  відчислівникової субстантивації.

     Семантично  відчислівникова субстантивація виявляється  тоді, коли відчилівниковий іменник  набуває нове значення, яке тільки опосередковано стосується числівникової  семантики кількості. Найменше продуктивною є відприслівникова субстантивація. Прислівник найменша пов’язаний з явищами субстантивації.

     Явище субстантивації характерне для прикметників та займенників, спів-відносних з прикметниками: Таке-сяке зляпав, а все ж буде краще на йому, ніж долі; пор.: Розтикаю дітям сякі-такі завданки, підходжу до вікна, де такісякі – прикметник.

     Серед субстантивованих прикметників виділяємо  групу слів на позна-чення осіб за віком (молода, старий, великий, старші): Всіх людей, що були на похоронах, тягнуть на допит – і малого, й великого. Прикметник утрачає здат-ність виражати загальну ознаку, яка може бути віднесена до багатьох різних предметів, і, як іменник, стає назвою предмета.

     Субстантивовані прикметники, на відміну від звичайних  прикметників, не змінюються за родами, кожен з них, як і іменник має  значення лише одного з трьох родів (таке-сяке – с. р.; малий, великий  – ч. р.).

     Субстантивації  зазнають вказівні займенники такий, той, цей та озна-чальний займенник інший. Якщо співвідносний з прикметником займенник мислиться як такий, що вказує не на ознаку, а на предмет, то можна говорити про субстантивацію цього займенника: Той тільки щось собі замурчав. Вказівний займенник той співвідноситься з прикметником, має відповідну парадигму відмінювання. Але в цьому контексті він указує на особу чоловічої статі, а не на її ознаку.

     Рідше, ніж прикметники та займенники, субстантивуються числівники, приклад: – Тут п’ятеро  або шестеро, – казали вони, –  та й то не даси їм ніяк ради, а там  же тієї дітвори, як хмари: рук на їх не вистачить. Вони означають не математичну  кількість, а осіб, тобто йдеться  про субстантивацію, звичайно, контекстуальну. Не можна сказати, що змінюються морфологічні та синтаксичні властивості цих  слів, йдеться лише про зрушення в семантиці.

1.3. Ад’єктивація

     Ад’єктивація  – різновид транспозиції, котрий полягає  у переході слів з інших частин мови в прикметник.  Як і субстантивація, ад’єктивація утворю-ється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису ад’єктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.

     Прикметник  найтісніше нав’язаний з іменником, і тому відіменникову ад’єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.

     Синтаксичний  ступінь відіменникові ад’єктивації, здійснюється перемі-щенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію.

     Синтаксичний  ступінь відіменникової ад’єктивації – підґрунтя для мор-фологгізованої ад’єктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:

1. лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;
2. граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.

     Окремі  морфологізовані відіменникові  прикметники набувають власне прикметникових семантичних рис. Лексичне прикметникове  значення. що ґрун-тується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, порів-няємо: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прек-расне, щасливе). У наведених прикладах виявляється семантичний ступінь пе-реходу у прикметник.

     Інші  частини мови мають спільний і  відмінний від іменника характер пе-реходу в прикметник.

     Дієслово  та іменник мають номери морфологічні категорії, через те мор-фологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією.

     На  противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад’єктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.

     Віддієслівна  ад’єктивація виявляє своєрідність у її морфологічному сту-пені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди відді-єслівних прикметників:

• більш відділений від дієслова;
• більш зближений із прикметниками.

     Перший  різновид охоплює віддієслівні прикметники  з суфіксами – альн-і-ильн-, а другий – пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні діє- прикметники.

     Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані  віддієслівні прикмет-ники мають у своїй мофемній будові найчастіше такі суфікси: – лив-, – к-, – л-, – н-, – ен-, – уч-, – ач-, – ущ –.

     Від числівникова ад’єктивація ґрунтується  на морфологічному ступенях переходу в прикметник.

     Синтаксичний  ступінь ад’єктивації виявляється  в переміщенні прислів-ників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в по-зицію приіменникові.

     Головну роль у морфологічній ад’єктивації відіграють дві центральні ви-хідні частини мови – іменник і дієслово.

     У досліджуваному матеріалі засвідчено численні приклади ад’єктивації пасивних дієприкметників: Стою зачарований, здивований, не збагну, що це за люди тут.

     Вони  можуть уживатися в тексті поряд  з іншими дієприкметниками: По-ламаний стіл, двоє старих стільців, ліжко, абияк, нашвидку з тухлих дощок змайстроване… По боках манячать ряди нефарбованих парт, побитих та помережаних школярськими ножами; з прикметниками: Вікно в сад стоїть од-чинене, і рине в його повітря, чисте й холодне, дише, як вино.[16.45-46]

     Ад’єктивуються  також порядкові числівники. Так, було виявлено перехід у прикметники  слів перший та другий у різних граматичних  формах. Однією з ознак розмежування «перехідних» одиниць є підбір синонімів  до них, переважно квазісинонімів: За першу ознаку цього вважалося  знання «фартової» мови, тюремних та злодійських звичок – головну, визначальну, ключову; Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови – кращий, гарний; Скоро на фоні шкільного життя з’явилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї – попередніх; З перших же днів школа увійшла в свою колію – початкових; Другого дня в шко-лі був акт; – наступного; Всю цидулку знав уже він напам’ять, а все дивився на неї, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йому такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, розглядав плями якісь на ній, цифри на другому боці – зворотному.

