Втрачені жіночі ілюзії в романі "Життя"

 

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………….1

Розділ 1.Тема «втрачених жіночих ілюзій» в літературі…………………………………………………………………….4

  

 

Розділ 2. Втрачені жіночі ілюзії в романі «Життя»………………………..11

2.1. Роман Гі де Мопассана «Життя»……………………………………….11

2.2. Втрачені жіночі ілюзії в романі Гі де Мопассана «Життя»…………..20 
 
 

Висновки……………………………………………………………………..27 

Список  літератури…………………………………………………………...29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

   Творча спадщина видатного французького письменника Гі де Мопассана-це скарб не лише для французької, а й світової літератури. За словами самого письменника, він “влетів у літературу, мов метеор” [9, с. 47]. Його творчість завершує собою розвиток французького реалізму ХІХ ст., і разом з тим у ній чітко виділяються риси, які стануть характерними для літератури ХХ століття.

  Англійський драматург Б.Шоу відзначав:«Життя Мопассана набагато трагічніше, ніж смерть Джульєти»[18,с.23],маючи на увазі героїню Шекспіра. Справа не лише в тому, що письменник прожив досить коротке життя, померши у сорок три роки. Трагедія його як митця полягала у тому, що «епоха божевілля та ганьби» не дала можливості повністю розкритися таланту письменника, його творчі здібності залишилися у значній мірі нереалізованими.

   Він суперечливий у своїх поглядах, симпатіях та антипатіях, письменник, який сприймав страждання людей як свої власні, нещадний викривач та критик буржуазного суспільства, тонкий психолог і спостерігач, пристрасно закоханий у природу.Письменник завжди здатен підкорити матеріал основній ідеї або головному положенню: початок його розповіді готує до появи цієї ідеї або положення, а всі наступні події сприяють посиленню ефекту й отриманню більш сильного враження.

    Актуальність теми полягає у тому, що і тепер сучасне суспільство переживає те падіння ідеалів і ту втрату ілюзій, які є та були притаманні будь-якому народу на будь-якому етапові розвитку. Звичайно, зрозуміло і те, що мрії та сподівання суттєво змінилися з часів Мопассана. Але це стає достовірним, якщо ми говоримо про певні конкретні ілюзії певних конкретних людей. Тому що загальнолюдські мрії завжди залишаються константними.  

   Мета дослідження : проаналізувати причини втрати жіночих ілюзій в романі Мопассана “Життя”.

    Завдання роботи:

-опрацювати  художні тексти та теоретично-критичний матеріал;

-ознайомитися  з темою втрачених жіночих  ілюзій в літературі;

- розкрити  сутність духовних орієнтирів  у житті, морального вибору своєї

позиції літературними героями;

-розкрити проблему теми втрачених жіночих ілюзій в романі «Життя».

    Методи  дослідження:

культурно-історичний та  описовий.

     Об’єкт роботи : роман Г.Мопассана “Життя”.

    Предметом є проблема втрати жіночих ілюзій в романі Гі де Мопассана «Життя».

    Структура роботи: складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, та бібліографії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

Тема  «втрачених жіночих  ілюзій» в літературі 

   Для кращого розуміння цієї теми звернемося до тлумачного словника. Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові й звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.

  Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень.

  Це:

1. Хибне сприйняття реальності;
2. Хибна думка чи уявлення;
3. Щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до           хибних уявлень чи хибного сприйняття;
4. Стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.

  Ішими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-                                                                                                                                                                                         який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появі легкого                   морського бризу.Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.

  Поділ  людських ілюзій:

   а) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;

   б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.

   Перейдемо до теми «втрачених  жіночих ілюзій» в літературі. Не тільки Гі де Мопассан звертався до цієї теми, й багато інших письменників,наприклад такі як Флобер «Пані Боварі»,Толстой «Анна Коренина»так само полюбляли писати про втрачені жіночі ілюзії.

