Отчет по практике в ФОП Несмiянова Т.В

4. витрати на оплату  праці 16,2 тис грн;(3,6%)

5. податок на прибуток 9,4 тис грн.(2%)

6. відрахування на  соціальні заходи 6,1 тис грн;(1,3%)

7. амортизація 5,7 тис грн; (1,2%)

Розробка стратегії управління витратами обігу передбачає дослідження  впливу процесів формування витрат на здійснення торговельної діяльності, визначення їхніх тенденцій та закономірностей, кількісної оцінки факторів, що сбумовлюють обсяг та рівень витрат.

Інформаційною основою  проведення аналізу витрат обігу  торговельного підприємства є матеріали  бухгалтерської звітності (ф. №2 "Звіт про фінансові результати діяльносі підприємства", ф. №1 "Баланс"), статистичної звітності (ф. №5 "Звіт про витрати обігу", ф. №3 "Звіт з праці", ф. №1 - кр. "Звіт про товарооборот"), оперативного та управлінського обліку (оборотні відомості).

 

2.2. Управління  доходами торговельного підприємства.

Отримання доходів - виручки  від реалізації продукції (робіт  послуг) - свідчать про те, що продукція  підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам попиту ринку за ціною, якістю , іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями.

Необхідність отримання  доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування  витрат на ведення діяльності і отримання  певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної цілі підприємства.

Основними джерелами  доходів від продажу товарів  є:

- торговельна надбавка  до ціни придбання товарів;

- торговельна знижа  з продажної ціни товару.

За своєю економічною  природою торговельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства, їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

- з одного боку, від  співвідношення між попитом та  пропозицією на торговельні послуги,  ступеня конкуренції на товарному  ринку (регіональному), якості послуг, що надаються, і рівня цін закупівлі та продажу товарів;

 

- з іншого боку, від  витратоміскості реалізації товарів  і норми прибутку, яка відповідає  стратегії розвитку підприємства.

Управління доходами - це частина економічної стратегії торговельного підприємства.

Управління доходами спрямоване на створення економічних  умов, що забезпечують відшкодування  постійних витрат торговельного  підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції, повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку.

 

Управління прибутком  торговельного підприємства.

Прибуток - це різниця  між ціною реалізації та собівартість продукції, між обсягом отриманої  виручки та сумою витрат на виробництвота реалізацію продукції, він характеризує кінцевий резельтат діяльності торговельного підприємства.

В торгівлі прибуток дорівнює різниці між доходом підприємства і його поточними витратами.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштівпідприємства для розрахунків з бюджетом та позпбюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

 

Рентабельність - показник відносної прибутковості, який визначається як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обертання, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів оплати праці тощо.

Стратегія управління прибутком підприємства пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

Розробка стратегії  управління прибутком передбачає дослідження  дибнаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності  прибутку для вирішення завдань  виробничого та соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується  на використанні наступних джерел

 

інформації: ф. №2 "Звіт про фінансові  результати", ф. №1 "Баланс", ф. №1-кр "Звіт про товарооборот" і ін.

Обґрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування підприємства і вирішення стратегічних і тактичних задач підприємства, розрахувати можливості отримання прибутку при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

 

Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини  підприємства з бюджетом, форми власності  і організаційно правового статусу  підприємства.

Підприємство одержуючи прибуток направляє певну його частку на виплати податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку

Управління основними фондами  підприємства.

Основні фонди - це матеріальні засоби, що використовуються у процесі діяльності підприємства в продовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх ввозу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним чи моральним зносом.

Структура основних фондів - це питома вага їх різних груп в загальному обсязі основних фондів.

До основних фондів підприємства відносять: будинки, споруди, трубопроводи, холодильники, морозильні камери, прилавки, вітрини, касові апарати, сейфи, ваги, гирі і інший інвентар.

Метою управляння основними фондами  підприємства є забезпечення максимально  ефективного їх використання при мінімальних витратах на їх утримання та обслуговування.

 

Управління обіговими коштами.

 

Обігові активи торговельного підприємства - це сукупність матеріальних та грошових цінностей підприємства, що знаходяться  в постійному кругообороті, змінюють свою матеріальну форму протягом одного операційного циклу та в повному обсязі переносять свою вартість на товари, що реалізує підприємство.

Під стратегією управління обіговими  активами торговельного підприємства прийнято розуміти цілеспрямований процес формування обсягу та складу обігових активів, що дозволяє забезпечити досягнення цілей підприємства та завдань його управління.

Основними джерелами збільшення розміру  обігових активів торговельного  підприємства є:

1. прибуток, що направляється на приріст власного обігового капіталу;

2. продаж позаобігових активів  чи закінчення терміну довгострокового  фінансового інвестування;

3. отримання кредитів;

4. приріст статутного фонду ;

5. приріст фонду дооцінки  вартості товарно-матеріальних коштовностей.

Основними використання обігових коштів, що призводять до зменшення  їх розміру, є:

1. фіансування приросту  позаобігових активів;

2. погашення чи зменшення  зовнішньої заборгованості підприємства;

3. використання коштів  фондів цільового призначення  на фінансування певних заходів, передбачених кошторисами витрат цих фондів.

Оборотність обігових коштів підприємства становить 59 тис грн  за місяць, рентабельність обороту  становить 14%

Обігові активи поділяються  за такими видами : матеріальні обігові  активи, дебіторська заборгованість, грошові кошти.

 

 

2.3. Управління  господарським ризиком.