     Спостережено  випадок ад’єктивації займенника: В школу увійшов уже він, як своя людина: з учителькою він поводився по-домашньому – близька, рідна). Свій – присвійний займенник, що співвідноситься з прикметником, тому набуття ним прикметникового значення не змінило ні морфологічних, ні син-таксичних характеристик цього слова.

     Адвербіалізація – вид транспозиції, що полягає  в переході у прислівник або вживанні у прислівниковій функції інших: лежачи на софі – відпочивати лежачи. У прислівник переходять іменники, прикметники, числівники та діє-слова.

     Відіменникова адвербіалізація

     Специфіка переходу в прислівник кожної частини  мови виявляється в ступенях її адвербіалізації.

     Синтаксичний  ступінь відіменникової адвербіалізації  реалізують синтетичний і аналітичний  способи. Суть синтетичного способу  полягає у використанні форм орудного, родового та знахідного відмінків у  прислівниковій позиції для вираження  його семантико-синтаксичних відношень.

     Значно  частіше відіменникова синтаксична  адвербіалізація відбувається аналітичним  способом, тобто за допомогою прийменників як аналітичних синтаксичних морфем. Які переводять іменникове слово  в прислівникову позицію.

     Відіменниковий  тип адвербіалізації має свою специфіку. Аналітична синтаксична  адвербіалізація має три етапи:

1. прийменниково-відмінковий;
2. прийменниковий;
3. морфологічний.

     Відіменникову адвербіалізацію в сучасній українській  мові представляють переважно прийменниково-іменникові форми прийменниково-відмінкового та прийменникового ступенів адвербіалізації.

     Відприкметникова  адвербіалізація

     Відприкметниковий тип адвербіальної деривації  є найпродуктивнішим. Він ґрунтується  на здатності прикметника переміститися  з позиції присубстантивного  залежного другорядного члена в  позицію означального прислівника  – придієслівного некерованого другорядного члена, не змінюючи свого лексичного значення, наприклад:

     Унаслідок морфологічної відприкметникової  адвербіалізації утворилася велика група означальних прислівників, домінанту якої становить прислівники  із суфіксом – о: біло, весело, волого, рідко, синьо…

     Менш  поширені в українській мові означальні прислівники із суфіксом – е: байдуже, палюче, добре, гаряче.

     Окрему  групу відприкметникових, морфологізованих прислівників становлять ті, що утворилися зі сполук прийменників і різних форм субстантивованих прикметників.

     Відчислівникова адвербіалізація

     Відчислівниковий  тип адвербіальної деривації  є непродуктивним. Він об’єднує велику кількість прислівників. Їхнє ядро становлять ті, що постали з  форм знахідного відмінка збірних прислівників і прийменників в (у), на (вдвоє, надвоє…)

     До  від числівникових належать прислівники  двічі, тричі, утворені від відповідних  числівників за допомогою суфікса  – чі.

     Віддієслівна  адвербіонізація

     Віддієслівний тип адвербіальної деривації  також є продуктивним. Його уможливлює здатність дієслова змінити свою власне синтаксичну позицію присудка на прислівникову позицію детермінантного  другорядного члена.

     Дія загальної тенденції до морфологічного вираження синтаксичних функцій  зумовлює заміну адвербіалізованого дієслова, що вживається в позиції детермінанта, прислівником.

     Ця  зміна стає можливою внаслідок морфологічної  адвербіалізації дієслова – вживання спеціальних словотворчих суфіксів дієприслівника – учи, – ачи, –  ми, замість закінчень багатофоримого дієслова.

     Віддієслівні  прислівники – це здебільшого деривати морфологічного ступеня адвербіалізації (дієприслівники) і значно рідше – семантичного ступеня [1.3-7].

     1.4.Препозитивація

     Українська  мова в основі своїй синтетична, один із виявів аналітизму – зростання  кількості службових слів, утворених  шляхом переходу інших частин мови в прийменники (препозитивація): переходом інших частин мови в прий-менники: велике коло – сидіти коло хати, чудовий край – край села.Так, зок-рема, у прийменники прислівники переходять тоді, коли вони виступають за-собом вираження граматичних відношень між іменником і дієсловом. Немо-жливість лексичної сполучуваності з дієсловами свідчить про повний перехід прислівників у прийменники.

     Приєднуючись  до залежного від дієслова іменника, деякі колишні іменни-кові та віддієслівні прислівники у сучасній українській мові функціонують ли-ше як прийменники (крім, окрім, поверх, замість, опріч, всупереч, впродовж, упродовж, серед, поміж). Разом із тим спостерігаємо і низку лексем, що про-довжують функціонувати і як прислівники, і як прийменники.

     1. Хлопці й дівчата  збились осторонь  в окремий гурток  і щось розмовля-ють  собі – прислівник; 2. Спиняю машину осторонь шляху – прийменник. Подвійне функціональне використання (прислівник – прийменник) мають і такі лексеми: навкруги, зсередини, попереду, напередодні, вслід, на зустріч, навколо, наперекір та ін.