   Розглянемо проблему жіночих ілюзій у романі Флобера «Пані Боварі».Історія головної героїні, ім`ям якої названо твір, дає змогу побачити залежність її характеру від поглядів і звичаїв середовища, в якому вона живе. Автор ставить свою героїню в особливу позицію: вона належить

до міщанського  світу й водночас протистоїть йому.«Але як висловити

ці невловно бентежні пориви, мінливі, мов хмари, летючі, мов вихор?Вона не могла знайти ні слів, ні нагоди, ні відваги» [23,с. 54].Можна сперечатись про те, що це за образ. Провінційна панночка з претензією на аристократизм чи піднесена, незадоволена життям жінка, що хоче вирватись з буденності? Але відповідь - одна. Емма - поетична особистість,

що шукає, але не знаходить. «У неї існування  холодне, як горище віконцем

на північ, і нудьга, як мовчазний павук у  темноті, обсновує своїм павутинням усі закутки її серця» [23, с.58].

   Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. Все те, про що мріє Емма, чим вона захоплюється, до чого поривається, позначене заяложеністю і може викликати лише іронічну посмішку. «Їй хотілось жити в якомусь давньому замку, як ті вельможні дами в довгих корсажах…, спершись ліктем на кам`яне підвіконня…, і виглядати якогось рицаря…» [23,с. 51]. Виховувалася вона в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, під впливом яких формується життєвий ідеал Емми. Саме в цьому Флобер вбачає головне джерело розбещеності героїні.

   Неприродна ізоляція від реального життя розвинула у цій здоровій від природи сільській дівчині містичну млосність та романтичну меланхолію. Потяг до реальності виявився у читанні книг, де «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках, поштарі, яких замордовують на всіх станціях, коні, що гинуть на кожній сторінці» [23,с.51].Емма хотіла вінчатися опівночі, з факелами, що свідчить про романтичну налаштованість її натури. Утім, дядько Руо не зрозумів таких забаганок. І весілля відбулося по-міщанські, звичайно. Автор детально описує, як були одягнені обивателі, що вони їли, які пласкі розмови точилися за столом. На сукню Емми, коли молоді йшли до мерії, постійно чіплялися реп`яшки. Ця виразна деталь підкреслює невідповідність очікуваного й дійсного. Еммі вдалося уникнути дурних весільних жартів. Але не полишило її нице міщанське існування. «Майбутнє здавалось темним коридором, в кінці якого були наглухо забиті двері» [23,с. 73]. Їй судилося жити в сонному провінційному Йонвілі, в середовищі ситих тілом і душею обивателів, із чоловіком, який щовечора, написавши свої рецепти, «задоволений із самого себе, доїсть рештки печені, погризе шматочок сиру, схрумає яблуко, доп`є графинчик вина, а потім піде в спальню, ляже горілиць і захропе» [23,с. 56].

   Флобер начебто безпристрасно описує все, що оточувало Емму, але за всіма цими описами прихована глибока авторська іронія, яка дозволяє відчути всю відразу до дійсності.Романтичний розлад мрії та дійсності переживає Емма, але не автор. Сама іронія свідчить про те, що в автора немає вже тих ілюзій, що є в героїні. Іронія стає засобом пізнання, дозволяє викривати вади сучасного суспільства, а також краще пізнати і світ, і людину.

   Контраст стає основним засобом розкриття конфлікту, який переживає героїня. Це вже не той романтичний конфлікт, що підносив героя над буденною дійсністю. У Флобера, навпаки, контраст ще більше підкреслює зв`язок героїні з ницою дійсністю, від якої їй нікуди тікати. Контраст може виявлятися у різних художніх формах, наприклад в одязі. Шарль і Емма одягаються на бал у Воб`єссарі. Емма «взялась до свого туалету з запопадливістю й ретельністю актриси-дебютантки [23,с. 62], а Шарль «скаржився, що панталони ріжуть йому в поясі», «штрипки заважатимуть танцювати». За цим контрастом у ставленні до одягу прихований контраст життєвих позицій. Емма прагнула яскравого світського життя, а Шарля цілком вдовольняло провінційне існування, і будь-які відхилення від нього сприймалися ним як зайві й непотрібні: «… на селі і так добре» [23,с.756]. У цій сцені приготування до балу велике значення відіграє підтекст. Взагалі, у Флобера нерідко набуває великого значення не стільки те, що сказано, скільки те, що не сказано, що пропущено. «Шарль хотів поцілувати Емму в плече. - Облиш! - сказала вона, - Сукню помнеш» [23,с.62]. Не про сукню йдеться. Шарль не відповідає її мрії, більше того - він може зруйнувати цей казковий світ своєю брутальністю.

