Іспанське Відродження

Героїчна драма Лопе де Веги характеризується динамічністю й різноманітністю дії. В ній співіснує трагічне і веселе, високогероїчне й повсякденне. В драматичну дію органічно входять живі сцени народного побуту і звичаїв, вводяться музика, пісні Різноманітністю відзначаються вірш і мова п'єси мова окремого персонажа. Наприклад, мова Лавренсії, залежно від ситуації, то жива й дотепна, то піднесена й урочиста, то лірична, як її монолог л формі сонета. Широко використовує Лопе де Вега багатство народної мови - прислів'я, афоризми дотепи, скоромовки, гру слів.

«Фуенте Овехуна» назавжди увійшла до репертуару демократичних театрів світу. Бунтарський пафос робить драму особливо актуальною в різні часи і періоди революційної боротьби.

Конфлікт між селянином  і феодалом лежить і основі багатьох драм Лопе де Веги («Періваньєс командор Оканьї», «Саламейський алькальд» та ін.). І всюди показано, що простим людям властиві почуття честі й справедливості, що простий народ своїми моральними рисами стоїть вище за феодалів Численними в драматургії Лопе де Веги є приватно-побутові п'єси на любовні теми, так звані комедії плаща і шпаги. їх називають комедіями інтриги, тому що в них драматург віддає перевагу не розкриттю характерів, а розвитку дії. В цих творах також ставляться значні проблеми. В дусі гуманістичних ідей Відродження драматург відстоює право . людини на земне щастя, відкидає релігійно-аскетичну мораль і станові упередження. В комедіях «плаща і шпаги» зображується побут дворянського суспільства і звичайно йдеться про те, як закохані герої, подолавши ієрархічні перепони і стару мораль, поєднуються в шлюбі («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Учитель танців», «Мадрідська сталь», «Валенсіанська вдова»). Дія будується на зіткненні кохання і тих моральних норм та забобонів, які утвердилися в дворянському середовищі і протистоять праву людини на вільний прояв природного почуття. Лопе критично ставиться до таких моральних устоїв, показує, що вони суперечать здоровому глузду. Звичайно герої комедій, захищаючи свою любов, обходять норми дворянської моралі обманом, хитруваннями. При цьому вони намагаються не втратити «честі», не заплямувати свою репутацію в суспільстві і все ж здобути щастя. Тому інтрига комедій є дуже заплутаною, в ній повно випадковостей, широко використовуються прийоми переодягання, прикидання, підслуховування тощо. В такій інтризі особливого значення набирає роль «грасіосо» (слуги), який нерідко спрямовує дію всієї п'єси. Грасіосо має практичний і тверезий погляд на речі, здорову мораль, є людиною енергійної дії, саме він допомагає закоханим обходити норми станової моралі і досягати щастя. Образ грасіосо вносить у п'єсу багато комізму, з ним пов'язані найбільш дотепні й веселі сцени, живі діалоги.

Комедії «плаща і шпаги» сповнені життєрадісності й оптимізму, віри у можливість людського щастя, в успіх людини, яка сміливо відстоює свої почуття.

Однією з найбільш талановитих комедій Лопе де Веги є «Собака на сіні». В ній розповідається про те, як справжня любов перемагає  станові забобони. Головна героїня  комедії графиня Діана де Бельфлор покохала свого секретаря Теодоро, людину розумну й талановиту. Проте на їхньому шляху до щастя стоїть перешкода - станова нерівність. Сама Діана не надає великого значення цій різниці, але вона не може не зважати на думку людей свого кола, і її рішучість паралізується страхом за свою репутацію. Трістан - слуга Теодоро - виручає молодих людей: він розголошує вигадку про аристократичне походження Теодоро, який нібито є сином графа Лудовіко, викраденим в дитинстві. Граф визнає Теодоро, і тепер уже ніщо не перешкоджає шлюбу. Але Теодоро - людина честі, він не може обманювати Діану і говорить їй правду:                

... А я безрідний 

сирота, батьки у мене - 

власний розум, та освіта, 

та перо. Хоч  граф і вірить, 

що я син  йому, хоч міг би 

я і з вами одружитись 

і довіку жить щасливо,- 

та душевне  благородство 

не дозволить  одурити 

вас мені, моя  сеньйоро, 

бо я зроду  був правдивим.

Проте зізнання Теодоро  не відштовхує Діану, воно сприймається нею як вияв його благородства, а  походження, на її думку, щастю не перешкода:

Щастя наше не в величчі, 

а у тому, щоб  душа 

вільну й  щиру мала втіху.

Так здорове, природне почуття  одержує перемогу над становими  забобонами.

Твори Лопе де Веги приваблюють  майстерністю і красою вірша. Драматург  вставляє у п'єси ліричні поезії різних жанрів, а монологи його героїв часто сприймаються як своєрідні поеми. Захоплені сучасники називали комедії Лопе «океаном поезії», ходили в театр не тільки дивитися їх, а й слухати.

Як і Сервантес, Лопе де Вега багато зробив для розвитку іспанської літературної мови. Не позбавлена книжних елементів, мова його творів близька до розмовної, характеризується простотою й ясністю, в ній широко використано фольклор, приказки, прислів'я, пісні, народні анекдоти. Комедії часто написані на сюжети народних приказок і прислів'їв, які служать їм заголовками.

Життєрадісне мистецтво  іспанського драматурга близьке  радянським людям. Багато його п'єс входять  до репертуару радянського театру («Фуенте  Овеху-на», «Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Учитель танців»).

У дусі комедій Лопе де Веги розвивалася творчість багатьох іспанських драматургів - його сучасників. Можна говорити про школу Лопе де Веги в іспанській тогочасній драматургії. Найвизначнішими представниками цієї школи були Тірсо де Моліна (1571 - 1648), Хуан Луїс де Аларкон (1580- 1639), Гільен де Кастро (1569-1631).

Висновок.

Отже, Відродження в Іспанії припадає на 16 — початок 17 століття. Основні напрями і жанри іспанської літератури були такі:

• ренесансна лірика, яка розвивалась під сильним впливом арабських традицій (андалузька поезія);
• лицарський роман у прозі — дуже популярним був "Амадіс Гальський" (1508) Гарсіа Родрігеса де Монтальво;
• шахрайський роман;
• в окремий напрям виділяють творчість драматурга Лопе де Вега (1562-1635), автора п’єс "Собака на сіні", "Учитель танців", "Зірка Севільї", "Фуенте Овехуна" та багатьох інших;
• творчість Сервантеса (1547-1616), автора роману «Дон Кіхот» (1605, 1615), теж складає окремий напрям.

Список використаних джерел

1. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX століття. — К.: Академія, 2004.

2. Плавскин З.І. Лопе де Вега.-Л.;  М.:Мистецтво,1960.

3. Державин К.Н. Сервантес.-М.:Дерлітвидав,1965.
4. Пінський Л.Е. Сервантес. Статті та матеріали.-Л.:Вид. Ленінгр.ун.-та,1948