Втрачені жіночі ілюзії в романі "Життя"

   Розглянемо проблему жіночих ілюзій у романі Толстого«Анна

Коренина».На характер та долю героїні вплинули не тільки соціально-історичні умови життя 1870-х років, трагізм роз'єднаності людей в сім'ї та суспільстві, а й -традиційні народні релігійно-моральні уявлення. Коренина досить приваблива і нещасна водночас. Після зустрічі з Вронським, у Анни зароджується почуття, вона усвідомлює в собі не тільки пробуджену жагу до життя і любові, бажання подобатися, але й певну непідвладну їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронським і створюючи відчуття захищеності «непроникною бронею брехні». Щира Анна, яка ненавидить фальш і брехня, яка має репутацію справедливої і бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах.Під впливом зустрічі з Вронським різко змінюються відносини Анни з усіма оточуючими. Зблизившиь з Вронським,Анна вважає себе злочинницею.Героїня все болісніше відчуває свою провину.

   Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронським до Італії, ні життя в його маєтку,не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя. Двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створене Вронським, ні розкіш.Анна постійно відчуває свою повну залежність від волі Вронського. Поступово вона приходить до повного розпачу, до думок про смерть, якою вона хоче покарати Вронського.Анна сподівалася, що любов заповнить світ, але виявилося, що любов стала причиною втрати світу і, отже втрати самої себе. Закони реальності  зруйнували її жіночі ілюзії.

  Отже, Толстой та Флобер мали великий вплив на Мопассана. Толстой побачив у Мопассана чіткі моральні оцінки,які поставали у французького письменника в дуже майстерній «оправі». Російський літературний гігант своєї похвалою підніс Мопассана до вершин Гюго (якого Толстой дуже цінував за «Знедолених»).Високим стилістичним рівнем Мопассан завдячує своєму вчителю,майстру стилю, Флоберу. Прагненням Флобера було виховати в своєму учневі глибоку пошану до літератури, розуміння її задач, високу вимогливість до своєї творчості. Флобер прагнув передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з тієї особливої, характерної сторони, яка до нього ніким в мистецтві ще не була помічена.

    Причинами втрати жіночих ілюзій  є нездатність протистояти згубному впливу суспільства, нездатність зберегти свою духовну й моральну незалежність, а також неспроможність бути рішучим, коли вагання охоплює все твоє єство.Флобер та Толстой розвінчують жіночі ілюзії і засуджують явище намагання уявляти себе іншим, ніж людина  є насправді. Наслідок втрати ілюзій є песимістичний фінал романів,де з гіркою іронією констатується тріумф світу духовної плісняви. Автори поділяють ставлення героїнь до вульгарного світу і карають не їх страждальницьку душу, а ті міщанські ідеали, які вони вигадали.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

Втрачені  жіночі ілюзії в романі «Життя»

2.1. Роман Гі де  Мопассана «Життя» 

   Життєві обставини складалися надзвичайно сприятливо для того, щоб Мопассан міг стати письменником. Сім'я його тяжіла до мистецтва. Мати Мопассана гаряче любила літературу і вміла тонко цінувати її. Намагаючись поглибити потяг сина до літератури (Мопассан почав писати вірші з тринадцяти років), вона керувала читанням хлопчика і дбайливо зберігала зошити з його першими віршами. А надалі, коли її син став письменником, вона залишилася його літературним порадником, критиком і помічником і дала йому багато сюжетів для оповідань.

   Коли Мопассан навчався в руанскому ліцеї, одним з його викладачів був поет Луї Буйлов (1822 - 1869). Відчувши в поетичних дослідах Мопассана іскру обдарування, Буйлов став його першим літературним учителем і наполегливо намагався внушити юнакові, що робота в області мистецтва вимагає великої праці, терпіння, посидючості, оволодіння законами літературної техніки. Товаришуючи з Флобером, що мешкав в околицях Руана, Буйлов часом приводив до нього свого учня, і обидва письменники слухали його вірші, уважно розбирали їх, давали йому поради.

   У 1870-х роках літературним вчителем Мопассана став Флобер.Познайомившись з першими творами Мопассана Флобер сказав,що не знає, чи є у нього талант, але у тому, що він  приніс  виявляються деякі здібності.І Флобер попросив його ніколи не забувати,що талант, це тільки тривале терпіння. Дотримуючись цієї поради, Мопассан працював не покладаючи рук. Він писав вірші, поеми, комедії, перші повісті і розповіді, написав навіть романтичну драму. Суворий вчитель був не задоволений його творами і забороняв друкуватися. Прагненням Флобера було виховати в ньому глибоку повагу до літератури, розуміння її завдань, високу вимогливість до своєї творчості.