   Контраст проникає і в думки Емми. Перебуваючи у Воб`єссарі, вона побачила селян, що припадали до вікон, заглядаючи в залу. І їй пригадалася ферма Берто. «Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, … саму себе… Але в сьогоднішній пишності її минуле відходило в тінь. Вона була тут, і поза цим балом усе було оповите якимось туманом» [23,с.64].

   Однак у реальності контраст є більш жахливим і разючим. Коли подружжя повернулося з балу, Емму дратує все. Подробиці, що подає автор у цій сцені, підкреслюють те, що викликало відразу в неї: «…на обід був суп із цибулею і телятина під щавлем» [23,с.67]. Це прості міщанські страви, які любив їсти Шарль. Тут яскраво виявляється підтекст.

   Для Емми важливо жити і діяти подібно до романтичних героїнь - шукати порятунку від чоловіка у пристрасному коханні, одягатися й говорити, як

прекрасні героїні романів: зрізати волосся  на знак вірності в коханні, писати емоційні любовні листи і навіть помирати від кохання.

   У своїх бажаннях вона змішувала чуттєву втіху розкошування із сердечною радістю, делікатність манер з витонченістю душі. Прагнучи кохання, про яке читала в романах, Емма тішиться тим, що у неї є коханець, не зауважуючи різниці у поняттях «кохати» і «мати коханця».

   Флобер показує поступову моральну деградацію своєї героїні, якій уже пропонують сплатити борг, ставши коханкою кредитора. Якщо на початку роману автор змусив Шарля захопитися «відкритим, сміливим, довірливим поглядом» юної Емми, то у фіналі «все її життя перетворилося на суцільну брехню. Брехня стала для неї потребою, манією, насолодою» [23,с.259].

   Проте Флобер аж ніяк не прагнув змалювати морально звироднілу істоту: його Емма - єдиний персонаж роману, котрий не може змиритися із замореністю провінціалізму, у неї єдиної є ідеали, які не можуть принести їй жодної практичної користі. Вона керується у своїх вчинках не розрахунком, а почуттями (і це в той час, коли розрахунок, гроші вирішували стосунки людей).

   Отже,пориви прикрасити своє життя, привести його у відповідність до мрії потерпають поразку. Дійсність перемагає. Життя не відбулося, воно згорає без цілі, без щастя, без надії. Навіть переїзд, вагітність, нові зустрічі нічого не міняють.Честь, совість, віра, любов, щастя - усе це розпливлося в тумані, потонуло і загубилося в тому вульгарному і затхлому світі, із яким зіткнулася юна, мрійлива, повна сил, енергії і пристрасті романтична душа Емми.Через думки Емми, Флобер висвітлює становище жінки. Чоловікові доступні всі пристрасті, всі чужі краї, він може «долати всі перешкоди, зазнавати найнеприступніших утіх» [23,с.94]. А у жінки всюди перепони. Вона опиняється між двох вогнів: своєю тілесною слабкістю та приписами суспільних законів. «Воля її, ніби стримувана тасьмою вуалька на її капелюшку, тріпоче від найменшого вітерця. Жінку вабить якесь бажання і завжди стримує якась умовність» [23,с.94].

   Суспільство із своїми примхливими політичними, економічними законами прирікає людину на виснажливе, трагічне існування, на життя подібне смерті.Доля Емми - це доля будь-якої людини, що не може знайти себе серед оточуючого середовища, яка мріє про красу і потопає в брехні.   

   Викривальна суть роману Флобера переважно стосується краху ілюзій-нафантазованих та книжних ідеалів героїні. В цьому загальнолюдське і позачасове значення твору.