Під ризиком в підприємництві прийнято розуміти ступінь невизначеності результату управлінського рішення чи господарської операції, можливих втрат в

наслідок настання ризикових подій.

Прийняття рішень по певних питання на підприємстві здійснюється переважно в умовах відсутності  повної достовірної інформації про  основні фактори, що впливають на її ефективність.

Під стратегією управління ризиком  розуміють цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимізації співвідношення між прибутковістю та ризиком для збільшення прибутку та вартості підприємства як в теперішній час так і на перспективу.

Управління ризику має бути орієнтоване  не тільки на сьогодення, а на розв'язання оперативних та тактичних завдань, а й створювати належну базу для ефективної діяльності підприємства у майбутньому.

Кожне підприємство, виходячи з специфіки своєї діяльності, обраної маркетингової, цінової, продуктивної, фінансової та інших функціональних стратегій, визначає індивідуальну  сукупність засобів управління ризиком.

З метою уникнення  ризику підприємство може:

1. відмовлятися від  здійснення високо ризикових  господарських операцій;

2. відмовлятися від  використання банківських кредитів;

3. відмовлятися від  інвестиційної діяльності;

4. відмовлятися від  укладання угод з іноземними  постачальниками;

5. відмовлятися від авансових оплат постачальникам;

6. шукати додаткової  інформації;

7. зменшеншувати обсяги  закупівлі товарів, попит на  яких є нестабільним;

8. формувати резервні  фонди матеріальних та фінансових  ресурсів підприємства;

9. формувати і використовувати  систему штрафних санкцій для компенсації наслідків ризикових подій;

10. передача фінансової  відповідальності за ризикові  ситуації зовнішньому страхувальнику;

Найбільш поширенішою  формою захисту підприємства від  ризикованої ситуації є певні  види страхування, які можуть проводитися:

 

- страхування майна  торговельного підприємства в  т ч товарних запасів;

- страхування вантажів  та багажу;

- страхування від нещасних  випадків на виробництві;

- страхування фінансових  ризиків договірних відносин;

- страхування відповідальності по кредитах;

- страхування засобів  автотранспорту та цивільної  відповідальності тощо.

 

1.Перевірити наявність  у Страховика ліцензії на право  проведення виду страхування,  який цікавить, та правил Страхування,  затверджених в установленому  порядку.

2. Перевірити відповідальність договору страхування що пропонується для укладання, затвердженим Правилам. Експертизі підлягають перш за все особливі умови договору, які можуть суттєво погіршувати інтериси Страхувальнника порівняно з вимогами Правил.

3.Провести фінансову оцінку стану Страховика, для чого первірити по балансу сплату статутного фонду, розміщення створених страхових резервів та інших видів власних активів, розрахувати та порівняти між собою фактичний та нормативний запас платоспроможності Страховика, відповідно до методики, викладеної в Законі Україніи "Про страхування".

 

 

 

 

 

4.Формування товарного асортименту підприємства

 

Формування товарного  асортименту підприємства неможливе  без визначення його принципової  спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві всі ці напрямки тісно взаємозв’язані і не диференціюються, що потребує досягнення компромісу між різними сферами виробничо-комерційної діяльності підприємства. У найзагальнішому вигляді [45] система формування асортименту передбачає здійснення таких заходів:

 

1) визначення поточних  і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання  продукції і особливостей споживчої  поведінки на відповідних ринках;

 

2) оцінка товарів-аналогів, що їх виробляють конкуренти, за тими самими напрямками;

 

3) критична оцінка  власних виробів та аналогічної  продукції конкурентів з позицій  покупців;

 

4) коригування асортименту  у зв’язку зі змінами рівня  конкурентоспроможності окремих  товарів;

 

5) вивчення пропозицій  щодо створення нових продуктів та поліпшення властивостей вироблюваної продукції, а також нових способів та сфер використання товару;

 

6) розроблення специфікацій  нових або поліпшених продуктів  відповідно до вимог покупців;

 

7) вивчення можливостей  виробництва нової або модернізованої продукції з урахуванням можливих цін, собівартості, рентабельності;

 

8) розроблення спеціальних  рекомендацій для виробничих  підрозділів щодо якості, найменування, упаковки продукту згідно з  результатами проведених випробувань  виробу;

 

9) оцінювання всього асортименту та внесення змін до нього.

 

Нині є загальновизнаним те, що планування та управління асортиментом — це важлива й невід’ємна частина  маркетингу. Крім збуту цей процес безпосередньо зачіпає сфери  виробництва, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, а також взаємовідносини з технологічними та конструкторськими підрозділами. Тому наслідки помилок, допущених у плануванні асортименту, не можуть бути в майбутньому нейтралізовані лише політикою збуту та зусиллями реклами. Сутність управління асортиментом полягає у створенні продуктів, які споживач бажає придбати, з метою пропонування цих товарів у необхідних обсягах і своєчасно. Отже, планування товарного асортименту — це важливий засіб конкурентної боротьби. Управління асортиментом базується на координуванні взаємозв’язаних видів діяльності: науково-технічної, проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Остаточна мета планування — оптимізація асортименту з урахуванням стратегічних ринкових цілей підприємства. Залежно від обсягів збуту, особливостей продукції, цілей і завдань, що стоять перед виробництвом, формування асортименту здійснюється різними методами. Однак управління асортиментом має бути безпосередньо підпорядковане керівникові служби маркетингу.

 

Принциповими рішеннями  в процесі управління асортиментом вважаються:

 

зняття з виробництва  нерентабельних видів продукції, її окремих моделей, типорозмірів;