   Представник критичного реалізму, Флобер намагався передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з того особливого, характерного боку, який до нього ніким у мистецтві ще не був помічений.

  «Коли ви проходите, - говорив Флобер, - повз бакалійника, що сидить біля своїх дверей, повз консьєржа, який курить трубку, .. змалюйте мені цього бакалійника і цього консьєржа, їх позу, весь їхній фізичний вигляд, а в ньому передайте всю їхню духовну природу, щоб я не змішав їх ні з яким іншим бакалійником, ні з яким іншим консьєржем ... »

    Крім спостережливості та уважного проникнення в суть зображуваного, Флобер вимагав від Мопассана вміння ретельно і вірно описувати побачене, відшукуючи для цього слова точні, а не приблизні.Але Мопассану випало рідкісне щастя зустріти й іншого великого вчителя - І. С. Тургенєва.

    Подовгу проживаючи у Франції, Тургенєв особливо зблизився з Флобером.Подібно Флоберу, Тургенєв поставився з великою симпатією до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення був час після смерті Флобера, захід життя Тургенєва,

    1881 - 1883 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матеріально був ще дуже обмежений. Тургенєв пов'язав його з російським журналом «Вісник Європи», сприяв появі в цьому журналі його перших перекладів, гаряче вітав його роман «Життя».

   Свою першу книгу, збірку «Вірші» (1880), Мопассан присвятив Флоберу, а першу збірку оповідань, «Заклад Тельє» (1881), - І. С. Тургенєву. Цими присвятами він як би засвідчив рівну частку подяки своїм улюбленим вчителям.

   Мопассан схилявся перед талантом Толстого. У своїх спогадах П. В. Боборикін зауважує: «... цей виученик Флобера, його духовний вихованець - один із перших визнав російських романістів своїми наставниками спочатку Тургенєва, а незабаром потім Толстого, коли вийшов у Парижі початковий французький переклад« Війни і миру »... Мопассан і мені і, ймовірно, багатьом іншим повторював часто фразу: «Нам всім слід вчитися у графа Толстого, автора« Війни і миру »[3,с. 196] Ознайомившись вже наприкінці свого творчого шляху з повістю Толстого «Смерть Івана Ілліча», Мопассан сказав: «Я бачу, що вся моя діяльність була ні до чого, що всі мої десятки томів нічого не варті» [11,с.447].

   Мопассан умів піднімати не тільки моральні, але й найгостріші соціальні питання, розбурхували читача, і робив це тому, що бажав примусити читача «мислити, осягати глибше,розуміти прихований сенс подій».Золя сказав над могилою Мопассана: «Читаючи його, сміялися або плакали, але завжди роздумували» [14, с. 278].

   Об'єктивність Мопассана була формою його боротьби проти ортодоксальної буржуазної літератури, яка прикрашала дійсність, пригладжувала її конфлікти, пропагувала міщанську мораль, ідеалізувала буржуа. Об'єктивність Мопассана була зовсім не безоціночною, тому що в ній своєрідно виявлялася боротьба письменника проти буржуазного суспільства і всього лицемірства його поглядів, боротьба, яку письменник вів за допомогою неупереджено зображеного життєвого факту, неупереджено зображуваних вчинків персонажів. Це була особлива форма викриття буржуазної дійсності. Учасники збірки «Вечори в Медані» написали свої новели у вигляді протесту проти прикрашеної батальної літератури; Мопассан не сперечався з нею в «Пампушці», не покладався на неї, але він протиставив її зображенням свій об'єктивний малюнок.

   У своїх новелах Мопассан ніколи не користується зовнішніми прийомами впливу на читача, на зразок складної і заплутаною інтриги, але підкорює мистецтвом простого, лаконічного, барвистого, а головне, правдивого відтворення дійсності. Чималу роль грає в нього і виразна реалістична деталь. Свистяче шипіння падаючих в море вугілля відтворює всю картину нічний рибної ловлі «Вечері». Не можна не додати, що Мопассан був одним із найтонших зображувачів природи і особливо любив відтворювати на своїх сторінках французькі пейзажі: потопаючі у яблуневому кольорі ферми, огрядні луки та узбережжя Нормандії, береги та тумани Сени, пахощі літніх лісів і полів. Мопассанівського мова незвичайно багата, точна, лаконічна, колоритна, а головне - ясна. Анатоль Франс писав: «Я скажу лише, що це - справжня французька мова, бо не знаю іншої, кращої похвали» [22, с. 156]. 

   Крім новел,Мопассан писав романи.Приєднуючись до думки Золя, що роман це дійсність, переломлена крізь призму темпераменту художника, Мопассан трішки уточнював своє розуміння цього визначення.

