Система стадій кримінального процесу

       Основними суб'єктами цієї стадії є слідчий, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та ін.

        Стадія досудового розслідування залежно від категорії кримінальних справ може здійснюватися у формі дізнання або досудового слідства, в межах встановлених законом строків: дізнання - у справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила (ч. 1 ст. 108 КПК); у справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 108 КПК); у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165² КПК, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу (ч. 3 ст. 108 КПК).

      Що стосується досудового слідства, то П.В. Макалінський звертав увагу на те, що своєчасність заходів і дій при провадженні слідства має дуже важливе значення: часто захід, розпочатий сьогодні, з повним успіхом виявився б завтра якщо не зовсім марним, то значно менш корисним [63с. 58]. 

М.В. Духовськой робив висновок про те, що недотримання строків залишається без впливу на подальшу діяльність і не створює прав для тих осіб, яких вони стосуються, а їх порушення може лише стати підставою для вказівки з боку начальства. Уповільнення на досудовому слідстві, ймовірно, зменшиться, якщо зміняться деякі умови діяльності слідчих [,54 с. 178-179].  

Не важко помітити, що проблеми, які розглядались сто і більше років тому, є вельми актуальними і зараз.

          Досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців, в цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі (ч. 1 ст. 120 КПК). Перевищення цих строків допускається тільки у разі їх продовження прокурором в суворо регламентованому законом порядку.  

        При цьому, як вірно підкреслює А.П. Гуляєв, законодавець вельми обережно регламентує строки досудового слідства, уникаючи при вирішенні цього питання надмірної категоричності [56, с. 95]. Така позиція, продовжує думку вказаний автор, уявляється правильною, оскільки поспішність при  провадженні досудового розслідування й при судовому розгляді справи може привести до того, що будуть упущені важливі докази, залишаться невстановленими суттєві обставини справи і тим самим ускладниться або спотвориться перспектива правильного вирішення справи [, с. 95].    

        На питання нашої анкети “Який строк Ви вважаєте оптимальним для провадження досудового слідства”, 30,7 % опитаних назвали строк 2 місяці,     27,5 % - 3 місяці, 38 % - зазначили, що строк повинен встановлюватися прокурором в залежності від обставин і складності справи.          

        При характеристиці строків при провадженні досудового розслідування зупинимося, на мій погляд, на тих строках, які мають основне практичне значення для правильного вирішення завдань вказаної стадії і, головне - які мають забезпечити права та законні інтереси тих осіб, які залучаються державними органами й посадовими особами до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

       Підготовче провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні. За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:

1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;

2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;

3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК;

4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Судовий розгляд - центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.

Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Таким чином, судовий розгляд є специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень: 1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінального провадження; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.

Апеляційне провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, у зв'язку з поданою на них апеляційною скаргою. За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок або ухвалу без змін;

2) змінює вирок або ухвалу;

3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;

4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;

5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;

6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді (ст. 407 КПК).

          Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок було переглянуто судовою інстанцією вищого рівня згідно із законом (ст. 5 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

В Україні судові рішення мають право переглядати апеляційні та касаційний суди. Здійснюють вони це в межах стадій апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

Право учасників кримінального процесу на апеляційне оскарження судового рішення регламентовано п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України, ст. 12 Закону України "Про судоустрій України" та главами 29 і ЗО КПК.

Апеляційне провадження -- це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляціями сторін рішень місцевих судів, що не набрали чинності.

Світова практика знає два види апеляційного провадження: 1) повну; 2) неповну апеляцію.

Ознаки повної апеляції:

повторне дослідження доказів у повному обсязі;

надання суду нових доказів;

відсутність права на повернення справи до суду першої інстанції;

ухвалення нового рішення або залишення рішення судупершої інстанції без зміни.

