Втрачені жіночі ілюзії в романі "Життя"

   У романі, крім родини барона де Во , представлені й інші аристократи.Це і «муміфікована шляхта»- віконти де Брізвіль , усе дозвілля яких займало писання листів до « розкиданої по всій Франції вельможної рідні », і маркізи де Кутельє , що незмінно хизуються севрською вазою і королівським листом під нею.З уїдливою іронією Мопассан характеризує їх як « людей етикету, розум ,чуття і слова яких завжди задаються чванливими».Якщо родину барона де Во Мопассан писав з доброзичливою іронією , то їм він надав сатирично – гротескних рис.Він спромігся показати , що деякі дворянські родини намагаються сприйняти принципи , підказані новим часом , щоб остаточно не втратити вагу в суспільстві, і водночас чіпляються за свій етикет і колишні традиції.Дізнавшись , що абат Тольбіяк не допустив Поля до причастя , пихаті Брізвілі навіть не відповідають на візит подружжя де Во. Французький дослідник Р.Жерар має рацію  коли , розглядаючи цей епізод ,робить висновок , щоб процес політезації аристократії перетворює  її на найреакційніший ультраправий стан суспільства , завершуючи її обуржуазнення.

   Віконт Жюльєн де Ламар – втілення найгірших рис епохи в ньому поеднуються дворянська пихатість з буржуазною пожадливістю .Але йому ще далеко до досвідчених буржуазних ділків , бракує властивого їм практицизму і винахідливості у накопиченні грошей ,типовий мисливець за посогом, яких було в досталь серед провінційних дворянчиків , він позбавлений всяких моральних принципів.Незважаючи на своє аристократичне походження , усім своїм внутрішнім складом , напрямом думок він значно ближчий до буржуазії.Егоїстичний і аморальний, зрадливий і брутальний , Жюльєн над усе любив гроші , здобуття багатства стало для нього головною метою в житті.За ради них він ладний іти на безчесні вчинки.Так , він  відбирає у Жанни гроші , які дала  їй перед від'їздом   у весільну подорож мати , злостиво свариться з бароном  за посаг Розалії нещадно б'є маленького Мріуса за те , що той забруднив свою ліврею , тощо, він плазує перед місцевою знаттю відразу, відчуває духовну спорідненість , з маніаком – абатом Тольбіяком. Жюльєн,отже,нездатний був дати щастя Жанні,про яке вона так палко мріяла.

   Незабаром абата Піко заступив Тольбіяк,кюре зовсім іншого типу.За його кволою і худорлявою зовнішністю причаїлась владна натура і сильна воля людини,що непохитно увірвала в свою місію-суворо й невблаганно,із запеклою нетерпимістю переслідувати гріх.Обмежений аскет,він став фанатиком у своїх гоніннях проти розваг молоді.Особливо поселян обурив дикунський вчинок Тольбіяка,коли він розчавив ногами собаку,яка щенилася.Парафіяни почали його ненавидіти,не віталися з ним і одверталися,не відвідували церкву.У своїй лютій ненависті до кохання абат пішов на прямий злочин,загубивши Жюльєна і Жільберту.Підступний і жорстокий,він помщається і баронові де Во,який спробував боротися з ним.

   Тольбіяк вплинув і на Жанну,вона на певний час стає вірною його парафіянкою.Його загрозлива вимова відвідувати цекрву свідчила про розуміння ним тієї класової ролі,яку та відігравала  в приборкуванні народних мас. В образі Тольбіяка Мопассан засудив релігійний фанатизм,притаманний певній частині католицького духовенства.

   Вибір в якості головного персонажа жінки, котра отримала від матері «успадкований інстинкт мрійливої чуттєвості», ускладнює психологічний малюнок роману-біографії. Чимало подій і описів подані в ньому очима Жанни, котра втрачає свої ілюзії одну за одною. Вона розчаровується у чистому коханні, у щасливому заміжжі, у материнській чесноті, у жіночій порядності, у синівській прихильності. Внутрішні психологічні переживання Жанни гальмують дію роману, побудованого, як низка нещасть, що спадають на героїню. У романі багато смертей — матері, чоловіка, дитини, батька Жанни. Продаж маєтку «Осокори», невтішні звістки про непутящого сина, котрий поїхав від неї, самотня старість — усе це змінює колись довірливу, добру, прекрасну Жанну. Вона стає незграбною і метушливою, часто бурчить. Відчуття похмурої трагедії людського існування знімається думкою про повторюваність, відроджуваність буття. Онука Жанни, що народилася, ймовірно, побачить

синяву  такою ж блискучою, як Жанна у  дні юності. До того ж життя слід приймати таким, яким воно є.

