Товарознавча оцінка трикотажного одягу

 

План

     Вступ………………………………………………………………………..….3

1. Огляд ринку трикотажного одягу в Україні……………………………...4
1. Особливості виробництва трикотажного одягу………………..….4
2. Сучасний стан виробництва та споживання трикотажного одягу в Україні……………………………………………………………….8
2. Товарознавча оцінка асортименту трикотажного одягу……………….14
1. Перспективи розвитку асортименту трикотажного одягу………14
2. Аналіз асортименту трикотажного одягу, що представлений

                    на ринку м. Донецьк………………………………..………………22

3. Товарознавча оцінка якості трикотажного одягу…………....………….27
1. Класифікація трикотажного одягу…………………………….…..27
2. Особливості визначення якості трикотажного одягу ……….......31

Висновки…………………………………………………………………………48

Список використаних джерел…………………………………………………..50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  даної теми пов’язана з тим, що трикотажний одяг є "одягом століття" завдяки еластичності, розтяжності, м'якості, пружності, високим естетичним властивостям.

Трикотажна  промисловість є однією з найбільш розвинених галузей легкої промисловості. Вона відрізняється від інших галузей легкої індустрії найбільш високими темпами зростання виробництва.

Об’єктом курсової роботи виступає трикотажний одяг, що представлений на вітчизняному ринку.

Предмет дослідження  – товарознавча оцінка якості трикотажного одягу.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні задачі:

• ознайомитись з матеріалами літературних джерел, періодичної печаті, статистичних даних з теми курсової роботи;
• розглянути особливості виробництва трикотажного одягу;
• проаналізувати сучасний виробництва та споживання трикотажного одягу в Україні;
• охарактеризувати шляхи удосконалення асортименту трикотажного одягу;
• зробити аналіз асортименту трикотажного одягу на прикладі окремого підприємства;
• ознайомитись з особливостями оцінки якості трикотажного одягу.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ОГЛЯД РИНКУ ТРИКОТАЖНОГО ОДЯГУ В УКРАЇНІ

1.1. Особливості  виробництва трикотажного одягу

Трикотажем  називають  текстильний виріб, який виготовляється в’язанням ниток  та пряжі. В цьому  його принципіальна  відмінність  від тканини, яка також являється текстильним матеріалом. При порівнянні будови ткацького та в’язаного матеріалу можна встановити, що трикотажне переплетення суттєво відрізняються від ткацького. У тканини є дві системи ниток – основа та уток, які являються відповідно поздовжніми та поперечними і переплітаються у визначеному порядку. Трикотаж утворюється в результаті механічного перетворення неперервної нитки в петлі, які переплітаються в визначеному порядку. Отже, відмінність тканини від трикотажу полягає в тому, що тканина  – це переплетення ниток, а трикотаж – це переплетення петель [1].

Асортимент і якість трикотажного одягу значною мірою формуються в процесі промислового виробництва. Промислові підприємства випускають одяг на типові (стандартні) фігури, що найчастіше зустрічаються серед населення та найбільш точно відображують форму й розміри людського тіла.

Основними розмірними ознаками типової  фігури для виробництва трикотажного одягу є розмір, зріст і повнота.

Розмір – один з компонентів  розмірно-зростово-повнотного стандарту, який характеризує фігуру та одяг за обхватом грудей у сантиметрах.

Зріст – довжина тіла людини в  сантиметрах від верхівкової  частини голови до підлоги (без головного  убору та взуття).

Повнота характеризується обхватом талії  в чоловіків і дітей та обхватом стегон, з урахуванням виступання живота, у жінок.

Промислове виробництво трикотажного одягу складається з проектування (моделювання й конструювання) та виготовлення (тиражування).

Моделювання – процес розробки первинного зразка (моделі) одягу, за яким виготовляють вироби в масовому або серійному виробництві.

Основою моделі є її форма, яка залежить від форми та розмірів тіла людини, її статі й віку, призначення виробу, напрямку моди (мода – тимчасове  панування в конкретному суспільному середовищі тих або інших смаків у оформленні одягу). Зовнішній площинний обрис форми утворює силует, що характеризує ступінь прилягання одягу до фігури за лінією талії (прилягаючий, напівприлягаючий, прямий і трапецієвидний), висоту й ширину плечей, розташування лінії низу виробу та рукавів.