Для неповної апеляції притаманні такі ознаки:

заборона посилатися на нові докази, не розглянуті судомпершої інстанції;

обмеженість дослідження доказів, яке в цілому грунтуєтьсяна аналізові письмових доказів;

можливість повернення справи до суду першої інстанції длянового розгляду справи по су

ті ухваленого рішення.

В Україні в 2001 р. запроваджено змішану форму апеляції, яка поєднує деякі риси повної та неповної, а також має ознаки, притаманні тільки для неї:

надання суду нових доказів;

ухвалення нового рішення або залишення рішення судупершої інстанції без зміни;

можливість повернення справи до суду першої інстанції длянового розгляду справи по суті ухваленого рішення;

можливість повернення справи прокуророві для провадженнядодаткового досудового слідства.

       Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона має місце, тільки якщо хтось із представників сторін реалізує своє диспозитивне право на оскарження рішення суду першої інстанції.

Ця стадія посідає проміжне становище між стадією судового розгляду кримінальної справи і однією із наступних стадій:

виконання вироку (якщо вирок або постанову апеляційногосуду, постановлені ним в апеляційному порядку, не було оскаржено в касаційному порядку -- п. 1 ч. 1 ст. 383 КПК);

касаційного провадження (якщо зазначені рішення апеляційного суду було оскаржено в касаційному порядку).

Стадія апеляційного провадження має таке значення:

апеляційне провадження є додатковою гарантією справедливості рішення місцевого суду;

провадження в апеляційній інстанції є гарантією від незаконного і необгрунтованого засудження підсудного або, навпаки,від залишення непокараними осіб, які вчинили злочини;

є гарантією прав і законних інтересів не тільки підсудного, ай потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу;

є формою судового контролю за діяльністю судів нижчогорівня;

формує єдину судову політику, сприяючи підвищенню якостідосудового провадження і судового розгляду кримінальної справи.Таке функціональне призначення буде реалізовано тоді, коли вдержаві діятиме Апеляційний суд України. Створення цього судупередбачено ч. 6 ст. 25 Закону України "Про судоустрій України";

запобігає зверненню до виконання незаконних і необгрунтованих вироків;

забезпечує виправлення помилок, яких припустився суд першоїінстанції.

Процесуальна діяльність у стадії апеляційного провадження відповідає таким загальним положенням.

Свобода оскарження судових рішень. Зміст цього положенняполягає в тому, що право на оскарження рішення суду першоїінстанції є диспозитивним правом учасників (сторін), яким вониможуть вільно скористатися. Причому свобода учасників передбачає самостійне вирішення питання як про подання апеляції, її змінута доповнення, так і про її відкликання.

Перевірка як законності, так і обґрунтованості рішення судупершої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє:

правильність встановлення фактичних обставин справи;

правильність застосування кримінального закону;

дотримання норм кримінально-процесуального закону.

Перевірка законності та обгрунтованості судового рішення тільки в межах поданої апеляції. Це загальне положення має винятки:

не перевіряють висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінальної справи, які ніхто в судовому засіданніне оспорював і стосовно яких докази не досліджували (згідно з ч. Зст. 299 КПК сторони в судовому засіданні про це було попереджено);

якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення накористь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний судзобов'язаний прийняти таке рішення.

Активна позиція апеляційного суду в доказуванні:

проведення цим судом судового слідства (п. 1 ч. 1 ст. 358 КПК);

можливість витребування додаткових доказів (п. 2 ч. 1 ст. 358КПК);

можливість давання доручень суду першої інстанції (п. 4 ч. 1ст. 358 КПК).

Заборона погіршення -- це недопустимість погіршення становища засудженого, виправданого порівняно із положенням, встановленим вироком.

Винятки із цього загального положення встановлено у:

* ч. 1 ст. 378 КПК, згідно з якою суд апеляційної інстанції,скасувавши вирок суду першої інстанції, вправі постановити свійвирок і:

застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсягобвинувачення (за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину втакому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першоїінстанції);

застосувати більш суворе покарання;

скасувати необгрунтований виправдувальний вирок суду першоїінстанції;