   У композиційному плані роман « Життя» являє собою послідовну хроніку  подій у родині барона де Во.Загальна їхня картина переривається деталізацією окремих епізодів , у яких письменник докладно змальовує дії і вчинки  своїх героїв , подає їхні портретні характеристики , розкриває  типові риси, їх роздуми , страждання.Для Мопассана ця робота виявилася найважчою : він працював над романом упродовж шести років , раз за разом переробляючи окремі розділи ,що не відповідали , з його точки зору , тим вимогам,які ставляться перед справжнім художником – реалістом.Тому він викреслював з роману чи преробляв все те , що виглядало як беспосередньо - суб'єктивне втручання самого письменника в події твору- оцінки персонажів,описовість, коментування вчинків героїв твору.Він вважав ,що присутність самого письменника у творі повинна бути зведена до мінімуму.На цьому першому романі Мопассана особливо позначився вплив флоберівських «Простої душі», « Мадам Боварі» і « Виховання почутів».І.С. Тургенєв писав,що «з часів появи «Мадам Боварі» нічого подібного не з'явилося…,оскільки роман Мопассана є одним з видатних явищ , найкапітальніша річ…Заголовок роману «Життя».То ціле життя чесної , хорошої жінки,ціла інтимна драма ,зображена першокласним художником» [21с.374-375 ].

   Роман надзвичайно подобався Л.М Толстому ,який вважав його не тільки «кращим романом Мопассана , а й чи не найкращим французьким романом після «Les Miserables» [20,с.7 ] (« Знедолені» В.Гюго.В.П.)Протиставляючи цей роман збірці "Заклад Тельє», Лев Толстой писав: «Тут уже сенс життя не представляється автору в пригодах різних розпусників і розпусниць, тут зміст складає, як і каже заголовок, опис життя занапащеної, невинної, готової на все прекрасне, милої жінки, занапащене саме тією самою грубою, тваринною чуттєвістю, яка в колишніх розповідях представлялася автору як би центральним, всім пануючим явищем життя». І далі: «Відчувається, що автор любить цю жінку і любить її не за зовнішні форми, а за її душу, за те, що в ній є хорошого, співчуває їй і мучиться за неї, і почуття це мимоволі передається читачеві. І питання: навіщо, за що згублена ця прекрасна істота? Невже так і має бути? - Самі собою виникають в душі читача і змушують вдумуватися в значення і сенс людського життя » [9,с.7-8].

   Крім того,видатний російський письменник особливо підкреслив досконалість форми цього твору.Високо був оцінений роман і журналом «Отечественные записки»,одним з редакторів якого був М.Є.Салтиков- Щедрін.

2.2.Втрачені жіночі ілюзії в романі Гі де Мопассана «Життя» 

   Роман «Життя» -це історія цілого людського життя - від радісного, повного надій сходу до сумного заходу. Жанна вірить, що життя її буде таким  же прекрасним і радісним, як цей незабутній схід сонця, який вона зустрічає, не зімкнувши очей в першу ніч після повернення з пансіону в рідні Тополя. «Жанна напередодні тільки вийщла з монастиря,була тепер уже назавжди вільною,і жадала зазнати всіх радощів життя,про які вона так довго мріяла» [13,с.257 ] .У цій дівчині стільки чарівності,юності, стільки чистоти і ще палкого прагнення кохання, її оточує стільки батьківського піклування та ніжності, так красиво і славно все навколо неї: і її дівоче кімнатка, і це старе поміщицьке гніздо із замком і садом, і море, що омиває рідний нормандський берег, - що, здається, доля не може обдурити її мрії про любов і щастя. Але реальність виявляється тверезою, грубою, безжально жорстокою. І кожен крок на життєвому шляху несе з собою болісне руйнування ілюзій, крах надій, загибель мрії. І перш за все загибель мрії про кохання«….у глибокому розпачі,розчарована в коханні,про яке вона мріяла зовсім інакше,бачачи знищеними свої любі надії,а щастя розбите» [13,с.293].Ілюзії починають валитися майже з моменту весілля: Жюльен виявляється нечутливим, грубим, скупим, жорстокою людиною, позбавленим почуття гумору, похмурий, зовсім-зовсім чужим  для світу Жанни і її добрих і таких непрактичних батьків. І на довершення всього - він обманює її, зраджує з покоївкою Розалі, у якої від нього дитина.

  Горе й нещастя Жанни — не тільки у повній її самотності, остаточному крахові всіх її надій. Вона мріяла про щастя лише у своєму вузькому та егоїстичному соціальному середовищі, не наважуючись вийти за межі його класових передсудів. Звідси —повне незнання навколишньої дійсності, -реального світу, справжнього життя народу, простих людей, які ніколи її не цікавили, а часом викликали одверту ворожість. Саме через станову упередженість і обмеженість вона засуджує «нечисте кохання» Поля і ненавидить його подругу.

   Дворянське виховання зумовило повну непристосованість Жанни до зовнішніх обставин, її пасивність. Життєві труднощі й особисті переживання легко ламають героїню. Мопассан підводить до думки, що найголовнішою її бідою була повна бездіяльність. Жодного дня Жанна не працювала і не знала, що таке праця. Почуття непристосованості до бодай якоїсь справи породжувало в ній невдоволення і розчарування самим життям. Коли одруження розбило ілюзії і «доба сподівань» скінчилась, на неї чекало одноманітне існування в якому ні завтра й ніколи вже вона не матиме чого робити. Захоплена своїми переживаннями, нічого не помічаючи, крім них, безвольна Жанна лише скаржиться на свою долю. Розалія розуміє нікчемність і дріб^’язковість цих страждань.