   Він вважав,що цей жанр може володіти найрізноманітнішими якостями і може видозмінюватися згідно з епохою, але, подібно призмі, чим більше у нього буде граней, тим більше він відобразить життєвих явищ, сцен, предметів, різноманітних ідей, всякого роду людей, тим він буде значнішим, цікавішим і новим .

   До роману Мопассан  звертався   і  тому, що прагнув відобразити більше життєвих явищ, показати всякого роду людей. Самі можливості цього жанру дозволили зробити більш широким соціальний фон зображуваних подій, ввести більш різноманітне коло дійових осіб.Теми їх часто значно ширші, ніж у новелах, коло проблем різноманітніші.

   У кожен зі своїх романів Мопассан вносив і нові теми і особливі прийоми їх розкриття, що й визначило жанрове відмінність їх один від одного.

    Перейдемо до розгляду самого роману «Життя».

    Мопассан розповів в цьому  романі історію сумного життєвого шляху однієї жінки, пов'язаного з обставинами занепаду і розпаду її сім'ї. Словами «Щира правда», взятими за епіграф, автор заявляє, що він не прагне до цікавості сюжету, але подає історію звичайного людського життя. Неозначений артикль французької назви твору — «Une vie» — ще підкреслює, що у романі йдеться про життя у загальному, філософському сенсі. На питання про те, що таке людське життя, автор відповідає, прослідковуючи етапи дорослішання, розчарувань і старіння Жанни, пов'язані з обставинами поступового занепаду дворянського гнізда.

  Батько Жанни — чесний і добрий барон де Во — замислює виховання доньки в дусі просвітників XVIII ст. — у безпосередній наближеності до природи, на прикладах доброти та великодушності.« Барон де Во почував ніжну любов до природи,полів,лісів і тварин.Природжений аристократ,він інстинктивно ненавидів дев’яносто  третій рік» [ 13, с.257-258].Після виходу з монастиря, де дівчина виховувалась до сімнадцяти років, на Жанну чекають затишний будинок у власному маєтку «Осокори», люблячі батьки, нові враження. Мопассан гостро відчуває поезію дворянського побуту, красу лицарських уявлень про честь, чар свободи звичаїв минулого століття, в дусі яких були виховані батьки Жанни. У листі до Флобера Мопассан нарікав на труднощі створення «переходів» між сценами та визначав своє завдання як зображення «одноманітного та неперервного потоку життя».

  У соціальному плані роману мова йде про загибель дворянського світу культури, знищуваних розвитком капіталістичних відносин. Загибель старого патріархального устрою життя, окремі представники якого —персонажі роману барон де Во, аббат Піко — виявляли гуманність, доброту, терпимість відносну широту поглядів, викликали деякі співчуття художника; Мопассан і у ряді оповідань поетизував інші сторони минулої дворянської культури („Вовк”, „Вдова”, „Поради бабусі”). Втім, відносини Мопассана до сучасного йому дворянства було гостро критичним, як до класу дармоїдства, цинічних марнотратів, реакціонерів і бездарності в політиці.

     Події роману « Життя» розгортаються в часи Реставрації Бурбонів і Липневої монархії.Всі історичні зміни,що відбувалися протягом першої половини 19 ст.,хоч і впливали на становище французької аристократії,але ніби не відігравали якоїсь значної ролі в безпосередньому житті  героїв роману ,зокрема членів родини барона де Во.Та разом з тим читач досить добре відчуває дихання епохи.Письменник на прикладі дворянської сім'ї хотів показати невпинну деградацію старої аристократії в умовах нового часу , під впливом рішучого наступу егоїстичної і невблаганної в гонитві за бататствами буржуазії.

   Живучи ідеалами і традиціями Просвітництва , родина барона де Во давно вже втратила відчуття сучасності й розуміння тих глибоких змін, що відбулися після революції у французькому суспільстві.Не пристосована до активного життя, що вимагало досягенні успіху і повної відмови від непотрібного тепер кодексу дворянського благородства , вона продовжувала зберігати занання і мрії , які суперечили надто  прозаїчній дійсності.Мопассан якоюсь мірою симпатизував старій аристократії,що підтверджують такі його новели як «Бабусині поради», «Тестамент», «Вовк», «Маркіз де Фюмроль», «Бекас», «Менует» та ряд інших ,де герої стають носіями різних чеснот дворянства,дотепності,могутність пристрастей.Водночас він з одвертою ворожістю ставився до буржуазного суспільства.Але художник-реаліст виявився сильнішим за класові  симпатії,тому Мопассан показав невблаганний процес усезростаючого розкладу і духовного зубожіння дворянства,втрати ним колишніх цінностей і благородства.