Одна й та сама форма одягу  може бути отримана різними покроями виробу в цілому та окремих його деталей. Так, спинки й пілочки за кроєм бувають цільними, відрізними в талії, з кокетками; рукави –  вшивні, реглан, напівреглан, цільнокроєні з пілочкою і спинкою та комбіновані; коміри – відкладні, стоячі, шаллю, апаш  тощо; спідниці – прямі, розширені донизу, завужені донизу.

Для поєднання в єдине ціле деталей  і частин виробу та надання йому композиційної цілісності використовують різноманітні засоби: колір, колорит, пропорції, подобу, контраст, нюанс, ритм, симетрію, асиметрію.

Форму одягу характеризує її стильове рішення. Розрізняють одяг стилів –  класичного (строгого), спортивного  та “фентезі”.

Одяг   класичного стилю   має чіткі лінії, що підкреслюють фігуру людини, та мінімальну кількість деталей. Це одяг ділового призначення.

Одяг   спортивного стилю   відзначається вільним кроєм, наявністю  кишень, поясів, хлястиків, погонів. Такий  одяг дуже зручний в експлуатації.

Одяг   стилю «фентезі»   має складний крій, декоративні лінії, різноманітні оздоблення [1].

Під час моделювання одягу слід враховувати, що споживачі України  по-різному ставляться до моди та стилю  в одязі. Залежно від реакції  на модні вироби встановлено  три типи споживачів – “авангардисти”, “помірні” та “байдужі”.

“Авангардисти”, купуючи одяг, неодмінно  дотримуються моди, проводять ретельний  відбір з усіх модних новинок, які  з’явилися на ринку, купують ультрамодні вироби. Такі споживачі складають невелику частку (біля 3%).

“Помірні” стримано реагують на зміну  моди в одязі, купують як модні, так  і вироби, що не відповідають останнім напрямам моди. Головне для них  – дотримуватися власного стилю в одязі та зовнішньому вигляді. Цей тип найчисленніший (67% жінок, 51% чоловіків).

Для “байдужих” фактор моди не має  значення. Важливо, щоб одяг був недорогим, практичним, добре пошитим. “Байдужих” споживачів серед чоловіків  -  46%, жінок - 30%.

Споживачі “помірні” та “байдужі”  різних вікових груп віддають перевагу класичному стилю, “авангардисти” – екстравагантному (дуже своєрідному) та спортивному.

Конструювання одягу – розробка креслень деталей виробу відповідно до взірця моделі та виготовлення лекал (викрійок) [2].

При конструюванні необхідно об’ємну  форму одягу розгорнути на площині, забезпечити раціональне взаємне розташування окремих деталей і частин у загальній структурі, вибрати способи з’єднання їх одне з одним, правильно підібрати матеріали.

Конструювання впливає на якість і  конкурентоспроможність одягу. Так, можуть виникнути дефекти, які мають вплив на зовнішній вигляд виробу, якість його посадки на фігурі, та неприпустимі в якісних товарах (поперечні, подовжні складки, зморшки, відхилення рукавів вперед або назад, надмірний захід пілочок одна на одну чи їх розходження тощо).

Для розробки асортименту моделей  одягу зараз досить широко використовуються можливості автоматизованого проектування. Великої допомоги надає модельєрам комп’ютерна графіка. На дисплеї  комп’ютера можна не лише створити малюнок моделі, а і коригувати його, добираючи та змінюючи вигляд, колір, структуру матеріалів для цілого виробу чи окремих його деталей, здійснювати накладення одного кольору на інший, змінювати розміри виробу за рахунок його частин і деталей, добирати до виробів різні види оздоблень. Крім того, створювану модель виробу можна розглядати під різними кутами зору одночасно, повертати, одягати на манекен.

Покращенню якості виробів на етапі  проектування одягу сприяє також  розроблений у швейній промисловості  метод конструкторської підготовки виробництва для автоматизованого проектування одягу (САПР) на основі Єдиної методики конструювання одягу (ЄМКО). Він забезпечує в діалоговому чи автоматичному режимах розробку ескізу моделі, введення й кодування лекал, перевірку та коригування графічної інформації про лекала, градацію лекал на всі розміри й зрости [2].