   Спочатку Жанні здається, що неможливо пережити отриманий удар, не можна миритися з цією страшною і брудною правдою. Але найсумніше, може бути, як раз те, що до цього звикають. Вмирають одні ілюзії, але Жанна чіпляється за інші, і знову життя боляче ранить і б'є її: гинуть уявлення про ідеальну чистоту батьків, - виявилося, що і вони не святі, руйнується повага до духовного пастиря - абата Тольбьяк, вузьколобого, злобного фанатика, який ненавидить все природне,він «..умів подобатися завдяки несвідомому лукавству,яке виробляється при постійному керуванні людськими душами» [13,с.271 ].І найстрашніше: син, обожнюваний Пулі, з пелюшок перетворений на домашнього ідола, зіпсований поклонінням і потуранням матері, виростає егоїстом, безвольним марнотратником і невдахою.

   Він розоряє діда, роками не приїжджає відвідати матір, безперервно терзає своєю байдужістю її серце. І ось Жанна - нещасна, безпомічна, слізлива і жалюгідна стара, у якої немає нічого, крім жалю про життя, непомітно пройшла в болісних розчаруваннях. «Наближалась зима,і Жанна почувала,як її охоплює непереборна безнадія» [13,с.407]

  Доводиться продати рідні Тополя, де кожна цеглина будинку, кожне дерево саду - шматок прожитого життя. Розгублена, що задихається від горя, Жанна в останній раз ходить по кімнатах, бере в руки старі, покриті пилом речі, не знаючи, що тут залишити, у всьому відчуваючи частку власної душі. Спогади, спогади ... про батьків, про сина, який так давно сюди не приїжджав, про чоловіка, що заподіяв стільки болю ... І навіть дощик, під яким вона назавжди залишає це насиджене родове гніздо, теж змушує згадати той день, коли, такою молодою, повною надій, вона повернулася сюди з руанского пансіону.      

    Л. М. Толстой, дуже високо оцінив «Життя», писав: «Відчувається, що автор любить цю жінку і любить її не за зовнішні форми, а за її душу, за те, що в ній є хорошого, співчуває їй і мучиться за неї, і почуття це мимоволі передається читачеві. І питання: навіщо, за що згублено це прекрасна істота? Невже так і має бути? - Самі собою виникають в душі читача і змушують вдумуватися в значення і сенс людського життя » [9,с.8].

   Жанна де Во - перша з мопассанівського страждаючих жінок, жертв грубості, егоїзму, жорстокості, які панують у світі.Ось Жанна, ще наречена, гуляє з Жюльєном у вечірньому саду, а з вікна на них дивиться крізь сльози бідна тітка Лізон, яка ніколи не знала кохання, давно вже поховала в душі всі надії і тепер так розхвилювався від близькості чужого щастя. А коли молоді люди повертаються і Жюльєн запитує у нареченої: «Не змерзли ваші милі ніжки?», Тітка не може стримати ридань і, можливо, перший раз в житті відкриває вічну біль свого серця: «Так ось він запитав тебе ... не змерзли чи ваші милі ніжки ... Мені ... ніколи не говорили так ... ніколи ... ніколи » [6,с. 175]. А Жанна, незважаючи на її душевну чуйність, відчула бажання розсміятися при думці про закоханого.

   А головне - і це одна з постійних думок Мопассана - така непроникність людей один для одного, неможливість зрозуміти один одного.

Але в  історії Жанни Мопассан побачив  не тільки індивідуальну драму людини. «Життя» - соціальний роман, книга про зміну культурно-історичних епох, про розпад старих поміщицьких гнізд, про соціальне та людське виродження французького дворянства. Кращі серед помісних дворян, барон де Во і Жанна, - людяні, толерантні, зберігають якісь заповіти гуманності. Це люди, чужі кастовій вузькості, релігійному фанатизму і жалюгідству своїх сусідів, але зовсім непрактичні, безтолкові у справах і господарських і родинних, не озброєні для боротьби з наступаючими звідусіль користю і злом. Їхній час йде без вороття. Чи завжди помічають читачі, що «Життя» - твір не про сучасність Мопассана, що дія починається в 1819 році? В кінці роману, прямуючи на пошуки сина в Париж, літня Жанна вперше їде в потязі,«Але Жанна цілком поринувши в своє горе ,не бачила ще цих парових машин,що зробили переворот у житті всієї країни» [13,с.403 ] На зміну патріархальної і доброї старовини в Тополь йде залізний вік, жорстокий і нещадний ,століття чистогану. Світ Жанни і її батьків беззахисний перед його руйнівними, недобрими силами. Людська пасивність, інертність, безпорадність Жанни соціально обумовлені.

  Історична конкретність роману допомагає уникнути абсолютного песимізму. Нежиттєздатний світ Тополь - це ще не весь світ. Сумна доля Жанни - це все-таки ще не все і не всяке життя людське.