Розкрійний процес виробництва  одягу включає прийняття матеріалів за кількістю та якістю; конфекціонування (підбирання для кожної моделі всіх матеріалів за артикулами, кольорами, малюнками); підсортування матеріалів у настили; розрахунок шматків матеріалів з урахуванням норм витрат на вироби певних видів і розмірних характеристик; підготовку полотна матеріалу, на якому крейдою окреслені контури лекал у розкладці; розрізання настилу електричними розкрійними машинами, променем лазеру чи плазмовою дугою; комплектування розкроєних деталей для виробів однієї моделі, розміру, довжини.

В процесі виготовлення одягу з’єднують деталі й вузли, проводять волого-теплову обробку (ВТО) та заключно-оздоблювальні операції.

ВТО проводять при одночасній дії  на виріб тепла, вологи, тиску прасувальної поверхні, внаслідок чого створюється  необхідна форма одягу, оброблюються шви, підгинаються краї, ліквідуються замини.

Заключно-оздоблювальні операції здійснюють для остаточного оформлення виробу й надання йому товарного вигляду. До цих операцій належать виготовлення петель, закріпок, пришивання фурнітури, чистка, остаточна ВТО виробу.

Технологічне  обладнання для вітчизняних швейних  підприємств переважно імпортується, оскільки в Україні виготовляється лише 2% необхідного  для легкої промисловості. Більшість підприємств  для модернізації виробництва використовує обладнання відомих іноземних фірм.

1.2. Сучасний  стан виробництва трикотажного  одягу

Згідно аналізу  робіт авторів [3, 4] видно, що трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь виготовляє в’язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу [3].

Підприємства  цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому  та інших містах.

Вирішальну  роль у розміщенні трикотажного виробництва  відіграє споживчий фактор. Чисельність  і густота населення, його структура, наявність кваліфікованих трудових ресурсів в цілому і жіночих, зокрема, зумовлюють розміщення трикотажних  підприємств у містах різної величини і народногосподарського профілю. До деякої міри на територіальну організацію трикотажного виробництва впливає транспортний, паливно-енергетичний фактори і розміщення прядильно-ниткового виробництва, що забезпечує трикотажні фабрики сировиною. Майже 1/3 трикотажних виробів виробляється на неспеціалізованих підприємствах.

Трикотажна  промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції. У виробництві білизняного трикотажу  майже на 1/3 зросло виробництво чоловічої  білизни, а також спортивно-білизняних виробів для дорослих, білизни для дітей шкільного і дошкільного віку при зменшенні виробництва жіночої білизни, особливо комбінацій і нічних сорочок.

У виробництві  білизняного трикотажу освоєно  випуск нових виробів підвищеного попиту: трикотажу для дому і відпочинку, особливо для молоді  — спортивні майки і фуфайки у різноманітному художньо-колористичному оформленні, у тому числі з використанням штучних малюнків, декоративних кантів, строчок, аплікацій тощо.

Обсяг виробництва  панчішно-шкарпеткових виробів зріс не набагато, при цьому виробництво панчіх скоротилося, а виробництво колгот і шкарпеток — зросло. Виникло виробництво нових виробів, які рекомендуються як доповнення до одягу для спорту і відпочинку — товсті подовжені гетри з малюнками за народними мотивами і в смужку, напівпанчохи і шкарпетки для занять спортом з напіввовняної і об’ємної пряжі тощо.

За останні  роки у структурі трикотажних  виробів зменшено питому вагу виробів  з натуральної сировини і збільшено  частку виробів з хімічних волокон і ниток.

У групі верхнього  трикотажу для дорослих понад 1/2 займають вироби з вовняної і напіввовняної пряжі з прискоренням використання напіввовняної як такої, що має хороші теплозахисні, гігроскопічні ті інші споживчі властивості (дані за 2010). У виробництві дитячих трикотажних виробів дещо вищу питому вагу посіляють бавовняна і мішана з нею пряжа, а у виробництві дитячої і чоловічої білизни бавовняна пряжа складає майже 75%. У спортивно-білизняних виробах для дорослих найширше застосовуються поліамідні текстуровані (еластик) і поліефірні нитки. У виробництві панчішно-шкарпетових виробів для дітей і чоловіків спостерігається тенденція скорочення застосування капронових і еластичних ниток, а у виробництві цих же товарів для жінок, навпаки, їх зростання.